груша

бот. (дерево) груша (р. -ші); (плод) грушка, груша (р. -ші). Земляная груша - бульба.

* * *

техн., физ.

- аспираторная груша

техн., физ.

- аспираторная груша

техн.; физ. гру́ша

-насовый ананасовий. -ная груша - ананасівка.

* * *

тж. анан`асовый

тж. гнил`уха

в знач. сущ., бот.

дерево (мн. дерева) (в песнях) древо, (ум. деревце, древко; соб. дерево, дерев'я, ср. р.). [Не рубай дерев! Що тут дерів за цей год порубано! Помости гніздечко у садочку, на високім древку, на яворку (Чуб.). І скрізь у дворі зеленіло дерево (Грінч.). Круг його - зрубане дерев'я і пеньки свіжі (М. Вовч.)]. Одно дерево - деревина, (в песнях) древина. [Увесь садок - три деревині та й тільки]. Кусочек дерева - деревинка. [Бородавки зганяють деревинкою від хреста]. Срубленные для постройки деревья - соб. деревня (ж. р.). [Хтіли хату будувати, зачали вже возити деревню]. Дерево лесное, не плодовое - лісовина; такое же плодовое - дичка. [Ця груша - дичка, груші з неї терпкі й давлючі]. Дерево садовое, плодовое - садовина. Деревцо плодовое, выросшее из зёрнышка - зерниця, сіянка. [Я насіяв торік груш та яблунь, так тепер зерниці в аршин. Ці грушки можна й повирублювати, бо це не щепи, а сіянки]. Молодое дикорастущее деревцо, взятое для окулировки - живець (р. -вця), дичок (р. -чка). Дерево, оставленное при порубке леса - насінник, маяк. Д. отмеченное знаком для обозначения межи - клякове дерево. Д. высокое, стройное - стрімке дерево, гончак. Д. дуплистое - дупляк, дуплій. [Дуб дуплій]. Деревья с искривленными, уродливыми стволами - кривундяччя, корчань, криваки. Дерево в несколько кривых стволов - корчаговина. [Отсю корчаговину теж можна зрубати, а отсього дубка - покинути: він один і рівнесенько росте]. Деревья корявые, преимущественно дубы - кордубаччя. Д-во с раздвоенным стволом - розкаряка (сущ.), розкарякувате (прил.). Д. сросшееся - зростень. Д. засохшее на корню - сухостій (р. -стою), суш (р. -ші), сушник. [Це дрова погані, з сухостою, вони мало гріють. Це не садок, а сама суш]. Сучковатые, изогнутые куски д-ва, употребл. для постройки лодочных рёбер - колюби. Искривленное дерево, выкопанное с корнем, идущее на полоз в санях - копаниця (гал.). Кривой кусок дерева, идущий на полозья - скорсина, кривуля. Отрубок дерева, грубо отделанный для приготовления из него ложки, клёпки - гентина (Шух.). Д. для курительной трубки - лупеха, злупок (Вас.). Д. сломанное, вывернутое ветром - вітролом, виворотень (р. -тня). Д. с трещинами в коре, проникающими до древесины - вітрувате. Сгнившее д. - струпішіле, порохно. Нанесенное полой водой д. - бережняк, правиння. Роща или купа деревьев одной породы (и сорт дерева для поделок) обозначается окончанием -ина: берестовое д. - берестина. [Пішли в берестину збирати хмиз. Обух зроблено з берестини]; березовое д. - березина; д. боярышниковое - глодина; д. буковое - буковина, бучина; д. вербовое - вербина; д. вишнёвое - вишнина; д. вязовое - ільмина, вильмина; д. грабовое - грабина; д. грушевое - грушина; д. дубовое - дубина; д. калиновое - калинина; д. кедровое - кедрина; д. кленовое - кленина; д. липовое - липина; д. ольховое - вільшина; д. ореховое - (г)орішина; д. осиновое - осичина; д. сосновое - соснина; д. терновое - тернина; д. тиссовое - тисина; д. тутовое - морвина; д. черёмуховое - черемшина; д. черешневое - черешина, черешнина; д. яблоневое - яблунина; д. яворовое - яворина; д. ясеневое - ясенина; д. эбеновое - гебе[а]н.

* * *

1) де́рево; ( одно) дереви́на

2) (древесина) де́рево, деревина́

1) дичка, дичок, дичник, сіянка. [Ця груша - дичка. З тої яблуні нічого не буде, бо то дичник (Звин.). Ці груші можна й повирубати: це-ж сіянки (Звин.)];

2) дичак [Оцей півень свійський, а той - дичак, не йде до порога (Звин.)];

3) (дикий рой) дичок (р. -чка).

* * *

1) сад. ди́чка

2) перен. ди́кий, -ого (м.), ди́ка, -ої (ж.), соромли́вий (м.), соромли́ва (ж.), сором'язли́вий (м.), сором'язли́ва (ж.), сором'язни́й (м.), сором'язна́ (ж.)

дуплинатий [Великий дуб, та дуплинатий, порохнею напхатий (Ном.)], дуплинастий, дупластий, дуплавий [Дуплава груша], дуплинавий, дуплуватий, дупнастий [Верби дупнасті (Грінч.)], дупчастий. [Дуб дупчастий (Манж.)].

* * *

1) земляний, земний. -ной пол - долівка, діл (р. долу). -ные работы - грабарські, зем(ля)ні роботи;

2) (земельный) земельний. -ная груша, бот. - бульба, волоська ріпа.

* * *

колючий, колький, кілький, (жалящий) жал(ь)кий, (с колючками) колючкуватий, шпичкуватий, остякуватий, деркий. [Над могилою стара груша-дичка розкинула свої деркі віти (Капельг.)]. -чая боль - колючий (гострий) біль. -чий взгляд - гострий погляд, колючі (прикрі) очі. -чий мороз - колький (жалкий, пекучий) мороз. -чие слова - гострі, пекучі слова.

* * *

1) колю́чий, ко́лький

2) ( колющий) кілки́й

3) (перен.: язвительный) колю́чий, кілки́й, ущи́пливий, уї́дливий

и -листный дрібнолистий. [Дрібнолиста груша (М. Вовч.)].

* * *

тж. мелкол`истный, мелкол`истый

мелькнуть

1) (появляясь исчезать, показываться на миг) мигтіти, миготіти (- гочу, -готиш), миготати (-гочу, -гочеш), мигати, мигкати, мигнути, (сильнее) мигонути, (развеваясь) маяти, майнути, змайнути, (особ. о ногах, хвосте) мелькати, (редко) мелькнути; (мерцать) мерехтіти, блимати, блимнути, бликати, бликнути, миг(о)тіти, (сверкать) блискати, блиснути; (не только шмыгать) шмигати, шмигнути, (быстрее) шмигонути, (быстро пробежать) шаснути. [По дворі почали мигтіти ченці (М. Вовч.). Миготіли в повітрі палиці (Франко). Заяць лише мигнув, та й полетів (Яворськ.). Стріла майнула (Куліш). Де хвиля, що майнула? де звук, що нісся і погас? (Олесь). Круг мене звідусіль мелькали українські обличчя (Крим.)]. Зарница -кает, молния -нула - мигавка блимає (бликає), блискавка блиснула. Звёзды -кают - зорі блимають (мигтять, миготять, мерехтять). Огонёк -нул и погас - огник блиснув (блимнув, мигнув) і по[з]гас. Он (человек) -нул и исчез - він майнув і зник (щез). -кает, -нула мысль у кого - мигтить (миготить, блискає, блискотить), майнула (мигнула, мигонула, блиснула, шаснула) думка (гадка) кому или у кого; срв. Мелькать 3. [В голові Грицьковій десь далеко миготить думка: може це сон? (Васильч.). Певно, він не винен в убивстві, - блискає думка в вашій голові (Наш). Я досі любив тільки мову, - майнула Олесеві швидка думка в голові (Крим.). У мене зараз таки мигнула думка (Кониськ.). Хоч коли й шаснула їй по душі така думка, - вона на неї рукою навіки махнула (М. Вовч.)]. -кать, -нуть в глазах, перед глазами у кого - миг(о)тіти, мерехтіти, мигнути, майнути в очах, в очу, перед очима, шмигонути перед очима в кого или кому; срв. Мелькать 4. [Міль мигтить мені в очах (Дніпр. Ч.). Миготіла в очах дорога горорізьба (Куліш). Тінь її всюди в очах мерехтить (Пачов.). Мигнула в очах воскова свічечка (М. Вовч.). Певність перемоги майнула в його очах (Крим.). Хлопець шмигонув перед очима (Сл. пр. м.)]. -кает перед кем (в мыслях) что - миг(о)тить кому и в кого (в думці, в уяві) що. [Вже й на сон клонить, а все мигтить мені його обличчя (М. Вовч.)];

2) (виднеться там и сям, изредка, проносясь) майоріти, маяти, линути. [Не вродила овощ: то там, то там майорить слива й груша (Вовчанщ.). Орися маяла то сям, то там по господі (Куліш)];

3) (маячить, стоять перед глазами) маячіти, манячити, мигатися. [Маячіла невиразна думка, що може-б варто… (Л. Укр.). На її плечах манячили довгі кінці стрічок (Н.-Лев.). Мигається мені та Орлиха, мов у тумані (М. Вовч.)];

4) (рябить в глазах) миг(о)тіти, мерехтіти, рябіти, мріти (сов. замріти) в очах (в очу). [Аж в очах мигтить (М. Вовч.). В очу замріє (Крим.)].

* * *

несов.; сов. - мелькн`уть

1) мигті́ти и миготі́ти и мига́ти, мигну́ти, бли́скати, бли́снути; (несов.: виднеясь вдали) майорі́ти, мая́чити и маячити; (сов.: показаться на миг, пронестись) майну́ти, промайну́ти

2) ( прерывисто светить) бли́скати, бли́снути; ( мерцать) мерехті́ти несов., бли́мати, бли́мнути, несов. мигті́ти, миготі́ти

1) м'яти (мну, мнеш), наминати, м'яшкурити, (жать, комкать) бгати, жужмити, гарбати, жмакати, жмакувати, (месить) місити що. [Не терши, не м'явши, не їсти калача (Номис). В руках груша аж пом'якшала, так її наминає (Свидн.). Смирний, хоч у вухо бгай (Приказка)]. -ть живот - вибирати живота (живіт, у животі). [Ворожка вибирає живіт (Сл. Гр.)];

2) (о волокнист.) м'яти, терти (тру, треш), тіпати, (солому) мервити (мервлю, -виш), (кожу) м'яти, виминати, (ключом) ключкувати що. [Мати коноплі біля комина мне (Тесл.)];

3) жувати, жерти, лупити; срв. Жевать, Жрать. Мятый (неоконч. и оконч.) - (зі)м'ятий, (по)м'яшкурений, (зі)бганий, (по)жмаканий, (по)жмакований, (по)гарбаний, мішений, вимішений; (по)тертий, (по)тіпаний, (з)мервлений, (по)ключкований; (з)жований, (з)жертий, (з)луплений.

* * *

1) м'я́ти (мну, мнеш); ( комкать) бга́ти, жу́жмити

2) (лён, коноплю) м'я́ти; ( трепать) тіпа́ти, те́рти (тру, треш)

1) (покрытый пятнами) плямуватий, плямовитий, плямований, плямистий, (крапчатый) цятований, цяткований, цяцькований, (рябой) рябий; (о скоте) переполасий; (о свиньях) кований. [Лице червоне, плямувате (Кониськ.). Сірі плямисті дерева (Коцюб.). Груша плямиста - чи не гнила (Звин.). Цяцькована пантера (Л. Укр.). Кований кабанець]. Сделаться -тым (о коже человека, растения) - покоростявіти. [Кавуни покоростявіли];) (выступающий в виде пятен) плямистий. [Лице вкрилося плямистим рум'янцем (Л. Укр.)]. - тый тиф - плямистий тиф.

* * *