в+доме+de

матем. неизве́стное

Гартман, Едуард (1842, Берлін - 1896) - нім. філософ, засновник філософії позасвідомого. Основою всього існуючого Г. вважав позасвідоме духовне начало, універсальний осередок логічного і нелогічного. В обґрунтуванні цієї ідеї спирався на синтез філософських систем Гегеля і Шопенгауера, панлогізму і волюнтаризму, а також на уявлення про несвідоме Шеллінга. Певний вплив на нього мала також еволюційна теорія Дарвіна. Якщо існують у світі такі явища, які непояснювані з самих лише матеріальних причин і можливі лише як дії духовного начала (волі, що уявляє), і якщо, з іншого боку, в цих явищах відсутній індивідуально-свідомий чинник (тобто воля і уявлення окремих осіб), то, на думку Г., необхідно визнати ці явища діями певної універсальної волі, яка уявляє і знаходиться за межами індивідуальної свідомості. Це і є несвідоме. Відчуваючи незадовільність цього чисто негативного визначення (можна застосувати і до каменю, і до абсолютного начала світу), Г. припускає його заміну терміном "позасвідоме". Несвідоме постає у Г. як всеохоплююча одинична істота, яка є всім існуючим; воно абсолютно неподільне, і всі множинні явища реального світу є лише дії і сукупності дій всеєдиної істоти. Якщо спочатку Г. визначає несвідоме як безумовну єдність волі і уявлення (ідеї), то в дослідженні розвитку світу він не лише відокремлює і протиставляє їх, а й тлумачить як чоловіче і жіноче начала В. оля сама по собі має лише силу реальності, але сліпа і нерозумна; ідея ж, хоч світла і розумна, але абсолютно безсила, позбавлена будь-якої активності. Спочатку обидва ці начала знаходилися у стані чистої потенції (небуття), але потім воля перейшла з потенції в акт і долучила до нього пасивну ідею. Дійсне буття, яке покладається волею як нерозумним началом, саме є нерозумним і неминуче терпить біди і страждання. Розумна ідея негативно ставиться до такого буття, але не може нічого вдіяти через свою пасивність. Та завдяки свідомості вона звільняється від світової волі і створює всьому існуючому можливість свідомого заперечення життєвого хотіння і повернення знову до стану чистої потенції А. налізуючи проблематику феноменології моральної свідомості, Г. вважав, що емпіричні факти виявлення моральної свідомості мають передувати моральним принципам. Він був одним із тих, хто вперше застосував термін "аксіологія" у царині філософського аналізу проблеми цінностей.

[br]

Осн. тв.: "Філософія позасвідомого". В З т. (1869); "Феноменологія моральної свідомості" (1879); "Теорія категорій" (1898)та ін.

1. n

1) (the unknown) невідоме

2) (the unknown) незнайомий, незнайомець

3) мат. невідоме, невідома величина

2. adj

1) невідомий

2) незвіданий

* * *

1) ( the unknown) невідоме; незвідане

2) ( the unknown) незнайомець; the Great U. "великий незнайомець" (прізвисько В. Скотта)

3) мaт. невідоме, невідома величина

1) невідомий

2) незвіданий

3) юp. невстановлений

ПОЗАСВІДОМІСТЬ - психічна реальність, що протистоїть свідомості, існує за її межами і може бути представлена у свідомості (повністю або частково) і не представлена в ній. П. - центральна категорія в усіх напрямах та школах психоаналізу. У європейській філософії концепція П. вперше чітко була сформульована Ляйбніцем у "Монадології". Ляйбніц трактував П. як найнижчу форму душевного життя, середовище, яке оточує усвідомлені уявлення, Кант пов'язує П. з інтуїцією та апріорним синтезом як вищою формою чуттєвого пізнання. Романтизм вбачає у П. універсальне джерело творчості і створює своєрідний культ П. Для Шопенгауера П. виявляється передусім як воля до життя. Фройд розробляє фундаментальну теорію П. і визначає її як метапсихологію. Основу її складає вчення про динамічну взаємодію П. ("Воно"), свідомості ("Я" або "Его") та "Супер-Его" ("Над-Я"). Якщо свідомість формується під впливом соціального середовища, то П. дана людині від народження. Для Фройда П. та свідомость знаходяться у постійному конфлікті, адже імпульси П. постійно "атакують" свідомість, а "принцип реальності" не дає можливості втілити їх у життя. Цей конфлікт розв'язується або через витіснення - повернення позасвідомих імпульсів у своє джерело, або через сублімацію - символічне вираження імпульсів П. у формі артефактів культури. У вченні Фройда "Супер-Его" ("Над-Я") - це своєрідна сфера П., яка контролює дії свідомості і генетично пов'язана з образом одного з батьків. Юнг створює теорію колективної П., вузловими центрами якої є архетипи колективної П. У психосинтезі, актуалізуючому психоаналізі та андрогін-аналізі розрізняються поняття "П.", "підсвідоме" ("підсвідомість") та "надсвідоме" ("надсвідомість"). Підсвідоме трактується як "нижче П." - та її частина, в якій знаходяться психічні травми та комплекси, надсвідоме осмислюється як "вище П." - сфера зрілої особистості, яка творчо розкриває свої глибинні можливості. Слід розрізняти поняття "П." та "несвідоме". Останнє означає стан деактуалізованої, інфантильної свідомості і має морально-оціночне забарвлення ("несвідомий вчинок"), тоді як поняття П. - морально амбівалентне ("позасвідомий вчинок"). На відміну від "несвідомого", поняття "неусвідомлене" виражає прихований стан П. по відношенню до свідомості.

ПСИХОАНАЛІЗ - вчення про позасвідоме, його роль у житті людини, про конфлікти та гармонію позасвідомого і свідомості. На цій теоретичній основі ґрунтується практика П. - стратегія спілкування аналітика і пацієнта, яка приводить до розв'язання внутрішніх конфліктів і звільнення від глибинних психічних травм і комплексів через їх усвідомлення. Основи теорії П. були розроблені Фройдом, який визначив цю теорію як матапсихологію. Основу її становить вчення про "Воно" (позасвідоме або підсвідоме), "Я" (свідомість або "Его") та "Над-Я" ("Супер-Его" або "Цензор"). Позасвідоме, за Фройдом, - джерело сексуальної енергії - лібідо, що є основою всіх психічних процесів. Свідомість формується під впливом зовнішньої реальності - передусім під впливом спілкування з батьками. Позасвідоме та свідомість перебувають у постійному конфлікті, який розв'язується через витіснення - повернення позасвідомих імпульсів у своє джерело та сублімацію - вихід їх у реальність у формі артефактів культури. "Над-Я" ("Цензор") - це сфера позасвідомого, яка контролює дії свідомості і пов'язана з образом одного з батьків. Од 30-х рр. XX ст. поняття "П." виходить за межі вчення Фройда, яке отримує назву ортодоксального П. Це відбувається передусім завдяки діяльності Юнга, Адлера, Фромма, які продовжують і трансформують ідеї Фройда. Юнг, який називає своє вчення аналітичною психологією, розробляє поняття колективного позасвідомого та його архетипів - глобальних структур психіки, що визначають поведінку будь-якого представника людського роду. Адлер досліджує потяг до влади як компенсацію та надкомпенсацію відчуття неповноцінності. Фромм вводить у теорію П. поняття відчуження людини, виходячи на проблему непрофільної та біофільної орієнтації індивіда. На ґрунті П. сформувався особливий різновид етики - психоаналітична етика. Її головне призначення - регламентація відносин психоаналітика та пацієнта. Відправним принципом цієї етики є те, що психоаналітик не має права розголошувати будь-які дані про свого пацієнта без його дозволу, адже до психоаналітика звертаються психічно здорові люди, які цілком відповідають за свої дії і прагнуть набути особистісної аутентичності. У широкому сенсі вислів "психоаналітична етика" стосується етичних концепцій представників психоаналізу.

I. невідомий, незнаний, (незнакомый) незнайомий (-ого), незнайома людина. [Закон не вимагає одвічати незнаному на визов (Куліш)].

II. Неизвестный и Неизвестен, прлг. -

1) невідомий, незнаний, незвісний, беззвісний, (незнакомый) незнайомий, несвідомий (кому), (преимущ. непостижимый) недовідомий; срв. Неведомый. [Що там, на тих невідомих річках, якими пливе чужий тобі народ? (Коцюб.). Зовсім невідомий мені чоловік (Кониськ.). Перша причина речей нам невідома (В. Підмог.). Незнані таємниці (Дніпр. Ч.). Доля незнана (Л. Укр.). Я приїхав у незнаний край (М. Рильськ.). Незнані досі твори Шевченка (Доман.). Незвісне досі чуття любови (Франко). Дивився на незнайому йому молодицю (Кониськ.). Манастир той недалечко, а дорога несвідома, стежками (М. Вовч.). Діло нове, або й зовсім недовідоме (Куліш)]. -ное будущее - невідоме (недовідоме) майбутнє, (описат.) безвість (-ти) віків. -ная величина, мат. - невідома величина. -ное время - невідомий час. -ный народ - невідомий народ (гал. нарід). Он никому -тен - його ніхто не знає, він нікому невідомий. Мне это -но - мені це невідомо, я цього не знаю, (пров.) я про (за) це (те) не (з)вістен (не звісний, не відомий). [Чи вона їх знівечила, - я про те не вістен (Кониськ.). Може хто і вбив, а ми про те не відомі (Кониськ.)]. Мне -но это дело - мені невідома ця справа, я не знаю цієї справи. Имя его -но - ім'я його невідоме (незнане);

2) (незнаменитый) невідомий, незнаний. [Не сумуй, поете безталанний, що ти малий, поміж людьми незнаний (Грінч.). Брут скоріше буде незнаним селюхом, ніж… (Куліш)].

* * *

1) прил. невідо́мий; незна́ний; недовідо́мий

2) в знач. сущ. невідо́мий, -ого; ( незнакомец) незнайо́мий

сщ. невідоме, незнане, (чаще) недовідоме (-ого). [Вірить в невідоме (Франко). «L'inconnu» (Фляммаріона) - «Невідоме» (Крим.)].

1) ( the unknown) невідоме; незвідане

2) ( the unknown) незнайомець; the Great U. "великий незнайомець" (прізвисько В. Скотта)

3) мaт. невідоме, невідома величина

1) невідомий

2) незвіданий

3) юp. невстановлений

1) (неизвестный) невідомий, незнаний, (изредка) незвісний, (редко) недовідомий, несвідомий (кому); (малоизвестный) маловідомий, малознаний. [В руках невідомих братів станеш ти (зброя) кращим мечем на катів (Л. Укр.). В ньому живе щось велике, невідоме (Коцюб.). Із далекої, невідомої країни (Васильч.). Невідоме йому життя, незнані країни (Грінч.). Лечу в краї таємні і незнані (Олесь). Шукання незнаного щастя (Дніпр. Ч.). Не сумуй, що ти малий, поміж людьми незнаний (Грінч.). В тобі, мистецтво, є захист: у красі незнаних слів (М. Рильськ.). Незвісне досі (йому) чуття любови (Франко). Ті недовідомі добре часи, як Україна поміж татарвою й Литвою хилялася (Куліш). Недовідома далечінь (Корол.). Це діло мені овсі несвідоме (Сл. Гр.)]. -мая даль - невідома (незнана, недовідома) далечінь, безвість (-ти), (реже) безвісті (-тей и -тів). -мое место - см. Место 1;

2) (непонятный, непостижимый) недовідомий (кому), (таинственный) таємничий. [Славили недовідомого їм бога (Куліш). Мене якась недовідома сила одвернула од його (Кониськ.). Якийсь тайний, недовідомий голос шепче йому, що… (Франко). Лечу в таємничу безодню (Франко)].

* * *

сщ. невідоме, незнане, безвість (-ти) и (мн.) безвісті (-тей), (непостижимое) недовідоме (-ого); срв. Неведомое, Неизвестность 2. [Вірить в недовідоме (Франко)].

* * *

1) невідо́ме, -ого; незна́не

2) мат. невідо́ме

Лакан, Жак (1901, Париж - 1981) - представник франц. структурного психоаналізу. Денатуралізуючи позасвідоме Фройда і обґрунтовуючи його культурну опосередкованість, надавав особливого значення його вираженню у мові як символічній системі. На місце запропонованої Фройдом психічної структури ("Воно" - "Я" - "Над-Я") Л. ставить тричленну схему "реальне - уявлюване - символічне", головним компонентом якої є взаємодія уявлюваного і символічного. Л. відокремлює форму мовних знаків (позначення) від їхнього змісту (позначене) і абсолютизує роль символів-позначень як сили, що зумовлює не тільки поведінку, а й долю людини. Таке розуміння позасвідомого і мови зумовило твердження Л. про те, що "позасвідоме структуроване як мова". Вагомість цього твердження полягає у тому, що мова тут тлумачиться не як засіб спілкування, а як певний онтологічний вимір, середовище, яке зумовлює і взаємини, і саме існування суб'єктів. Л. протиставляє свідомість і позасвідоме, трактуючи "Я" як "центрувальну" метафору, зосередження оман та ілюзій, на противагу справжньому децентрованому суб'єктові, що виконує роль своєрідної ланки між "реальним", "уявлюваним" і "символічним". Л. відокремлює рефлексивне і дорефлексивне, суб'єкт мислення і суб'єкт існування, демонструючи, зрештою, неоднорідність психічного, його об'ємність, структурність та багатоступеневість.

[br]

Осн. тв.: "Функція і царина мовлення й мови у психоаналізі" (1953); "Тексти" (1966); "Мова особистості" (1968).

Фройд (Фрейд), Зигмунд (1986, Фрайберг - 1939) - австр. психіатр, психолог та філософ, засновник психоаналізу. Закінчив Віденський ун-т (1879), проф. Віденського ун-ту (од 1902 р.), в 1938 р. емігрував до Великої Британії. Творчість Ф. підлягає умовному поділові на три етапи - ранній, зрілий та пізній Н. а ранньому етапі Ф. як мислитель та практик-психіатр розвивається під значним впливом Шарко, Бернхейма й особливо Бреєра, разом з яким створює т. зв. "психокатарсичний метод" - метод лікування неврозів шляхом переживання психічної травми минулого у гіпнотичному стані. Центральним поняттям зрілого Ф. є "позасвідоме", яке владно маніфестує себе у сновидіннях та обмовках. Для прояснення динаміки взаємодії свідомості та позасвідомого Ф. використовує поняття "витіснення" та "сублімація". "Витіснення" - це повернення табуйованих бажань, мрій, переживань у глибини позасвідомого; "сублімація" - їх символічне "здійснення" у царині культури. Методологічним осердям творчості Ф. цього періоду є теорія дитячої сексуальності, згідно з якою існуючі у суспільстві репресивні щодо неї заборони й вимоги породжують психічні травми і комплекси; головними серед цих комплексів є "комплекс Едипа" (потяг сина до матері) та "комплекс Електри" (потяг доньки до батька). У процесі дорослішання та набуття зрілості ці комплекси дедалі більше витісняються у позасвідоме, хоча продовжують діяти, провокуючи невротичну поведінку індивіда. Пізній етап творчості Ф. знаменує теорія "Ероса і Танатоса", яка завершує становлення фрейдівської метапсихології і надає їй трагічно-екзистенційного звучання. В основі цієї теорії лежить твердження про те, що у внутрішньому світі людини потяг до життя (Ерос) постійно вступає у суперечність із потягом до смерті (Танатосом). Ця суперечність пронизує внутрішній світ особистості і виходить у світ цивілізації та культури. Ф. створює класичну для психоаналізу модель психіки: "Воно" (позасвідоме), "Я" (свідомість, або "Его") та "Над-Я" ("Супер-Его", або "Цензор"). Характерною ознакою пізнього Ф. є звернення до культурологічних та філософських проблем. Вчення Ф. справило значний вплив на розвиток філософії і культури XX ст. З'являється фройдизм - течія, у межах якої принципи психоаналізу застосовуються для розуміння людського буття у його різноманітних вимірах. При цьому поняття "фройдизм" слід відрізняти від поняття "психоаналіз". З одного боку, поняття "фройдизм" ширше, адже воно об'єднує всіх тих, хто приймає теоретичні засади Ф., а з іншого - вужче, адже вже за життя Ф. психоаналіз вийшов за межі його світогляду та методології Н. апр., аналітична психологія Юнга базується на вченні про архетипи колективного позасвідомого, гуманістичний психоаналіз Фромма - значною мірою на концепції відчуження, розробленою молодим Марксом, а актуалізуючий психоаналіз бере за філософське підґрунтя метаантропологію.

[br]

Осн. тв.: "Дослідження істерії" (1895); "Тлумачення сновидінь" (1900); "Нарис історії психоаналізу" (1914); "Масова психологія й аналіз людського "Я" (1921); "Майбутнє однієї ілюзії" (1927); "Невдоволеність культурою" (1930).

1) усувати; виключати (з — from)

2) ліквідувати, знищувати

3) ігнорувати, не брати до уваги; не зважати

4) хім. відщеплювати, виділяти, відводити

5) фізл. очищати; видаляти (з організму)

6) мат. елімінувати; виключати (невідоме); зводити рівняння до одного невідомого

* * *

1) усувати, виключати; cпopт. зняти зі змагання

2) знищувати, ліквідувати

3) ігнорувати, не брати до уваги; не рахуватися

4) xiм. відщеплювати, виділяти, відводити, видаляти; фiзioл. очищати; виділяти; видаляти з організму

5) мaт. виключати ( невідоме)

1) сутінки, присмерк; напівтемрява; пітьма

2) неточність уявлення (поняття); неясність (чогось)

3) далеке маловідоме минуле

4) період занепаду

* * *

1) сутінки

2) неточність уявлення або поняття; неясність ( чогось)

3) період занепаду, заходу

1) смерковий

2) смерковий; неясний; відірваний від реальності

3) невизначений; проміжний

заздалегідь невідомий

* * *