всесвітнього

ЕКУМЕНІЗМ, екуменічний рух (від грецьк. οικουμένη - світ, заселена земля) - рух за об'єднання християнських церков, що виник у протестантизмі. Початок екуменічному рухові поклала Всесвітня місіонерська конференція в Единбурзі (1910). Міжконфесійні організації "Віра і порядок" і "Життя та діяльність", які виникли згодом, мали на меті: по-перше, подолати догматичні і канонічні розбіжності у християнстві; по-друге, погодити християнство з актуальними проблемами сучасності. У1937 р. від імені цих організацій було утворено "Комітет 14", що виступив з ініціативою скликання Всесвітньої асамблеї церков, яка відбулася в 1948 р. і прийняла ряд ухвал, створила Всесвітню раду церков (ВРЦ). Е. як всесвітній християнський рух відбиває кризу окремих християнських церков і напрямів, є наслідком секуляризації суспільного життя, інтеграційних процесів у суспільстві. Заходи, що здійснюються керівними органами екуменічного руху, являють собою одну із спроб подолати кризу релігії. Е. має ряд рівнів. Насамперед, це рух за об'єднання християнських церков, який координує ВРЦ. Він підтримується більшістю протестантських і православних конфесій, Вірменською Апостольською та ін. церквами. Другий рівень - діяльність міжнародних протестантських організацій, таких як Всесвітня лютеранська федерація, Всесвітня методистська рада, Всесвітня рада баптистів та ін., а також взаємні контакти автокефальних православних церков. Третій рівень - діяльність республіканських організацій у масштабах однієї країни типу "національних рад церков", чого поки що немає в Україні, міжконфесійні відносини в якій значно поліпшилися б завдяки розвитку укр. Е. Цей рівень репрезентують Національна рада церков Христа в США, Британська рада церков. Четвертий рівень - діяльність релігійних об'єднань у масштабах регіону чи низки країн (напр., Африканська конференція церков). Існують і "галузеві" міжнародні релігійні об'єднання (Всесвітня федерація студентів-християн та ін.) і міжконфесійні міжнародні рухи (Християнська мирна конференція та ін.). ВРЦ підтримує відносини і співпрацює з цими міжнародними організаціями. В екуменічний рух активно включився і Ватикан. II Ватиканським собором (1962 - 1965) був прийнятий "Декрет про екуменізм". Представники Ватикану беруть участь як спостерігачі в форумах ВРЦ. Християнський Е. зазнає впливу процесів інтеграції і диференціації, які відбуваються в нехристиянськАх конфесіях (діяльність Всесвітнього братства буддистів, Всесвітнього ісламського конгресу та ін.) І. деологія Е. спирається на різні концепції теології і релігійної соціології, відбиває настрої соціально-політичного протесту (ідеї "теології звільнення" та ін.). Необхідно враховувати широкий соціально-культурний діапазон діяльності багатьох екуменічних організацій, їх участь в акціях загальнолюдського гуманістичного спрямування, що у великій мірі сприяє послабленню міжконфесійного відчуження, релігійного фанатизму та екстремізму, встановленню миру і злагоди між віруючими різних релігій і церков.

1) бібл. що стосується всесвітнього потопу

2) геол. делювіальний, вимивний

* * *

1) peл. який стосується Всесвітнього потопу

2) гeoл. делювіальний

adj світовий, всесвітній; поширений по всьому світу

- world-wide campaign кампанія всесвітнього масштабу, всесвітня кампанія

- world-wide support всесвітня підтримка

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА - перша історично засвідчена філософська школа. Існувала протягом VI ст. до н. е. у м. Мілет, що в Іонії (Греція), звідки і її назва. Започаткував М.ш. Фалес Мілетський, котрий визнається у західній традиції першим філософом; у Стародавній Греції він вважався найвидатнішим із семи еллінських мудреців. Інші представники М.ш. - учень Фалеса Анаксимандр, якому належить перший в історії філософії твір, написаний прозою, і учень Анаксимандра Анаксимен. Поняття "школи" відносно вчень цих філософів означає передусім спадковість думки, єдину традицію постановки і розв'язання метафізичних питань. За своїм змістом вчення мілетських філософів належать до ранньофілософських космогоній, характерних для досократичної (дософістичної) доби античної думки. Головна філософська проблема, що її розв'язує М.ш., - походження і будова світоустрою, Космосу. У тезі Фалеса "все (суще) є Водою" набуває метафізичного виразу світоглядна інтуїція щодо животворності Космосу, характерна для Античності. У Анаксимандровому визначенні першопочатку і основи сущого як "безмежного Всеосяжного" (інколи неточно передається терміном "апейрон") висувається ідея трансцендентальності першопочатку сущого відносно наявного буття, їх різного онтологічного статусу. Розглядаючи Повітря як космогонічний першопочаток, Анаксимен поєднує ідею Фалеса щодо животворності сущого і Анаксимандрову ідею трансцендентальності онтологічного першопочатку. Повітря є і універсальною метафорою життя, і разом з тим охоплює і пронизує все суще, забезпечуючи цілісність форми кожного існування (принцип єдності мікро- і макрокосму) І. сторичне значення М.ш. полягає у заснуванні інтелектуальної традиції послідовного осмислення певної філософської проблематики на ґрунті єдиної теоретичної настанови. М.ш. стала першим в історії досвідом формування та існування такої традиції, яка становить один з головних елементів строгого філософського мислення. У вченнях мілетських філософів вперше висувається низка фундаментальних метафізичних концептів, які відігравали значну роль у подальшій історії думки. Серед них: дві концепції розвитку - генезис шляхом поєднання і роз'єднання різноякісних початків (Анаксимандр) та генезис шляхом іманентних змін висхідної субстанції (Анаксимен); ідея універсального всесвітнього закону, під дію якого підпадає будь-яке суще (Анаксимандр); принцип єдності мікро- і макрокосму (Анаксимен); виділення чотирьох стихій (вогонь, повітря, вода, земля) як головних складових Всесвіту (Анаксимандр).

скор. IBRD

[World Bank Group] Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) [Група Всесвітнього банку]

скор. ICSID

[World Bank Group] Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів [Група Всесвітнього банку]

скор. IDA

[World Bank Group] Міжнародна асоціація розвитку [Група Всесвітнього банку]

скор. IFC

[World Bank Group] Міжнародна фінансова корпорація (МФК) [Група Всесвітнього банку]

скор. від Multilateral Investment Guarantee Agency

[WBG] МІГА; Багатостороннє агентство з гарантування капіталовкладень [Група Всесвітнього банку]

скор. SWIFT

скор. від Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunication

скор. від World Bank Group