Перевод: с русского на украинский

с украинского на русский

велеть

  • 1 велеть

    веліти, казати, наказувати; (предложить) загадувати; и звеліти, сказати, наказати, загадати. [Так закон і звичай велить. Скачи враже, як пан каже. Зроби, як тобі загадано]. Не велено - заборонено.
    * * *
    несов., сов.
    велі́ти (несов. и сов.), звелі́ти; ( приказывать) нака́зувати, наказа́ти, каза́ти, сказа́ти, зага́дувати, загада́ти

    не \велеть — не веліти, не звелі́ти; ( не разрешать) не дозволя́ти, не дозво́лити; ( запрещать) забороня́ти, заборони́ти

    Русско-украинский словарь > велеть

  • 2 приказывать

    приказать
    1) кому что - наказувати, наказати, казати, сказати, розказувати, розказати, загадувати, загадати, заказувати, заказати, (велеть) веліти, звеліти (звеліти часто употр. в знач. приказать), (о мн.) понаказувати, позагадувати кому що, що робити. [Він щось наказував різким голосом, коротко й владно (Коцюб.). І наказала взяти камінь (Л. Укр.). Що загадаєш - геть-усе зроблю (Крим.). Я так розказую (кажу), так має бути. Казав собі насипати високу могилу (Пісня). Умираючи батько сказав мені не кидати вчитися. Звелів йому прийти завтра (Звин.)]. Строго -зать - гостро (прикро) наказати. Что -жете? - що звелите? що скажете? який наказ буде? Как -жете - як звелите, як скажете, як схочете. -зал вам кланяться - казав (велів) вам кланятися, казав вас вітати. -казал доложить о себе - казав доповісти про себе;
    2) -зывать где, кем - верховодити ким и над ким, старшинувати над ким, орудувати ким, чим, де; см. Верховодить, Управлять, Начальствовать;
    3) что кому - см. Поручать;
    4) см. Завещать;
    5) -зать (позволить) - дозволити кому що. -жите мне сесть - дозвольте мені сісти. -жете мне продолжать - дозволите мені далі вести. -зал долго жить (умер) - (на)казав довго жити. Приказанный, -зан - наказаний, загаданий, звелений. [Наказано (звелено) їхати негайно]. -ться - наказуватися, загадуватися, бути наказаним, загаданим кому від кого.
    * * *
    несов.; сов. - приказ`ать
    1) нака́зувати, наказа́ти; зага́дувати, загада́ти, прика́зувати, приказа́ти; диал. зака́зувати, заказа́ти; ( велеть) велі́ти несов., сов. звелі́ти, каза́ти, сказа́ти
    2) ( поручать) доруча́ти, доручи́ти; ( завещать) заповіда́ти, заповісти́, ( имущество) відка́зувати, відказа́ти, відпи́сувати, відписа́ти

    Русско-украинский словарь > приказывать

  • 3 наказывать

    наказать
    1) кого кем, чем, за что - карати, покарати, накарати кого ким, чим, за що, скарати, укарати кого на що, завдавати, завдати кару кому за що. [Дома його не карали за жадні пакості (Франко). Коли я знехтую закон природи, то природа покарає мене головною слабістю (Наш). Проти того, щоб накарати хлопця, я нічого не маю (Крим.). Ой, накарав мене бог таким чоловіком! (Г. Барв.). Чия кривда, нехай того бог скарає (Номис). Ви сами собі кару завдаєте (Крим.)]. -вать, -зать плетьми - карати, покарати канчуками (батогами, нагаями, шпицрутенами: киями). -вать, -зать через палача - катувати, с[від]катувати. [Суд присудив одкатувати прилюдно (Кониськ.)]. -вать, -зать розгами - карати (бити), покарати (вибити) різками кого, (ирон.) (зав)давати, (зав)дати хлости (и хлосту) кому. [Дивися, хлопче Валер'яне, щоб не дали тобі там хлосту (В. Еллан.)]. -вать, -зать смертью - карати, скарати на горло (на смерть, горлом), карати, покарати смертю, завдавати, завдати на смерть кого. -вать, -зать так, чтобы помнил - (шутл.) пам'яткового (пам'ятного) давати, дати. -жи меня бог! - скарай мене, боже! [Люблю тебе вірно, - скарай мене, боже! - буду тебе цілувать, поки сон ізможе (Пісня)];
    2) (приказывать кому) наказувати, наказати, заказувати, заказати, загадувати, загадати, веліти, звеліти, (о мног.) понаказувати, позаказувати, позагадувати кому що или що (з)робити. [Чи я-ж тобі не казала, не наказувала, щоб ти хлопців не водила, не принаджувала? (Пісня). Поховали його, як він заказав (Манж.). Загадали йому хорошенько грати (Метл.). Звеліла мені мати ячменю жати (Чуб. III)]. Наказанный -
    1) покараний, накараний, скараний; катований, с[від]катований; битий. [«Холодна» за-для накараних (Крим.)];
    2) наказаний, заказаний, загаданий, звелений, понаказуваний, позаказуваний, позагадуваний. [Загадану роботу я вже доробив (Київщ.)]. -ться -
    1) каратися, бути караним, покараним и т. п. [Розбійники ті були покарані смертю (Л. Укр.). Я-ж за те найбільш і буду покараний (Крим.)]. Смертоубийство -вается (-зуется) смертной казнью - за душогубство карають на горло (смертю). Воровство -ется тюрьмой - за злодійство карають ув'язненням (в'язницею);
    2) наказуватися, бути наказуваним, наказаним, понаказуваним и т. п. [Ой, заказано і загадано всім козаченькам у військо йти (Маркев.)]. -ется вам - наказується вам, дається вам наказ(а).
    * * *
    I несов.; сов. - наказ`ать
    ( подвергать наказанию) кара́ти, покара́ти и накара́ти и скара́ти; сов. диал. укара́ти
    II несов.; сов. - наказ`ать
    (давать наказ, наставление), нака́зувати, наказа́ти; прика́зувати, приказа́ти; ( велеть) велі́ти, звелі́ти, зага́дувати, загада́ти

    Русско-украинский словарь > наказывать

  • 4 позволять

    позволить дозволяти, дозволити, позволяти, по(до)зволити, зволяти, зволити, призволяти, призволити (допускать) попускати, попустити кому що, и на що, (велеть) веліти кому що. [Пан не дозволяв і на годинку кидати ліса (М. Вовч.). Позволь мені усім це розказати (Л. Укр.). Хоч позволив хан на пісках новим кошем стати, та не зволив запорожцям церкву будувати (Шевч.). На це я собі не попустив (Єфр.). Та чи не призволите чайку? (Кониськ.). Подозвольте мені слово до вас сказати (Яворн.). Не велю милому журитися (Метл.)]. -лять себе что - до[по]зволяти собі що и на що, допускатися (сов. допуститися) чого [Він допустився шахрайства]. -лит себе ошибку - дозволити собі помилку или допуститися помилки. -лить себе такую роскошь - дозволити собі таку розкіш и на таку розкіш (Єфр.). -лить себе смелость - дозволити собі сміливість. -лить кому делать, говорить что - до[по]зволити кому робити, говорити що. Здоровье -ет кому - здоров'я дозволяє (змагає) кому. [Як (если) здоров'я змагає, то добре й робити (Н.-Вол. п.)]. Если -лит мне время - як дозволить мені час, якщо (коли) матиму час. -лить себя подговорись - до підмови, на підмову датися. -льте слово молвить - дозвольте слово мовити, дайте (дозвольте) до слова прийти. -льте! - дозвольте, (по)чекайте, погуляйте! [Чекайте! Як, се Андрій Гавриленко? (Коцюб.)]. Не могу этого -лить - не можу цього (и на це) дозволити кому. Я не -лю ему никакой дерзости - я не дозволю йому жадного (ніякого) грубіянства. Не -лю вмешиваться в мои дела - не дозволю втручатися в мої справи, (иносказ.) не дам у кашу собі дмухати. Позволенный - до[по]зволений.
    * * *
    несов.; сов. - позв`олить
    дозволя́ти, дозво́лити; ( попускать) попуска́ти, попусти́ти; позволя́ти, позво́лити; призволя́ти, призво́лити, зволя́ти, зво́лити

    Русско-украинский словарь > позволять

  • 5 указывать

    несов.; сов. - указ`ать
    1) ( показывать) пока́зувати, показа́ти, ука́зувати, указа́ти
    2) (доводить до чьего-л. сведения) ука́зувати, указа́ти; ( отмечать) зазнача́ти, зазначи́ти и зазна́чити
    3) ( давать указания) дава́ти вказівки́, да́ти вказівки́, ука́зувати, указа́ти; ( велеть) зага́дувати, загада́ти, каза́ти, сказа́ти
    4) ( приказывать) нака́зувати, наказа́ти
    5) (подтверждать что-л.) ука́зувати, указа́ти; (несов.: свидетельствовать) сві́дчити

    Русско-украинский словарь > указывать

См. также в других словарях:

  • велеть — См. приказывать бог велел, и бог велел, на аршин унести грешно, а на ножницы и бог велел, не велено... Словарь русских синонимов и сходных по смыслу выражений. под. ред. Н. Абрамова, М.: Русские словари, 1999. велеть распорядиться, распоряжаться …   Словарь синонимов

  • ВЕЛЕТЬ — кому что; приказать, повелеть, указать, наказать; объявить чью волю, требовать исполнения, распорядиться властью. Веление ср. указ, повеленье, приказ, приказание, наказ; говорят о властях высших. Велитель, ряз. велец муж. повелитель, указчик,… …   Толковый словарь Даля

  • ВЕЛЕТЬ — ВЕЛЕТЬ, велю, велишь, совер. и несовер. (прош. вр. только совер.), кому чему с инф. или с союзом чтобы . Приказать (приказывать) кому нибудь, распорядиться (распоряжаться). Долг мне не велит (наст. вр.) молчать об этом. «А вот я их сегодня, же… …   Толковый словарь Ушакова

  • ВЕЛЕТЬ — ВЕЛЕТЬ, лю, лишь; совер. и несовер. (прош. вр. только сов.), кому с неопред. или с союзом «чтобы». Твёрдо изъявить ( влять) свою волю, потребовать (требовать). Велел прийти через час. Толковый словарь Ожегова. С.И. Ожегов, Н.Ю. Шведова. 1949 1992 …   Толковый словарь Ожегова

  • велеть — • приказывать, предписывать, велеть, наказывать, распоряжаться, командовать Стр. 0860 Стр. 0861 Стр. 0862 Стр. 0863 Стр. 0864 Стр. 0865 Стр. 0866 Стр. 0867 Стр. 0868 Стр. 0869 …   Новый объяснительный словарь синонимов русского языка

  • велеть долго жить — Велеть (приказать) долго жить Умереть …   Словарь многих выражений

  • велеть — велю, укр. велiти, др. русск., ст. слав. велѣти, велѭ βούλεσθαι, θέλειν, κελεύειν, λέγειν (Супр.), болг., макед. веля говорю , сербохорв. диал. вѐљу, словен. veleti, чеш. veleti; чередование гласных: воля, довлеть. Первонач. атематический гл.… …   Этимологический словарь русского языка Макса Фасмера

  • Велеть — несов. и сов. в прош. неперех. 1. Приказывать, требовать, распоряжаться. 2. Вызывать необходимость каких либо действий. Толковый словарь Ефремовой. Т. Ф. Ефремова. 2000 …   Современный толковый словарь русского языка Ефремовой

  • велеть — велеть, велю, велим, велишь, велите, велит, велят, веля, велел, велела, велело, велели, вели, велите, велящий, велящая, велящее, велящие, велящего, велящей, велящего, велящих, велящему, велящей, велящему, велящим, велящий, велящую, велящее,… …   Формы слов

  • велеть — подчиняться …   Словарь антонимов

  • велеть — Общеслав. индоевроп. характера (ср. лит. vélti «хотеть», лат. volo «хочу», нем. wollen «желать» и др.). См. того же корня воля …   Этимологический словарь русского языка

Поделиться ссылкой на выделенное

Прямая ссылка:
… Нажмите правой клавишей мыши и выберите «Копировать ссылку»