безодня

I. безодня, прірва, провалля, провалина, круча, (гал.) вертепа; срв. Бездна 1. Быть на краю -сти - стояти над безоднею. И -сти нет на него! - і лихо його не бере! і пропаду на його нема! Тьфу -пасть! - ото лихо!

II. Пропасть (множество) - безліч, без ліку, сила силенна, (грубо) до сина, до напасти, до ката, до біса, до смутку, до стобіса, до гимона, до змія; срв. Бездна 2. Он издержал -пасть денег - він витратив силу грошей. У него -пасть врагов - у його безліч (сила) ворогів.

II. см. Пропадать.

* * *

n перен. прірва, безодня

- to widen the gulf поглибити/ посилити різницю, поглибити прірву

бездна, безодня, провалля, прірва

бездна

безодня

прірва

прірву

провалля

пропасти

бездна

безодня

прірва

прірву

провалля

пропасти

бездна

безодня

прірва

прірву

провалля

пропасти

бездна

безодня

прірва

прірву

провалля

пропасти

проривання

проривши

бездна

безодня

пітьма

прірва

прірву

провалля

пропасти

темрява

тьма

бездна, безодня, провалля, прірва

 ч

 1. безодня, пучина;

 2. вир;

 3. хаос;

 4. каламутна вода

 ж безодня, прірва, пучина, пекло

 ж прірва, безодня

 1. пропасти; зникнути;

 2. зазнати невдачі

 1. перегодувати;

 2. над міру напасти

ріка, річка ВН-П, Б, Г-К; річка в вузькому місці НМ; широка, повновода ріка СГ; океан СБФ; розлив ріки, річище СБФ; море НБЄ, СК; провалля, безодня СБФ; д'идэм дэрйа йӱзӱне попливу морем СК.

Бердяєв, Микола Олександрович (1874, Київ - 1948) - рос. та укр. релігійний філософ, теоретик "нового християнства", публіцист. Вчився в Київському кадетському корпусі та Київському ун-ті на природничому і юридичному ф-тах. Проф. Московського ун-ту (1919), докт. теології Honoris causa Кембриджського ун-ту. Філософська система ґрунтується на низці засадничих ідей: ідея свободи (фундамент всієї онтології Б.); ідея творчості й об'єктивації; ідея особистості; ідея метафізичного, есхатологічного сенсу історії. На відміну від Канта, для якого ноуменальною є об'єктивна реальність (річ у собі), у Б. ноуменом є сам суб'єкт (особистість), бо тільки в ньому міститься зумовлена його свободою неосяжна "внутрішня глибина, непізнавана безодня". Свобода вкорінена не у бутті, а у "ніщо", вона безґрунтовна і нічим не детермінована. Зрештою, дух, тобто вільна за самим своїм єством особистість, постає як суб'єкт буття. Відповідно і світ виступає як наслідок взаємодії двох інтенцій людського духу - інтеріоризації та екстеріоризації. Завдяки першій здійснюється самозаглиблення духу; завдяки другій - рух до "царства необхідності", або об'єктивації. Остання тлумачиться як втрата свободи у поцейбічному, грішному світі змертвілої предметності. Лише через сукупність творчих актів суб'єкт спроможний увібрати цей світ у своє внутрішнє, відкрите для свободи буття й тим самим його змінити. Сенс історії, на думку Б., полягає у звільненні від об'єктивації. Реалізація його можлива тільки через кінець історії і перехід у світ вільного духу, ототожнюваний із царством Божим. Цей перехід перебуває поза історичним часом і здійснюється в особливому есхатологічному вимірі через акти творчості, які і є втіленням сенсу історії як дискретного творчого процесу історичного поступу. Б. заперечує розуміння прогресу як лінійного й неухильного поступального руху суспільства, а також як здійснення в історії Божественного провидіння. Бог являє себе світові, але не керує ним. Зміни на краще Б. пов'язує не з перетворенням існуючого ладу, а з містичним народженням Бога в людині і для людини.

[br]

Осн. тв.: "Смисл історії" (1923); "Призначення людини" (1931); "Свобода і Дух" (1935); "Рабство і свобода" (1940); "Російська ідея" (1949) та ін.

Гесіод (VIII ст. до н. е.) - найвидатніший, поряд з Гомером, епічний поет стародавньої Греції. Перша історично засвідчена постать західної літературної традиції. Автор епічних поем "Роботи і дні" і "Теогонія". В останній змальовує картину походження світу та його розвиток у вигляді зміни поколінь Богів. Первинним станом сущого був хаос (зіяння, безмежна безодня), з якого з'являються перші божественні, космічні сутності - Гея, Ерос, Тартар, Нюкта, Ереб. У свою чергу, цими першосутностями породжуються інші Боги, а від тих - наступні. Останнім з поколінь Богів, що панують над світом, є Боги-олімпійці на чолі з Зевсом·. Г. систематизує міфологічні уявлення і божественний пантеон еллінів, підпорядковуючи їх загальній ідеї космогенезу - походження і облаштування світоустрою. Цим був підготовлений ідейний ґрунт для ранньофілософських космогоній, які стали історично першими формами філософування. У поемі "Роботи і дні" подається опис, людської історії у вигляді п'яти епох, кожній з яких відповідає своє людство, котре творять боги Ц. е золота, срібна, мідна, героїчна, залізна доба, впродовж яких життя стає дедалі важчим і гіршим.

НІЩО - категорія метафізики та онтології, що мислиться як небуття (несуще) і характеризується предикатами негативності, відсутності, позбавлення, заперечення тощо. Аналогія Н. з поняттям небуття чи смерті вказує на межу його логічного аналізу й безпосереднього розуміння; ознаки Н. добираються у царині відношення "буття - Н." Особливого (конститутивного) значення категорія Н. набуває у східній традиції. В даосизмі роль першооснови і завершення всього існуючого виконує поняття дао В. оно нескінченне і безіменне, форма без форми і образ без сутності, безтілесне, порожнє і нице. Завдяки дао небуття проникає усюди; все народжується у бутті, а буття з'являється з небуття. В буддизмі подібний принцип називається нірваною. Це видозмінене поняття мокші (позбавлення, звільнення), що означає зникнення, кінець, припинення існування, вічний спокій. У західній філософії проблема Н. порушується ще з Античності. Вона вже наявна у вченні Геракліта про становлення - як вираз єдності протилежностей (буття і Н.). Парменід висловлює думку, що Н. неможливо ані помислити, ані висловити В. оно виступає запереченням існування Г. оргій обстоював тезу, виражену в трьох принципах: нічого не існує; якщо дещо існує, то воно незбагненне; якщо його можна осягнути, то неможливо пояснити і виразити. Розбіжності двох попередніх позицій долає Демокрит, вбачаючи в атомах мислиму повноту буття, котра визначається через свою протилежність - порожнечу як континуум, позбавлений кількостей і якостей. В діалектиці 17латона Н. подається через категорію "іншого" - породження буттям свого інобуття. "Інше" виступає можливістю пізнання не лише буття, а й Н. Аристотель вбачав ознаки Н. в неоформленому, позбавленому сутності матеріалі - матерії С. тоїки (див. стоїцизм) пов'язували Н. з уявленням про нескінченність як безтілесну порожнечу, всередині якої міститься Космос. Епікур виражав поняттям Н. феномен смерті (позбавлення будьяких форм та ознак життя). У наданні Єдиному якостей над-буття Плотин уподібнював його Н. Він розрізняв небуття як матерію й абсолютне Н., що виступає "іншим" стосовно існуючого. Середньовічна інтерпретація співвідношення буття і небуття визначалася доктриною творення з Н. Акт творення передбачає появу світу, властивості якого нічим не обумовлені. В апофатичній теології (Філон, Климент, Ориген, ареопагітики, Максим Сповідник, Дамаскій, Палама, Еріугена, Кузанський), каббалі та містичній традиції (Екгарт, Франк, Силезій, Беме) вживання варіантів терміна "Н." (безодня, possest Ungrund (невкоріненість) стосовно Бога, через відкидання усіх його предикатів, означає, що він не є чимось серед сущого, але, як першопричина, піднімається над сущим і перебуває всюди й ніде. Входження у домени "божественного мороку" відбувається в актах мовчання та містичного переживання Н. овочасна метафізика відмовилася від тези про створення світу з Н., виходячи з положення ex nihilo nihil fit (з нічого ніщо не виникає). У Канта Н. подається як можливість і неможливість предмета або його поняття, що постають у людському розумі. Гегель називав Н. чистою безпосередністю, довершеною порожнечею з відсутністю визначень і змісту, яка дорівнює самій собі і буттю, а відмінність між ними лише абстрактна. У філософії екзистенціалізму термін "Н." тлумачиться як царина свободи і трансценденції. Таїну Н. як безодні та невідання К'єркегор називав станом, що пробуджує в людині жах і спонукає до пізнання. У Гайдеггера проблема Н. постає через спосіб самопроектування людини у майбутнє, що супроводжується зустріччю з образом смерті. Категорія Гайдеггера "буття-до-смерті" позначає можливість вирватись із повсякденності, що характеризується анонімністю існування. Бердяєв залучає поняття Н. до розгляду проблеми творчості. Остання не виходить з наявного буття, а виступає прагненням до свободи, яка у своїй можливості - бездонна і безпідставна. Вкорінення свободи лежить не в бутті, а у Н. Сартр визначає людину як істоту, що характеризується здатністю вирізняти себе з-посеред буття через Н. (neant). Націленість людської свідомості на суще здатна проявляти, нівелювати його С. відомість постає вільною умовою прояву сущого. У дуальності буттєво-небуттєвих зв'язків Н. стає не простою альтернативою буття, а його співучасником, джерелом розвитку та творчих здатностей (див. небуття).