а+кто+это+говорит+

1) вопросит. - хто? (р., вин. кого, дат. кому, после предлог. (до) кого, (на) кому, тв. ким, местн. (на) кім, (на) кому). [Кого я? - де? - коли любив? Кому яке добро зробив? (Шевч.). На кого ти покинув худобу дома? (Мирний)]. Кто здесь, там? - хто тут, там? Кто вы такой? - хто ви такий? хто ви будете? (зап.) хто ви за о[ї]ден (за о[ї]дні)? Кто идёт? - хто йде? Кого вам надо? - кого вам треба? От -го это письмо? - від кого цей лист? За -го вы меня принимаете? - за кого ви мене маєте (вважаєте)? Кому жизнь не мила! - кому життя не миле (не любе)! Кем это сделано? - хто це зробив? Кем вы недовольны? - з кого (ким) ви незадоволені? Кто же? - хто-ж? Кто бы? - хто-б? Кто бы это (был)? - хто-б (хто- ж би) це (був)? Кто бы не хотел? - хто-б не х(о)тів?

2) указат., относит. - хто. [Знаю тебе, хто єси (Єв. Мр.). Недоля не бачить, з ким їй жартувати (Шевч.)]. Вот кто - ось (от, он) хто. Тот, кто; тот, кого и т. д. - той, хто (що); той, кого (що його, якого, котрого) и т. д. [Хто не працює, той не їсть (Київщ.). Хіба-ж вони не слуги слуг того, кого ви князем темряви назвали? (Л. Укр.). Нехай-же працюють словами й пером ті, що мають дві шкури в запасі (Самійл.)]. Тот, кем вы были обижены, наказан - хто вас покривдив, того покарано. Кому бы учить, тот сам дурит - кому-б учити, той сам дуріє. Некого, Некому - см. отдельно. Не у кого - см. Кого;

3) неопр. - хто. [Стиха-стиха, порідко, щоб кого не розбудити, вистукує сторож (Васильч.)]. Кабы кто знал моё горе! - коли-б (якби, щоб) хто знав моє горе! Что у кого болит, тот о том говорит - що кого болить, той про те й говорить. Кому-кому, а вам бы не следовало этого делать - кому-кому, а вам-би не слід цього робити. Кто-кто; кого- кого; у кого - у кого и т. д. - хто - хто, кот(о)рий (котре) - кот(о)рий (котре); кого - кого, кот(о)рого - кот(о)рого; у кого - у кого, у кот(о)рого - у кот(о)рого и т. д. [Хто так, а хто сяк (Сл. Гр.). Що кого втомило: кого щастя, кого сльози, - все нічка покрила (Шевч.). Кому воля, а кому неволя (Мирний). Котрий пише, котрий читає, а котрий то й байдики б'є (М. Вовч.). Він пізнав, котре в селі найбільший злодій, котре найбільший багач (Стефаник)]. Кто бы ни; кого бы ни и т. д. - хоч-би хто, хоч хто, хто-б не, аби-хто; хоч-би кого, хоч кого, аби-кого, кого-б не и т. д. Кто бы он ни был - хоч-би хто він (хто-б він не) був, аби-хто. [Кождому, аби-хто, уміла дотяти своїм бистрим язиком (Франко)]. Кто бы ни говорил, не слушай - хоч- би хто казав, не слухай; хоч хто казатиме, не слухай (Сл. Гр.). Кто бы ты ни был, я тебя не выдам - хоч-би хто (ким) ти був, я тебе (на тебе) не викажу. Кого бы я ни попросил, все отказываются - кого-б я не попросив, усі відмовляються. -го бы (то) ни было - хоч кого, хоч-би кого, хоч-би хто там був, аби-кого, будь-кого, кожного. От -го бы то ни было - хоч- би від кого, від будь-кого, від кого-будь. Я рада каждому письму, от -го бы оно ни было - я радію з кожного листа, хоч-би від кого він був. Я не жду ничего от -го бы то ни было - я не чекаю нічого ні від кого. Я был бы рад кому бы то ни было - я зрадів-би (був-би радий) хоч кому (хоч-би кому, будь-кому, аби-кому, хоч-би хто там був, кожному). Больше чем кто бы то ни было - більш ніж хто (ніж будь-хто). Не кто иной, как - не хто (инший), як. [І зробив це не хто, як він сам (Крим.)]. Кто-то, кого-то, кому-то - хтось, когось, комусь. [Прийшов хтось та взяв щось, бігти за ним - не знаю за ким (Номис). Хтось утік, а когось, кажуть, таки зловлено (Київщ.). Я знаю, комусь-то вона серденько крає (Л. Укр.)]. Кто-нибудь, кто-либо; кого-нибудь, кого-либо и т. д. - хто, хтось, хто-небудь, котрий(сь), (кто бы то ни был) будь-хто, хто-будь, аби-хто, (пров.) будлі-хто; кого, когось (после предл. кого, когось), кого- небудь, котрого(сь), будь-кого, кого-будь, аби-кого, будлі-кого и т. д. [Може хто вас полаяв? (М. Вовч.). Може кого з рідні моєї бачили? (Київщ.). Як хтось почне, то й я робитиму (Н.- Лев.). Згадай же хто-небудь її на сім світі (Шевч.). Не ти, так хто-будь купить (Київщ.). Треба-ж колись будлі-кого покохати та й заміж піти (Н.-Лев.)]. Кого-нибудь одного (из двух) - когось одного, котрогось (із двох). Если меня кто-либо спросит, скажите, что - коли про мене хто спитається, скажіть (скажете), що. Не думаю, что бы кто-нибудь знал об этом - не думаю, щоб хто(сь) про це знав. Сомневаюсь, что бы кто-либо из вас мог сделать это - не думаю, щоб котрий з вас міг зробити це. Он счастливее, чем кто-либо - він щасливіший за будь-кого (як хто). Пусть это сделает кто-нибудь другой - хай це зробить хто инший. Ему всегда хочется кого-нибудь осуждать - його (йому) завжди кортить когось судити. Кому- нибудь да понравится - комусь та сподобається. Пусть кто-нибудь попробует - будет меня помнить - хай-но спробує котрий(сь) (котре), пам'ятатиме мене; ану спробуй котрий, будеш мене пам'ятати. Пусть кто-либо из вас решится - хай котрий (котре) зважиться. С кем-нибудь, с кем-либо и т. п. - з ким(сь), з ким-небудь, (с кем бы то ни было) будь, з ким, з котрим(сь), з ким-будь, аби з ким, (пров.) будлі з ким. [Станеться, хоч і не зо мною, хоч і аби з ким, яка причина (Квітка)]. Кто-попало; кого-попало и т. д. - будь-хто, хто-будь, аби- хто; будь-кого, кого-будь, аби-кого, (пров.) кого-попадя и т. д. Кто-угодно, кто ни есть; кого-угодно, кого ни есть и т. д. - будь (будлі)-хто, хто-хоч, аби-хто; будь (будлі)-кого, кого-хоч, аби-кого и т. д. [Віддаси кому-хоч (Київщ.). Побить, то й аби-хто знайдеться (Номис)]. Кого, кому вам угодно - кого, кому хочете. Это сделает и кто-угодно - це зробить і аби-хто (і будь-хто). Редко кто - мало-хто, хтось-не-хтось. [Там - у кожній хаті верстат, а у нас хтось-не-хтось (мало хто) тче (Звиног.)]. Кое-кто, кое-кого, кое с кем и т. п. - см. Кое-кто.

* * *

междом. и част.

1) (для выраж. побуждения, убеждения, ободрения, поощрения к действию и т. п.) ну; специальнее: (давай) давай, (мн.: нуте) нуте, давайте, (при обращение в 1-м лице мн.) нумо, нум. [Ну, йди вже, годі баритися! (Брацл.). Чого-ж ти мовчиш? ну, скажи-ж, товаришу! (М. Хвильов.). «Ну, Галакточко, а що там узагалі говорять про мене?» - «Себ-то де говорять?» - «Ну, взагалі» (М. Хвильов.). Ну, Вакуло, ти-ж сам знаєш, що без контракту нічого не робиться (Гоголь). Ну що ж, Тарасе! - рад єси, не рад - дивись, який в господі нашій лад (П. Тичина). Ну, так що ж робити? (М. Хвильов.). Гей, нуте, косарі (Номис). Давайте йти! Ну, пойдём! (Сл. Гр.). Нумо в дорогу! (Дніпр. Ч.). Нумо до праці мерщій! (Грінч.). Нум орать мерщій! (М. Терещ.)]. Ну, Солопий, вот, как видиш, я и дочка твоя полюбили друг друга так… (Гоголь) - от що, Солопію, ото, як бачиш, я й дочка твоя та й покохали одне одного так… (перекл. А. Харч.). Ну, говорите! - ну, кажіть! кажіть-бо! Нуте, рассказывайте! - ну, розповідайте! Ну, пожалуйста - ну, будь ласка (будьте ласкаві). Ну, полно тебе упрямиться - ну, годі тобі упиратися. Ну-с, что скажете? - ну, добродію (пане), що скажете? Вон он, ну его бить! - ось він, нумо (нум, давайте) його бити! Ну да ну, а всё на одном месте - ну та ну, а все на тім самім місці (а все ні з місця). А ну - ану; ануте, анумо; срв. Ну-ка. [Ану, заведи-но пісні! (Остр. Скарбів). Ану: гоп трала, гоп трала, гоп, гоп, гоп! (Гоголь)]. А ну, тебе говорят! - ану, тобі кажуть! Ну же - ну-бо, ну-ж. Да ну - ну-бо. [Ну-бо не пустуй! (Вороний)]. Да ну, иди, что ли! - та ну-бо йди, чи що! Да ну же - та ну-бо, (та) ну-ж бо;

2) (в выраж. угрозы, вызова) ну, (усилит.) ну-ну, (грозя пальцем) ну-ну-ну. [Ну, я-ж тобі, почекай! (Брацл.). Ну-ну-ну! я-ж тобі задам, будеш ти мене пам'ятати! (Вінниччина)]. Ну, смотри же! - ну, дивися! А ну - ану! [Ану вдар! (Сл. Гр.). Ану, виходь, котрий! (Остр. Скарбів)]. А ну-ну ударь! - ану-ну вдар!;

3) (в бранных выраж., проклятьях) - ну, ану. Ну тебя! - цур тобі! цур тобі, пек (тобі)! (а) бодай тебе! а йди ти (собі)!, (отвяжись) відчепись! [Цур тобі (бодай тебе), який ти дурний! (Номис). Цур тобі, пек! (Сл. Гр.)]. Ну его! - цур йому! цур йому, пек (йому)!; (нужды нет) дарма! [Цур-же йому з лісом! (Шевч.). Таке робили, що цур йому вже і казать! (Котл.)]. А ну его! - та цур- йому!, (пропади он пропадом) (та) хай-же він згине (зслизне)! Ну тебя к лешему - см. Леший. Ну вас! - цур вам! (а) бодай вас! [А бодай вас та цур-же вам! (Шевч.)]. Ну вас всех к чорту (к богу)! - ану вас усіх к чорту (к бісу, до дідька, к богу)! а йдіть ви всі до чорта (до біса, до дідька)! Ну вас всех к семи чертям! - а йдіть ви всі під три чорти!;

4) (в выраж. удивления) ну. [Ну, їсть! нівроку! (Номис). Ну, хлопче, та й утяв-же ти штуку! (Київщ.). «А от за давнього часу, коли…» - «Ну, свате, згадав часи!» (Гоголь). Ну, та й ніч же була! (Велз)]. Ну, кто-бы мог это подумать! - ну, хто-б міг це подумати! «Слышал ли ты, что поговаривают в народе?» - «Ну?» - «Ну, то-то, ну!» (Гоголь) - «Ти чув, що подейкують люди?» - «Ну?» - «От тобі й ну!» (перекл. А Харч.). Ну что вы! - ну що ви! [Ну що ви, Ліно, я дуже вам вдячна (В. Підмог.)]. Да ну?! - та невже? та ну? Ну уж обед! - ну (та) й обід. Ну и - ну й, та й. [Ну й дивачка ви, Марто! (В. Підмог.). Та й тюхтій-же я підтоптаний! (Остр. Скарбів)]. Ну-ну, какой сердитый! - ну-ну, який сердитий! Такой, что ну! - такий, що ну-ну!, (зап.) такий що раз! [Вона така красна, така красна, що раз! (Стефаник)];

5) (в выраж. согласия, уступки) ну; (ладно) гаразд, добре. [Нема, ну, то й нема! (Л. Укр.). «Ну, там побачимо» - сказав він лагідно (В. Підмог.). А я був подумав, що ти й справді знаєш правила; ну, та коли ти їх не знаєш, то я знаю (Остр. Скарбів). Гаразд, дивись-же, ти заскочив мене (Остр. Скарбів)]. Ну что же, приходите - ну що-ж, приходьте. Ну, конечно, очевидно и т. п. - ну, звичайно (звісно); а звісно; ну, видима річ и т. п. [Сподіваєтесь, що уряд сплатить ваш борг, га? а звісно, сплатить (Кінець Неволі). «Я невільна!» - «Ну, видима річ!» (В. Підмог.)]. Ну да - авжеж; см. Конечно 2. Ну, ладно! - ну, добре! гаразд! ну-ну! Ну, и ладно - то й гаразд, то й добре. [«Народу багато, друже?» - Батько відповів, що ні, - людей, на жаль, дуже обмаль. - «То й гаразд» (Остр. Скарбів)];

6) (в выраж. несогласия, неудовольствия) ну. [«За пораду все, що хочеш, дам тобі я в нагороду». - «Ну, на се» - поет відмовив - «не надіюся я зроду» (Л. Укр.)]. Ну, нет! - е, ні! ба ні! [Ба ні! не піду до нього (Липовеч.)]. Ну, вот ещё! - ну, от іще! (ну.) ще що (скажеш, скажете)!, (ах, оставь) ат! ет! [«Та ну-бо, розкажи!» - «Ат, одчепись!» (Сл. Гр.). «Посидьте, поки я хоч з жінкою та з дітьми попрощаюсь». - «Ет, ще вигадав прощаться! ходім» (Рудч.)]. Ну, вот, ещё что скажеш! - ну, от іще що скажеш! Ну, где таки! - де то вже таки! [Де то вже таки він так сказати може! (Рудан.)]. Ну, знаете - ну, знаєте. [Я ось який, а ви така ось - ну, знаєте, ні те, ні се (Влизько)];

7) (в вопросит. предлож.) ну; (неужели? в самом деле?, ого?!, диал.) йо? [«Ну, чи не казав-же я?» - подумав собі Чуб (Гоголь). Ну, а все-ж таки, чим-же соціялізм відрізняється від комунізму? (М. Хвильов.). «А що ти думаєш запропонувати?» - «А як ти гадаєш? Ну?… от тобі й ребус!» (М. Хвильов.). «Від кого-ж лист?» - «Від гетьмана Ханенка?» - «Ханенка? йо?» (Стар.-Чернях.)]. Ну, а вы? - ну, а ви? Ну так что же? - ну то що-ж?, (что из того?) ну то що з того? Ну что с ним делать? - ну що з ним робити?;

8) (в повествовании - как связка между предложениями) ну, (ну, вот) ну та, (ну) ото, отож, (ну) так от. [Був собі одважний лицар, нам його згадать до речи… Ну, та сей одважний лицар якось вибрався до бою (Л. Укр.). Багато слів було у нього в книжці, ну, й казав-би собі яке хотів (Л. Укр.). Урядники все робили справно; пашпорти там, ну й хто бунтівник - знали (Ледянко)]. Ну вот он говорит - ото(ж) він і каже;

9) (в выраж. многократного действия) давай, ну. [Зборов його та й давай бити (Київщ.). Пішла вона, - я давай паскудити Настуню (Крим.). Обнялися і давай цілуватися (Сл. Ум.). З переполоху ну втікать (Шевч.)]. Да и ну - та й давай, та й ну. [Зібрав шляхту всю докупи та й ну частувати (Шевч.)];

10) (окрик на лошадей) но, ньо, (зап.) вйо, вйо-гей, (направо) гаття (гал.) гайта, готьта, гайтта, герта (налево) вістя, (гал.) вісьта. [Но, булані! (Гайсинщ.). Ньо, ньо, урагова! (Костомар.)].

* * *

1) межд. ну; (при обращении в первом лице, мн.) ну́мо, нум, ну́мте; ( нуте) ну́те; (давай, давайте) дава́й, дава́йте, дава́ймо

2) (част.: неужели) ну

3) (част.: давай) ну, дава́й; и