авізування

1) (риска, смужка) line

2) ( система зв'язку) link

3) (шлях транспортного зв'язку; маршрут)

4) (система поглядів, дій)

5) (ряд; ланцюг) line, strain, variety

6) ( межа) border, frontier

7)

Винниченко, Володимир Кирилович (1880, Єлисаветград, нині Кіровоград, - 1951) - укр. письменник, публіцист, політичний і державний діяч, автор етико-філософської теорії конкордизму, понад 100 оповідань, 14 романів, 23 п'єс, численних філософських і публіцистичних праць, більше 100 картин; відзначався харизмою як промовець. Навчався на юридичному ф-ті Київського ун-ту (1901-1902). Від 1903 р. займався активною революційною діяльністю. Лідер Революційної укр. партії (1901 - 1905), голова (1905), член ЦК (1907) Укр. соціал-демократичної партії, заст. голови Укр. Центральної Ради (1917), голова уряду - Генерального Секретаріату (1917); автор (або чільний співавтор) законодавчих актів УЦР, у т.ч. 4-х Універсалів О. чолював Директорію (листопад 1918 - лютий 1919). Видавав (разом із ІІІаповалом) ж. "Нова Україна" (1923 - 1925) В. ід 1925 р. - у Франції (спочатку Париж; від 1934 р. - Мужен). У роки впровадження в СРСР непу порушував питання про повернення в Україну, але безуспішно, бо був оголошений ворогом народу. Для світоглядної позиції В. характерною є тенденція до синтезу суперечливих підходів на ґрунті загальнолюдських цінностей. Був "за соціалізм, але й за вільну Україну", а відтак - речником, за його власними словами, "всебічного визволення". Прагнув примирити політику і мораль, діяти "з погляду вселюдської невмирущої правди і справедливості" З. рештою, виявився одинаком, який і в політиці, і в літературі, і в філософії торував свій власний шлях. В. - один із чільних творців укр. неореалізму. Як і Достоєвський, мучився таїною поневолення людини "звіролюдиною", власне людського в ній тваринно-хижим. Автор першої в укр. літературі соціальної утопії (роман "Сонячна машина", 1921-1924). Твори "Муженського циклу" (1934 - 1951) - це "романи ідеї", з ретельно виписаним у них етико-філософським виміром конкордизму. Як філософ і мудрець В. вважав, що людина з незапам'ятних часів (через гріхопадіння) порушила властиву їй в нормальному (щасливому) стані рівновагу й "погодження сил" та впала в дискордію, або розлад сил, а відтак - в агресієфільство К. апіталізм і державний (радянський) соціалізм, за В., є творінням хворої людини, неприйнятним для людей здорових Щ. об подолати цю хворобу, В. пропонує філософію конкордизму. Засадою її є "усуспільнення" людиною самої себе, погодженість її із собою, іншими людьми, з природою. Гносеологічно конкордизм має витоки в матеріалізмі, методологічно - у принципі примирення протилежностей та рівноваги, космічно - в ідеї єднання з природою ("сонцеїзм"), соціально - в ідеї колектократії (власність трудових колективів на фабрики, землю тощо), цивілізаційно - в ідеї "Світової Федерації" збратаного конкордизмом людства. Соціалізм, за В., це витвір класової свідомості, конкордизм - вселюдської; перший підпорядковує етику політиці, останній - політику етиці. У філософсько-ідеологічному плані - це різновид ідеології "третього шляху", спрямованої на зреалізування "вселюдської акції" просвітленого конкордизмом людства.

[br]

Осн. тв.: "Твори". У 23 т. (1928); "Політичні листи" (1920); "Революція в небезпеці!" (1920); "Щоденник. Т. 1 (1911 - 1920); Т. 2 (1921 - 1925)" (1980 - 1983); "Сонячна машина" (1989); "Відродження нації". У 3 ч. (1990); "Заповіт борцям за визволення" (1991); "Вибрані п'єси" (1991).

К'єркегор, Сьорен (1813, Копенгаген - 1855) - датськ. філософ. Отримав освіту у Копенгагенському ун-ті; студіював філософію у Берліні разом із Шеллінгом В. історію філософії К. увійшов як основоположник філософії екзистенціалізму; вперше увів в обіг термін "екзистенціалізм". Створення власних філософських засад К. розпочав із критики системи ідеалізму Гегеля та заперечення об'єктивності істини, запропонувавши підхід до "істини як суб'єктивності", що передбачає безнастанне наближення до надії та особистісне самоздійснення О. днією з чільних у філософії К. є проблема вибору, з'ясування якої розгортається на кількох рівнях - естетичному, етичному та релігійному. На першому рівні індивід прагне до максимуму втіх і задоволень, і свобода вибору його є лише позірною, позаяк він цілковито залежить від власної ситуативної реакції. На етичному рівні індивід піднімається на вищий щабель, бо його вибір регулюється вже не безпосередніми обставинами, а сукупністю універсальних моральних цінностей, на ґрунті яких він чинить власний життєвий вибір. Третій рівень - релігійний - найвищий. Згідно з К., тільки здається, що його можливо досягти шляхом самопізнання (як у Сократа, раціонально), бо насправді існує стрибок від етичного рівня до релігійного. Поняття "стрибка" - одне з найважливіших у філософії К., включаючи не стільки момент розриву у мисленнєвих зв'язках, скільки радикальну зміну в екзистенційному просторі існування окремішнього індивіда, коли він через "страх і трепет" зрікається універсуму етичного і переходить до віри. Відбувається "теологічне зречення етичного" і зустріч з "абсурдом". Детальний і переконливий розгляд питання про віру як ситуацію абсурду (що виглядає такою з точки зору буденного світогляду) представлено крізь призму духовних колізій у старозавітній притчі про Авраама. Людина, за К., поєднує в собі часове і надчасове, вічне. Її життя розгортається через страждання, особливо тоді, коли вона прагне до самоздійснення. Щоб уникнути страждань, людина може розчинитися у групі, колективі, і тоді вона втрачає себе. Коли ж вона від себе не відвертається, то спроможна зробити прорив у вічність - через час - до Бога. Категорії "окремішного індивіда" та "повторення" також належать до засадничих у філософії К. "Повторення" - це породження постійного пошуку свободи, бо вічності неможливо досягнути одноразово, одним зусиллям. У царині соціальної філософії К. - рішучий противник комуністичних ідей у суспільному і політичному житті, а саме: ідей рівності, домінування "людини маси", революційного перевороту. У кн. "Твори любові" він застерігав проти можливого реалізування властивої комунізмові найстрашнішої тиранії - "тиранії страху перед людиною".

[br]

Осн. тв.: "Поняття іронії" (1841); "Сучасна доба" (1842); "Або-Або" (1843); "Страх і трепет" (1843); "Повторення" (1843); "Твори любові" (1848); "Хвороба до смерті" (1849); "Вправляння у християнстві" (1850); "Войовничий нейтралітет" (1851).