Локка

1) Immunology: Ringer's solution

2) Fishery: the Ringer-Lockes solution

Сколько жителей в поселке?

* * *

Берклі, Джордж (1685, Дайзарт-Касл, Ірландія - 1753) - англ. філософ-ідеаліст, релігійний мислитель. Вчився у Дубліні (1700 - 1707). Працював у коледжі, обіймав церковні посади в Дубліні та Лондоні, упродовж 1728 - 1733 рр. займався місіонерською діяльністю на Бермудських островах; з 1734 р. - єпископ Клойна (Ірландія). Лейтмотивом філософії Б. є обґрунтування релігії С. вою філософську систему, названу імматеріалізмом, Б. збудував на відповідним чином переосмисленому вченні Локка про ідеї. Насамперед Б. заперечував вчення Локка про абстракції, або загальні ідеї. Існувати, за Б., - значить бути сприйнятим. Ідеї - це все те, що сприймається людиною як за допомогою відчуттів, так і розуму. Протяжність і матерія також належать до сутностей розуму та існують лише у свідомості ("спогляданні"). Б. обстоює доволі радикальну номіналістичну позицію, стверджуючи, що "загальні ідеї" слід замінити "загальними іменами", які накладаються на цілком конкретні, зафіксовані у сприйнятті ідеї. Б. також ототожнює властивості і якості речей з їх сприйняттям шляхом нівелювання введених Локком відмінностей між первинними й вторинними якостями. У цьому питанні філософська позиція Б. позначена послідовним суб'єктивним ідеалізмом, вельми близьким до його крайньої форми - соліпсизму. Прагнучи уникнути цього, Б. вдається до припущення про існування ідей не лише у сприйнятті людини, а й частково у Божественному розумі. За соціально-політичними переконаннями Б. був рішучим супротивником теорії суспільного договору, заперечував не тільки ідею легітимності вияву народом непокори, а й взагалі право останнього на суверенітет. У царині етики Б. виступав як критик просвітницьких концепцій моралі, доводив, що тільки християнська релігія може забезпечити міцні моральні підвалини суспільства.

[br]

Осн. тв.: "Нова теорія бачення" (1709), "Трактат про принципи людського знання" (1710), "Три розмови між Гіласом та Філонисом" (1713), "Алкіфрон, або Дрібний філософ" (1732), "Сайрис" (1744) та ін.

ЕМПІРИЗМ ( від грецьк. έμπειρία - досвід) - філософський напрям, протилежний раціоналізмові, вважає чуттєвий досвід єдиним джерелом і критерієм вірогідного знання. Сильний бік Е. полягає в орієнтації на ретельний аналіз чуттєвості та її ролі у пізнанні. Досвід розглядається передусім як чуттєве пізнання, що виникає через взаємодію органів чуття із зовнішніми речами (зовнішній досвід), хоча більшість філософів - прибічників Е. - визнають важливість і досвіду внутрішнього, тобто усвідомлення душевних станів суб'єкта пізнання в акті інтроспекції (рефлексії). Близькі до Е., але не тотожні йому, два напрями у філософії: прагматизм і логічний Е. Незважаючи на те що обидва напрями ґрунтуються на Е., вони мають також власні, відмінні від нього філософські підходи. Елементи філософії Е., зокрема емпіричні пояснення процесу формування понять, пронизують всю історію філософської думки, починаючи від Античності. Але як цілісна гносеологічна концепція Е. сформувався у культурі Нового часу. Гассенді - франц. християнський мислитель XVII ст. - відродив емпіричне вчення Епікура. Але найвідомішим прибічником Е. в філософії цього періоду був англ. філософ Ф. Бекон. Центральною в його філософії була проблема наукового методу, який він розглядав як метод виведення теоретичних принципів (аксіом) із чуттєвого досвіду. Досвід трактується Ф. Беконом не як просте чуттєве споглядання, а як науковий експеримент, що має систематичний і цілеспрямований характер. На думку Ф. Бекона, дані досвіду ведуть до необхідного результату лише за умови їх раціональної обробки. Методом аналізу та узагальнення емпіричних даних він вважав наукову індукцію. Матеріаліст і номіналіст XVII ст. Гоббс поєднав крайній Е. у тлумаченні походження понять (які розглядав як результат фізичної дії зовнішніх речей на тілесні органи відчуттів) з раціоналізмом щодо знань. Для нього все достеменне знання має апріорний характер, оскільки воно на кшталт геометричних теорем є точним висновком із попередніх дефініцій. Найвпливовішу форму Е. в новій філософії створив Локк. У праці "Нариси про людський розум" він доводив, що всі знання походять із відчуттів або рефлексії. Спростовуючи теорію вроджених ідей, він розглядав стан свідомості немовляти як чисту дошку (tabula rasa). Аналізуючи джерела виникнення ідей, Локк прагнув показати, яким чином прості ідеї, що виникають у зовнішньому і внутрішньому досвіді, об'єднуються у складні. Головні способи утворення складних ідей, за Локком, - це поєднання, порівняння, абстрагування й узагальнення. Подальша еволюція британського Е. полягала у послідовному дотриманні цього принципу і звільненні філософії від залишків метафізики. Так, Берклі, виходячи багато в чому із теорії пізнання Локка, надав їй більш переконливого ідеалістичного характеру. Він попередньо накреслив лінію, яка зрештою привела до феноменалізму - погляду, згідно з яким реальність поза нашими відчуттями є "ніщо". Важливий крок у цьому напрямі було зроблено також Г'юмом. У Франції, завдяки зусиллям таких філософів, як Вольтер, Кондильяк, Гельвецій, Е. Локка став підґрунтям сенсуалізму, в межах якого всі складові духовного життя людини пояснюються через чуттєвий досвід. Послідовним прихильником Е. в англ. філософії XIX ст. був Дж. С. Мілль. Він дотримувався думки, що всі знання., в т.ч. математичні, мають емпіричне походження і спираються на метод індукції. Такий підхід характерний також для Спенсера, хоч він пропонував також пояснення іншого типу, зокрема щодо людських переконань. Останні, вважав він, значною мірою ґрунтуються на успадкуванні від попередніх поколінь. Точку зору радикального Е. в філософії науки обстоювали відомі математики та основоположники філософії сучасної фізики Кліффорд та Пірсон. У філософії XX ст. найвідоміший представник Е. - британський філософ і логік Рассел, який, наслідуючи Г'юма, вважав, що завданням філософії є аналіз усіх понять у термінах, які можуть бути безпосередньо віднесені до чуттєвих вражень. Теорії, обґрунтовані Расселом, а також Вітгениїтайном, сприяли розробці варіанта логічного позитивізму нім. філософом Карнапом. Е., характерний для логічного позитивізму в цілому, виразно виявився у такому фундаментальному принципі, як> принцип верифікації.

1. идея, мысль

2. представление, понятие

3. мнение, взгляд, убеждение

4. впечатление, предположение, догадка

5. план, намерение, замысел

6. образ мышления

7. филос.

1) идея

2) архетип (у Платона, Локка)

8. муз. тема

пол. Болингброк, Генри Сент Джон (1678-1751; виконт, английский государственный деятель, политический философ и публицист; первый английский теоретик истории как науки; почетный доктор Оксфордского университета (1702 г.); член парламента (избран в 1701 г.), военный министр (1704-1708 гг.), министр иностранных дел (1710-1714 гг.); в 1714 г. возглавлял кабинет министров; в философии примыкал к идеям и концепциям Дж. Локка и Э. Шефтсбери; являлся сторонником просвещенной монархии, опирающейся на аристократию; идеал "короля-патриота" представлял в лице монарха, облеченного сильной властью, стоящего выше партий и регулирующего парламентскую жизнь в интересах народного блага)

пол. политическая мысль (формирование теорий, идей, мнений и т. п., касающихся функционирования политической сферы и взаимодействия ее субъектов; на протяжении длительного исторического периода политическая наука была органично вплетена в единую ткань обыденных политических представлений, религиозных и философско-этических взглядов; исторически первой формой осмысления политики была ее религиозно-мифологическая трактовка; судя по сохранившимся источникам, во 2-1 тысячелетиях до н. э. у всех древних народов господствовали представления о божественном происхождении власти и общественно-политического строя и сами эти представления передавались обычно в форме мифов; примерно с середины 1 тысячелетия до н. э. наметилась тенденция рационализации политических взглядов, появляются первые политические категории и дефиниции, а затем и целые концепции, носящие философско-этическую форму; тем самым закладывается основа собственно теоретических исследований политики; этот процесс связан прежде всего с трудами Конфуция, Платона и Аристотеля; наиболее четкое размежевание политической науки, философии и этики осуществил в 16 в. Н. Макиавелли; он выделил политические исследования в качестве самостоятельного научного направления, уподобил политические процессы природным явлениям, поставил в центр анализа проблемы государства и власти, разработал целый комплекс методов борьбы за власть; его творчество не только ознаменовало крупный шаг на пути превращения политологии в самостоятельную науку, но и способствовало сближению теории и практики, подчинению политических исследований решению реальных задач борьбы за власть и ее удержание; свое дальнейшее развитие политическая наука получила в трудах Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Монтескье, Ж.-Ж.. Руссо, Дж. Медисона, Э. Берка, Дж. Милля, А. де Токвиля, К. Маркса, Ф. Энгельса и др.; со второй половины 19 в. политическая мысль оформляется в политическую науку как самостоятельное и институализированное направление научного знания)

1) соц. общественный договор (в философии эпохи Просвещения, прежде всего Гобса, Локка и Руссо: договор между членами общества об отказе от части своих "естественных прав" в обмен на права, определяемые и гарантируемые законом; является предпосылкой возникновения государства)

2) эк. тр., брит. "общественный договор" (соглашение между партией лейбористов и движением профсоюзов Великобритании во второй половине 1970-х гг., согласно которому, правительство было обязано контролировать инфляцию, обеспечивать рост занятости и перераспределение доходов и гарантировать права работников и профсоюзов, а профсоюзы, в свою очередь, соглашались на ограничение заработной платы)

3) гос. упр. социальный договор [контракт\] (договор между предприятиями или другими организациями и государственными или муниципальными органами власти на предоставление социальных услуг населению или реализацию долгосрочных проектов, имеющих высокую социальную значимость)

* * *

1) раствор

2) микстура, жидкое лекарство

1) Медицина: раствор Рингера

2) Иммунология: раствор Рингера-Локка

1) Philosophy: idea (у Платона, Локка)

2) Psychology: biological memory, race experience, racial memory

3) Special term: archetype

4) Advertising: archetype (наиболее типичный представитель группы)

5) Aviation medicine: archetype (врожденный формальный образец поведения; Юнг), self

6) Makarov: archetype (врождённый, формальный образец поведения)

1) Означала высшее и неотъемлемое право народа на создание и изменение форм правления. Получила отражение в работах Руссо, Локка, Джефферсона [ Jefferson, Thomas]

2) Применительно к американской истории

см Squatter Sovereignty Doctrine