[1998]

Грушевський, Михайло Сергійович (1866, Холм, нині Польща-1934, м.Кисловодськ, похований на Байковому цвинтарі у Києві) - укр. історик, громадсько-політичний і державний діяч, організатор укр. науки. Закінчив історико-філософський ф-т Київського ун-ту (1890). Учень Антоновича. Від 1894 р. - магістр і проф. Львівського ун-ту. Голова НТШ (1897-1914). Співзасновник (із Франком) і редактор "Літературно-Наукового Вісника" (1898). Від 1897 р. пише й потомно видає монументальну "Історію України-Руси"(т. 1-Х, ч. 1, Львів, 1898; Київ, 1936) та більш популярні курси укр. історії: "Нариси історії українського народу" (1904), "Коротку історію України" (1910), "Ілюстровану історію України" (1911). Кабінетний вчений, але й політик: не тільки вивчав, а й творив історію. Співзасновник і заступник голови Укр. національно-демократичної партії (1899). З початком Першої світової війни переслідувався як "мазепинець" і "австрофіл": зазнав арешту (1914), у 1915 р. - заслання (Симбірськ, Казань, Москва). З падінням царизму - голова Укр. Центральної Ради, чільний ідеолог та архітектор її політики - курсу на автономічний федералізм, а зрештою (IV Універсал) - і на державну незалежність УНР та розбудову "народної республіки, яка б дбала про інтереси трудящих мас". Суспільно-політичні погляди цього періоду викладені у брошурах "Хто такі українці і чого вони хочуть", "На порозі нової України" та ін. Від березня 1919 р. перебував в еміграції. Заснував Укр. соціологічний ін-т (1919, Прага, пізніше Відень). Відхилив запрошення на роботу від ун-тів Європи і США і в 1924 р. повернувся в Україну. Активно займався розбудовою науково-дослідних установ ВУАН. З 1929 р. - акад. АН СРСР. Після арешту в 1931 р. був звільнений, але наприкінці 30-х рр. оголошений "заклятим ворогом народу". Г. - чільний представник новітньої укр. історіографії: автор першого цілісного історіографічного викладу минулого (до серед. XVII ст.) укр. народу - наукової бази його національної ідеології. Як історик народницької школи вважав, що народ - це "єдиний герой історії". Саме він (а не еліта, з її готовністю до асиміляції із завойовниками) пов'язує історичні періоди "в одну цілісність". Народницькі погляди Г. еволюціонували від романтичного народництва - через "позитивне" (живлене франко-англ. позитивізмом) - до народництва, опертого на соціологію Дюркгейма та його школи. Г. послідовно обґрунтовував ідею самостійності укр. народу, окремішності його історичних та мовних витоків. Його вплив на укр. історичну свідомість базується: 1) на чіткому розмежуванні "українсько-руської" та "великоруської" народностей, як двох коренів двох різних історій - від Київської держави, з одного боку, та Володимиро-Московської - з другого; 2) на доведенні тяглості укр. історичного поступу від великодержавного середньовічного Києва (через Галицько-Волинську, Литовсько-Руську та Козацьку держави) до сучасності; 3) на обґрунтуванні неперервності історії укр. народу, всупереч перервності його державності. У висвітленні історичного процесу вважав себе "істориком-соціологом". Зрештою дійшов висновку про визначальність в історії ''конкуренції індивідуалістичних і колективістичних тенденцій" та необхідності й бажаності повороту до суспільства соціалістичного гатунку. У питанні про автономізм/федералізм був переконаним федералістом: в 1909 р. писав про Чорноморсько-Балтійську федерацію українців, білорусів, литовців на чолі з Україною, в 1918 р. - про "федерацію світову", в 1920 р. - про Сполучені Штати України (про федерацію "фактичних республіканських громад"). Г. - фундатор львівської і київської школи істориків.

[br]

Осн. тв.: "Визволення Росії і українське питання / Статті і зауваження" (1907); "3 політичного життя Старої України / Розвідки, статті, промови" (1917); "Початки громадянства (генетична соціологія)" (1921); "Історія української літератури". В 6 т. (1923 - 1925); "З історії релігійної думки на Україні" (1925); "Історія України-Руси". В 11 т., 12 кн. (1991 - 1998); "Щоденник (1888 - 1894 рр.)" (1997); "Листування Михайла Грушевського" (1997).

Гусєв, Валентин Іванович (1947, Харків) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ їм Т. Шевченка. Канд. філософських наук (1978). Од 1985 р. - доцент кафедри історії зарубіжної філософії, од 1994 р.- доцент кафедри філософії і релігієзнавства НаУКМА, од 2000 р. - зав. кафедрою. Коло наукових інтересів: історія західної філософії Нового часу, метафізика. Автор понад 40 наукових досліджень.

[br]

Осн. тв.: "Історія західноєвропейської філософії XV - XVII ст.: Курс лекцій" (1994); "Західна філософія Нового часу XVII - XVIII ст." (1998).

Дишлевий, Петро Сидорович (1927, с. Терешки Черкаської обл. - 1998) - укр. філософ. Закінчив фізико-математичний ф-т Черкаського педагогічного ін-ту (1947). Докт. філософських наук (1969), проф. (1969). Од 1954 р. - в Ін-ті філософії НАНУ; зав. від. філософських питань природознавства (1961 - 1972), заст. директора ін-ту (1968 - 1972). В 1972 - 1977 рр. - декан філософського ф-ту КНУ ім. Т. Шевченка і зав. кафедрою діалектичного матеріалізму на ф-ті В. ід 1980 р. - у Москві, зав. кафедрою філософії Ін-ту електронної промисловості. Д. - один із провідних укр. фахівців в галузі філософських проблем сучасної фізики і природознавства XX ст.

[br]

Осн. тв.: "Питання про простір і час в теорії відносності" (1959); "Матеріалістична діалектика і фізичний релятивізм" (1972); "Діалектичний матеріалізм і проблема реальності в сучасній фізиці", у співавт. (1974); "Матеріалістична діалектика і проблема наукових революцій", у співавт. (1981).

Захара, Ігор Степанович (1943) - укр. філософ. Закінчив ф-т іноземних мов ЛНУ ім. І. Франка. Канд. філософських наук (1977), доц. кафедри історії філософії ЛНУ ім. І. Франка. Тема канд. дис.: "Філософські погляди Стефана Яворського". Працює в галузі історії укр. філософії.

[br]

Осн. тв.: "Боротьба ідей у філософській думці на Україні на зламі XVII - XVIII ст." (1982); "Стефан Яворський" (1992); "Лекції з історії філософії" (1998); Переклад з лат. мови курсу лекцій з філософії Стефана Яворського: "Яворський Стефан. Філософські твори." В 3 т. Т. 1. (1987).

Кавалеров, Анатолій Іванович (1937, Одеса) - укр. філософ. Закінчив філологічний ф-т Рівненського пед. ін-ту (1963), філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка та аспірантуру (1968 - 1971). Докт. філософських наук (1985), проф. (1986), чл.-кор. Української Академії політичних наук (2000) та Інженерної академії України (1997); зав. кафедрою філософії і соціології Південноукраїнського педагогічного ун-ту (Одеса) (од 1992 р.). Сфера наукових інтересів: соціальна філософія, філософія історії, філософія освіти, історія філософії України, методологія пізнання, управління та організація науки, соціологія побуту та сім'ї, аксіологічні проблеми особистості, педагогіка; видавнича та редакторська діяльність. Автор понад 100 друкованих праць.

[br]

Осн. тв.: "Ідеї менталітету в філософських поглядах Г. Сковороди: Філософія М. енталітет. Освіта" (1994); "Діалектика душі за Я. Коменським" (1992); "Філософія: Курс лекцій" (1997); "Логічне мислення - основа наукового пізнання" (1998)та ін.

Кашуба, Марія Василівна (1941, с. Деревно Львівської обл.) - укр. філософ. Докт. філософських наук (1990). Зав. кафедрою теорії та історії культури ЛНУ ім. І. Франка, зав. відділом філософії культури Ін-ту українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ. Працює в галузі історії укр. духовної культури та укр. філософії.

[br]

Осн. тв.: "З історії боротьби проти унії (XVII - XVIII ст.)" (1976); "Георгій Кониський" (1979); "Георгій Кониський - світогляд та віхи життя" (1999). Відп. редактор та співавтор колект. праць: "Філософія Відродження на Україні" (1990); "Проблема людини в українській філософії XVI - XVIII ст." (1998). Перекладач філософських текстів з лат. та старослов. мов: "Кониський Г. Філософські твори". У 2 т. (1990); розділи етики професорів Києво-Могилянської академії: "Пам'ятки етичної думки в Україні XVII - першої половини XVIII ст." (1987); філософського курсу Т. Прокоповича (у 2 т.). Переклад у співавт. "Сковорода Григорій. Твори". У 2 т. (1994)та ін.

Князєв, Володимир Миколайович (1946, Київ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1975). Докт. філософських наук (1999). Проф., чл.-кор. Української академії політичних наук (1995), академік Міжнародної кадрової академії (1999) З. асл. діяч науки і техніки України (1998). Од 1992 р. - проф. кафедри філософії, у 1991 - 1995 рр. заст. декана філософського ф-ту КНУ ім. Т. Шевченка. Од 1995 р. - проректор з наукової роботи Української академії державного управління при Президентові України, од 1999 р. - зав. кафедрою філософії і методології державного управління цієї Академії. Фахівець у галузі соціальної філософії, політології, проблематики державного управління. Автор понад 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Закон і хаос", у співавт. (1985); "Людина і технологія" (1991); "Соціальна технологія та управління політичними процесами в Україні" (1995); "Філософія: Короткий курс лекцій" (1997); "Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики", у співавт. (1999).

Куценко, Володимир Ілліч (1921, с. Благодатне Дніпропетровської обл. - 1998) - укр. філософ. Закінчив історичний ф-т Київського ун-ту ім. Т. Шевченка (1948), Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1953). Докт. філософських наук (1972), проф. (1972); чл.-кор. НАНУ (1976), акад. НАНУ (1985). В 1970 - 1989 рр. - зав. від. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ; в 1972 - 1978 рр. - головний редактор ж. "Філософська думка". Сфера наукових інтересів - проблеми соціального детермінізму, теорії і методології соціального пізнання, передбачення, управління. Ініціатор і керівник (1972 - 1989) науково-дослідницької програми, присвяченої розробці соціальної філософії як теорії соціального пізнання та дії, до виконання якої були залучені, крім укр. вчених, філософи з Росії, Німеччини, Болгарії.

[br]

Осн. тв.: "Передбачення і життя" (1966); "Про наукове управління творчим процесом" (1971); "Соціальне завдання як категорія історичного матеріалізму" (1972); "Суспільна проблема: генезис і рішення: Методологічний аналіз" (1984).

Литвинов, Володимир Дмитрович (1936, смт.Черкаське Донецької обл.) - укр. філософ, літературознавець, перекладач. Закінчив ф-т іноземних мов ЛНУ їм. І. Франка (1963). Канд. філософських наук (1974). Од 1980 р. працює в Ін-ті філософії їм. Г. Сковороди НАНУ Ч. лен Спілки письменників України О. сновний напрям наукової діяльності - історія філософії України.

[br]

Осн. тв.: "Латинська мова" (1984, 1996); "Історія філософії України", у співавт. (1993, 1994); переклади з лат. мови філософських творів Бразма Роттердамського (1981, 1993), Ціцерона (1998); "Латинсько-український словник", укладання (1997); "Ідеї раннього Просвітництва у філософській думці України" (1983); "Ренесансний гуманізм в Україні" (2000).

Ліотар, Жан-Франсуа (1924, Париж - 1998) - франц. філософ, представник постструктуралізму. Застосував поняття постмодернізму до розвитку філософії, визначаючи сучасну філософію як "філософію постмодерну". Модерн, на думку Л., є епохою панування "великих метарозповідей" ("діалектика духу", "емансипація людини", "герменевтика смислу" тощо), які намагалися обійняти статус універсально легітимних. Епоха постмодерну - це епоха недовіри до метарозповідей, їх делегітимації, вивільнення "мікронаративів", що не зазіхають на загальновизнаність і використовуються лише ситуативно. Загибель метарозповідей надає простору різноманітним мовним іграм, що не мають поміж собою нічого спільного й існують лише в межах власних сфер релевантності. Згодом Л. конкретизує поняття мовної гри, застосовуючи терміни "жанр дискурсу" (тобто історична і топологічна специфіка дискурсу) і "режим речення" (ствердження, заперечення, підозра, доведення тощо) К. ожен жанр дискурсу запроваджує, за Л., свої правила прийнятності ходів мовної гри, неспіввимірні з правилами інших жанрів, оскільки правило є не денотативним, а суто прескриптивним судженням. Звідси - різні жанри дискурсу не можуть нічого "довести" один одному, а жанру жанрів, що стояв би понад ними, не існує взагалі. 'Тому "суперечка", що точиться між жанрами дискурсу, є єдино можливою формою їх взаємодії, запобігаючи зміцненню тоталітарних прагнень до єдності й уніфікації. Поняття постмодерну вказує, за Л., не стільки на хронологічний, скільки на змістовий елемент розвитку філософії. Загибель метарозповідей і запанування радикального плюралізму є природним наслідком модерну, реакцією на його вади. Постмодерн, на думку Л., завжди був вписаним у модерн і лише сьогодні досяг свого чіткого оформлення. Постійна неузгодженість між змістом, котрий потребував виразу, і хронологічними конотаціями, невід'ємними від терміна "постмодерн", примусили Л. в 1988 р. замінити цей термін іншим - "переписування модерну" Ш. ирокого розголосу набула полеміка Л. з нім. філософом Габермасом, який вважав постструктуралістські спроби критики культури необґрунтованими і називав їх "запровадженням принципу, що піддається хіба лише заклинанням".

[br]

Осн. тв.: "Постмодерністська умова" (1979); "Економія лібідонального" (1974); "Розбрат" (1983); "Могила інтелектуала" (1984).

Лісовий, Василь Семенович (1937, с С. тарі Безрадичі Київської обл.) - укр. філософ. Закінчив КНУ ім. Т. Шевченка (1962). Канд. філософських наук (1971). У 1962 - 1966 рр. викладав філософію в Тернопільському медінституті. У 1970 - 1972 рр. - мол. наук, співр. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. 1972 р. написав "Відкритий лист до членів ЦК КПРС" з протестом проти арештів серед укр. інтелігенції, був заарештований і засуджений до семи років таборів і заслання. У 1990 р. після поновлення вченого ступеня був відновлений на роботі в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ В. ід 1997 р. - зав. від. історії філософії України. Фахівець у галузі логіки, історії філософії та політичної філософії С. посіб філософського мислення і стиль філософського мовлення сформувався під впливом аналітичної філософії і критичної герменевтики.

[br]

Осн. тв.: "Культура, ідеологія, політика" (1997); переклад з англ. книги К. Поппера "Злиденність історицизму" (1994); антології "Консерватизм" (1998) та "Націоналізм", у співавт. (2000). Укладач творів Дм. Чижевського (у 4 т.) та антології "Лібералізм".

Лой, Анатолій Миколайович (1947, с.Козлів Київської обл.) - укр. філософ З. акінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1971). Докт. філософських наук (1989), проф. Од 1991 р. працює в КНУ ім. Т. Шевченка, нині - зав. кафедрою філософії філософського ф-ту ун-ту О. д 1998 р. - голова Кантівського тов-ва в Україні. Фахівець у галузі філософської антропології, онтології, сучасної та класичної нім. філософії. Автор багатьох наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Соціально-історичний зміст категорій "час" і "простір" (1978); "Свідомість як предмет теорії пізнання" (1988).

Лук'янець, Валентин Сергійович (1942, с. Віліно, Республіка Крим) - укр. філософ. Закінчив фізико-математичний ф-т Кримського пед. ін-ту. Докт. філософських наук (1993), проф. (1999). Наукова діяльність почалася в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ в 1968 р Н. ині - зав. від. філософських проблем природознавства та екології Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Коло наукових досліджень - філософські проблеми сучасного наукового світоосягнення, постмодерністськийстан науки, принципові особливості сучасного оновлення методологічної культури, лінгвістичний поворот у філософії та його вплив на сучасний науковий дискурс.

[br]

Осн. тв.: "Фізико-математичні простір і реальність" (1971); "Філософські основи математичного пізнання" (1980); "Фізико-математичне пізнання: природа, основи, динаміка", у співавт. (1993); "Філософський постмодерн", у співавт. (1998); "Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури", у співавт. (2000).

Луман, Ніклас (1927, Люнебург - 1998) - нім. соціальний філософ, соціолог, представник системної теорії суспільства. Вивчав право у Фрайбурзькому ун-ті (1946 - 1949), стажувався в Гарвардському ун-ті у Парсонса (1960 - 1961), габілітація в 1966 р. за працю "Право та автоматизація в державному управлінні" у Шельскі та Клаессенса. Од 1968 р. - проф. новоутвореного ун-ту в Білефельді. На основі теорії еволюції Л. розглядає соціальні явища крізь призму посилення системної комплексності суспільства, обумовленого диференціацією таких систем, як політика, економіка, церква, наука, мораль тощо. Дистанціюючись від традиційного розгляду системи в термінах частини й цілого, Л. застосовує такі поняття, як система та довкілля. Посилення комплексності довкілля обумовлює також посилення складності системи і навпаки. Така кореляція, за Л., не онтологічна, а функціонально-семантична: кожна система утворює власне довкілля, здійснюючи редукцію комплексності на основі смислу, або коду. Напр., наука конституюється кодами істина/хиба, політика - влада/відсутність влади, господарство - прибутки/збитки, мораль - добро/зло тощо. Спростовуючи концепт єдності розуму класичного раціоналізму, Л. вважає соціальні системи самореферентними, кожна з яких утворює незалежну від суспільства в цілому раціональність. На цій основі заперечується і моральноетична легітимація політичної системи, господарства, науки, а зворотним боком такого підходу є заперечення застосування кодів істина/хиба до моральної системи, а відтак - граничного обґрунтування моральних належностей. Л. піддає критиці й такі класичні поняття, як "автономія", "суб'єкт", "розум", "рефлексія" тощо, стверджуючи, що людина як окрема система отримує смисли своєї діяльності від соціальних систем, не рефлексуючи щодо їхньої істинності. Системна теорія Л. багато в чому дотична до постмодернізму, англо-американського комунітаризму, неоконсерватизму та ін., постаючи також опонентом комунікативної теорії.

[br]

Осн. тв.: "Соціологічне просвітництво". У 5 т. (1970 - 1990); "Теорія суспільства чи соціальна технологія - що дає системний аналіз?", у співавт. (1971); "Соціальні системи" (1984); "Структура суспільства та семантика". У 3 т. (1980 - 1989); "Екологічна комунікація" (1986).

Нестеренко, Владислав Григорович (1947, с. Оленівка, Автономна республіка Крим - 1998) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1972). Канд. філософських наук (1982), проф. (1995). Од 1972 р. - викладач Української державної академії водного господарства. Коло наукових інтересів - етична й естетична свідомість, її основні категорії і структура. Автор концепції страждання як смислотворчого чинника людського буття.

[br]

Осн. тв.: "Страждальність - моральність - культура" (1994); "Вступ до філософії: онтологія людини" (1995).

Олексюк, Мирослав Миронович (1925, с.Пониква Львівської обл. - 1998) - укр. філософ. Закінчив Львівський ун-т ім. І. Франка (1950). Докт. філософських наук (1965), проф. У 1964 - 1973 рр. директор Ін-ту суспільних наук АН УРСР, зав. від. філософії. Досліджував розвиток філософської думки на західноукраїнських землях, перебіг ідеологічної боротьби у краї у 20 - 30-х рр. XX ст.

[br]

Осн. тв.: "Атеїстичні погляди Лесі Українки" (1958); "Філософсько-атеїстичні погляди Степана Тудора" (1962); "Боротьба матеріалізму проти ідеалізму на західноукраїнських землях у 20 - ЗО рр. XX ст." (1969) та ін.

Павлов, Василь Терентійович (1915, Стара Герикла, Російська федерація - 1998) - укр. філософ. Закінчив історико-філологічний ф-т Карело-фінського ун-ту (1942). В 1969 р. захистив докт, дис.; проф. (1970). Працював зав. кафедрою логіки КНУ ім. Т. Шевченка. Наукові інтереси зосереджувалися на проблемах логіки і теорії пізнання. Автор понад 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Відношення між поняттями" (1961); "Модальна логіка", у співавт. (1982); "Логічні методи і форми наукового пізнання", у співавт. (1984).

Пазенок, Віктор Сергійович (1934, Київ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1956). Докт. філософських наук (1979), проф. (1980), чл.-кор. НАНУ (1988). Од 1991 р. - головний наук, співр. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Коло наукових інтересів - соціокультурні та етичні проблеми філософської антропології і філософії історії, методологічні принципи новітньої соціально-гуманітарної теорії (зокрема, плюралізм та релятивізм як домінуючі), досвід історико-культурного осмислення сучасної епохи. Цій тематиці присвячено понад 200 наукових праць, у тому числі 8 монографій.

[br]

Осн. тв.: "Етико-соціологічний релятивізм" (1978); "Соціальний конфлікт і соціальна злагода" (1995); "Культура "кризового суспільства" (1996); "Соціально-етичні засади державотворення" (1997); "Сковорода- етик, "перевідкриття продовжується" (1997); "Природа сучасного соціального конфлікту" (1998); "Політики і гуманізм: антиномія чи консенсус?" (1999); "Гуманізм: нові виміри" (2001).

Парахонський, Борис Олександрович (1950, Чернівці) - укр. філософ, політолог. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1976). Докт. філософських наук (1990). У 1979 - 1992 рр. працював в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Од 1998 р. - зав. від. Національного ін-ту проблем міжнародної безпеки. Наукові інтереси - в галузі філософії пізнання, семіотики культури, політології, міжнародних відносин, глобальної та регіональної безпеки.

[br]

Осн. тв.: "Мова культури та генеза знання" (1988); "Епістемологія культури", у співавт. (1993); "Україна 2000 і далі: Геополітичні пріоритети та сценарії розвитку", у співавт. (1999); "Україна та Росія у системі міжнародних відносин: Стратегічна перспектива", у співавт. (2001).

див. також _про словник

[br]

\ \ \ \ \ Український "Філософський енциклопедичний словник" (ФЕС) — це перше видання такого типу, завданням якого є систематичний виклад українською мовою філософських знань на сучасному рівні їх розвитку з позицій, що відбивають радикальні зрушення у сучасному світі та його пізнанні; знайомство українського читача з найважливішими явищами, подіями і періодами історико-філософського процесу, з визначними мислителями минулого і творчістю сучасних філософів. Підготовка ФЕС здійснювалась з урахуванням нагромадженого досвіду видання словникової та освітньої літератури в Україні та за її межами. Важливою передумовою стало видання за останні десять років кваліфікованих підручників та навчальних посібників з багатьох галузей філософських знань та філософії в цілому. Безпосереднім вітчизняним словниковим джерелом слугувало перше (1973) та друге (1986) видання "Філософського словника", підготовленого Головною Редакцією Української Радянської Енциклопедії за науковим редагуванням академіка НАН України В.І. Шинкарука та за участю колективу авторів, значна частина яких є авторами і нинішнього видання.

\ \ \ \ \ Пропонований читачеві ФЕС підготовлений на принципово іншій теоретичній і методологічній основі, ніж "Філософський словник". Філософська думка в Україні переживає нині глибокі зрушення, пов'язані зі становленням незалежної національної держави та з відмовою від деструктивних для філософії ідеологічної заангажованості та догматизму. На відміну від попередніх видань в ФЕС трансформована система філософських категорій і понять через вилучення одних і введення потужної множини інших філософських термінів. Це дозволяє усунути звуженість та підпорядкування змістового викладу матеріалу лише одній із багатьох філософських течій; уникнути спрощеності та однобічності підходів і оцінок.

\ \ \ \ \ Відбиваючи загальнолюдські цивілізаційні тенденції філософського поступу, ФЕС висвітлює здобутки української філософської культури в річищі світової філософської думки, зокрема європейської. Таке сполучення є органічним, позаяк українська філософська думка розвивалася у тісній взаємодії з європейською, окрім того, воно дозволяє виявити загальнолюдський зміст і національну специфіку в розробці фундаментальних філософських проблем. З огляшду на такий підхід, до ФЕС був уперше в словниковій літературі систематично долучений великий масив української філософської думки, представники якої хоч здебільшого і не були "чистими" професіоналами, проте зробили значний внесок у формування самобутньої української філософської культури. При цьому в ФЕС знайшли висвітлення явища і постаті української філософської думки, які в радянський період тенденційно замовчувалися. Особливістю даного словника є те, що в ньому вміщено короткі біографічні довідки та відомості про філософський доробок наших сучасників, що надає читачеві можливість познайомитися із станом філософської науки в нашій країні, характером проблематики та теоретичним рівнем її дослідження.

\ \ \ \ \ Розмаїття, національні та цивілізаційні особливості філософської культури охоплені такою мірою, якою дозволяє обсяг ФЕС, склад авторського колективу, стан її вивчення і висвітлення в науковій літературі, доступність джерельної бази.

\ \ \ \ \ Добір прізвищ сучасних українських філософів ґрунтувався на важливості порушених ними філософських проблем та висунутих ідей, реальному внеску в розвиток філософії та освіти в Україні. Зазначені в статтях основні праці, незалежно від національної приналежності постаті та від мови оригіналу, подаються українською мовою з зазначенням у дужках року їх першого видання. У біографічних статтях у ряді випадків відсутні окремі дані, що стосуються життя і діяльності мислителя. Це пояснюється тим, що в процесі роботи над статтею не вдалося віднайти потрібної інформації.

\ \ \ \ \ ФЕС не дотримується жорсткої нормативності в поданні змісту філософських термінів, в трактуванні філософських вчень, напрямів, течій; не претендує на однозначні оцінки інтелектуальних здобутків видатних постатей історико-філософського процесу. В багатьох статтях ФЕС поряд із загальноприйнятим, усталеним тлумаченням дається авторське бачення або розуміння філософського терміна, вчення, події тощо, чим реалізується принцип плюралізму мислення. Тому між окремими статтями можливі розбіжності, наявність альтернативних чи суперечливих думок. Такі статті подаються як авторські з відповідними підписами. Статті усталеного змісту, статті про персонали та деякі інші подаються без підписів, хоч зроблено винятки для окремих статей про історичні постаті, діяльність яких оцінюється далеко неоднозначно. В кінці ФЕС подається повний склад авторів.

\ \ \ \ \ Упорядкування статтей проведено за алфавітом. У ФЕС певною мірою впроваджена система взаємних посилань, що дозволяє поглибити розуміння того чи іншого філософського терміна за рахунок споріднених статей. В кожній конкретній статті термін, на який робиться посилання, виділяється курсивом. Терміни, що передаються двома (або більше) словами, вписуються в алфавітний контекст таким чином, щоб на першому місці стояло основне, логічно навантажене слово і утворювало зі спорідненими термінами єдиний тематично-смисловий блок. Наприклад, терміни теорія пізнання, концепції раціональності, соціальні відносини подаються відповідно як " пізнання теорія", "раціональності концепції", "відносини соціальні".

\ \ \ \ \ У підготовці ФЕС був задіяний великий авторський колектив, основу якого склали науковці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. Були залучені провідні науковці з інших академічних установ та викладачі вищих навчальних закладів Києва та країни, знані фахівці із Польщі і Франції.

\ \ \ \ \ ФЕС не орієнтується на якусь одну специфічну категорію читачів. "Філософський енциклопедичний словник" адресується науковцям та аспірантам, викладачам та студентам вищих навчальних закладів, учителям та учням загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій, широкому колу української інтелігенції, що прагнуть познайомитися з вітчизняною та зарубіжною філософією і її творцями, основними філософськими поняттями і вченнями, традиціями та новаціями, розмірковує над хвилюючими проблемами сьогодення. Пропонований словник - дзеркало нашого часу, перехідного періоду в становленні української філософії.

\ \ \ \ \ Довідковий матеріал для висвітлення персоналій та окремих термінів світової філософської думки уточнювався за: The Encyclopedia of Philosophy. - Editor in Chief Paul Edwards. - Macmillan Publishing Co. - N.Y.; London. - Vol. 1 - 8. - 1972; The Encyclopedia of Philosophy. - Supplement. - Editor in Chief Donald M. Borchert. Macmillan Reference USA. - Simon & Schuster Macmillan. — N.Y., 1996; Dictionary of Philosophy and Religion: Eastern and Western Thought. By W.L.Reese. - New Jersey: Humanities Press Inc. 1980; Современная западная философия/Словарь. - Москва, 1998; Новая философская анциклопедия. В 4 т. - Москва: " Ммсль". 2000.

\ \ \ \ \ Наукові редактори, Редколегія та Видавництво усвідомлюють, що така перша проба опрацювання українського енциклопедичного словника неминуче пов'язана з певними упущеннями та недоліками. Тому вони будуть вдячні всім читачам за критичні зауваження, поради та пропозиції, які будуть враховані в подальшій роботі. Листи просимо надсилати на адресу: 01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України або Видавництва гуманітарної літератури "Абрис".