(шанувати)

поважати

почитати

уважати

шанувати

відношення

додержувати

додержуватися

дотримувати

дотримуватися

повага

поважання

поважати

пошана

ушанування

шана

шаноба

шанування

шанувати

берегти

дорожити

поважати

почитати

уважати

шанувати

щадити

 1. заощаджувати, економити;

 2. щадити (перен.);

 3. звільняти;

 4. берегти, шанувати

 1. поневіряти, попихати;

 2. не шанувати

 поважати, шанувати

 1. шанувати;

 2. берегти

 1. визнавати;

 2. шанувати

(атри)

1. пам'ять Г, К; атриңе дэйиль ми? чи не пам'ятаєш? Г; атрине кель- приходити на згадку К.

2. повага, пошана, шаноба, увага Г-СК; атир ӱчӱн з поваги СК; атир йапвшановувати, шанувати, виявляти повагу, виказувати увагу СК; ағанын атри чӱн ал мени бӧгеҗе хонах з поваги до свого старшого брата прийми мене сьогодні на нічліг Г; аллағын атри ичӱн бога ради СЛ; меним атриме ичӱн хурбан этэсин принесеш мені у жертву Г; беним атирим ӱчӱн бу эклисеми йапасын на честь мене збудуєш оцю мою церкву Г; верин, Ашых Ғарибин атирине мен чалайым дозвольте, я зіграю з пошани до Ашиха Гаріба К.

4. образа К; атир айт- поділитися образою К; атир йизле- приховувати образу К; атир хайтарвисловлювати образу К; див. ал-атир, пор. атыр, хадыр II, хатир I, хатыр III.

самопочуття, стан, становище У; атир сор- розпитувати про здоров'я, про становище У; пор. хадир II, хадыр I, хатир II, хатыр IV.

пошана Г; раабет верпошанувати Г; раабет эт- шанувати Г; пор. ирабет, рабет.

повага, пошана, шаноба, уважність, симпатія, прихильність, милість, ласка, ніжність О, СЛ, К; рабет саа йапайых ми тебе вшануємо, пригостимо, почастуємо К; рабет кӧр- бути шанованим, відчувати піклування Б; рабет эт- віддавати шану, шанувати, догоджати, годити Б, К; шинҗик рабет зенд' инийнен гӱзеле зараз шанують багатих і гарних СК; пор. ирабет, раабет.

виявляти повагу, пошану, шанувати, догоджати, доглядати, дбати, піклуватися, турбуватися СМ, Б, К.

(сайар, сайай) рахувати, лічити, здавати карти, вважати, шанувати; ӧзӱ чине сай- рахувати про себе НБЄ; сайамай не може підрахувати СБ; нас сайайсы? як вважаєш? К; сайыс вважаєш, вважай, нібито НБЄ; саймай бишийд'е дэ сени він тебе нітрохи не шанує Б; бир бирин саймайлер не шанують одне одного ВН; у да ӧзӱн киши сайай — тӱкӱрсең, кӧзлери чыхай він також вважає себе за людину — плюнеш, то очі йому вилізуть (від сорому) — про людину безсоромну СБЧ.

поважати, шанувати К.

(стий; / / стэй Г, К) хотіти, бажати, жадати, просити; стийлер хочуть ВН; ӧкмек стэдим халхтан я просила в людей хліба ВН; стэмий кӧрмеэ ону не хоче її шанувати, ненавидить її Б; не стэс — эпси дэ анда що хочеш, усе там є СМ; стэп алдыныз мы бир биринизни, стэмейип алдыныз мы? ви одружуєтеся за своїм бажанням чи не зі своєї волі? Б; стэп аша- їсти з апетитом У; стэп йӱрӱ- жебракувати Г; стэп эт- робити охоче БТ; стэсен уруп ӧльдӱр хоч убий Б; пор. издэ-, здэ-, истэ-.

цінувати, шанувати К.

ЦІННІСТЬ - термін, що позначає належне та бажане, на відміну від реального, дійсного. Першим кроком до розуміння природи Ц. було усвідомлення того, що з'ясування поняття реальності та істини не дає відповіді на питання - що таке Ц. Істина відповідає на питання - якою є реальність, Ц. відповідає на питання - що є, бажаним або яким щось повинно бути В. ідкриття неможливості вивести Ц. з опису того, що існує (і навпаки), належить англ. філософу Г'юму і стало відомим під назвою "закон Г'юма". Ця різниця між істиною і Ц. набула статусу як проблеми "фактичного - ціннісного". У філософії XX ст. робилися і робляться спроби подолати прірву, яка роз'єднує світ емпіричної реальності і світ Ц. Деякі із сучасних філософів не схильні вважати, що ця прірва є абсолютною. До кінця XIX ст. Ц. розглядали в контексті метафізики, теології або епістемології - тобто природа Ц. не вважалась особливою, а тому філософи не потребували особливого терміна для позначення Ц. XX ст. успадкувало дві основні групи концепцій стосовно пояснення природи Ц. - об'єктивістську та суб'єктивістську Л. інію об'єктивістського розуміння Ц. започаткував Платон: він розумів ідею добра як таку, що в принципі не відрізняється від інших ідей, а, отже, не відрізняється і від істини; винятковість цієї ідеї полягала в тому, що, з погляду Платона, вона увінчує ієрархію всіх інших ідей. У середньовічній томістській теології Ц. вважалися ідеями, які Бог привніс у світ внаслідок акту творення світу та через явлення Христа - зокрема через Божий Заповіт. На противагу античній та середньовічній філософії, в новочасній філософії утвердилося переважно суб'єктивістське розуміння Ц.: у відповідності з цим поглядом Ц. належать до психічних об'єктів - їх джерелом є наші бажання, інтереси, почуття, ставлення. Ця лінія розуміння природи Ц. включає цілу низку видатних філософів Нового часу та поч. XX ст.: Гоббс, Спіноза, Ляйбніц, філософи-утилітаристи, Майнонг, Перрі, логічні позитивісти (Рассел,Айєр), Стівенсон. Усі ці філософи запропонували дещо відмінні варіанти суб'єктивістського розуміння Ц.: джерелом Ц. є бажання і задоволення (утилітаристи), інтереси (Перрі); Ц. є прихованими веліннями або командами (Рассел), джерелом Ц. є почуття (т. зв. емотивізм - Айєр, Стівенсон). До суб'єктивістського розуміння Ц. схилялися також прихильники прагматизму: серед них особливо важливий внесок у теорію Ц. зробив Дьюї. Суб'єктивістська концепція Ц. містить в собі загрозу релятивізму та нігілізму. Початки об'єктивістського розуміння Ц. знаходять у нім. філософа Лотце, а у XX ст. найвідомішими його речниками є Шелер та Гартман А. ле передусім критика емпіричного реалізму, позитивізму та психологізму з боку Гуссерля значною мірою підважила переконливість суб'єктивістської концепції цінностей. Це стало підставою для розвитку об'єктивістської концепції Ц., найвідомішим речником якої на засадах феноменологічного підходу став Шелер В. ін виходив з того, що послідовна теорія Ц. може бути тільки апріорною: бо на основі того, що люди цінують, не можна обґрунтувати, що ж варте поцінування (люди часто цінують те, що не варте поцінування). Але крайня форма інтуїтивізму та апріоризму, і яку маємо в Шелера, на сьогодні зазнала серйозної критики. У філософії кін. XX ст. суперечка двох названих підходів до проблеми Ц. існує у вигляді певних тенденцій. Більшість сучасних філософів у поясненні природи Ц. прагнуть поєднати позитивні елементи обох підходів - як суб'єктивістського, так і об'єктивістського. Ц., за висловом Фрондізі, є результатом напруги між об'єктивним та суб'єктивним. Ця складність цінностей, поєднання в них різнорідних елементів спонукала Фрондізі пояснювати природу Ц. на основі поняття гештальту. Пояснюючи природу Ц., наголошують на різниці між Ц. та її носієм. Носій Ц. - це деяка основа, яка "тримає" на собі Ц., або субстрат, в якому вона втілена. Носієм Ц. може бути не тільки щось матеріальне (скажімо, тканина і фарби у живопису), а також психіка чи інтелект (напр., почуття краси, любові, ідеї, поняття, розуміння). Поняття добра, справедливості, законності і т. д. є ціннісно навантаженими ідеями або поняттями, носієм Ц. у даному разі є розум, інтелект. Переважно Ц. поділяють на дві великі групи: "нижчі", або "матеріальні" Ц. (те, що задовольняє біологічні потреби) і вищі, або духовні Ц. Цьому поділу відповідає поділ на інструментальні або зовнішні Ц. (ті, що є засобом для утвердження інших Ц.) і самодостатні або, інакше, внутрішні Ц. Духовні Ц. є переважно внутрішніми, самодостатніми. Інструментальні (зовнішні) Ц. є засобами для утвердження інших Ц. Самодостатні Ц. володіють більшою мірою ознаками об'єктивних Ц.: їхнє буття як Ц. не залежить від того, цінуємо ми їх чи ні - від яких іде "заклик" шанувати та захищати їх; якщо не чують цього заклику, то наслідком цього є духовна деградація людей. За змістом духовні Ц. поділяють на релігійні, моральні, естетичні, політичні, правові та ін. Відповідно говорять про моральний, політичний та правовий нігілізм. Існує також поділ Ц. на індивідуальні, колективні (партикулярні) та універсальні. Універсальні або, інакше, вселюдські Ц. - це ті, що прийняті (чи мають перспективу бути прийнятими) різними народами, культурами, націями, цивілізаціями (напр., права людини). Ц. партикулярні - це Ц. даного суспільства, самобутньої культури, нації, цивілізації. Зрозуміло, що універсальні Ц. існують як включені в контекст кожної із культур, націй чи цивілізацій. Однією із проблем є дослідження співвідношення та взаємопов'язаності між різними Ц. Ц. містять у собі спонукальний складник. Отож саме тому вони відіграють важливу роль у перетворенні реальності, що виконують роль підстави для дії: спрямовуючи індивідуальну і колективну дії, вони забезпечують граничні (останні) підстави для дії та діяльності. Ц. відіграють провідну роль в об'єднанні індивідів для спільних, колективних дій; є важливими у забезпеченні основи для єднання людей у нації, цивілізації чи навіть людства, оскільки це передбачає наявність деяких базових спільних Ц.