(старо)

старо-. Древнегреческий - старогрецький. Древнеперсидский - староперський. Древнеиндусский - староіндійський, старогіндуський и т. п. Древнекристаллический - старокристалічний, давньокристалічний.

 староєврейський

староєврейський; що стосується староєврейської мови

* * *

1) лінгв. староєврейський вислів (зворот)

2) староєврейський звичай

3) іудейство

* * *

1) лiнгв. гебраїзм, давньоєврейський вираз, звичай

2) іудейство

1. n

1) іудей; єврей

2) староєврейська мова

3) іврит, мова держави Ізраїль

2. adj

1) староєврейський, іудейський

2) єврейський

* * *

1) іудей; єврей

2) давньоєврейська мова ( Biblical Hebrew); іврит ( modern Hebrew)

3) pl; peл. "До євреїв" ( книга Нового завіту)

стародівочий; як у старої дівки

* * *

отрешиться

1) бути відлученим, відділеним, відставленим и т. д. - см. Отрешать;

2) позбуватися, позбутися чого, відкидатися, відкинутися від кого, від чого, відставати, відстати від чого. -шиться от старой привычки - позбутися старої звички (завички), відкинутися, відстати від старої звички. -шиться от иллюзий, от мысли о чём-л. - позбутися ілюзій, спустити з думки що.

* * *

несов.; сов. - отреш`иться

1) ( отказываться) відмовля́тися, відмо́витися; ( отрекаться) зріка́тися, зректи́ся; ( освобождаться) звільня́тися, звільни́тися; (избавляться - о мыслях, мнении) збува́тися, збу́тися, позбува́тися, позбу́тися

2) строит. (несов.) усува́тися, звільня́тися; звільня́тися

тж. стародев`ический

1) старо́ї (род. п.), ба́бин, -а, -е, ба́би (род. п.), стару́хи (род. п.)

2) старо́ї (род. п.)

ПІФАГОРЕЇЗМ - напрям античної філософської думки, започаткований діяльністю Піфагора; проіснував у різних модифікаціях майже тисячу років. Зазвичай розрізняють: 1) ранній Π. (VI - серед. IV ст. до н. е.); 2) П. Старої Академії (IV ст. до н. е.); 3) елліністичний П. (поч. ІП - II ст. до н. е.); 4) неопіфагореїзм (І ст. до н. е. - III ст. н. е.), який синтезує й інші філософські вчення. П. у вузькому сенсі слова охоплює лише перший із цих періодів, протягом якого діяла філософсько-теологічна школа (Піфагорійський союз), заснована Піфагором. П. пізніших часів існував на основі впливу синтезу та асиміляції піфагорійських ідей іншими філософськими вченнями (передусім платонізмом). Синкретичність вчення Піфагора, поєднання у ньому теологічних, філософських, соціально-перетворювальних, моральних, наукових мотивів зумовили розмаїття форм його культурної рецепції, Так, уже в межах Піфагорійського союзу існував поділ на акусматиків і математиків (інакше - екзотериків і езотериків). Перші засвоювали П. як сукупність космологічних і моральних максим, тоді як другі займалися математичними і філософськими дослідженнями. У центрі П. стоїть проблема спасіння, розв'язання якої тісно пов'язане з осмисленням гармонійно-числової природи космосу. Вчення Піфагора, яке склалося під відчутним впливом орфізму, містило програму всебічного перетворення людського буття - як у царині особистісній і моральній, так і соціальній. Діяльність Піфагорійського союзу стала історично першим досвідом свідомих, цілеспрямованих соціальних перетворень на основі певної ідеології Н. априк. VI ст. до н. е. піфагорійці приходять до влади у частині південноітал. і сицилійських полісів. Період їх панування не був тривалим і завершився антипіфагорійським повстанням і розгромом Союзу (межа VI - V ст. до н. е.). Вчення П. вперше оприлюднив Філолай (нар. бл. 470 до н. е.) - найвидатніший поряд із Піфагором представник раннього П. Фрагменти його трактату є на сьогодні єдиним прямим джерелом вивчення філософської традиції, яка походить безпосередньо від Піфагора. Після Філолая піфагорійську школу очолював його учень Архіт. Через спілкування з Архітом та іншими піфагорійцями П. справив значний вплив на Платона. У період Старої академії (від Спевсиппа до Кратета) піфагорійський елемент платонівського вчення є домінуючим, що зумовлено, зокрема, зосередженістю досліджень на космологічній проблематиці. Числа у платонівській онтології відіграють роль проміжної ланки між світом ейдосів та чуттєвою реальністю. Період академічного П. закінчується бл. 265 р. до н. е., коли Академію очолив Аркесилай (315 - 240 до н. е.), під проводом якого платонівська школа переходить на позиції скептицизму. П. наступних майже 200 років представлений низкою філософських трактатів, що належали елліністичним авторам, але приписувалися раннім піфагорійцям - Філолаю, Архіту, Тимею, Теано та ін. УІ ст. до н. е. починається традиція неопіфагореїзму, творцями якої стали передусім представники т. зв. "середнього платонізму" - Евдор Александрійський, Модерат, Нуменій та ін. їхні праці присвячені переважно онтологічній проблематиці, яка розробляється у вигляді космогенезу. Головні категорії неопіфагорійської онтології - монада і діада, а домінуюча тема - походження множинного з єдиного. Неопіфагореїзм зіграв значну роль у підготовці і формуванні неоплатонізму, з яким він зливається у III ст. н. е. Зокрема, з неопіфагореїзмом ідентифікував своє вчення один із найвидатніших неоплатоників Ямвліх.

знавець староєврейської мови і літератури

* * *

що стосується іудеїв; староєврейський

* * *

що стосується іудеїв; староєврейський

* * *

знавець староєврейської мови

* * *

1. n

пруссак; пруссачка

2. adj

прусський

* * *

1) пруссак; пруссачка

2) прусський діалект німецької мови

3) старо-прусська мова

n лінгв.

середньовічний варіант староєврейської мови

* * *

n; лінгв.

n лінгв.

середньовічний варіант староєврейської мови

* * *