(до+свідомості)

Серл, Джон Р. (1932) - представник сучасної англ.-амер. аналітичної філософії мови і філософії свідомості. Проф. філософського ф-ту Каліфорнійського ун-ту в Берклі (США). Праці С. зумовили формування і поглиблене дослідження проекту під загальною рубрикою "теорія мовленнєвих актів" (ТМА) з подальшим зануренням у теорію інтенційності. С. здійснює багатовимірний аналіз поняття мовленнєвого акту, що деталізує і розвиває продуктивну установку (характерну для напряму філософії мови, започаткованого у працях "пізнього" Вітгенштайна та Остина) на опосередкованість досліджень відношення між мовою і дійсністю відношенням між мовою і діяльністю людини. З точки зору С., мінімальною одиницею людської комунікації є мовленнєвий акт: акт промовляння деякого висловлювання у певній мовленнєвій ситуації з певною ілокутивною силою і пропозиційним змістом. Згодом С. запропонував більш загальний теоретичний проект досліджень з метою включення мови до контексту теорії раціональності: переорієнтація на вивчення ментальних контекстів промовлянь і необхідність розгляду мовленнєвих актів як інтенційних дій. Занурення ТМА у проблематику філософії свідомості (теорія інтенційності) С. пояснював можливістю аналізу фундаментальних лінгвістичних понять (референція, значення, твердження та ін.) у термінах більш фундаментальних психологічних понять (переконання, намір, бажання та ін.). Запропонована С. ТМА, разом з її розширенням до теорії інтенційності, стимулювала формування нових тенденцій у здійсненні логіко-методологічного аналізу природної мови, коли змінюється розуміння самого об'єкта дослідження: перехід від переважно лінгвістичного аналізу до ширшого бачення проблематики мови як специфічної здатності людини до спілкування, відображення дійсності та пізнання довкілля. Така перспектива дослідження природної мови ґрунтувалася на широкому тлумаченні поняття контексту (коли мають на увазі не стільки лінгвістичний, скільки багатовимірний невербальний контекст: фізичний, соціальний, історико-культурний, ментальний тощо) і, як наслідок, на зануренні проблематики смислу висловлювань у проблематику їх розуміння, а також пізнання світу. С. (разом із Вандервекеном) є творцем ілокутивної логіки (логічної теорії ілокутивних актів), де здійснює спробу формалізації прагматичних властивостей природної мови, поєднуючи результати, досягнуті в ТМА, із досягненнями сучасної філософської логіки. С., звернувшись до відношення "свідомість - навколишній світ", критично аналізує панівні парадигми філософії свідомості та когнітивної науки. Останні праці С. присвячені дослідженню соціальної реальності.

[br]

Осн. тв.: "Мовленнєві акти" (1969); "Інтенційність" (1983); "Перевідкриття свідомості" (1992).

СУМНІВ - особливий стан свідомості і самосвідомості, коли суб'єкт відчуває або виявляє недовіру до певного твердження, вагаючись щодо прийняття (визнання) його, оскільки оцінює це твердження як недостатньо обґрунтоване, правомірне, виправдане, необхідне, переконливе. С. - вияв, продукт діяльності ціннісної свідомості. Твердження, що стають предметом С., можуть стосуватися будь-яких феноменів (аспектів) буття (реалій природного і соціального світу, вчинків, поведінки, діяльності людини, знань, норм, традицій, переконань тощо). С. органічно пов'язаний з усіма вимірами людського життя, є важливим феноменом людської екзистенції. В історії філософії С. як особлива форма теоретичної свідомості вперше набуває концептуального виразу в філософському скепсисі і скептицизмі. В Новий час у Декарта С. перетворюється в категорію, що фіксує особливий стан мислення, критичну рефлексію стосовно всіх знань і уявлень. Абсолютна достовірність феномена С. стає для Декарта підставою для його відомої тези "Cogito ergo sum". С. як імператив теоретичного мислення сприймали і проголошували Г'юм, Маркс, Фройд, Фромм та ін. мислителі С. тан С. є необхідним моментом розвитку теоретичного, наукового мислення, який дає можливість подолати синдром "загальновизнаності", здійснити критичний аналіз стосовно ідей, що вважались неспростовними. В філософії науки Поппера С. набуває статусу фундаментального принципу наукової методології.

Франко, Іван Якович (1856, с. Нагуєвичі Львівської обл. - 1916) - укр. письменник, філософ, громадський діяч С. еред філософських інтересів Ф. вирізняються історіософія, філософія культури і філософська антропологія, естетика, етика, соціальна філософія. Політичну діяльність починав як радикал-соціаліст, поділяв і пропагував соціально-економічне вчення марксизму, водночас заперечуючи революційне насильство ("диктатуру пролетаріату") і віддаючи перевагу еволюційним шляхам утвердження соціалістичного ладу. Філософські погляди Ф. зазнали політичного впливу парадигми європейського позитивізму. Проте завдяки універсальній ерудиції і на підставі великої кількості власних економічних, історичних, етнологічних, культурологічних, фольклористичних та літературознавчих досліджень Ф. виробляє нові підходи до розуміння історичного процесу як суперечливої єдності прогресу і регресу, наголошує на релятивності історичного знання, відкидає утопічну віру у можливість однозначного передбачення перебігу історичного руху. Визначальною рушійною силою історії Ф. вважав культуру, котра являє собою "людське обличчя" історії. Культуроцентризм історіософії Ф. тісно пов'язаний з його філософсько-антропологічними ідеями: вирішальним критерієм у визначенні рівня цивілізації є, за Ф., емансипація "людської одиниці", її тіла і духу, потреб, бажань і вірувань; саме вона є "ядром всіх інших емансипацій" В. ільний розвиток людської особистості як втілення загальнолюдських цінностей та ідеалів Ф. розглядав у нерозривному зв'язку з повноцінним життям і розвитком нації. Конечною умовою здобуття Україною державної незалежності і політичної самостійності в колі інших цивілізованих націй Ф. вважав розв'язання завдання - "витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм", здатний плідно засвоювати загальнолюдські культурні здобутки і, в свою чергу, збагачувати їх своїми досягненнями. На противагу популярній в укр. суспільній думці тезі про самодостатність народних низів, передусім селянства як суб'єкта історичного процесу в Україні (Драгоманов, Грушевський), Ф. всебічно обґрунтував ідею цілісності укр. нації як громадянського суспільства, де мають право на повноцінне існування всі стани і верстви, що відповідають певним функціям народного життя І. сторично зумовлена відсутність вищих, імущих і впливових верств в Україні відштовхнула, на думку Ф., укр. народ від цивілізації і на сотні років зрекла його на національне приниження та неволю. Соціально-філософська доктрина Ф. у зрілий період його діяльності дедалі більше набувала ліберально-демократичного спрямування, хоч і не була позбавлена певних парадоксів. Адже високо цінуючи ліберально-демократичні завоювання розвинених європейських держав, навіть віддаючи перевагу половинчатій демократії Австро-Угорської конституційної монархії перед самодержавним деспотизмом Росії, Ф. розумів нездійсненність будь-яких ліберально-демократичних соціальних програм на теренах роз'єднаної України, де панувала лише "демократія для багатих", а народні маси, цебто весь укр. народ, був приречений на культурну відсталість і моральну деградацію. Тому численні наукові праці і публіцистичні виступи Ф. гостро таврують соціальну несправедливість існуючого ладу, трагічними нотами відлунюють у його художніх творах. Оригінального екзистенційного сенсу філософські ідеї Ф. набули в його художніх творах (передусім у філософських поемах "Похорон" і "Мойсей"), де соціально-філософські проблеми осмислюються в морально-етичному і глибоко особистісному плані, невіддільному від естетичного переживання тих чи тих життєвих колізій. Саме у цій площині розв'язуються проблеми взаємин народного поводиря і маси, вирішальної ролі духовності у перетворенні розпорошеної юрби на "люд героїв" - народ самодіяльних особистостей, об'єднаних спільними ідеалами, спроможний мужньо долати трагічні перипетії своєї історичної долі Е. стетичні погляди Ф. еволюціонували від спрощеного розуміння соціальної заангажованості мистецтва та позитивістської редукції художнього процесу ("науковий реалізм" як художній метод) до обґрунтування ідейності художнього твору як естетичного виразу творчої індивідуальності автора. Спираючись на праці естетиків і психологів позитивістської орієнтації - Вундта, Фехнера, Дессуара, Тенатаін., Ф. вперше впровадив в укр. естетику детально розроблену ним концепцію двох взаємопов'язаних рівнів психічної діяльності людини - свідомого й позасвідомого ("верхня" і "нижня" свідомості). Розглядаючи значення "нижньої" свідомості (де накопичуються здобутки тисячолітньої культурної праці людського роду та індивідуального досвіду людини, які з часом тонуть "в глибокій криниці нашої душі", але, виринаючи до "верхньої" свідомості, кермують поведінкою людей) як загальнокультурний феномен, Ф. тим самим накреслив перспективні підходи до філософсько-культурологічних та філософсько-антропологічних досліджень. Проте головну увагу Ф. привернула роль позасвідомого шару психічної діяльності у мистецькій, переважно поетичній, творчості, адже поети є копачами "захованих скарбів" "нижньої" свідомості, що за допомогою раціонально виваженої майстерності митця стають надбанням широкого загалу. Характерною рисою естетики Ф. є розгляд художнього процесу в культурному контексті. Естетичні погляди Ф. мали міцне опертя в багатогранних дослідженнях в галузі історії світової і укр. літератури (давньої і новочасної), фольклористики, історії і теорії культури, а естетичні принципи були дороговказом інтенсивної літературнокритичної діяльності письменника, слугували теоретичною основою у головній для Ф. сфері творчості - красному письменстві.

[br]

Осн. тв.: "Мислі о еволюції в історії людськості" (1881 - 1882); "ЛесяУкраїнка" (1898); "Із секретів поетичної творчості" (1898 - 1899); "Похорон" (1899); "На склоні віку" (1900); "Поза межами можливого" (1900); "Принципи і безпринципність" (1903); "Що таке поступ?" (1903); "Мойсей" (1905); "Одвертай лист до галицької української молодежі" (1905); "Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова" (1906).

1. n

1) паста; густе мастило

2) ав. аеролак

3) допінг

4) розм. наркотик, дурман, опіум

5) розм. наркоман

6) розм. таємна інформація про коня (на скачках)

7) фальшиві відомості, обман, обдурювання

8) розм. телепень, бовдур; ідіот

9) хім. поглинач

10) тех. присадка

2. v

1) наносити пасту, лакувати

2) розводити; підмішувати; фальсифікувати

3) давати наркотики (допінг); одурманювати

4) розм. розгадувати; рознюхувати; передбачати

5) тех. заливати пальним

6) покривати аеролаком

7) тех. додавати присадки

* * *

1) паста; густе мастило; лак; аеролак

2) допінг; наркотик; опіум

3) наркоман

4) cл. секретна інформація про коня (на перегонах, скачках); ( секретна) інформація, ( секретні) відомості

5) cл. неправдиві відомості, обман, ошукування

6) дурман

7) йолоп, дурень; ідіот

8) xiм. поглинач

9) cпeц. присадка; антидетонаційна присадка ( до палива); добавка; легуюча домішка

1) наносити пасту або лак; лакувати

2) розбавляти; підмішувати; фальсифікувати

3) давати наркотики або допінг; приймати наркотики

4) одурманювати

5) cл. розгадувати; рознюхувати; пророкувати, передрікати (звич. dope out)

6) тex. заливати ( циліндри) пальним; додавати присадки ( до палива або мастила)

7) елк. легувати

1) інформація; відомості, дані

2) (I.) довідки (вивіска над довідковим бюро)

3) обізнаність, поінформованість; знання; пізнання

4) юр. скарга; донос

5) виклад обставин справи (перед судом)

6) метеор. сповіщення (про шторм тощо)

* * *

1) інформація, відомості, дані

2) поінформованість; знання

3) юp. скарга ( подана до суду), позов; донос

4) paд. дані, передані на несучій частоті (звук, зображення)

5) мeтeop. оповіщення ( про шторм)

6) розвідувальні дані

7) aмep. довідкова ( телефонної станції)

незнання (кого, чого и про кого, про що), невідання (чого), (неизвестность) невідомість (чого), (редко) недовідомість, (несознательность) несвідомість (-ости) (чого); (неумение) невміння, незнання и незнаття (-ття) (що робити и чого). [Спроби (познайомити Европу з нами,) які потопали в морі европейського незнання про нас (Грінч.). Гріхи людські, вільні й невільні, яже віданням і невіданням (М. Левиц.). Невідомість гріха не чинить (Номис). Тут панує повна недовідомість, а тимчасом народ повинен знати, що робило його правительство (Доман.). Вона не хотіла чуда повороту до дитячої несвідомости (Л. Укр.)]. - ние стыда - незнання (невідання) сорому (стиду или стида), (иногда) безсоромність (- ности). [Молоді липи стояли голі, мов діти у своїй безсоромності (Коцюб.)]. -ние чтения и письма - невміння читати й писати. По -нию - з незнання, з невідомости, не знаючи; з несвідомости. [В чім-же я з незнання грішна? (Куліш)]. В блаженном -нии - в блаженному (щасливому) невіданні (незнанні). В -нии своём, я… - у своїй несвідомості (у своєму невіданні), я… В -нии значения чего, я… - несвідомий (не знаючи) ваги (значе[і]ння) чого, я… Быть (пребывать, находиться), оставаться в -нии относительно чего, насчёт чего - не знати чого, про що, бути (перебувати, пробувати) в незнанні (в невіданні, в несвідомості), бути, зоставатися несвідомим (нетямущим) чого. Воспитывать, держать, оставлять кого в -нии чего - виховувати, тримати, залишати кого в незнанні (в невіданні, в несвідомості) чого. Мрак (тьма) -ния - темрява (тьма, пітьма) незнання (невідання).

* * *

1) (состояние) а) (неизвестного) невідомість, незнаність, незвісність, безвісність; незнайомість; недовідомість; срв. Неизвестный 1. [Нема у світі гірше, як та невідомість, непевність (М. Вовч.). Кожна хвилина наближала страшну невідомість (Коцюб.). Жах, болючий, як невідомість (Черкас.). Накипіло на серці у купця з недовідомости й горя (Корол.)]. Полная -ность - цілковита невідомість. -ность о чём - невідомість про (за) що. Быть в -ти о чём - бути в невідомості, (нічого) не знати про (за) що, (пров.) бути незвісним (невідомим) про (за) що. Жить в -ти - жити в невідомості. [Невідомість, що в їй живемо (Грінч.)]; б) (незнаменитого) невідомість, незнаність (-ости). Жить в -ти - жити в невідомості, жити (нікому) невідомим (незнаним);

2) (неизвестное) невідомість, невідоме, незнане (-ого), безвість (-ти) и (мн.) безвісті (-тей). [Лине в безвість чоловік (Вороний). «Куди ти йдеш?» - «Не знаю. Так, на безвість» (Л. Укр.). Правда й сила в безвістях пропали (Млака)].

* * *

n стан невизначеності, невідомості або очікування

- matter (question) of abeyance невирішене питання; юр. тимчасове припинення, призупинення

- to be in abeyance знаходитися у стані невизначеності/ невідомості/ очікування; бути тимчасово відміненим (про закон, право тощо)

- to fall into abeyance знаходитися у стані невизначеності/ невідомості/ очікування; бути тимчасово відміненим (про закон, право тощо)

- to hold in abeyance відтерміновувати

- to keep the matter in abeyance залишати питання невирішеним, відкладати вирішення питання

- to leave the matter in abeyance залишати питання невирішеним, відкладати вирішення питання

1. інформація; відомості, дані

2. обізнаність, поінформованість; знання; пізнання

3. юр. скарга

4. виклад обставин справи (перед судом)

- economic information економічна інформація

- political information політична інформація

- private information приватна інформація

- statistical information статистичні дані

- undisclosed information нерозголошувана інформація

- information agency військ. орган розвідки

- information desk довідковий відділ

- information theory теорія інформації

- dissemination of information поширення інформації

- flow of information потік інформації

- a man of vast information людина великих знань

- to furnish information надати інформацію

- to gain information отримати інформацію

- to gather information збирати інформацію

- to get information отримати інформацію

- to give information дати відомості/ інформацію/ довідку

- to lay an information against smbd. подати скаргу в суд на когось

- to obtain information отримати інформацію

- to receive information отримати інформацію

- to turn in information дати відомості/ інформацію/ довідку

n 1. ком. дані; інформація; факти; відомості; 2. комп. дані, інформація; a інформаційний

1. інформація у формі фактів, статистики тощо; 2. інформація, яка зберігається, передається, обробляється тощо комп'ютером

═════════■═════════

accurate data точні дані; actual data фактичні дані; administrative data адміністративна інформація; aggregate capital data сукупні дані про капітал; ambiguous data непевні дані; annual data річні дані; authentic data правдиві дані • вірогідні дані • достовірні дані; available data наявні дані; balance sheet data балансові дані • дані про баланс; basic data основні дані • вихідні дані • базові дані; bibliographical data бібліографічні дані; biographical data біографічні дані; book-keeping data бухгалтерські дані; budget data бюджетні дані; business data комерційна інформація; calculation data розрахункові дані; census data дані перепису; coded data закодовані дані; collected data зведені дані; commercial data комерційна інформація • комерційні дані; comparative data порівняльні дані; complete data повні дані; comprehensive data вичерпні дані; confidential data конфіденційна інформація; conflicting data суперечливі дані; control data контрольні дані; corollary data співвідносні дані; correct data правильні дані; corrected data виправлені дані • відкориговані дані; correlated data співвідносні дані; cost data дані про витрати • дані про витрати виробництва; crude data приблизні дані • неточні дані; cumulative data зведені дані; current data поточна інформація; customer data дані про клієнтів • інформація про клієнтів; demographic data демографічні дані; design data розрахункові дані • конструктивні дані; detailed data деталізовані дані • докладні дані; digital data числові дані • цифрові дані; discrepant data розбіжні дані; documentary data документальні дані; economic data економічні дані • економічна інформація; estimated data кошторисні дані; exact data точна інформація; external data зовнішні дані; factual data фактичні дані; final data остаточні дані; financial data дані про фінансову діяльність • фінансові показники; gross data валові дані; group data згруповані дані; historical data дані за минулі роки • історичні дані; identification data розпізнавальні дані; immigration data імміграційні дані; inadequate data неповноцінні дані; incoming data наступні дані • вхідні дані • дані, що надійшли; incomplete data неповні дані; incorrect data неправильні дані; industry sales data торговельна статистика галузі; initial data вхідні дані • початкові дані; input data вхідні дані; long-term data дані за тривалий період часу; main data основні дані; management data управлінська інформація; manufacturing data дані про випуск продукції • технологічні дані; market data ринкові дані • кон'юнктурні відомості • дані про ринок; marketing data маркетингові дані; master data основні дані; measurement data результати вимірювань • нормативи; messy data ненадійні дані • невпорядковані дані; missing data відсутні дані; monthly data щомісячні дані; necessary data необхідні дані; numerical data цифрові дані • числові дані; objective data об'єктивні дані; observational data дані спостережень; official data офіційні дані; on-line data оперативні дані; operating data оперативні дані; operating life data дані про термін служби; operational data робочі дані • оперативні дані; original data вихідні дані • початкові дані; output data вихідні дані • дані про обсяг продукції; past data дані за минулий період; performance data показники продуктивності • робочі характеристики • дані про продуктивність; performance-test data дані протоколу випробувань; personal data анкетні дані • особисті дані • біографічні дані; pertinent data інформація по суті справи; physical data фізичні характеристики; population census data дані перепису населення; precise data точна інформація • точні дані; predicted data прогнозовані дані; preliminary data попередні дані; price-level data дані про рівень цін; pricing data дані про ціни; primary data первинні дані • вихідні дані; principal data основні дані; priority data пріоритетні дані; private data інформація приватного характеру; production data дані про рух виробничого процесу • дані про випуск продукції; profit data дані про прибуток; provisional data тимчасові дані • попередні дані • умовні дані; public data відкрита інформація; published data* опубліковані дані; purchase data статистика покупок • відомості про покупки; qualitative data якісні дані; quality data показники якості; quantitative data кількісні дані; ranked data упорядковані дані • класифіковані дані; rated data розрахункові дані; rating data номінальні характеристики; raw data невпорядковані дані • неопрацьовані дані • вихідні дані; readership data дані про кількість читачів • дані про коло читачів; reduced data оброблені дані • опрацьовані дані; reference data довідкові дані; regular data систематизовані дані; regional data місцеві дані • регіональні дані; relevant data інформація по суті справи; representative data характерні дані; response data відповідні дані • дані про відповідні реакції; restricted data дані обмеженого користування • інформація для службового користування • закриті дані • секретні дані; retail sales data дані про роздрібний продаж • статистика роздрібного продажу; sales data торговельна статистика • дані реалізації товару • дані про збут; sample data вибіркові дані; scarce data недостатні дані • мізерні дані; scientific data наукова інформація; seasonal data сезонні дані • дані про сезонні зміни; secondary data вторинні дані; service data експлуатаційні дані; shipping data дані про відвантаження товару; social data дані про соціальний склад • дані про соціальний склад населення; source data дані походження • дані про походження • вихідні дані; specified data уточнені дані; starting data вихідні дані; statistical data статистичні дані; statistical support data затверджена статистика; status data дані про стан; summarized data підсумкові дані • збірні дані; summary data узагальнені дані • зведені дані • збірні дані; supplementary data додаткові дані • додаткова інформація; supplied data подана інформація • подані дані; supporting data допоміжні дані; survey data матеріали обстеження; systematical data систематизовані дані; tabular data табличні дані; tabulated data табличні дані; technical data технічні дані • технічна інформація • технологічна інформація • техніко-видавничі характеристики; tentative data умовні дані • експериментальні дані • дослідні дані; test data експериментальні дані • результати експериментів • дані досліджень; theoretical data теоретичні дані; trade off data обмінна інформація; transaction data операційні дані; ungrouped data незгруповані дані; valid data дійсні дані • достовірні дані • обґрунтовані дані; variable data змінні дані • мінливі дані; working data показники роботи • результати роботи • робочі дані

═════════□═════════

data abuse зловживання даними • неправильне користування даними; data access arrangement засоби доступу до даних; data acquisition збір даних; data administration організація проходження даних • організація даних • адміністрація даних; data aggregate сукупність даних; data amount кількість інформації • обсяг даних; data bank банк даних • інформаційний банк • архів; data bank management управління банком даних; database база даних; database creation формування бази даних; database design проектування бази даних; database management управління базою даних; database search пошук в базі даних; data bit бітові дані; data capture збір даних • нагромадження даних; data carrier носій інформації • носій даних; data centre центр збору даних • центр накопичення даних; data chaining ланцюжкове зчеплення даних; data channel канал даних; data circuit канал передавання даних; data code кодовий набір; data collection упорядкування даних • нагромадження даних • збір даних; data communication передача даних • передавання даних; data compaction ущільнення даних; data control керування даними; data conversion перетворення даних; data corruption руйнування даних; data description опис даних; data display інформаційна таблиця • інформаційне табло • відображення даних • викладка даних; data encoding кодування даних; data encryption кодування даних; data entry інформаційний вхід • введення даних; data field поле даних; data file картотека даних • тека даних; data flow потік даних; data format формат даних; data for study дані для дослідження; data handling опрацьовування даних • опрацювання даних; data input введення даних • вхідні дані • інформаційний вхід; data input station термінал введення даних; data integrity цілісність даних; data item елемент даних; data link канал передачі даних; data maintenance введення даних; data management керування даними; data management system система керування даними; data manager керівник відділу опрацювання даних • керівник відділу обробки даних; data network мережа передачі даних • мережа даних; data organization організація даних; data output вихідні дані • вихід даних • інформаційний вихід; data packet пакет даних; data performance ефективність даних; data processing обробка даних • опрацювання даних; data processing centre центр обробки даних • центр опрацювання даних; data processor процесор обробки даних • процесор опрацювання даних; data protection захист даних; data rate швидкість передачі даних; data recording реєстрація даних • запис даних; data recovery відновлення даних; data register реєстр даних; data retrieval пошук даних; data safety захист даних • збереження даних; data security безпечність зберігання даних • захист даних • збереження даних; data selection вибір даних; data service bureau центр обробки даних; data set комплект даних • набір даних • низка даних • файл даних; data sharing розподіл даних; data sheet бланк для запису даних; data source джерело даних; data switch перемикання даних; data transfer передача даних; data transfer rate швидкість передачі даних; data transformation перетворення даних; data transmission передача даних; data validation підтвердження правильності даних • перевірка правильності даних • перевірка даних; data value величина даних; to access data діставати/дістати доступ до даних; to analyze data аналізувати дані; to check data перевіряти/перевірити дані; to collect data збирати/зібрати дані; to discard data виключати/виключити дані • відкидати/відкинути дані • виключати/виключити інформацію • відкидати/відкинути інформацію; to enter data вводити/ввести дані; to examine data досліджувати/дослідити дані • оглядати/оглянути дані; to exchange data обмінюватися/обмінятися даними; to feed in data вводити/ввести дані; to furnish data видавати/видати дані • постачати/постачити дані; to handle data обробляти/обробити дані • опрацьовувати/опрацювати дані; to include data включати/включити дані; to plot the data наносити дані; to process data обробляти/обробити дані • опрацьовувати/опрацювати дані; to provide data постачати/постачити дані • давати/дати дані; to record data записувати/записати дані; to retrieve data знаходити/знайти дані; to share data ділитися даними; to store data зберігати/зберегти дані; to submit data подавати/подати дані; to turn out data видавати/видати дані; to update data обновляти/обновити дані; to use data використовувати/використати дані

АНТРОПОГЕНЕЗ ( від грецьк. ανθρωποζ - людина; γενεσιζ - походження, народження) - уявлення про еволюційний, філогенетичний процес виникнення і розвитку людини як біосоціальної істоти, органічно пов'язаний з трансформацією її початкової інстинктоподібної трудової діяльності, формуванням свідомості, мови та поступовим переростанням первісних спільнот стадного типу у форми людської колективності. Науково аргументоване вчення про А. було вперше створене Дарвіном, конкретизоване Гекслі та Енгельсом. У 60-ті рр. XX ст. тлумачення А. зазнало істотних модифікацій. На зміну уявленням про А. як низку послідовних рівномірних стрибків від антропоїда до Homo Sapiens (людини розумної) прийшла концепція А. як двох великих стрибків. Необхідність уточнення традиційної схеми А. була викликана також відкриттям проміжної ланки між антропоїдами та пітекантропами - Ношо Habilis (людини вмілої) - істоти, що за своєю морфофізіологічною організацією ще не відрізнялася від австралопітеків, але вже виготовляла знаряддя за допомогою знарядь, тобто їх виробляла (за 1 - 1,5 млн. років до виникнення свідомості та мови). Виявлення цих обставин змусило не тільки по-іншому порушувати і розв'язувати питання про співвідношення трудової діяльності, свідомості та мови, а й про характер і періодизацію А. в цілому, а також - про нові підходи до тлумачення людини як істоти, що виробляє знаряддя праці.

АППЕРЦЕПЦІЯ ( від лат. ad - до; регceptio - сприйняття) - термін, який має декілька значень. Спершу його запровадив Ляйбніц. Поштовхом до цього стало відкриття ним існування малих сприйнять, яких ми не усвідомлюємо, а метою - позначити відмінність між ними і сприйняттями усвідомленими. Головним у філософії Ляйбніца стало визначення: А. є "усвідомлене сприйняття". Інколи як синонім вживалося слово "рефлексія", що йшло від Локка, але воно мало інший зміст, бо Ляйбніц визнавав вроджені ідеї - "необхідні істини". В такому розумінні виникало співставлення двох видів знання: сприйняття зовнішніх речей і сприйняття внутрішніх, вроджених істин. З одного боку, рефлексія це - самосвідомість, з другого, А. - свідомість або рефлексивне пізнання. Такі складні переплетіння термінів містили можливості для їхнього подальшого розвитку. Ідеї Ляйбніца в переосмисленому вигляді перейшли в філософію Канта, але до них додається і суттєво інше. Чиста або первісна А. є трансцендентальна єдність самосвідомості, тобто така, що передує досвіду і утворює можливість апріорного пізнання. Два види знання - емпіричне сприйняття і А. - Кант поєднує в нову структуру, суть якої в наступному: коли б свідомість була не єдиною, а мозаїчною, то окремі властивості об'єкта потрапляли б у різні її незалежні частини і синтез їх став би неможливим, а саме в ньому і полягає пізнання. Синтетична єдність свідомості є, отже, об'єктивною умовою будь-якого пізнання. Нарешті, весь набутий досвід, у свою чергу, стає умовою сприйняття. Це - позиція нім. філософа і психолога Гербарта: маси уявлень, що вже співіснують в індивіді, чинять вплив, притягання або відштовхування на нові уявлення, що надходять ззовні Г. ербарт називає цей процес А. і приписує йому роль, за допомогою якої наявний досвід асимілює всі знову приєднувані уявлення і ставить усе нове у зв'язок зі старим. Найвище із уявлень А. вже не підлягає. У Канта таким було уявлення "Я мислю"; Гербарт вважає, що "Я" не єдина сутність, а точка перетину незчисленних рядів уявлень, котра внаслідок їх зміни постійно пересувається. Такі основні сенси А. Поширена її дефініція в філософських словниках - як залежність сприйняття від попереднього досвіду особистості та її психічного стану тощо - веде походження від Гербарта К. антознавство орієнтується на друге тлумачення - трансцендентальна А. як єдність самосвідомості. В словниках загального вжитку можна зустріти посилання на визначення Ляйбніца.

ДОБРО - основна позитивна категорія моралі, що є повною протилежністю зла; відображає сукупний зміст вимог і цінностей моральної свідомості. За давніх часів розуміння Д. визначалося переважно уявленнями про міфологічно санкціоноване, узвичаєне, цінне або корисне для людського життя і діяльності. В цьому відношенні воно збігалося з поняттям блага; сліди такого збігу досі відчутні в європейських мовах. В античній філософії Д. теж зазвичай розглядається як синонім або різновид блага, хоча з часом набуває чіткішого концептуального окреслення. Так, у Платона змістом "божественних", або "більших" благ (які він протиставляє благам "меншим", тобто здоров'ю, красі, силі й багатству) слугують власне моральні чесноти людини А. ристотель, критикуючи платонівську ідею блага самого по собі, розвинув разом з тим класифікацію благ, релевантну з етичної точки зору (поділ благ на "поціновані", "схвалені" і "блага-можливості", а також на такі, що завжди або лише принагідно заслуговують на вибір). У стоїків об'єктом етичної рефлексії стає Д. як вільне дотримання чеснот автономним індивідом на засадах "правильного розуму". Християнська традиція розглядає Д. як втілення божественної волі, стан благої повноти й довершеності творіння Божого, адекватність людського Волевияву релігійно санкціонованій ієрархії цінностей. Секуляризація європейської культури в Новий час спричиняє дискредитацію теїстичного тлумачення Д. і редукцію останнього до раціоналістично осмисленої корисності (Сліноза, Гоббс, Мандевіль, Гельвецій, Гольбах, Бентам та ін.). Заперечуючи проти такої редукції, Кант визначає Д. як відповідність волевияву або вчинку людини апріорному моральному законові; Гегель тлумачить Д. як одне з загальних визначень абсолютного духа. Конкретне розуміння Д. в рамках тієї чи іншої філософсько-етичної концепції зазвичай обумовлювалося специфічною спрямованістю самої цієї концепції: так, існують спроби ототожнити Д. із щастям (евдемонізм), онтологічною досконалістю (перфекціонізм) тощо. Критику подібних "натуралістичних" підходів до визначення Д. дає з позицій етичного інтуїтивізму англ. філософ і етик Мур. В роботах Мура та його послідовників (Решдел, Леард, Бленшард та ін.) інтуїтивно осягнуте Д. постає кінцевою підставою для виведення усіх інших моральних категорій. Аксіологічно-інтуїтивістський підхід в дослідженні проблеми Д. на базі феноменологічного методу розвивають Шелер, Н. Гартман та ін. В умовах сучасного етичного плюралізму, диверсифікації ціннісних моделей різних соціальних груп зростає значення соціологічних і соціально-психологічних контекстів осмислення етичного Д. Водночас загострюється потреба в діалогічному, комунікативному осмисленні останнього крізь призму ідей відкритості, "діалогічної налаштованості", "зверненості до Іншого" (Бубер, Левінас та ін.). Як стрижньова ідея моральної свідомості, Д., подібно до істини і краси, очевидно не може здобутися на остаточне сутнісне визначення; сама невичерпність ідеї Д. налаштовує на нарощування нових вимірів етичної проблематики, відкриття нових обріїв морального освоєння світу. Разом з тим, ця ідея має бути артикульованою в суспільній свідомості достатнім чином, щоб уможливити людям розпізнавати конкретні ситуації вибору Д. і зла і знаходити правильні рішення. Поєднання сутнісної відкритості ідеї Д. з обґрунтуванням її життєво-практичного застосування "тут і тепер" - важливий напрям осмислення проблеми Д. в сучасній етиці.

КАТЕГОРІЇ (грецьк. κατηγορία, від κατηγορεω - висловлювати) - найбільш загальні поняття тієї чи тієї галузі знання, філософії науки, що слугують для "скорочення" досвіду, знаходження предметних відношень, розчленування і синтезу дійсності. Зміст і функції К. були встановлені в працях Аристотеля, Канта, Гегеля. Аристотель розумів під К. родові висловлювання про буття, "а оскільки одні висловлювання позначають суть речі, другі - якість, інші - кількість, інші - відношення, інші - дію або сприйняття, інші - "де", інші - "коли", то відповідно з кожним із них ті самі значення має і буття". Перелічуючи К., Аристотель вдається до розділового "або": "Зі сказаного без будь-якого зв'язку кожне позначає або сутність, або "скільки", або "яке" і таким чином перебирає десять відомих К. В його тлумаченні К. - це висловлювання, які відбивають такі загальні (родові) властивості буття, за допомогою яких воно членується в мові і знанні на рубрики, що не зводяться одна до одної. Кант дослідив іншу функцію К.: він визначив їх як розсудкові апріорні поняття, які об'єднують, синтезують матеріал чуттєвості. Вони є гранично загальними "поняттями про предмет взагалі". Кант подав "таблицю К." дещо інакшу, ніжу Аристотеля: в ній відсутня К. сутності (бо сутність він вважав непізнаваною), простору і часу (вважав їх формами споглядання, а не поняттями); вдосконалено рубрику К. відношення, куди входять субстанція і акциденція, причина і дія, взаємодія; введено К. модальності (можливість - неможливість, існування - неіснування, необхідність - випадковість); до того ж, на першому місці у нього стоять не К. якості (реальність, заперечення, обмеження), як у Аристотеля, а К. кількості (єдність, множинність, цілокупність). Ці особливості кантівської таблиці К. пояснюються як властивостями його філософського вчення, так і розвитком математики і природознавства в Новий час. Гегель приписував К. обидві функції. У відомій тезі "категорія покладає буття у деякій визначеності як у границі" наочно виражена розчленувальна, рубрикаційна природа К. В той же час він наголошував їх синтетичний характер. При цьому синтез він витлумачував дещо інакше, ніж Кант. Гегель вважав, що не лише в науці, а й у житті користуються К.: тут вони постають як скорочення для виразу однорідних явищ, речей, подій, видів діяльності (війна, народ, море, тварина, Бог, любов і т. ін.), і як засоби для визначення і знаходження предметних відношень (причинність, взаємодія тощо). К. спочатку формуються несвідомо - в людській діяльності і відкладаються в мові. Свідомо їх досліджують філософи Н. а мовний характер К. переважно орієнтується західна філософія XX ст. В логічному позитивізмі (Карнап, Нейрат) К. розглядаються не як форми мислення чи свідомості, а як мовні структури; в аналітичній філософії (Строссон, Кернер та ін.) К. вважаються засоби і форми розчленування, класифікації речей і явищ, закладених у природній мові. В екзистенціалізмі замість традиційних К. мислення досліджені К. життя: турбота, страх, знеособленість (Man), гранична ситуація, екзистенція та трансценденція і т.ін., які постали як філософсько-антропологічні феномени - за їх складом і за тлумаченням притаманних їм функцій. Філософсько-антропологічний зміст К. відкривається у трьох напрямах. По-перше, без зазначених функцій К. людина не може оволодіти світом, а отже, неможливим було б і її життя. По-друге, філософські К. як найбільш загальні відбивають докорінну особливість людини, що відрізняє її від тварини, - здатність виходити за межі будь-якого конечного, обмеженого утворення, навіть за межі всього обмеженого разом, коли весь світ постає як наслідок якоїсь духовної істоти (Бога), абсолютної ідеї. В традиційній філософії така здатність позначалася К. безконечного, абсолютного, в сучасній - К. трансценденції. Конечне і безконечне раніше розглядалися як властивості речей, але вони ще більше - властивості людини, її свідомості, мислення, універсальної діяльності. По-третє, членування і поєднання дійсності в кінцевому підсумку веде до аналізу і синтезу найбільших, суттєвих відмінностей - протилежностей, таких як мислення і буття, конечне і безконечне, відносне і абсолютне, свобода і необхідність, існуюче і належне, дійсність та ідеал тощо. Суперечності цих К. кожна епоха, покоління, людина вирішують по-своєму, і єдино правильного їх вирішення немає, бо вони виражають певні (в т.ч. протилежні) позиції людини в світі, в житті, в свідомості. Сукупність таких протиріч становить основні питання (чи проблеми) і філософії, і людини - як її суб'єкта й об'єкта. Основним предметом сучасної філософії безпосередньо стала людина, а отже, і всі К. філософії мають перш за все антропологічний зміст.

КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ - неоднорідна філософська течія, яка виникла у новоєвропейській культурі наприк. XIX ст. як цаслідок альтернативних спроб "реалістського" переосмислення гносеології Канта. Філософія К.р. приділяє особливу увагу аналізу проблеми взаємозв'язку "об'єкт його гносеологічний образ". У трактовці цієї проблеми К.р. протиставляє себе не тільки "догматичному реалізмові", який бездоказово постулює об'єктивність зовнішнього світу, а й "наївному реалізмові", згідно з яким всі характеристики світу, які дані в нашому життєвому досвіді, адекватної вичерпно повно передають об'єктивну реальність. Представники К.р. (Риль, Кюльпе, Бехер, Сет, Хікс, Дрейк, Лавджой, Пратт, Роджерс, Сантаяна, Селларс та ін.) переконані, що нашій свідомості не може бути дано нічого такого, що раніше не було утворено нею самою. Будь-який зміст людської свідомості вони розглядають як її результат, опосередкований складним пізнавальним процесом взаємодії суб'єкта та об'єкта. За К.р., хоч предметність і створюється самою свідомістю, проте знання має об'єктивні підстави. Онтологія К.р. неоднозначна. Вона припускає існування не тільки реалій предметного світу, а й ідеальних сутностей найрізноманітніших типів. Адекватність знання у філософії К.р. розуміється як відповідність цього знання об'єкту, котрий опосередковується ідеальними структурами і досвідними даними. Оскільки дані досвіду не можуть бути "схожими" на об'єкт, остільки репрезентації його у свідомості є не відображенням об'єкта, а його ієрогліфом. У сучасній філософії ключові ідеї К.р. відтворюються у модифікованому вигляді у деяких версіях наукового реалізму (напр., у концепції "радикального критичного реалізму" Мандельбаума).

МАРБУРЗЬКА ШКОЛА НЕОКАНТІАНСТВА - напрям неокантіанства, що виходив із "трансцендентально-логічного" тлумачення вчення Канта. Найвідоміші представники школи - Коген, Наторп, Кассирер. Марбуржців об'єднує у школу визнання трансцендентального методу як єдино правильного методу дослідження проблем логіки, гносеології, етики, релігії, соціології, філософії права, педагогіки, історії та інших сфер знання. Що стосується розуміння філософами з Марбургаречі у собі, то тут характерними є два моменти: по-перше, річ у собі розглядається як допоміжна побудова в системі критичної філософії, як "граничне поняття"; по-друге, істинний зміст цього поняття треба розуміти як принцип мети. Трансцендентну кантівську річ у собі марбурзькі неокантіанці розглядають вже як трансцендентальну, здійснюючи її перенесення у сферу свідомості. Вона трактується як категорія логіки, "чистого пізнання". Річ у собі виражає завершення, межу понятійного знання, структурну оформленість предмета як результату пізнання (становлення свідомості). Критерієм об'єктивності і реальності пізнання М.ш.н. вважає відносну врівноваженість одних елементів пізнання стосовно інших. Це породжує суб'єктивізм і релятивізм у сфері гносеології, внаслідок чого з'являється реальна можливість фідеїстичної інтерпретації досвіду. М.ш.н. стверджує функціональне значення релігії для мислення: цінність релігії полягає в тому, що вона визначає межу діяльності розуму. "Чисте" пізнання досліджує не походження і сутність процесів, а природу нашого осягнення речей. "Чиста" воля - це спонтанний процес розвитку моралі, а "чисте" почуття свідчить про іманентність релігії свідомості людини.

МОРАЛЬ (лат. moralis - моральний, від mores - звичаї) - духовно-культурний механізм регуляції поведінки особистості та соціальних груп за допомогою уявлень про належне, в яких узагальнені норми, цінності, зразки поведінки, принципи ставлення до інших індивідів та соціальних груп. Специфіка моральної свідомості формується за умов розкладу родоплемінного суспільства, виникнення складної системи опосередкованих зв'язків (політичних, економічних, соціальних та ін.), що прийшла на зміну безпосередньому характеру всіх стосунків людей у традиційній общині. Поява відносної свободи вибору, потреба в ситуаційній гнучкості поведінки й стосунків, відповідно до динамічних умов життя, робили чимдалі проблематичнішими збереження, культурну трансляцію і примноження досвіду безпосередньо моральнісного ставлення людини до людини, спільноти, природи, світу. В контексті критичного осмислення реальних звичаїв людей (що свідчило про руйнацію традиційних форм моральності) складається узагальнена система уявлень про чесноти, норми поведінки, основоположні закони колективного співіснування ("не убий", "не укради" та ін.) І. деальна система належного водночас постає як моральнісне добро, найвища самоцінність, що протистоїть моральнісному злу в реальній людській життєдіяльності. В цьому ракурсі М. співвідноситься з духовно-ідеальними основами права, релігії, мистецтва, філософії. Часткове коригування внутрішнього світу людини, її вчинків, масової поведінкової практики відбувається в разі особистісного прийняття вимог і настанов М. та відповідних вольових зусиль щодо їх здійснення. Намагання досягти доброчесності й праведності засобами зовнішнього тиску, без достатньої внутрішньої мотивації, вступають у протиріччя з ціннісним аспектом морального самоствердження людини, породжують "легальні", а не "моральні" вчинки (Кант). Регулятивні можливості М. зростають у міру розширення її суб'єктного горизонту. Формування вселюдського, універсального масштабу морального світосприйняття, вихід за межі групових, етнічних, національних інтересів до обріїв людства як єдиного цілого відкриває можливості для найбільш адекватного втілення суті моральності в процесі суб'єктивного творення цінностей М, Значне духовне випередження реальних можливостей життя й універсальне бачення належного ставлення до іншої людини, суспільства, природи концентрується в М. як ідеалі. Конкретно-чуттєве втілення тих чи тих сторін сукупного морального ідеалу подибуємо в міфології, релігійних та художніх образах Р. аціонально-логічне осмислення, узагальнення і обґрунтування понять, категорій моральної свідомості відбувається в етиці (див. нормативна етика). У цих процесах закріплюється й нагромаджується зміст моральнісного добра, тоді як у реальній життєдіяльності М. нерідко обмежується відносними, конкретно-історичними обмеженими вимогами щодо втілення можливого блага. Переважання відносного над абсолютним характерне для ідеологізоваяих моральних систем, хоча за певних умов подання абсолютного тут може бути досить вагомим (напр., ідеологія Просвітництва). Водночас не є гарантовано моральнісним навіть конкретно-історичний зміст узагальнених понять моральної свідомості (гідність, честь, обов'язок, справедливість), хоча в цілому такі форми оцінки і самооцінки мають непроминальне загально-культурне значення. Найбільша міра абсолютної значущості притаманна абстрактно сформульованим моральним законам і етичним принципам. Прагматичне спустошення морально-етичних ідеалів внаслідок надання переваги відносному призводить як до духовної деградації, так і до соціальної дестабілізації. Відмова ж од відносних допоміжних, компромісних рішень в світі реальних людських відносин веде до безнадійної мрійливості або змертвілого етичного ригоризму. Наявність відносно гуманних правил є кращою для соціуму як системи, ніж відсутність будь-яких. В кінці XX ст. істотне збагачення М. відбувалося шляхом осмислення й обґрунтування моральних принципів теорією справедливості, комунікативною етикою, що запроваджують в галузь моральної рефлексії дискурсивно-консенсуальні засади.

ПАТРІОТИЗМ ( від грецьк. πάτριά - вітчизна) - любов до батьківщини, відповідальність за її долю і готовність служити її інтересам, а в разі потреби самовіддано боронити здобутки свого народу; соціально-політичний і моральний принцип, що в загальній формі виражає вищеназвані почуття та емоційні стани. П. як соціально-психологічне почуття має широку гаму проявів: від гордості за досягнення Вітчизни (в науці, економічній діяльності, спорті і т.д.), поваги до історичного минулого, дбайливого ставлення до народної пам'яті, збереження та опанування національними і культурними традиціями до гіркоти переживань за невдачі і втрати рідної країни, страждань через її біди. Як почуття П. зароджується в стародавні часи у формі прихильності до певної місцевості, своєї спільноти, звичного складу життя. Це відчуття тісного зв'язку із "своїми" інституалізується через ритуали та обряди ініціації (напр., обряд братання), шлюбні та сімейні відносини. З виникненням і розвитком феномена держави П., втрачаючи інституціональний характер, наповнюється духовним змістом, набуває політичного сенсу. Останній пов'язаний із вимогою самовіддано й мужньо захищати Вітчизну, відстоювати її інтереси Б. ільше того, як зазначає Горацій, "радісно й почесно вмерти за вітчизну". В умовах життя суспільних систем з жорстким домінуванням інтересів панівних груп, за авторитарних форм управління державою принцип П. зазнає впливу офіційної ідеології, внаслідок чого часто набуває спотворених форм потрактування: любов до Вітчизни зводиться до відданості існуючій державно-політичній системі. Відповідно бажаним "для Батьківщини" врешті-решт виявляється те, що відповідає вузькокорпоративним інтересам правлячої еліти. Історія залишила не один приклад того, як кланові, станові чи класові інтереси сприймалися важливішими за інтереси Вітчизни. Тим більшої народної шани та пам'яті заслуговують ті історичні діячі, котрі змогли подолати бар'єри вузькостанових інтересів і піднятися до осягнення загальнолюдського змісту. "Любов до батьківщини, - зазначив Наполеон І, - найперше достоїнство цивілізованої людини". В умовах розвитку капіталізму, формування націй, утворення національних держав П. стає невід'ємною рисою суспільної свідомості, яскравим проявом зв'язку індивіда та суспільства, одним із критеріїв оцінки громадянина. Морального сенсу П. надає те, що він є однією з форм супідрядності особистих і суспільних інтересів, ефективним засобом переведення загальнолюдських цінностей на рівень індивідуальної свідомості. До цих цінностей належить і повага до історії та сьогодення народів інших країн, представників інших націй та національних меншин у межах однієї держави. П., виростаючи з єдиного кореня, протистоїть у цьому психології національної виключності, упередженості та недовір'я до людей "іншої крові". Добре охарактеризував людину-патріота Сантаяна: "Ногами людина повинна врости в землю своєї Вітчизни, але очі її нехай оглядають увесь світ". Особливої важливості цей аспект патріотичної свідомості набуває в час, коли людство переступило поріг III тис. і несе з собою низку глобальних проблем (загроза екологічної катастрофи, реальність епідемії СНІДу та ін.), що потребують для свого вирішення спільних зусиль, сприяння кожної людини внескові своєї країни у справу збереження життя на планеті Земля.

ПІЗНАВАЛЬНІ ЗДАТНОСТІ - в теорії пізнання поняття, що позначає специфічні якості суб'єкта, які роблять його спроможним пізнавати навколишній світ, відображати властивості, відношення, сутність, закономірності фукціювання та розвитку об'єкта і створювати у своїй свідомості образ останнього. До них належать чуттєві П.з. - відчуття, сприймання, уявлення; раціональні - мислення, розум і проміжні - уява, пам'ять, що мають чуттєві й раціональні ознаки. За допомогою П. з. суб'єкт отримує необхідні відомості про об'єкт, переробляє і закріплює їх у своїй свідомості Б. удучи притаманними людині від народження, П.з. удосконалюються і розвиваються в процесі індивідуального розвитку людини, її виховання і соціалізації В. они розширюються і поглиблюються завдяки досягненням суспільно-історичного та науково-технічного прогресу, посилюються і "подовжуються" через застосування різного роду технічного оснащення: мікроскопів, телескопів, радарів, синхрофазотронів, телевізорів, комп'ютерів, технічних систем, що моделюють людський інтелект, книгодрукування тощо. Маючи біологічну основу, П. з. обумовлені соціально і в сукупності з інтелектуальними та технічними надбаннями утворюють пізнавальний потенціал суспільства. Межі збагачення і розвитку П.з. людини не існує.

ПРАКТИКА ( від грецьк. πρακτικά - справа, діяльність, учинок) - поняття, що характеризує особливий різновияв активності людського світовідношення, філософське витлумачення котрого тяжіє або до універсалізму (коли П. поєднує учинково-моральнісні, пізнавальні та етичні характеристики), або до локалізації чуттєво-матеріального (що спричиняє занижену оцінку П.). Спробу поєднати окреслені характеристики П. здійснив марксизм, де чуттєво-предметна, цілепокладальна діяльність суспільної людини з освоєння й перетворення природних та соціальних сил постає як предметна основа формування людини, онтологічний стимул розвитку її творчо-духовних здатностей, у т.ч. й пізнання. Самовідособлення людини серед сущого у процесі антропосоціогенезу обертається згодом тяжінням до експансії у довколишню дійсність, котра сприймається переважно як об'єкт людських зазіхань Д. аному типові світовідношення притаманний антропоцентризм, який супроводжується гіперактивізмом і титанізмом, прагненням до щобільшого панування над Землею (зокрема, завдячуючи прогресуючій технізації). Через надмірне протиставлення суб'єкта об'єктові П. є найбільш концентрованим втіленням здатності суспільної людини до виокремлення з природи, граничним виявом якого стали "сутнісна безпритульність новоєвропейської людини" (Гайдеггер) та глобально-екологічні проблеми сучасності С. пробами осягнути цю суперечливість П. просякнуто багато різновидів посткласичної західної філософії (уявлення про практичну зумовленість інтелекту Вергсона та прагматистів; про "інерціальні" властивості П. - Сартра та представників Франкфуртської школи; про кризу новоєвропейського гуманізму - Ніцше, Гайдеггера, Фуко та ін.; про самовичерпаність антропоцентризму - Гьосле, Ионаса тощо). Ще німецькою класичною філософією зафіксовано таку фундаментальну рису П., як здатність поєднувати всезагальність та безпосередність світовідношення. Вона визначає форму, притаманну практичній життєдіяльності людини. Але людинокреативний потенціал її залежить од змістовного наповнення - від взаємодії різних складових предметного змісту П. Цей зміст не є тотожним ні матеріально-речовинним компонентам трудової діяльності, ні уречевленим виявам суспільних відносин Н. езвідний він також і до матеріально-перетворювальних властивостей світовідношення. У найзагальнішому виявленні він концентрує смислову націленість останнього. Під "знаряддєвістю", у руслі котрої світ постає перед суб'єктом життєдіяльності лише як засіб, розуміється одвічна комунікативність предметного змісту Π. - здатність універсалізувати будь-який знаряддєвий вплив на довколишню дійсність, доводячи його до рівня всезагального способу предметно-матеріального освоєння людиною світу. Отже, комунікативність є тим шаром предметного змісту П., котрий уможливлює тип раціональності людського ставлення до світу, коли останній стає не тільки об'єктом маніпуляцій з боку діючого суб'єкта, а й самоцінністю, що має бути не лише перетворена відповідно до устремлінь суб'єкта світовідношення, а й освоєна людиною. Таким ідеалом новоєвропейського гуманізму наснажені найбільш масштабні філософські уявлення про П., предметний зміст якої сягає сфери свідомості, самосвідомості, а отже, духовного забезпечення практичної життєдіяльності людини. Розузгодженість між перетворенням та освоєнням світу - чи не найфундаментальніша колізія П. Концентрований вияв її - гіперактивістська зорієнтованість світовідношення, деградація останнього до "знаряддювання", коли нехтують самоцінністю різновидів буття, що потрапили в орбіту людських зазіхань. Із поступом техногенізації світовідношення "знаряддювання" підминає під себе і матеріально-предметну діяльність, і міжлюдські взаємини, і пізнавальну активність, спрямовуючи її на убезпечення всевладдя людини. Остання, зрештою, і сама стає знаряддям власного панування, "засобом для втілення власних проектів" (Гайдеггер) В. ідчуттям того, що не інструментальність (маніпулятивність), а комунікативність є осердям предметного змісту справді людського ставлення до світу, наснажений інтенсивний розвиток західноєвропейської філософської думки 60 - 70-х рр. Погляд на комунікативність як на останнє підґрунтя і свідомості, і пізнання, і суспільного буття, і екзистенції пов'язаний із протиставленням двох визначальних типів раціональності: "інструментальної" та "комунікативної" - діалогічної, націленої на тотальне взаєморозуміння, убезпечуване досвідом особистої причетності суб'єкта світовідношення до унікальних форм життя (Вебер, Апель, Габермас, Бубер, Больнов).