(допустимі)

допустить пускати, пустити, допускати, допустити, попускати, попустити, підпускати, підпустити, доводити, довести, (предполагать) припускати, припустити. [В свою господу я пускаю всіх (Л. Укр.). Не попустить (или не дасть, не дозволить) він Грицькові верховодити над собою (Грінч.). Такі форми дозволяються, хіба, в віршах. Ви кажете, що з нього злодій, а я того не припускаю (не гадаю). Не приведи (не доведи), боже, нікому такого бачити]. Допустим (предположим) - покладімо, припустімо, даймо, даймо на теє. [Даймо, що він продасть жито, то й тоді все-ж не вистачить грошей на хату. Даймо на те, що він помилився. Покладімо навіть, що слова її справедливі (Крим.)]. Не допускать и мысли - і думки не припускати, і в головах не покладати. [І в головах не покладала, щоб пан мусів збрехати (Квітка)]. Не допускать противоречий - не попускати суперечитися (или сперечань). Не допустить беды (предотвратить) - запобігти лихові, зарадити лихові. Допустить себя до чего (или допустить что) - допуститися чого. [Хто міг сподіватися, що він допуститься брехні? Декотрі сміховини, що їх допустивсь автор (Крим.)].

* * *

несов.; сов. - допуст`ить

см. Пускай.

* * *

1) (со значением долженствования, приказания) част. хай, неха́й; нех

2) (со значением: ладно, так и быть) част. хай, неха́й; нех

3) (со значением: допустим, положим) союз неха́й, хай

4) (со значением: хотя бы) союз неха́й, хай, бода́й; ( даже) на́віть

n допустимість

 ж допустимість

ІДЕНТИЧНІСТЬ, ідентифікація (від лат. identicus - тотожний; facio - роблю) - термін, що у повсякденному, науковому та філософському мовленні означає (букв.) - те саме; дію встановлення ідентичності називають ідентифікацією. Існує багато різновидів ідентифікації, класифікація яких здійснюється на підставі того, пр ми ідентифікуємо, або, як ми ідентифікуємо. Досить часто доводиться мати справу з ідентифікацією поодиноких явищ, які у філософії прийнято позначати словом "індивіди" (партикулярії). Спосіб ідентифікації індивідів значною мірою залежить від того, з якими різновидами індивідів ми маємо справу. Якщо їх класифікувати за ознакою "сталість - мінливість", то маємо поділ: а) сталі утворення, або сталості; б) події; в) процеси. До сталостей належать індивіди з більшменш чіткими просторовими межами, які можуть мати відповідну структуру або перебувати у деякому стані. Сталими ми їх вважаємо тому, що нехтуємо тими змінами, які в них відбуваються у межах деякого часового відрізку: ці зміни не виходять поза допустимі межі, визначені у вибраному нами критерії ідентичності С. посіб ідентифікації індивідів залежить також від їх поділу на види буття - тобто від прийнятої онтологічної концепції, на основі якої ми класифікуємо об'єкти (див. онтологія). Окрім індивідуальної ідентичності та відповідної ідентифікації часто доводиться вдаватися до видової ідентифікації, тобто встановлювати належність даного індивіда до множини чи "сімейства" індивідів. У повсякденному мовленні видову ідентифікацію, як правило, здійснюють з допомогою висловів типу: "це таке (-а, -ий) саме (-а, -ий)". Будь-яка повсякденна мова містить у собі цілий набір різноманітних засобів для індивідуальної та видової ідентифікації: таку роль, напр., виконують власні імена (людей, країн, націй, місцевостей, установ, подій, історичних періодів тощо), вказівні займенники (як правило, у супроводі жестів або - як у випадку слова "таке, -а, -ий" - у супроводі деяких зразків), загальні імена (поняття) - разом з відповідними засобами співвіднесення цих імен з індивідами (напр., фраза "це - дерево" у супроводі жесту) і т.д. У філософії способи ідентифікації пов'язані з онтологічними та методологічними концепціями. У сучасній філософії розуміння способів ідентифікації поєднують, як правило, з підходами, які позначають термінами "концептуалізм" та "операціоналізм" Н. авіть якщо техніка ідентифікації, яку ми застосовуємо, прямо не вказує на своє концептуальне походження (як, скажімо, застосування лакмусового папірця в хімічних лабораторіях), то все ж, як правило, за цією технікою стоять деякі концепти, деяка теорія; за висловом Поппера, наші лабораторії "заряджені" теоріями. Критерії ідентичності та техніки ідентифікації у різних галузях людської діяльності мають між собою мало спільного - їх окремо встановлюють у кожній галузі. Напр., для того, щоб сказати, що щось залишається "тим самим" або є "таким самим", ми повинні співвідносити свої концепти і критерії з тим, як окремі люди, людські колективи та установи ідентифікують самі себе. Важливою особливістю гуманітарних наук є взаємозалежність та взаємовплив ідентифікації та самоідентифікації.

ЛОГІКИ НЕКЛАСИЧНІ - напрям сучасної формальної логіки, що вивчає логічні системи, адекватна семантична інтерпретація яких задовольняє хоча б одну із таких умов: 1) наявність більше двох допустимих значень істинності; 2) наявність таких логічних знаків s, що формула sA не є функцією істинності від А; 3) допустимість пустого універсуму (множина об'єктів інтерпретації); 4) порушення екстенційності принципу (в цьому випадку значення предиката не визначається однозначно його обсягом); 5) порушення принципу підстановки тотожного (можливості підставляти в контекст замість будь-якого імені інше, рівнозначне йому ім'я). Прикладами Л.н. є багатозначні логіки, інтуїціоністська логіка, логіки модальні (висловлювань і предикатів), логіка дій, логіка норм, оцінок.

Нагель, Ернест (1901, Чехословаччина - 1985) - амер. філософ. Освіту здобув у Колумбійському ун-ті, де від 1931 р. обіймав посаду проф З. азнав впливу інструменталізму Дьюї та, здебільшого, неопозитивізму. Над своєю першою працею з логіки та проблем наукового методу працював разом з Когеном. Сфера наукових та філософських інтересів Н. - логіка і філософія науки. Н. стояв на позиціях натуралізму, під яким розумів концептуальний підхід, що базувався на наступних засадах: у світі існують лише об'єкти або події у просторово-часовому вимірі; будь-яка серія подій кореспондує із певного математичною функцією і детермінується закономірними зв'язками; процеси у фізиці і квантовій механіці, як і в класичній механіці, також є причинно обумовленими; не існує трансцендентальних сутностей, які могли б впливати на світоустрій; психічні процеси є виявом певним чином організованої живої речовини; немає підстав вважати, що пояснення історичних подій і процесів чимось відрізняються від тих, які допустимі у природничих науках. Втім, незважаючи на жорстку послідовність у дотриманні позицій "натуралізму", Н. не був матеріалістом у редукціоністському сенсі, що виявилося у визнанні ним реальності й соціальної дієвості поезії, усіх різновидів цінностей, насамперед естетичних.

[br]

Осн. тв.: "Вступ до логіки і наукового методу", у співавт. (1934); "Принципи теорії ймовірностей" (1939); "Логіка без метафізики" (1956); "Структура науки" (1961).