(в+пекло)

підземелля; пекло

 ж пекло; мука (заст.)

 ж безодня, прірва, пучина, пекло

 с пекло

 с зішестя;схід (заст.) ▼ zstąpieniedo piekieł: зішестя у пекло

в'язниця, тюрма СМ, СГ, СК, пекло О.

АДВЕНТИЗМ ( від лат. adventus - пришестя) - різновид протестантського руху, виник у 30-х рр. XIX ст. в США. Його засновник Міллер, спираючись на пророцькі книги Біблії, оголосив про друге пришестя Христа, яке нібито мало відбутися між 1843 і 1844 рр. 1863 р. А. оформлюється у самостійну церкву. Велику роль в догматичному і організаційному розвитку А. відіграла Уайт (1827 - 1915), яка розробила основні положення доктрини А.: дотримання суботи ("четверта заповідь"); заперечення безсмертя душі та вчення про пекло і рай; харчові заборони ("санітарна реформа"); суворі моральні принципи ("аскеза в світі"); необхідність десятини тощо. Згідно з ученням А., світ буде знищено вогнем; друге пришестя Христа супроводжуватиметься воскресінням праведників; після 1000-річного царства Христа воскресатимуть і грішники. А. - одна з найбільш динамічних пізньопротестантських течій, яка налічує понад 5 млн. дорослих членів (у т.ч. в Україні близько 50 тис. і понад 600 громад). Більша частина прихильників А. у світі належить до Адвентистів сьомого дня і об'єднана навколо Всесвітнього Союзу АСД.

АРХЕТИПИ ( від грецьк. αρχή - початок, походження; τυποξ - слід, відбиток) - в широкому розумінні наскрізні - символічні структури історії культури, асоціюють певний тематичний матеріал свідомого та підсвідомого функціювання людських цінностей. Символіка А. співвіднесена з ідейним чи образним змістом таким чином, що при усіх конкретноісторичних варіаціях цього змісту інваріантним, незмінним залишається сама тематизація через архетипічні символи тих чи тих цінностей. Так трійця "істина - добро - краса" притаманна всім епохам цивілізаційного розвитку, але в кожній з них має специфічне змістове втілення за наскрізності самої теми співвіднесення моральних, естетичних та гносеологічних цінностей. З символічного боку А. є пресупозиціями, тобто схильностями до реалізації певних образів чи ідей, прототипами чи можливостями їх здійснення в культурних процесах. Поняття А. було введено піфагорійцями та розглядалося в подальшому платоністськими школами як аналог "вічних ідей" (ейдосів) в їх символічному позначенні. В такому розумінні А. використовувались Діонісіем Ареопагітом, Бруно, Кеплером, Сковородою. В функції "праформ" А. трактувалися в творчості Дайте, Гете, Т. Манна. У психологічному плані вчення про А. розроблялось Юнгом, який пов'язував їх з символічними структурами "колективного підсвідомого" типу "Самість" (особистість власного "Я"), "Маска" (соціальні ролі, що заміщають справжню суть особи чи псевдо-"Я"), "Тінь" (чи анти-"Я", демон), "Аніма" (образ жіночості) та ін. За різними аспектами здійснення А. можуть виступати як міфологеми (на зразок фантастичних уявлень про небо, землю, пекло) чи як раціональні утворення (типу наскрізних для історії науки уявлень про атоми, образів симетрії та гармонії, хаосу та порядку), або образи етико-нормативної свідомості (як то 10 заповідей в їх співвіднесенні з євангелічними чи апокрифічними притчами). До А. відноситься і символічне використання понять "Захід" та "Схід" як специфічних виявів демократичних та деспотичних тенденцій суспільного розвитку. Існують також національні А., які, за Гайдеггером, у ментальності різних народів можуть позначатись образами типу "Дім" (символ святого довкілля, буття), "Поле" (символ життєвого топосу, джерела існування), "Храм" (символ святинь). Аналіз А. є евристичним засобом дослідження культур та національної свідомості.

див. рай і пекло