(вічна)

ДЕОНТОЛОГІЧНА і ТЕЛЕОЛОГІЧНА ЕТИКИ - парадигми в філософії моралі, які традиційно поділяють етичні концепції та погляди на дві гілки: етика обов'язку і етика блага; етика справедливості та етика турботи, піклування. Деонтологічною зветься етика, яка вважає певні дії добрими, інші - поганими незалежно від наслідків, а з огляду на їхню відповідність чи невідповідність принципу, переконанням, обов'язку; телеологічною зветься етика, яка оцінює моральнісність дії залежно від її результату. Класичним прикладом деонтологічної етики є етика Канта, телеологічної етики - етика Бентама, Дж. Ст. Мілля. Дихотомія Д. і т. е. конкретизується Вебером у протиставленні етики переконання та етики відповідальності. Комунікативна теорія (Апель, Габермас) прагне поєднати ці дві гілки етики, що знайшло відображення в принципі універсалізації, сформульованому Габермасом: "Кожна значуща норма повинна відповідати умові, згідно з якою, наслідки та побічні наслідки, котрі здогадно виникатимуть із її всезагального застосування при задоволенні інтересів кожного індивіда, можуть бути без примусу прийняті усіма учасниками".

див. деонтологічна і телеологічна етики

ЕКОЛОГІЧНА ЕТИКА - напрям у теорії моралі, пов'язаний із процесом осмислення причин і наслідків екологічної кризи, а також із пошуком соціально прийнятних і етично обґрунтованих засобів виходу з неї. В розвитку Е.е. можна зафіксувати певну еволюцію, зумовлену процесом глобалізації екологічних проблем. Якщо раніше екологічні проблеми виникали в окремих найбільш індустріалізованих регіонах Землі, то тепер екологічна криза стала повсюдною й багатоликою. Поглибленню екологічної кризи та виникненню у зв'язку із цим специфічних моральних проблем сприяє безпрецедентний розвиток науки, техніки, різноманітних технологій. Він спричинив виникнення багатьох засобів руйнації людського життя у всіх його проявах. У західноєвропейській етиці напрям Е.е. почав формуватися в серед. 70-х рр. XX ст. Вирішення проблем Е.е. пов'язане з тривалою динамікою технологічних зрушень, реальним життєвим устроєм і культурним рівнем людських спільнот.

ЛОГІЧНА і ФАКТИЧНА ІСТИННІСТЬ - у сучасній логіці поняття, що характеризують істинність висловлювань. Л.і ф.і. не створює якогось особливого поняття істини, а є конкретизацією, пристосуванням загальнофілософського поняття істини до потреб логіки формальної Л. огічна істинність - це істинність висловлювання, яка зумовлена тільки його логічною формою - певним розумінням логічних операцій і прийнятими для даних міркувань законами логіки. Фактична істинність - це істинність висловлювання, яка зумовлена змістом висловлювання - значеннями його складових елементарних речень, термінів і "фактичним станом справ". Поняття "Л. і ф.і." увійшли в логіку з часів Ляйбніца, який розрізняв необхідні істини, або "істини розуму", і випадкові істини, або "істини факту". Сучасна логіка позбавила це розрізнення абсолютного значення, оскільки відносить його до певних логічних числень.

див. деонтологічна і телеологічна етики

ФОРМАЦІЯ СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА - одна з наріжних категорій марксистської соціальної філософії та суспільно-економічної теорії. Запроваджена Марксом у праці "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" (1851). Теоретичним підходам Маркса притаманний розгляд Ф.с.-е. як дієвого інструмента розв'язання різноманітних пізнавальних і практичних завдань. Уникаючи однозначного тлумачення Ф.с.-е., Маркс розглядав її як поняття полісемантичне. Основними він вважав наступні значення Ф.с.-е.: економічна структура суспільства впродовж усього його історичного існування; одна з трьох великих стадій історії розвитку людства - первісна Ф.с.-е. (докласове суспільство), класове суспільство та майбутнє безкласове суспільство; історичний ступінь (тип) розвитку суспільства; історично визначена сукупність суспільних відносин (див. відносини суспільні)', історично визначена сукупність виробничих відносин (див. відносини виробничі). Іноді термін "Ф.с.-е." у значенні "соціальний організм" використовував Ленін. Однак загалом у марксизмі, особливо в його радянському варіанті, Ф.с.-е. поступово починає тлумачитися дедалі одностайніше, цілком однозначно - як історичний ступінь суспільства, внаслідок чого формаційний підхід помітно збіднюється, обертаючись формаційним редукціонізмом. Потрактування всесвітньо-історичного процесу як монолінійного висхідного п'ятичленного формаційного ряду (первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний) довело, зрештою, неспроможність претензій формаційного підходу на всезагальність і монополію на істину як в діахронічному, так і в синхронічному вимірах. Втім, за належної корекції Ф. с.-е. підхід має значний потенціал і надалі залишатися одним з основних напрямів сучасного осягнення історичного процесу (див. також уклад соціально-економічний).

АНТРОПОЛОГІЧНА КРИЗА - колізії людського світовідношення, що виявляють нездатність людини пристосуватися до нею ж створеного середовища. А. к. означає: розбалансованість сутнісних властивостей людини (розуму, почуттів і волі); деградацію певних здатностей людського організму, супроводжуваних, зокрема, гіпотонією, зростаючим імунодефіцитом, переважанням т. зв. третього стану (немає хвороби, але немає і повного здоров'я); постійне нервове перенапруження; послаблення чутливості і пов'язане з цим збіднення духовності (й душевності); перманентні суперечності в процесі особистісної, етнонаціональної, соціально-групової та родової самоідентифікації.

див. логіка динамічна

див. етика діалогічна

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА - організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства і держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування і природоохорони та забезпечення нормальної життєдіяльності й екологічної безпеки громадян З. абезпечення оптимального розвитку сучасного суспільства неможливе без всебічного врахування екологічних наслідків усіх без винятку соціальних та виробничих проектів. Зокрема, при плануванні масштабних, комплексних народно-господарських програм виникає необхідність зважити на демографічний, енергетичний, технологічний, соціально-гігієнічний, соціологічний, інші аспекти, приведення їх у відповідність до екологічних нормативів. Для виявлення оптимальних форм взаємодії людини з її природним оточенням недостатньо лише ретельної реєстрації можливих впливів чинників антропогенного походження. Потрібні точні відомості про те, як відіб'ються ці впливи на життєдіяльності конкретних організмів та їхніх угруповань, на кожній ланці біосу, в т.ч. і на людині. Необхідними компонентами сучасної політичної практики в межах окремої держави є всебічне екологічне обґрунтування кожного господарського проекту, організація постійного моніторингу стану природного довкілля, незалежної і компетентної екологічної експертної служби, охорона окремих об'єктів природи,контроль за раціональним використанням природних ресурсів, проведення необхідних природоохоронних заходів, всебічний розвиток системи екологічного виховання, екологічної освіти. Сутність останньої полягає у створенні системи організаційних та дидактичних заходів, спрямованих на формування екологічного світогляду, глибокого розуміння зв'язків людини з природою, відчуття залежності людського буття від екологічних процесів. У системі сучасної Е.п. вагоме місце посідає концепція "єдиного всесвітнього уряду", зініційована глобалістами, зокрема представниками Римського клубу. Згідно з нею, лише спільний для усієї планети уряд зможе організувати і підтримувати оптимальний у всіх відношеннях "світовий порядок", раціонально і справедливо використовувати природні і людські ресурси, подолати екологічну кризу й вийти на збалансований режим розвитку.

ЕКОЛОГІЧНА СВІДОМІСТЬ - усталена й усвідомлена система уявлень про стан природного довкілля, здатність (індивідуальна або колективна) до адекватного розуміння органічного зв'язку між людиною та природою і використання екологічних знань та переконань у всіх без винятку сферах практичної діяльності. Невід'ємною умовою формування Е.с. як важливого складника світогляду сучасної людини є система багатоступеневої й фундаментальної екологічної освіти та пропаганди.

ЕТИКА ДІАЛОГІЧНА - напрям в етиці, що вбачає джерело моральних зобов'язань суб'єкта в стосунках до Іншого Ґ. рунтується на засадах філософії діалогу Бубера, Розенцвайга, Бахтина, Левінаса та ін. Акцентує необхідність самоподолання Я, його відкритості й співпричетності щодо Інших і разом з тим наполягає на збереженні смислової дистанції в міжсуб'єктних стосунках. Являє специфічний варіант подолання опозицій автономної й гетерономної, деонтологічної й аксіологічної етики. Висуває проблеми співвідношення зобов'язань щодо Ти й Інших у третій особі, симетрії (Бубер) й асиметрії (Левінас) в інтерсуб'єктивних взаєминах, ідей множинності людських світів і "ціннісної вертикалі" (Батищев), що уможливлює діалог. Має перспективи застосування в галузі як міжособистісних, так і міжкультурних, міжконфесійних та ін. відносин.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЛОГІЧНА ( від лат. classis - розряд; facio - роблю) - багатоступінчастий, послідовний поділ обсягу поняття з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань щодо членів поділу. Результатом К. л. є система співпорядкованих понять: подільне поняття є родом, а нові поняття (члени поділу) є видами цього роду, видами видів і т.ін. Розрізняють штучну і природну класифікації.

ЛОГІКА ДИНАМІЧНА - напрям логічного моделювання динамічних аспектів міркувань; у широкому розумінні Л.д. - моделювання потоку інформації, у більш вузькому розумінні Л.д. - логіка програм. Програма вважається динамічним об'єктом, що переводить один стан світу (комп'ютера) в інший. Пропозиційна Л.д. містить вирази, які поділяються на дві категорії - формули і програми. Вихідними для побудови формул є пропозидійні букви, логічні зв'язки і оператор виконання програм. Значення формули Л.д. ототожнюється з множиною всіх станів, у яких ця формула істинна, а значення програми - з множиною пар <а, Ь> таких, що якщо ця програма стартує в стані а, то може завершитися в стані Ь. Л.д. отримана шляхом модифікації "статичних" модальних логічних систем. Базовим поняттям Л.д. є поняття бінарного відношення переходу між станами обчислення (відношення досяжності в семантиці модальної логіки). Найбільш близьким до відношення переходу є інтерпретація відношення досяжності у логіці часу як відношення часового порядку.

див. логічна і фактична істинність

див. класифікація логічна

ЛОГІЧНА СЕМАНТИКА - моделювання на логічній мові змісту висловлювань і основних семантичних понять.

ЛОГІЧНА СИМВОЛІКА - сукупність знаків, якими позначають логічні операції, структуру форм мислення тощо. За допомогою Л.с. досягають більш точного, однозначного тлумачення змісту висловлювання, характеру логічної дії.

див. форма логічна

СИМВОЛІЧНА ЛОГІКА - назва сучасної логіки, що наголошує її головну особливість - застосування символів, розробку знакових систем для аналізу міркувань.