(від+традицій+тощо)

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ - зміна станів суспільства в загальних структурах темпоральності (тобто порядку подій перетворення минулого у прийдешнє), що характеризується зрушеннями в долі, способі життя народів, їх діяльності і цінностях у площині збагачення загальнолюдського досвіду. В.і. розкриває єдність певних чинників життєдіяльності її суб'єктів (народів, соціально-політичних спільностей та особистостей) через багатоманітність форм, шляхів і варіантів здійснення людської присутності у світі. Такі чинники В. і. виступають у вигляді універсальних структур економічного розвитку (ринкової самоорганізації, грошового обміну, вироблення додаткової вартості, відношень власності тощо); виробничого процесу (росту продуктивних сил суспільства, організації виробничих відносин, розділу форм праці та її усуспільнення, оречевлення робочої сили тощо); політичної активності (механізмів влади, форм демократії чи деспотії, основ державно-правового будівництва); культурної творчості (загальних архетипів, категорій діяльності, її символічного морфогенезу й інформаційної результативності); пізнавальної діяльності (парадигм та форм наукової картини світу, підстав науково-технічного прогресу, форм становлення базису безумовності в осягненні істини тощо); смисложиттєвого затвердження буття (трансценденції абсолюту, моральних імперативів, істини - добра - краси, кохання, зв'язку поколінь, екологічних принципів олюднення довкілля). Ці універсальні структури виникають не водночас, а розгортаються у часі, детермінуючи певні епохи В. і. На її перших фазах першорядне значення мають географічне середовище та ріст народонаселення; потім (з неолітичною революцією) зростає значення аграрного виробництва, а згодом і чинники ранніх цивілізацій, що пов'язані з державою та міжнародними відносинами. В епоху "вісьового часу" (III - VIII ст. до н. е.) дедалі більшого значення (поряд із попередніми структурами) набувають духовні стимули історичного процесу. З формуванням індустріального суспільства вирішального значення набувають усі форми економічної стимуляції. В XX ст. на хвилі науково-технічної революції та зародження постіндустріального суспільства духовне виробництво починає конкурувати з матеріально-виробничою діяльністю, відбувається інформатизація усієї техносфери людства. Вже з появою перших універсальних структур історичного розвитку виникають потенції та тенденції формоутворення В. і., яка актуально самоздійснюється з виникненням планетарного простору взаємовідносин народів на початку індустріальної доби. Розгортання історичних підстав єдності В. і. дозволяє ставити питання про її стадії, тобто типологічні риси певних епох, які визначають історичний поступ. Ці типологічні стадії Маркс характеризував як суспільно-економічні формації, що пов'язані з різними рівнями розвитку продуктивних сил та відповідних відносин власності. В узагальненому вигляді Маркс поділяє формації на докапіталістичні та власне капіталістичну, яку - шляхом революційного стрибка із "царства необхідності" у "царство свободи" - повинно замінити комуністичне майбутнє усього людства. Для В. і. характерною є також фундаментальна культурна диференціація людства, яка втілюється у т. зв. локальних цивілізаціях, котрі поєднують як діахронні, так і синхронні аспекти історичного процесу. І хоч локальні цивілізації (напр., антична чи буддійська в її індійському та далекосхідному варіантах) мають не стадіальні, а культурні відмінності, цивілізаційний підхід до В. і. не заперечує рівнів розвитку соціальності. Вони позначаються первісним суспільством, що змінюється епохою ранніх цивілізацій із наступним переходом до традиційних суспільств. Після них виникає індустріальне суспільство, яке у XX ст. трансформується у постіндустріальне. Ці суспільні перетворення визначають історичний поступ. Але внаслідок нерівномірності історичного процесу суспільства (у вигляді реліктів, муміфікованих форм соціальності, укладів чи нереалізованих можливостей) продовжують співіснувати з прогресивними тенденціями трансформації соціальних відносин на індустріальній та постіндустріальній основах. Процеси глобалізації, які розкривають планетарний масштаб В. і., виступають також як парадигмація (набуття зразковості західноатлантичної цивілізації) і тому породжують фундаментальні соціальні та національні суперечності. В. і. розгортається через суперечності, конфлікти, революції, війни, навіть катастрофи і має багатовекторне здійснення. Розрізняються, напр., східний та західний шляхи розвитку соціальності. Перший характеризує поєднання влади і власності, а другий - їх розділення в напрямі затвердження приватної ініціативи та економічної свободи. З певною мірою умовності розрізняється також індустріальна Північ та світовий Південь. За таким розрізненням криються колізії В. і. Сучасний світовий процес характеризується прискоренням історичного розвитку, що породжує парадокси "футурошоку", спричиненого неузгодженістю швидких змін з адаптацією людей до майбутнього, що насувається надто швидко. Постає питання про ліміти розвитку згідно з лінійним зростанням виробництва матеріальних благ, котре викликає екологічні потрясіння та потребує посилення "вертикалі" ціннісного, духовного наповнення. Доконечним є також персоналістський аспект, який характеризується розвитком людських сутнісних сил - від первісного родового існування до можливостей індивідуального господарювання (з появою залізних знарядь праці) і далі - до соціокультурного розкриття особистості в її національній ідентифікації та гуманістичної цінності. В. і. формує багатоманітність біографій людей та розширює спектр рольових структур їх діяльності.

КУЛЬТУРА ( від лат. culture - обробіток, розвиток, виховання, освіта, шанування) - 1) Історично вихідне значення - обробіток і догляд за землею. 2) Догляд, поліпшення, ушляхетнювання тілесно-душевно-духовних сил, схильностей і здібностей людини, а отже - і ступінь їх розвитку; відповідно розрізняють К. тіла, К. душі і духовну К. (вже од Цицерона йдеться про філософію як К. духу). 3) Сукупність способів і прийомів організації, реалізації та поступу людської життєдіяльності, способів людського буття. 4) Сукупність матеріальних і духовних надбань на певному історичному рівні розвитку суспільства і людини, які втілені в результатах продуктивної діяльності. 5) Локалізоване у просторі та часі соціально-історичне утворення, що специфікується або за історичними типами, або за етнічними, континентальними чи регіональними характеристиками суспільства. В найширшому значенні, зафіксованому ще Віко, К. - це те, що твориться людиною, на відміну від того, що твориться природою. Од XVIII ст. започатковується як розбіжність між К. натуралістичною (коли її витоки вбачаються в незайманій природі людини) та ідеалістичною (К. - це, головним чином, досягнення довершеного морального стану), так і протиставлення К. (як осердя духовних цінностей, зусиль, пов'язаних з внутрішнім вдосконаленням особи) - цивілізації (як чомусь зовнішньому щодо людини, спрямованому на покращення соціального устрою, еволюційний континуальний розвиток суспільства на засадах "розуму" до інтегрального універсалізму). З друг. пол. XIX ст. формується некласичний підхід до К., утверджується ідея її дисконтинуальності (Данилевський, Шпенглер, Тойнбі, Нортроп, Шубарт), відбувається онтологічний поворот в розумінні К. (філософія життя, феноменологія, екзистенцій лізм, антропологія філософська), В результаті планетарний культурно-історичний процес постає вже не як монолітноєдина лінія неухильного сходження, а як поліцентричне і багатолінійне утворення, як сукупність співіснуючих і наступних одна щодо одної К. монадної природи. К. розглядається не лише як певний спосіб і взірець життя, а передусім як особлива реальність, буттєвий вимір унікальності існування різномасштабних індивідів історії - осіб, племен, спільнот, націй, цивілізацій, суспільств тощо. За такого - позбавленого просвітницьких ілюзій, сповненого переживанням історичних екстремумів, трагізмів і втрат - розуміння К. принципово інакше постає співвідношення К. і цивілізації. К. розглядається як синонім локальної цивілізації (напр., у Тойнбі), або ж цивілізація - як пізній етап існування К. - етап її творчого і водночас виснажливого плодоношення (Данилевський), а чи застигання і вмирання (Шпенглер). Нині поряд з традиційними проблемами культурології - про співвідношення природи та К., сутність К., зв'язок К. між собою та з цивілізацією тощо дедалі актуальнішими стають проблеми онтології К., безконфліктного діалогу К., співвідношення масової та елітарної К., соціального і культурного поступу, загальнолюдського, особливого і унікального в розвитку К., К. та контркультури тощо Р. озглядаючи екзистенційно-антропологічні підвалини К., можна визначити її як процес та результат об'єктивації особистісної основи людини задля досягнення внутрішньо-духовної комунікації. К. постає як символічно-комунікативне оформлення особистості у стихії часу. При цьому К. може бути прив'язана до свого часу, а може виходити за його межі, у той екзистенційно-антропологічний простір, що з'єднує різні часи. Такий вихід є виявленням геніальності у К.; у сприйнятті й творенні К. він є результатом граничного напруження людини, її граничного буття. При цьому в К. відбувається зняття граничного напруження, яке виявляється в станах туги, жаху, відчаю, катарсичного переживання.

Луман, Ніклас (1927, Люнебург - 1998) - нім. соціальний філософ, соціолог, представник системної теорії суспільства. Вивчав право у Фрайбурзькому ун-ті (1946 - 1949), стажувався в Гарвардському ун-ті у Парсонса (1960 - 1961), габілітація в 1966 р. за працю "Право та автоматизація в державному управлінні" у Шельскі та Клаессенса. Од 1968 р. - проф. новоутвореного ун-ту в Білефельді. На основі теорії еволюції Л. розглядає соціальні явища крізь призму посилення системної комплексності суспільства, обумовленого диференціацією таких систем, як політика, економіка, церква, наука, мораль тощо. Дистанціюючись від традиційного розгляду системи в термінах частини й цілого, Л. застосовує такі поняття, як система та довкілля. Посилення комплексності довкілля обумовлює також посилення складності системи і навпаки. Така кореляція, за Л., не онтологічна, а функціонально-семантична: кожна система утворює власне довкілля, здійснюючи редукцію комплексності на основі смислу, або коду. Напр., наука конституюється кодами істина/хиба, політика - влада/відсутність влади, господарство - прибутки/збитки, мораль - добро/зло тощо. Спростовуючи концепт єдності розуму класичного раціоналізму, Л. вважає соціальні системи самореферентними, кожна з яких утворює незалежну від суспільства в цілому раціональність. На цій основі заперечується і моральноетична легітимація політичної системи, господарства, науки, а зворотним боком такого підходу є заперечення застосування кодів істина/хиба до моральної системи, а відтак - граничного обґрунтування моральних належностей. Л. піддає критиці й такі класичні поняття, як "автономія", "суб'єкт", "розум", "рефлексія" тощо, стверджуючи, що людина як окрема система отримує смисли своєї діяльності від соціальних систем, не рефлексуючи щодо їхньої істинності. Системна теорія Л. багато в чому дотична до постмодернізму, англо-американського комунітаризму, неоконсерватизму та ін., постаючи також опонентом комунікативної теорії.

[br]

Осн. тв.: "Соціологічне просвітництво". У 5 т. (1970 - 1990); "Теорія суспільства чи соціальна технологія - що дає системний аналіз?", у співавт. (1971); "Соціальні системи" (1984); "Структура суспільства та семантика". У 3 т. (1980 - 1989); "Екологічна комунікація" (1986).

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ - вислів, що позначає: а) важливу для суспільства ідею будь-якого змісту, щодо якої існує згода більшості громадян, або принаймні таку, що здатна одержати підтримку більшості громадян; в обох випадках цю ідею вважають такою, що сприяє громадянському єднанню; 6) ідею нації; в) особливості національної свідомості, що знаходять свій вияв в уявленнях про національний ідеал, призначення нації, її місію, мету, мрію тощо. Значення вислову "Н.і." залежить від того, як розуміють націю - тобто, які із об'єднувальних чинників (економічні, правові, політичні, культурні, релігійні) вважають суттєвими стосовно саме даної нації. Учасники дискусій щодо того, що має означати Н.і., часто у принципі не можуть дійти згоди, позаяк значення цього вислову береться у відриві від поняття нації, яке є тут під ставовим, оскільки спирається на довготривалу інтелектуальну традицію з'ясування його змісту. Зокрема, якщо висловом "Н.і." позначають будь-яку ідею, здатну об'єднати громадян даної держави, то таку ідею можуть розуміти і так, що її здійснення аж ніяк не означатиме утвердження даної нації. Це маємо у випадку, коли Н.і. зводять до досягнення відповідного рівня добробуту, соціальної справедливості, правової демократії тощо, оскільки ці цілі не обов'язково передбачають утвердження культурної самобутності (яка є суттєвою ознакою будь-якої нації). Вислів "Н.і." переважно використовують в публіцистичному та політичному мовленні; у наукових дослідженнях націй та етносів його іноді використовують для позначення особливостей національної свідомості в її свідомому формулюванні - як ідеї нації, національного ідеалу або міфу, призначення нації тощо.

СОЦІАЛІЗМ ( від лат. socialis - суспільний) - 1) Тенденція суспільного розвитку (соціалізації) як невпинного процесу поширення на загал суспільства прав, можливостей і привілеїв, які раніше були у монопольному володінні певних верств, груп, класів; у загальному сенсі виражає усуспільнення, егалітаризацію, прагнення до рівності, що виявлялося на різних етапах історії та за різних форм політичного устрою і режиму. Втім, намагання абсолютизувати тенденції соціалізації, створити на їх основі соціальний проект докорінної перебудови суспільства та його реалізувати виявилися хибними; соціалізація є комплементарною по відношенню до інших, не менш вагомих тенденцій (індивідуалізація, лібералізація, корпоратизація, монополізація та ін.), які стимулюють розвиток, винаходять і поширюють нові цивілізаційні здобутки, активізують (мотивують) найбільш здібних та енергійних членів суспільства, хоча в той же час підсилюють прояви нерівності та несправедливості тощо. 2) Впливова ідейно-політична течія сучасності, що репрезентована низкою версій - від респектабельної соціал-демократії до жорстко-тоталітарних різновидів ідеології. С. як ідея тривалий час існував у вигляді певної соціально-філософської традиції утопічного ґатунку, характерної для творів Мора, Кампанелли, Фур'є, Сен-Симона, Оуена та ін. Од поч. XIX ст. С. почав кристалізуватись як невід'ємна складова частина емансипаторської метаідвології розвитку, в рамках якої базисна тріада "великих ідеологій" виконувала низку специфічно розбіжних, але необхідних функцій, а саме; лібералізм забезпечував динаміку, інноваційний пошук, рух до змін; консерватизм надавав інституціональної усталеності ліберальному пошуку, зберігав ціннісну спадкоємність і культурну самобутність суспільства; С. забезпечував репрезентацію інтересів більшості населення країн, які переживали стрімкі зміни і багатомірну перебудову всього суспільного організму. У цьому сенсі С. уособлює ідеологічну "чутливість" до становища й інтересів трудящого населення, звичайних пересічних громадян, які піклуються про належні умови існування. Функціонально С. виступає формою критики умов і якості соціального розвитку з точки зору інтересів більшості. У XIX ст. С. як ідейно-політична течія набув виразного модернізаційного спрямування, породженого індустріалізмом. У ЗО - 40-х рр. виникає марксизм як теоретично оформлена версія С. на індустріальній стадії суспільства. Од серед. XIX ст. починає розвиватися народницький С. (однією з наріжних ідей народницької доктрини було запобігти розвиткові капіталізму із притаманними йому ризиками і негараздами), різні течії анархістського С. тощо. В ідейному русі з того часу співіснували й боролися поміж собою різні форми революційного С. та С. реформістського (або реформаторського). Поступово (особливо з колапсом соціалістичної системи) роль і вплив революціонаризму у соціалістичному русі зводиться нанівець. До впливових течій соціалістичної орієнтації у сучасному світі належать: деякі форми соціал-демократії, різновиди демократичного С., ліберального С., християнського С., неомарксизму та ін. 3) Форма соціального порядку (устрою) в державі, коли принципи С. (суспільна власність, відсутність експлуатації, загальність праці, соціальні гарантії тощо) декларуються як основоположні принципи існування і функціювання соціуму. Досвід "реального" С. у XX ст. неоднозначний і суперечливий. З одного боку, С. продемонстрував певні мобілізаційні можливості за умов, коли існувала потреба здійснити "стрибок" індустріалізації, ліквідації неписьменності та ін. У рамках цих процесів С. відігравав роль своєрідної інструментальної ідеології, маніпулятивного гасла, що маскувало реальну сутність - тотальне одержавлення суспільства задля здійснення як модернізаційних, так і стабілізаційних заходів. Історичний досвід свідчить про те, що спроби створити суспільство на "засадах справедливості", згідно із заздалегідь розробленим проектом, не життєздатні. Зорієнтоване на розподіл і перерозподіл, споживацтво та утриманство, суспільство С. не в змозі запобігти занепаду виробництва, застою і дефіциту. Намагання централізовано ("зверху") подолати нерівність і несправедливість призводять до того, що нерівність відроджується у ще більш кричущих формах, а несправедливість набуває потворних форм. 4) Термін "С." стосується також соціально-політичних рухів діяльності політичних партій та організацій, які взяли на озброєння різні версії соціалістичної ідеології і намагаються здобути владу (або впливати на неї) з метою реалізації своїх принципів та інтересів.

ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ - галузь філософського знання, що вивчає історичний процес та його складові як своєрідні, внутрішньо розгалужені і водночас цілісні утворення в їхньому взаємозв'язку і змінах; природу, способи і форми історичного пізнання, основні особливості, ланки і способи використання історичних знань. Філософські погляди на історію в стародавньому суспільстві були органічною складовою міфологічного світогляду та історичних вчень (таких мислителів, як Платон, Аристотель, Полібій у Греції; в Китаї - Конфуцій, Шан Ян, Сима Цянь та ін.). Формування Ф.і. як самостійної філософської дисципліни пов'язане з іменами Вольтера (який запровадив термін "Ф.і."); Тюрго, Кондорсе, Гердера, Гегеля (прогресистський напрям); Монтеня, Руссо (регресистський); Ібн-Хальдуна, Мак'явеллі, Віко (циклічний). Попередній абрис принципово іншого, некласичного підходу до філософського осмислення історичного процесу накреслив Маркс у своєму вченні про формації (див. формація суспільно-економічна). Втім, чіткий перехід філософсько-історичної думки від класичної, лінійної парадигми до некласичного, нелінійного розуміння історії відбувається з кін. XIX ст.; він пов'язується зі зміщенням від моністичного тлумачення історичного процесу до плюралістичного розгляду останнього; від генералізуючого вивчення - до індивідуалізуючого; від розсудково-абстрактного, есенційного пояснення - до цілісного, заснованого на органічній єдності всього розмаїття здатностей осягнення людиною світу. Некласична Ф.і. постає як багатовекторний, плюралістичний стан осмислення поступу людства в дедалі нових, заснованих на різноманітних методологічних засадах філософських вченнях, концепціях і теоріях історичного процесу. У розмаїтті притаманних сучасній Ф.і. поглядів, концепцій і вчень із часткою умовності можна виділити декілька основних напрямів. Перший акцентує увагу на питаннях про: співвідношення природи й історії; своєрідності історичного процесу, його витоки, сенс і спрямованість; основні діахронічності (на зразок доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільств, формаційного ряду чи традиційної схеми - Античність, Середньовіччя, Нова та Новітня історія) та інваріантності, архетипічності (на кшталт культурно-історичних типів Данилевського, культур Шпенглера, цивілізацій Тойнбі чи культурних суперсистем Сорокіна) одиниць виміру історії; взаємозумовленості свободи, випадковості і необхідності у русі суспільства. Розробки другого напряму в галузі Ф.і. поділяються на два великих субнапрями: наукоцентричний (марксизм, школа "Анналів" - Блок, Февр, Бродель, аналітична філософія історії - Нагель, Гемпель, Дрей, Уайт тощо) та наукобіжний (віталістська - Ніцше, Дильтей, Шпенглер, Ортега-і-Гассет, екзистенційна - Гайдеггер, Гадамер, Габермас, Рикер). Специфікою кожного з цих двох напрямів зумовлюється коло і характер розгляду гносеологічних питань Ф.і., наукоцентричний напрям фокусується на проблемах суб'єкта і об'єкта історичного пізнання; особливостей та структур історичного наукового дослідження; співвідношення в історичному пізнанні опису, обґрунтування і пояснення, творчості й відображення, фактуального, емпіричного й теоретичного історичного знання; специфіки з'ясування історичних законів, своєрідності історичної реальності, побудови наукової історичної картини світу тощо. Наукобіжний напрям зосереджує увагу на особливостях осягнення світу як історії. До кола наріжних тут входять такі питання, як: світ як історія, життєвий світ, людське буття, людський досвід, доля, час, екзистенція, екзистенціали, людська ситуація, історичне апріорі, свобода, вибір, переживання, духовна реальність тощо. Останнім часом окреслюється тенденція до інтеграції означених напрямів. В просторі третього виміру Ф.і. ті самі характеристики, які в рамках перших двох вимірів поставали в проблемному зрізі, оскільки їх з'ясування було метою діяльності історика, постають як нормативи і регулятиви його подальшої творчості. При цьому в наукобіжному та наукоцентричному напрямах методологічне використання цих характеристик в осягненні історичного процесу має свою специфіку. Якщо в межах першого це досліджується безпосередньо, за допомогою співпереживання, інтелектуальної інтуїції і т.ін., то в рамках другого напрацьовані в Ф,і. узагальнення, закони, підходи і методи сприймаються опосередковано - через проміжні рівні теоретичного узагальнення - загальнонауковий та власне історичний О. станній також поділяється на рівні: всезагальної (фундаментальної, базової) теорії; галузевих історичних теорій, концепцій, гіпотез і окремих узагальнень теоретичного характеру; емпіричний рівень. Кожен із рівнів узагальнення відіграє при цьому роль методології щодо більш локальних рівнів.

ЦІННОСТІ МОРАЛЬНІ - 1) осмислені моральною свідомістю, етично обґрунтовані належні доброчесності й відповідні їм норми поведінки (мудрість, мужність, толерантність, вірність, правдивість, щирість та ін.); 2) узагальнений зміст основних етичних понять (добро і зло, справедливість, щастя, гідність, честь, обов'язок тощо) і принципів (альтруїзм, гуманізм, благоговіння перед життям та ін.); 3) безпосередньо значимі для людини універсальні зразки, вимоги, ідеали моралі, які мають самостійний статус, схвалюються суспільною думкою, знаходять втілення в праві, релігії, мистецтві, філософії. В межах класичної філософської традиції буття і цінність мислилися як нероздільні, і, отже, моральна аксіологія поставала як невід'ємна від онтології. Тривалий час Ц. м. розглядалися як ієрархічно підпорядковані в межах більш глобальних ціннісних систем і не набували значення універсальних і самодостатніх. Теоретико-концептуальне обґрунтування автономії моралі вперше здійснене Кантом. Зростаюча автономія Ц. м. пов'язана із збільшенням їх авторитетності й впливовості як особливого способу нормативної регуляції, поширенням моральної оцінки і самооцінки на різноманітні сфери життєдіяльності людей. Продуктивність моральної оцінки на основі загальнокультурних ціннісних орієнтацій обумовлює виникнення локальних культурно обумовлених систем Ц. м., що адаптовані до наявного стану суспільної, масової, групової психології. Внаслідок соціокультурної динаміки певні Ц. м. можуть ставати визначальними, або ж втрачати свою вагомість, регулятивну цілевідповідність. В натуралістично орієнтованій аксіології і етиці Ц. м. займають, як правило, вищий щабель в ієрархії цінностей культури. Теологічний підхід до визначення природи Ц. м. переважав у минулі культурно-історичні епохи і залишається досить авторитетним у XX ст. В питанні про співвідношення релігійних цінностей і Ц. м. багато хто з мислителів XX ст. (Тейяр де Шарден, Шелер, Бердяєв та ін.) віддавали перевагу релігійним. У філософії Гартмана намагання звільнити аксіологію від релігійних передумов породжує проблему незалежного існування сфери цінностей. У сучасній етиці намагання втілити інтерсуб'єктивні загальнозначущі смисли обумовлює пошук абсолютних, непроминальних етичних максим. Пристосування їх до конкретно-історичних умов, згідно з потребами функціонування соціуму, призводить до поділу їх на обов'язкові для всіх у практичному поведінковому сенсі, обов'язкові для всіх у сенсі ідеальної належності, найвищі, що уособлюють героїчний етос ("моральну розкіш", за висловом П. Сорокіна) і як такі не можуть бути загальнообов'язковими (самопожертва, подвижництво тощо). Ефективність сучасних стратегій суспільного розвитку залежить як від особистісного чинника (засвоєння Ц. м. як особистих поведінкових регулятивів), так і універсального, що враховує глобально-планетарний вимір сучасних цивілізаційних процесів. Серед основоположних цінностей набувають пріоритету - "благоговіння перед життям" (Швейцер), індивідуальне конечне існування людини як "Іншого" (Левінас) тощо.

(mkt)

ком., марк. n ринок; a ринковий

1. система відносин, які виникають між покупцем і продавцем та завершуються операціями купівлі-продажу товарів чи послуг; ♦ поняття «ринок» можна охарактеризувати з погляду просторового аспекту (місцевий, регіональний, міжнародний та ін. ринки); функціонального (роздрібний продаж, оптова торгівля); видів продукції тощо; 2. група покупців даного товару чи послуги

═════════■═════════

active market активний ринок • жвавий ринок; agricultural commodities market сільськогосподарський ринок • ринок сільськогосподарської продукції; American market американський ринок; apparel market ринок одягу; auction market аукціонний ринок; Australian market австралійський ринок; bear market біржовий ринок, на якому спостерігається тенденція до зниження курсів • ринок «ведмедів» • біржа, на якій спостерігається тенденція до зниження курсів; bid market ринок продавця; black market чорний ринок; blocked market заблокований ринок • заморожений ринок; bond market ринок облігацій • ринок довгострокового позикового капіталу; brand-loyal market ринок, прихильний до марки; brisk market активний ринок • жвавий ринок; broad — активний ринок • жвавий ринок; bull market біржовий ринок, на якому спостерігається тенденція до підвищення курсів • ринок «биків» • біржа, на якій спостерігається тенденція до підвищення курсів; buoyant market ринок, який характеризується зростанням цін • зростаюча ринкова кон'юнктура; business market діловий ринок • ринок ділових підприємств; buyer's market ринок покупців • ринок, який характеризується зниженням цін; call money market ринок онкольних позик; Canadian market канадський ринок; capital market ринок капіталу; captive market захоплений ринок; cash market касовий ринок; central market центральний ринок; central wholesale markets оптові ринки сільськогосподарської продукції; closed market закритий ринок; commercial market торговельний ринок • комерційний ринок; commodity market товарний ринок • ринок товарів; common market спільний ринок; competitive market конкурентний ринок • ринок продавців, що конкурують; concentrated market концентрований ринок; congested market перевантажений ринок • переповнений ринок; consumer market ринок споживчих товарів; consumer goods market ринок споживчих товарів; control market контрольний ринок; conventional market традиційний ринок; core market первинний ринок • основний ринок; corn market ринок збіжжя • зернова біржа; credit market кредитний ринок • ринок кредитів; crowded market перенасичений ринок; curb market чорний ринок • неофіційний ринок цінних паперів; currency market валютний ринок; customer market ринок клієнтів; dead market млявий ринок • мертвий ринок; debt market ринок боргових зобов'язань; demographic market демографічний ринок • ринок демографічної групи; depressed market млявий ринок; deregulated market нерегульований ринок; desirable market перспективний ринок; developed market розвинений ринок; diet market ринок дієтичних продуктів; discount market обліковий ринок • дисконтний ринок; discount retailing market ринок роздрібної торгівлі за зниженими цінами; distant market віддалений ринок; domestic market внутрішній ринок; donor market ринок пожертводавців; dual exchange market валютний ринок з подвійним режимом (фіксованого і вільного валютного курсу); dull market млявий ринок; easy market легкодоступний ринок; editorial market редакційний ринок; educational market ринок навчальних послуг; employment market ринок робочих місць; entertainment market ринок розваг; equity market ринок акцій; established market стабільний ринок • сформований ринок; Eurocurrency market євровалютний ринок; expanding market зростаючий ринок • ринок, що розростається; exploratory market пробний ринок; export market експортний ринок; external market зовнішній ринок; farmer's market сільськогосподарський ринок • ринок сільськогосподарської продукції; fast-food market ринок продуктів швидкого приготування; financial market фінансовий ринок; flea market товчок • тандитний ринок (діал.) • блошиний ринок; food market ринок харчових товарів; foreign market закордонний ринок • зовнішній ринок; foreign exchange market ринок закордонної валюти; fourth market ринок четвертого ступеня; free market вільний ринок; freight market фрахтовий ринок; futures market ф'ючерсний ринок; global market всесвітній ринок • світовий ринок; gold market ринок золота; government market збут товарів та послуг державними установами; grain market ринок збіжжя • зернова біржа; grey market «сірий» ринок • неконтрольований грошовий ринок; growing market зростаючий ринок • ринок, що розростається; hard-sell market ринок з високою конкуренцією продавців; health care market ринок засобів охорони здоров'я; heterogeneous market неоднорідний ринок; high income market ринок покупців з високим доходом; home market внутрішній ринок; home video market ринок побутової відеоапаратури • ринок програм для побутової відеоапаратури; homogeneous market однорідний ринок; housing market ринок житла; illegal market нелегальний ринок; imperfect market недосконалий ринок; inactive market млявий ринок • застій на ринку; individual market окремий ринок; industrial market ринок товарів промислового значення • ринок промислових підприємств; information market ринок інформації; initial market початковий ринок; institutional market ринок організацій; insurance market страховий ринок; interbank market міжбанківський ринок; intermediate market проміжний ринок; internal market внутрішній ринок; international market міжнародний ринок; international monetary market міжнародний валютний ринок; introductory market ринок, на який виставляється новий товар; investment market інвестиційний ринок; job market ринок робочих місць; kerb market чорний ринок • неофіційний ринок цінних паперів; labour market ринок праці • ринок робочої сили; large market великий ринок; large-volume market ринок великого обсягу; legal market офіційний ринок; license market ринок ліцензій; lifestyle market ринок товарів, які відповідають різним стилям життя; limited market обмежений ринок; liquid market ліквідний ринок; livestock market ринок худоби; loan market ринок позик; loanable funds market ринок позичкового капіталу; local market місцевий ринок; locked market закритий ринок; low-end market ринок дешевих товарів і послуг; lucrative market прибутковий ринок; main market головний ринок • основний ринок; major market головний ринок • основний ринок; manpower market ринок робочої сили; mass market масовий ринок; mature market повністю сформований ринок; media market ринок засобів реклами; merchandise market товарний ринок; middle-class market ринок покупців середнього класу; mid-range market ринок товарів середньої вартості • ринок послуг середньої вартості; military market ринок продукції військового призначення; money market грошовий ринок; monopolistically competitive market ринок монополістичної конкуренції; monopolized market монополізований ринок; narrow market обмежений ринок • вузький ринок; national market національний ринок; nationwide market загальнонаціональний ринок; offered market ринок пропозицій; oligopolistic market олігополістичний ринок; one-sided market односторонній ринок; open market відкритий ринок; open-air market ринок під відкритим небом; organized market організований ринок; outside market зовнішній ринок; overseas market закордонний ринок; overstocked market перевантажений ринок; overt market відкритий ринок; parallel markets паралельні ринки; pegged market регульований ринок; perfect market ідеальний ринок • досконалий ринок; peripheral market периферійний ринок; personal market ринок товарів особистого споживання; potential market потенційний ринок; price-sensitive market ринок, чутливий до цін • ринок, який чутливо реагує на зміни цін; primary market первинний ринок • основний ринок • ринок сировини; produce market товарний ринок • базар; producer market ринок виробників • ринок товарів промислового призначення; productive market продуктивний ринок; professional market ринок професій; profitable market прибутковий ринок; property market ринок нерухомості; prospective market потенційний ринок; protected market захищений ринок; public market відкритий ринок; purchasing market ринок покупців; pure market чистий ринок; ready market ринок, на якому швидко продаються товари; real estate market ринок нерухомості; receptive market місткий ринок; recession-hit market застійний ринок • ринок зниження продажу; regional market місцевий ринок • регіональний ринок; regulated market регульований ринок; repurchase market вторинний ринок цінних паперів; resale market ринок перепродажу; reseller market ринок проміжних продавців • ринок перепродажу; residential market ринок домовласників • ринок житлових приміщень; restrictive market ринок з обмеженим попитом • ринок з тенденцією до монополії; retail market роздрібний ринок • ринок продажу в роздріб; rigged market маніпульований ринок; rural market сільський ринок; sales market ринок збуту; saturated market насичений ринок; secondary market вторинний ринок цінних паперів • другорядний ринок; securities market; selected market вибраний ринок; selective market вибірковий ринок; sellers' market ринок продавців • ринок, який характеризується підвищенням цін; sensitive market нестійкий ринок; services market ринок послуг; share market фондовий ринок • ринок акцій; shrinking market звужений ринок • ринок, що звужується; sluggish market млявий ринок; small market невеликий ринок; soft market ринок, який характеризується падінням цін; soft-drink market ринок безалкогольних напоїв; specialized market спеціалізований ринок; speculative market спекулятивний ринок; spot market ринок наявного товару; stagnant market млявий ринок; steady market стійкий ринок; stock market фондова біржа; strong market стійкий ринок; target market цільовий ринок; technical market ринок промислових товарів • промисловий ринок; territorial market територіальний ринок; test market пробний ринок; thin market неактивний ринок; third market ринок третього ступеня; tight market ринок з обмеженим попитом; tight money market ринок, який характеризується підвищеною ставкою відсотка; top market провідний ринок; total market загальний обсяг ринку • увесь ринок; trade market ринок сфери торгівлі • торговельний ринок; traditional market традиційний ринок; transport market транспортний ринок; two-tier market валютний ринок з подвійним режимом • двоярусний ринок; uncertain market нестійкий ринок; unsettled market нестійкий ринок; untapped market неосвоєний ринок; upbeat market ринок з аукціонним продажем; upscale market ринок споживачів, вищих від середнього рівня; urban market міський ринок; video market відеоринок • ринок відео-продукції; village market сільський ринок; volatile market нестійкий ринок • ринок, на якому ціни швидко змінюються; weak market «слабкий» ринок; wholesale market оптовий ринок; widely dispersed market розгалужений ринок; youth market

═════════□═════════

at the market за ринковою ціною • з урахуванням ринкової ціни; at today's market на сьогоднішній біржі; in line with the market відповідно до ринкового курсу; in the market на ринку; market access доступ до ринку; market analysis аналіз ринку; market and pricing policy ринкова і цінова політика; market area місце ринку; market capitalization ринкова капіталізація; market competition ринкова конкуренція; market concentration концентрація ринку • ринкова концентрація; market conditions ринкова кон'юнктура; market conduct ринкова поведінка; market crash біржовий крах; market development освоєння ринку • розширення ринку; market dominance провідне становище на ринку; market economy; market entry вихід на ринок • входження в ринок; market entry strategy стратегія виходу на ринок; market equilibrium ринкова рівновага; market exchange rate ринковий обмінний курс • ринковий валютний курс; market exit вихід з ринку; market factor фактор збуту • ринковий фактор; market failure недоліки ринкової системи • хиби ринкової системи; market fluctuation коливання цін на ринку • кон'юнктурне коливання; market fluctuation equalization fund фонд стабілізації ринку; market forces ринкові сили; market forecast прогноз ринкової кон'юнктури; market form форма ринку; market-geared за обліком ринку; market glut затоварювання ринку • перенасичення ринку; market grouping формування ринку; market information інформація про ринок; market interest rate ринкова ставка відсотка; market intervention ринкова інтервенція; market investigation кон'юнктурне дослідження; market leader товар, який має питому вагу в обороті ринку • ринковий лідер; market level рівень ринку; market maker особа, що реально впливає на стан справ на валютному чи фондовому ринку; market making scheme план впливу на ринок; market mechanism ринковий механізм; market monitoring моніторинг ринку • обстеження ринку; market niche ринкова ніша; market observer оглядач ринку; market operations ринкові операції; market operator біржовий маклер; market organization структура ринку; market-orientated орієнтований на ринок; market outlet канал реалізації • ринок збуту • торговельна точка; market penetration проникнення на ринок; market performance ефективність ринку • функціонування ринку; market place місце торгівлі • ринкова площа • ринок; market position стан ринку • становище ринку • ринкова кон'юнктура; market potential потенціал ринку; market power ринкова влада; market preview реклама товарів, які вступають на ринок; market price ринкова ціна • курс біржі • ринковий курс цінних паперів; market profile зріз ринку • аналіз потенційного ринку збуту за індивідуальною характеристикою; market promotion просування товару на ринок; market prospects перспективи ринку; market quotation біржове котирування • біржовий курс; market rate ринкова ставка • біржовий курс • ринкова норма • ринковий курс; market reaction ринкова реакція; market rent ринкова рента; market report огляд ринкової кон'юнктури • огляд стану ринку • ринковий звіт; market research аналіз стану ринку • вивчення ринкової кон'юнктури • дослідження ринку • аналіз ринкового потенціалу нового продукту • вивчення можливості ринку; market researcher дослідник ринку; market saturation насичення ринку; market section ринковий сектор; market segment ринковий сегмент • частина ринку; market segmentation сегментація ринку; market segregation відокремлення ринку; market-sensitive чутливий до коливання ринкової кон'юнктури; market share питома вага товару в обороті ринку • питома вага компанії в обороті ринку; market sharing поділ ринку • спеціалізація ринку; market sharing agreement угода про поділ ринку; market situation становище на ринку • стан ринку • ринкова кон'юнктура; market structure ринкова структура; market surveillance обстеження ринку • вивчення ринку; market survey обстеження ринку • вивчення ринку; market system ринкова система • ринкова економіка; markettarget price ринкова планова ціна • ринкова цільова ціна; market tendencies ринкові тенденції; market testing перевірка товару ринком • ринкові випробування; market transactions ринкові операції; market trend ринкова тенденція; market value ринкова вартість • курсова вартість • біржова вартість; on the market на ринку; to affect a market впливати/вплинути на ринок; to assess a market оцінювати/оцінити ринок; to bear the market грати на пониження ціни; to be in market продаватися; to be in the market for something бути потенційним покупцем чого-небудь • мати намір купити що-небудь; to branch out into a new market поширюватися/поширитися на новий ринок; to break into the market проникати/проникнути на ринок; to bring something on the market випускати/випустити що-небудь на ринок; to broaden a market розширяти/розширити ринок; to build up a market створювати/створити ринок; to bull the market грати на підвищення цін; to come into the market виходити/вийти на ринок; to come onto the market виходити/вийти на ринок; to command a market контролювати ринок; to congest a market переповнювати/переповнити ринок; to conquer a market завойовувати/завоювати ринок; to corner a market монополізувати ринок; to create a market створювати/створити ринок; to cultivate a market освоювати/освоїти ринок; to develop a market розвивати/розвинути ринок; to divide the market розділяти/ розділити ринок; to dominate the market переважати на ринку • домінувати на ринку; to enter the market виходити/вийти на ринок; to evaluate a market оцінювати/оцінити ринок; to expand a market розширяти/розширити ринок; to explore a market досліджувати/дослідити ринок; to find a market шукати/знайти ринок збуту; to find a ready market шукати/знайти швидкий збут; to flood the market наповнювати/наповнити ринок товарами; to force the market справляти/справити тиск на ринок; to gain access to the market одержувати/одержати доступ на ринок; to get access to the market одержувати/одержати доступ на ринок; to glut the market перенасичувати/перенаситити ринок; to hold a market підтримувати/підтримати ринок; to investigate a market досліджувати/дослідити ринок; to launch on the market випускати/випустити на ринок • пускати/пустити в хід; to manipulate the market впливати/вплинути на ринок; to meet with a ready market шукати/знайти швидкий збут; to monopolize the market монополізувати ринок; to open up new markets відкривати/відкрити нові ринки; to oust from the market витискати/витиснути з ринку; to overstock the market переповнювати/переповнити ринок; to preempt the market заздалегідь опановувати/опанувати ринок; to penetrate the market проникати/проникнути на ринок; to play the market спекулювати на біржі; to price oneself out of the market встановлювати/встановити підвищені ціни на ринку • визначати/визначити занадто високі ціни на ринку • переоцінювати/переоцінити що-небудь на ринку • встановлювати/встановити підвищені ціни на ринку і таким чином втратити своє місце на ринку; to put on the market випускати/випустити на ринок; to regain the market повертати/повернути ринок • знову оволодівати/оволодіти ринком; to retain the market зберігати/зберегти ринок; to rig the market впливати/вплинути на ринок • штучно знижувати/знизити ціни на ринку; to rule the market домінувати на ринку; to secure a market забезпечувати/забезпечити ринок; to seize a market захоплювати/захопити ринок; to segment a market розподіляти/розподілити ринок; to sound out the market випробовувати/випробувати ринок • перевіряти/перевірити ринок; to split the market розподіляти/розподілити ринок; to study the market вивчати/вивчити ринок; to sweep the market завойовувати/завоювати ринок; to take over a market захоплювати/захопити ринок; to test a market розвідувати/розвідати ринок; to win a market завойовувати/завоювати ринок; to withdraw from the market вилучити/вилучати з ринку • виходити/вийти з ринку

* * *

1. n

1) дух; душа

2) натура; особистість; індивідуальність; розум

3) моральна сила, енергія, рішучість; хоробрість

4) жвавість; запал, запальність, завзяття; натхнення

5) часто pl настрій, душевний стан

6) суть, справжній смисл

7) тенденція, загальний напрям; загальний характер; дух

8) прихильність

9) привид, примара, дух

10) фея, ельф; домовик

11) поет. подув, подих, вітерець

12) дихання

13) звич. pl спирт, алкоголь, спиртний напій

14) заст. кислота

15) розм. бензин

16) текст. фарбувально-обробний розчин

2. v

1) таємно винести (викрасти) (звич. spirit away, spirit off)

2) пожвавлювати; підбадьорювати; надавати сміливості (рішучості); надихати, запалювати (тж spirit up)

* * *

1) душа; дух

2) натура, особистість, індивідуальність; розум; людина, індивідуум

3) моральна сила, енергія, рішучість; жвавість, гарячність, запал

4) часто pl настрій, душевний стан

5) дух, сутність, істинний смисл

6) тенденція, загальний напрямок, загальний характер

7) намір, мета; сприйняття; розуміння

8) peл. ( the Spirit) Бог; Дух святий ( the Holy Spirit); ангел; біс ( evil spirit); possessed by spirits одержимий нечистим

9) ( безсмертна) душа

10) дух, примара, привид; фея; ельф

11) пoeт. подув, вітерець

1) таємно віднести, забрати, викрасти (кого-небудь; spirit away, spirit off)

2) пожвавлювати; підбадьорювати, надавати сміливості, рішучості; надихати ( spirit up)

1) pl спирт

2) автомобільний бензин

3) тeкcт. фарбувально-оздоблювальний розчин

Апель, Карл-Отто (1922, Дюссельдорф) - нім. філософ, разом із Габермасом - фундатор комунікативної парадигми в філософії. Захистив докт. дис. з філософії в 1950 р. в Боннському ун-ті; в 1961 р. - габілітаційну працю в ун-ті Майнцу. У 1962 - 1969 рр. - проф. філософії Кільського, в 1969 - 1972 - Саарбрюкенського, 1972 - 1990 рр. - Франкфурстського ун-тів. Од 1990 р. - проф. у відставці. Трансформуючи класичний трансценденталізм на основі філософії мовлення, А. переводить розв'язання гносеологічних та етичних проблем із монологічної в комунікативну площину; відповідно, критерієм аподиктичної достеменності знання, а також правильності і універсальності моральних норм є досягнення консенсусу в практичному дискурсі, умовою істинності якого є регулятивний принцип трансцендентальної комунікації. На противагу сучасним течіям у філософії - постмодернізму, комунітаризму, системної теорії тощо, А. обстоює позицію про можливість та необхідність рефлексивного трансцендентально-прагматичного граничного обґрунтування (Letztbegriindung) істинності знання та значущості моральних належностей, що пов'язується з процедурою рефлексії щодо умов аргументації через виявлення перформативної суперечності твердження самому собі. Практичний дискурс розглядається А. як чинник переходу від конвенційної (традиційної) до постконвенційної моралі, згідно з яким теоретично-технічна раціональність Ното Faber має підпорядкуватися практично-комунікативному розумові Homo Sapiens. Дискурс має бути процедурою критичної перевірки ціннісних орієнтацій та інституціональних форм, за допомогою якої спростовуються догматичні та ідеологічні ціннісно-нормативні системи і стверджуються універсально значущі етичні норми. Концепт універсального громадського дискурсу, що є подальшим розвитком кантівської ідеї про всесвітнє громадянське суспільство, постає в філософії А. як політично-етична метаінституція легітимації політичної системи, норм права, науково-технічних та господарчих проектів, що утворює демократичний горизонт колективної відповідальності.

[br]

Осн. тв.: "Ідея мови в традиції гуманізму від Дайте до Віко" (1963); "Трансформація філософії". У 2т. (1973); "Дискурс і відповідальність: Проблема переходу до постконвенційної моралі" (1988); "Суперечності щодо застосування трансцендентально-прагматичного підходу" (1998).

ВІЙНА - складне соціально-політичне явище, стан суспільства, в якому основним видом діяльності є організована збройна боротьба між державами, класами або націями (народами). У міжнародно-правовому аспекті В. - це легітимне здійснення державою збройного насильства відносно іншого суб'єкта права, яке змінює статус їхніх відносин (термін дії міжнародних угод тощо). Стан В. у суспільстві визначається наявністю організованої збройної боротьби в тій чи іншій специфічній формі, яка змінює основні форми його буття. Так, В. передує офіційне повідомлення про початок воєнних дій, припинення дії угод мирного часу, проведення мобілізації. Руйнівний характер В. простежується впродовж останніх сотень років при обчисленні людських втрат. У XVII ст. загинуло у війнах 3 млн. осіб, тоді як у XVIII ст. ця цифра складала 5,2 млн., а в XIX ст. - 5,5 млн. У XX ст. В. включила в об'єкт руйнування не тільки воєнні формування, а й цивільне населення, природне середовище. В роки Другої світової В. тільки цивільних загинуло 2 млн. осіб І. сторико-філософська традиція аналізу В. починається з фрагментів Геракліта, згідно з якими "В. - батько всього і всього цар". Демокрит одним із перших серед античних мислителів почав розрізняти внутрішні та зовнішні В., а Платон розкрив економічні причини В. і намагався в "Законах" визначити правила ведення В. Позитивне ставлення до В. в Античні часи змінилося в епоху Середньовіччя й Нового часу на моральне засудження її наслідків та мрії щодо "вічного миру". Еразм Роттердамський, Спіноза визначали В. не тільки як засіб політичної боротьби, а й як стихійне лихо. В. раніше за мир досягла розвинених форм, тому раніше знайшла своїх теоретиків Н. ім. "філософ В." Клаузевіц дослідив зв'язки В. з політикою, визначаючи першу як "продовження політики іншими, насильницькими засобами", а останню - як "розум уособленої держави". Він доводив утопічність мрій про "вічний мир" Н. адмірна політизація в тлумаченні В. марксистськими теоретиками XIX - XX ст. заважала усвідомленню визначення В. як такого напруження збройної боротьби між конфліктуючими сторонами, межі якого визначає розумна політика. Традицію розгляду В. у двосторонніх зв'язках з політикою підтримали нім. теоретики (Мольтке, Шліффен), рос. вчені XIX ст. (Леєр, Міхневич), укр. воєнні теоретики XX ст. (Байков, Колодзінський, Петлюра) та ін. В. як засіб вирішення конфліктів між соціальними суб'єктами досягла свого апогея в кін. XIX - пер. пол. XX ст. За сучасних умов можливої ядерної катастрофи вона не може вважатися актом адекватної поведінки в конфліктній ситуації, інструментом розумної політики, тому політико-етичний поділ на справедливі та несправедливі В. втрачає сенс. Мир як політична альтернатива В. завжди включає можливість вибору шляхів мирного розв'язання соціальних конфліктів. Своєрідним підсумком того, що було зроблено мислителями за тисячі років, є формула: В. наскрізь суперечлива. Вона дає здобич і прибуток, рабів та коштовності, але водночас доводить до нищення навіть переможців (Руссо); виявляє суперечливе прагнення народів жити в мирі, як і звичку вирішувати суспільні протиріччя за допомогою сили (Аристотель), породжує героїв і боягузів водночас (Еразм Роттердамський), "оздоровлює" дух народів і, разом з цим, викликає ниці пристрасті (Гегель, Кант). Сучасний світ не став пост'ядерним, а тому несе нові загрози миру - через поширення ядерних матеріалів, ядерний шантаж держав, які володіють ядерною технологією та ракетною зброєю. Ядерна В. не відкинута остаточно й навіть передбачається воєнними доктринами деяких країн.

Декарт, Рене (1596, Лає, Турень - 1650) - франц. філософ, математик і природознавець, основоположник європейського класичного раціоналізму. Виступаючи, як і Бекон, з програмою переосмислення попередньої традиції філософування, Д., на відміну від нього, спирався не на досвід та емпіричні спостереження, а на розум, мислення й самосвідомість. Наголошуючи на ідеї єдності наук, Д. вважав, що автентичним засобом її осмислення є філософія, фундамент якої становить метафізика. Найочевиднішим і водночас достовірним твердженням, яке може слугувати за наріжний камінь єдиної системи наук є, за Д., теза "мислю, отже існую". Слідом за Августином Д. наполягав на тому, що можна піддати сумніву все, окрім існування того, хто сумнівається. Означений принцип поєднує платонівське переконання в онтологічній домінанті умоосяжного стосовно чуттєвого і сформоване в надрах християнської традиції загострене відчуття високої значущості особистісного начала. Істинність і дієвість принципу самосвідомості як основоположного принципу філософування забезпечується Богом, який надав людині природне світло розуму. Через основоположне, найвірогідніше судження нам, за Д., даний також первинний, достеменно безпосередній предмет пізнання, яким є мисляча субстанція. Інша ж, матеріальна, субстанція виявляється суб'єктом пізнання вже опосередковано. При цьому матеріальна субстанція, на відміну від мислячої, як непротяжної й тому неподільної, характеризується рухом і величиною, тобто протяжністю (має ширину, глибину і довжину, а, отже, - поділяється на частини й може набувати окреслень фігури). Означені якості Д. вважав такими, що справді існують, тобто первинними, тоді як запах, смак, твердість, світло, тепло - вторинними, наслідком впливу первинних якостей на людське тіло. Інструментом людського пізнання є метод, основні правила якого такі: 1) розпочинати з простого і очевидного; 2) поділяти кожний складний об'єкт (чи проблему), що підлягають вивченню, на прості частини; 3) розташовувати свої думки в певному порядку, не допускаючи жодних прогалин, щоб зберегти безперервність у ланцюгу умовиводів; 4) вважати істинними тільки такі положення, які є чіткими й виразними і ні в кого не викликають сумнівів. Зразком методу для Д. є математика, а засадничими його характеристиками—числення і порядок. Тварини в системі Д. це унітарні автомати, людина ж роздвоюється на тіло (яке також тлумачиться як автомат) і розумну душу (почуття і уява в ній є лише модусами розуму). Уможлививши подолання телеології, такий підхід поставив, однак, Д. перед проблемою зв'язку в людині духовного й тілесного начал. В духовному житті пильну увагу Д. привертали проблеми моралі, які він також розглядав з послідовно раціоналістичних позицій. Основне покликання моралі полягає, за Д., в тому, щоб забезпечити панування розуму над стихійною деспотією волі й почуттів шляхом підпорядкування останніх звичаєвим нормам та законам країни. Прояснені світлом розуму, почуття та воля перестають спонукати до гріха, який тлумачиться Д. з ухилом у гносеологізм, - як омана, що зумовлюює недобрі вчинки. Роль ідей Д. в подальшому розвитку філософської класики виявилась, зокрема, у їхньому впливові - на формування оказіоналізму, вчення Спінози, логіки Пор-Рояля та низки концепцій європейського Просвітництва. По-новому, але не менш продуктивно, ці ідеї використовуються й на сучасному, некласичному етапі поступу філософської думки, зокрема, у межах феноменологічного напряму (Гуссерль), нео- і постпозитивізму (Поппер), "натуральної" філософії Мамардашвілі тощо.

[br]

Осн. тв.: "Міркування про метод" (1637); "Геометрія" (1937); "Метафізичні роздуми" (1641); "Основи філософії" (1644); "Пристрасті душі" (1649).

ДОГМА ( від грецьк. δόγμα - думка, рішення, вчення) - положення, ідея (чи система положень або вірувань), все те, що сприймається його адептами безальтернативно, поза будь-яким сумнівом та можливістю критичного перегляду. Для терміну "Д." характерним є оцінний статус та суб'єктивний аспект у застосуванні. Д. можуть бути усвідомлюваними (коли зміст переконань набуває словесного оформлення й концептуального вираження в позиціях прихильників) і неусвідомлюваними (коли певні переконання виступають на рівні інтуїції, у формі життєвих схильностей, "неявного знання" тощо). Раціоналістична традиція надає поняттю Д. негативного, осудливого смислу, оскільки без подолання певних ідей (теорій, вірувань), які прибрали статус Д., неможливий поступ науки і культури, зміни в суспільному бутті. Але цей поступ неможливий також без збереження певних культурних традицій, цінностей, ідеалів, знань і переконань, які набувають ознак Д. Уявлення, що фактично мають характер Д., неминуче виникають і функціюють в науці і суспільній свідомості. Тому за тим, що оцінюється як Д., може приховуватися тверда переконаність суб'єкта в правильності вибраної ним позиції, віра в існування того, що може відіграти роль стабілізуючого чинника пізнання і культури.

КОНЕЧНЕ і БЕЗКОНЕЧНЕ - категорії для означення суперечливої подвійності буття, яке одночасно є визначеним, обмеженим, тимчасовим, осяжним у своїх конкретних формах (речах, процесах, явищах і т.ін.) і таким, що постійно долає визначеність і межі існування, тобто є невизначеним, вічним і неосяжним у безмежній перетворюваності і плинності цих форм. Виток категорій К. і Б. можна вбачати в понятті "багато" первісної людини, яке означало хоч і не безконечне, але таке, межі якого недоступні спостереженню або охопленню думкою, а також у намаганні міфологічно-казкової і буденної свідомості виразити безконечне як гіпертрофоване конечне. Філософське уявлення про К. і Б. розвивалося у ході аналізу проблеми архе, єдності і багатоманітності буття, простору і часу, перервності і неперервності світу, часу і вічності, Бога і матерії, Бога і природи тощо. К. і Б. розглядалися філософською думкою як зовсім різні сутності. Ця традиція продовжувалася до Гегеля, з якого починається повернення діалектичної інтерпретації конечно-безконечного відношення на ідеалістичній основі. Діалектичний матеріалізм марксизму поширив її на матерію і природу. Цим був підготовлений ґрунт для заглиблення у сам механізм розгортання єдності К. і Б. Розрив К. і Б., їх взаєморедукування приводять до парадоксів. Серед останніх, зокрема, згадувані Аристотелем міркування Антифонта про розв'язання проблеми квадратури кола, апорії Зенона Елейського, антиномії Канта, космологічні парадокси, концепція "теплової смерті" Всесвіту, численні протиріччя в математиці. Багатоманітність і єдність буття означає багатоманітність і єдність форм конечності, долання меж конечного, пізнаваність як конечного, так і безконечного. Конечна частина безконечного сама є безконечною, а безконечність, що відповідає певному способу і виду буття, є конечною його формою (необмеженим). Річ конечна, оскільки є певного якістю, відокремленістю, визначеністю, але вона безконечна як момент нескінченного світу, що невичерпний у своїй різноманітності і опосередкованості. Як конечна, вона - абсолютна, як безконечна - відносна. Істинне буття речі є багатомежовим у своїй конечно-безконечності. Людина на своєму життєвому шляху постійно перебуває на рухливій межі плинного і вічного, життя і смерті в різноманітних їх виявах (фізичному, біологічному, соціальному, духовному), і це становить сенс її існування як процесу універсалізації унікального й індивідуації тотального. Цим аспектам приділено велику увагу в XX ст. у філософії "нових онтологів". Проте людина у цих концепціях (значною мірою редукованих до традиції гносеологізму) залишається принципово конечною істотою, а поняття, які репрезентують безконечне ("екзистенціали" Гайдеггера, "екстазис" Сартра, "божественна трансцендендія" персоналізму, "культура-гра" Гейзинги і ін.) лише увиразнюють цю обставину.

МАРГІНАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ - поняття, що було сформульоване амер. соціологом Парком в 1928 р. для характеристики соціально-психологічних наслідків неадаптації мігрантів (іммігрантів) до вимог урбанізму як способу життя. Пов'язуючи маргінальність з міграцією, а її, в свою чергу, з розвитком торгівлі і ринку, з процесом переходу від локальних культур до цивілізації, Парк дав цьому поняттю широке історичне і соціокультурне тлумачення. М. о. притаманні специфічні риси: агресивність, вразливість, занепокоєння, егоцентричність, честолюбство тощо. Характеризуючи історичні умови, в яких виник соціально-психологічний тип М. о., Парк наголошував на тому, що послаблення внаслідок міграції локальних зв'язків та розвиток міст-метрополій призвели до виникнення нового типу особистості, "культурного гібриду" - людини, яка живе відповідно до норм культури і традицій двох різних народів; така особистість знаходиться на "межі двох культур і двох суспільств". У 30-ті рр. подальша розробка теми М. о. здійснювалася Стоунквістом з культурологічних позицій: зіткнення культур, яке відбувається в свідомості М.о. - це форма вияву конфлікту соціальних груп, що представляють різні культури; маргінал належить одночасно до двох соціальних груп, не зливаючись із жодною з них Д. раматична роздвоєність породжує у маргінала тривожне відчуття самотності, відчуження від суспільства. В залежності від обставин М. о. може відігравати роль лідера екстремістських угруповань або знаходитись у стані одвічного ізгоя. Маргіналізаційні процеси пов'язані, як правило, з перехідним станом, що переживає суспільство на певних етапах історичного розвитку. На сучасному етапі технологічні, соціальні, культурні зрушення останніх десятиліть надали проблемі маргінальності якісно нових окреслень. Урбанізація, масові міграції, інтенсивна взаємодія між носіями різних етнокультурних і релігійних традицій, розмивання вікових культурних бар'єрів, вплив на населення засобів масової комунікації - все це призвело до того, що маргінальний статус став у сучасному світі не стільки винятком, скільки нормою існування великої кількості людей. Ретроспективний погляд на історію світової культури також засвідчує, що незрідка в оновлюваних тенденціях духовної історії людства лідерська роль належала саме М.о.

НАТУРАЛІЗМ ПРАВОВИЙ - напрям у філософії права, що ґрунтується на ідеї існування поряд з правовими нормами реальних юридичних систем принципів природного права, які регулюють колективну та індивідуальну поведінку людей безпосередньо чи опосередковано через юридичні системи і виступають позаправовими стандартами їх оцінки. Н.п. порушує низку філософських проблем щодо походження, характеру і форм маніфестації принципів природного права, способів виявлення і розв'язання суперечностей між вимогами природного права і юридичними системами, взаємовідношень права з релігією, мораллю, політикою тощо. Традиційний Н.п., що був панівним до серед. XX ст., стверджує, що принципи та категорії природного права випливають із "справжньої" іманентної природи людини і суспільства, характеризуються незмінністю, позаісторичністю та незалежністю від суб'єктивних факторів, відіграють визначальну та оцінювальну роль щодо останніх, виступають регулятивами реально існуючих юридичних систем, зокрема, у вигляді принципів справедливості, загальної обов'язковості, рівності перед законом. Норми природного права існують як наслідок природного порядку, дії законів природи (Цицерон, Аристотель, Гоббс, Локк) або як запроваджені Богом, Творцем світу і людини (Тома Аквінський, Августпин, Лютпер). Відповідно до цього вирізняються два способи пізнання принципів природного права: людський розум і релігійне одкровення. Особливо багато уваги приділяється цим питанням в християнських версіях Н.п. Традиційний Н.п. історично змінювався. Зокрема, якщо в Середні віки мета природного права вбачалася в зорієнтованості колективної та індивідуальної поведінки на добро, то в Новий час вона полягає в усталенні меж для вільної реалізації індивідами своїх цілей. Для сучасного Н.п. характерним є виведення принципів і норм природного права із етичних, соціальних та політичних теорій. Необхідною умовою продуктивного функціювання будь-якої юридичної системи є врахування потреби у співробітництві та взаємних зобов'язаннях суверена і виконавця, законодавця і громадянина, а також міжособистісних взаємин, ефективності суспільних інститутів (Фуллер) В. исувається вимога моральної оцінки правових систем і окремих законів О. станні повинні містити правові норми, що дозволяють найповнішу моральну інтерпретацію, зокрема, судових рішень (Дворкін).

НАУКА - соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об'єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб'єктивності). Ці засоби передбачають різні варіанти використання теорій, концепцій, математичних екстраполяцій, дедуктивних структур взагалі, форм фактуальності (даних спостережень, експерименту, індуктивних заключень, досвіду як такого) або сукупного (в більшості випадків) застосування вказаних форм дослідження в залежності від дисциплінарної інститутизації наукового знання. Н. характеризується методологічним усвідомленням процесів формування та конституювання знання, що спирається на загальнонаукові та специфічні методи (якісного та кількісного аналізу, класифікації та вимірювання, формалізації та моделювання, історичного дослідження в його еволюційних та структурно-трансформаційних варіантах тощо). Н. будує моделі, що імітують поведінку об'єктів, припускає можливість їх математичного подання, причинну матрицю подій, інтерпретаційні акти усвідомлення даних дослідження І. деалом Н. є строгість (наявність стандартів достовірності), доказовість, об'єктивність знання, спрямованість на посилення прогностичної сили теорій, їх евристичності та практичної ефективності Б. азовими принципами науки є детермінізм, ідея об'єктивних закономірностей, наявності універсальних законів, що припускають певну єдинообразність спричиненості в організації буття; припущення математичності світу; ідея елементаризму (наявності вихідних складових одиниць явищ типу атомів: чисел, хімічних елементів, біологічних видів чи архетипів) та трансформізму (вивчення об'єктів через аналіз їх змін; вимога відтворюваності досліджуваних ефектів за наявності відповідних умов; а також канони раціоналізму та визнання сталої цінності істинного знання, збереження його основного змісту в історії розвитку Н., певної спадкоємності результатів творчості. Основними структурними компонентами Н. як системи знань є 1) теорія, що систематизує емпіричний матеріал, дає його опис та пояснення, здійснює передбачення нових ефектів та можливих процесів, виявляє перспективи їх практичного використання; 2) науково-дослідна програма, що орієнтує науковий пошук, процес висування гіпотез, залучення традицій та нових підходів; 3) проект, що поєднує теорію та практику функціювання ідей з алгоритмами їх об'єктивації та технологіями застосування. Розвиток Н. характеризують: метод (як шлях дослідження, спосіб формування та усвідомлення); знання, відкриття (як форма прирощення знання); технологія (як спосіб використання знань). Н. є також соціальним інститутом, який об'єднує вчених з їх знаннями, кваліфікацією та досвідом; наукові установи, експериментально-технічну базу наукової діяльності, систему інформації, підготовки й атестації кадрів, форми функціювання та використання знання С. падкоємність досвіду та знань, єдність традицій та новаторства - істотні особливості розвитку Н., що пов'язані, зокрема, з утворенням наукових шкіл, творчими дискусіями та боротьбою думок. Н. має дисциплінарну структуру, яка визначається поділом на галузі природознавства, суспільствознавства та технікознавства. Кожна з цих галузей має певну специфіку щодо об'єктів дослідження, співвіднесеності теоретичного та практичного знання, суб'єктивного та об'єктивного, вимог творчості. Н. впливає на формування світогляду з боку затвердження норм раціонального, критичного та адекватного бачення дійсності і в цьому відношенні протилежна містиці та марновірству. Водночас Н. є чинником соціального та технічного прогресу, бо входить до складу продуктивних сил виробництва. Н. є рушійною силою науково-технічної революції XX ст., яка визначає риси сучасної цивілізації.

НАЦІОНАЛІЗМ - спрямування політичної думки, політична ідеологія та політична практика, в центрі уваги яких знаходиться нація як ідея (або поняття) та як цінність. Різновиди Н. (типологія Н.) залежать передусім від того, як розуміють націю та її формування. Оскільки формування та утвердження нації здійснюється в конкретних суспільно-історичних обставинах, то різноманітність форм Н. є наслідком пристосування до цих обставин. В дослідженні Н. важливим є питання про співвідношення Н. з іншими напрямами політичної думки та відповідними політичними ідеологіями. Н. - як певний напрям політичної думки (певне коло ідей та проблем), як політична ідеологія та політична практика - не виступав на Заході до кін. XIX ст. в ролі окремої політичної ідеології, а був складником лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму (у XX ст. став складником комунізму). У міру дедалі чіткішого усвідомлення цими ідеологіями своїх принципів вони почали піддавати Н. критиці, що, зрештою, теж допомогло встановити відмінність між Н. та цими (іншими) ідеологіями. Іноді ідуть шляхом спрощених формулювань, стверджуючи, що Н. - це національний егоїзм, абсолютизація інтересів своєї нації за рахунок інтересів інших націй. Але такі формулювання не враховують того, що Н. може виступати і як рух за звільнення, і як виправдання певних форм насильства та гноблення (у цьому він не відрізняється від лібералізму, консерватизму, соціалізму та комунізму). Внаслідок великої різноманітності форм Н. часто твердять, що потрібно говорити не про Н. як щось єдине, а тільки про різні Н. Все ж очевидно, що попри всю різноманітність форм Н., вони містять в собі і спільні елементи. Шляхом порівняння встановлюють деякі спільні та відмінні елементи в різних версіях Н. та пропонують різного роду типології Н. Під кутом зору міжнаціональних взаємин існує поділ на експансіоністські Н. (переважно державних націй) та захисні Н. (переважно недержавних націй). В залежності від того, держава чи культура є найважливішою цінністю в Н., розрізняють політичний та культурний Н. (культурний Н. переважно розуміє державу не як самоціль, а як засіб утвердження самобутньої культури). Під кутом зору того як Н. мислить співвідношення особи та нації, розрізняють ліберальний (демократичний) Н. та інтегральний (тоталітарний) Н. Політичний рух етнічних груп та національних меншин за розширення своїх прав (іноді аж до здобуття територіальної автономії чи незалежності) позначають як "етнічний Н." або "етнорегіоналізм". Термін "етнічний Н." іноді застосовують також до державницького Н., якщо його основою є певна національна більшість ("корінний етнос", "титульна нація") та якщо він надмірно наголошує елементи своєї етнічної культури як основи громадянської консолідації. Але щодо західних націй, у бутті яких етнічний чинник відіграє традиційно важливу роль (мова, історичні традиції, політична символіка тощо), то цей термін зазвичай не застосовують, оскільки припускають, що в бутті цих націй провідну роль відіграють політико-правові засоби - т. зв. "громадянський Н."

НЕОРЕЛІГІЇ - термін, яким позначають оформлені в друг. пол. XX ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модернові процеси в релігійній сфері. Зумовлені змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів, Н., водночас, виступають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які, базуючись на певній віросповідній традиції (або синкретизмі декількох), творять нові віровчення, культи, організації. Останні вважаються самодостатніми і незалежними від будьякого релігійного центру. Згідно із сучасною класифікацією, вирізняють неохристиянство, неоорієнталізм (необуддизм, неоіндуїзм), неоязичництво "нью-ейджівської" (синкретичної) орієнтації. Зазвичай, Н. - це складова молодіжних рухів, що виникають у середовищі інтелектуалізованих верств населення. В Україні представлені різні за напрямами, але відносно нечисленні неорелігійні громади - харизматів, тов-ва свідомості ІСришни, РУНВіри, багаїв, Великого білого братства тощо.

НІЩО - категорія метафізики та онтології, що мислиться як небуття (несуще) і характеризується предикатами негативності, відсутності, позбавлення, заперечення тощо. Аналогія Н. з поняттям небуття чи смерті вказує на межу його логічного аналізу й безпосереднього розуміння; ознаки Н. добираються у царині відношення "буття - Н." Особливого (конститутивного) значення категорія Н. набуває у східній традиції. В даосизмі роль першооснови і завершення всього існуючого виконує поняття дао В. оно нескінченне і безіменне, форма без форми і образ без сутності, безтілесне, порожнє і нице. Завдяки дао небуття проникає усюди; все народжується у бутті, а буття з'являється з небуття. В буддизмі подібний принцип називається нірваною. Це видозмінене поняття мокші (позбавлення, звільнення), що означає зникнення, кінець, припинення існування, вічний спокій. У західній філософії проблема Н. порушується ще з Античності. Вона вже наявна у вченні Геракліта про становлення - як вираз єдності протилежностей (буття і Н.). Парменід висловлює думку, що Н. неможливо ані помислити, ані висловити В. оно виступає запереченням існування Г. оргій обстоював тезу, виражену в трьох принципах: нічого не існує; якщо дещо існує, то воно незбагненне; якщо його можна осягнути, то неможливо пояснити і виразити. Розбіжності двох попередніх позицій долає Демокрит, вбачаючи в атомах мислиму повноту буття, котра визначається через свою протилежність - порожнечу як континуум, позбавлений кількостей і якостей. В діалектиці 17латона Н. подається через категорію "іншого" - породження буттям свого інобуття. "Інше" виступає можливістю пізнання не лише буття, а й Н. Аристотель вбачав ознаки Н. в неоформленому, позбавленому сутності матеріалі - матерії С. тоїки (див. стоїцизм) пов'язували Н. з уявленням про нескінченність як безтілесну порожнечу, всередині якої міститься Космос. Епікур виражав поняттям Н. феномен смерті (позбавлення будьяких форм та ознак життя). У наданні Єдиному якостей над-буття Плотин уподібнював його Н. Він розрізняв небуття як матерію й абсолютне Н., що виступає "іншим" стосовно існуючого. Середньовічна інтерпретація співвідношення буття і небуття визначалася доктриною творення з Н. Акт творення передбачає появу світу, властивості якого нічим не обумовлені. В апофатичній теології (Філон, Климент, Ориген, ареопагітики, Максим Сповідник, Дамаскій, Палама, Еріугена, Кузанський), каббалі та містичній традиції (Екгарт, Франк, Силезій, Беме) вживання варіантів терміна "Н." (безодня, possest Ungrund (невкоріненість) стосовно Бога, через відкидання усіх його предикатів, означає, що він не є чимось серед сущого, але, як першопричина, піднімається над сущим і перебуває всюди й ніде. Входження у домени "божественного мороку" відбувається в актах мовчання та містичного переживання Н. овочасна метафізика відмовилася від тези про створення світу з Н., виходячи з положення ex nihilo nihil fit (з нічого ніщо не виникає). У Канта Н. подається як можливість і неможливість предмета або його поняття, що постають у людському розумі. Гегель називав Н. чистою безпосередністю, довершеною порожнечею з відсутністю визначень і змісту, яка дорівнює самій собі і буттю, а відмінність між ними лише абстрактна. У філософії екзистенціалізму термін "Н." тлумачиться як царина свободи і трансценденції. Таїну Н. як безодні та невідання К'єркегор називав станом, що пробуджує в людині жах і спонукає до пізнання. У Гайдеггера проблема Н. постає через спосіб самопроектування людини у майбутнє, що супроводжується зустріччю з образом смерті. Категорія Гайдеггера "буття-до-смерті" позначає можливість вирватись із повсякденності, що характеризується анонімністю існування. Бердяєв залучає поняття Н. до розгляду проблеми творчості. Остання не виходить з наявного буття, а виступає прагненням до свободи, яка у своїй можливості - бездонна і безпідставна. Вкорінення свободи лежить не в бутті, а у Н. Сартр визначає людину як істоту, що характеризується здатністю вирізняти себе з-посеред буття через Н. (neant). Націленість людської свідомості на суще здатна проявляти, нівелювати його С. відомість постає вільною умовою прояву сущого. У дуальності буттєво-небуттєвих зв'язків Н. стає не простою альтернативою буття, а його співучасником, джерелом розвитку та творчих здатностей (див. небуття).