(будь-якої)

1) ( вот) ото́; ( как-нибудь) як-не́будь, яко́сь и я́кось; ( потом) по́тім

2) (в знач. межд.: дай срок, погоди) уже́, вже, стрива́й

I n

1. амер. секретні збори лідерів партій для змови про кандидатів, заключення компромісів

2. амер. закриті збори однієї із фракцій конгресу, рішення яких обов'язкове для її учасників

3. партійні збори, фракційна нарада

4. перен. несхв. верхівка партійного керівництва, вузький склад керівного органу

5. амер. передвиборчий мітинг прибічників будь-якої партії (особл. у західних штатах)

- black caucus передвиборчий мітинг серед темношкірого населення (США)

- Republican caucus нарада членів Конгресу-республіканців (США)

II v

1. свобода, незалежність

2. почесне громадянство (звич. міста)

- philosophical freedom свобода дотримуватися будь-якої ідеології

- freedom of the air свобода повітряного простору

- freedom of belief свобода релігії/ віросповідання

- freedom of communications свобода комунікацій

- freedom of contract свобода договору

- freedom of a country незалежність країни

- freedom of expression свобода слова, свобода висловлення думки

- freedom of information свобода інформації

- freedom to manifest the religion свобода віросповідання

- freedom of movement and travel свобода пересування (по території країни)

- freedom of opinion and expression свобода переконань та свобода їх висловлення

- freedom of the press свобода друку

- freedom of religion свобода релігії/ віросповідання

- freedom to receive and give information свобода одержання та передачі інформації

- freedom from restrictions свобода від обмежень

- freedom of the seas юр. свобода мореплавання

- freedom of sea routes свобода морських шляхів

- freedom to seek, receive and import information and ideas свобода пошуку, одержання та розповсюдження інформації та ідей

- freedom of speech свобода слова

- freedom of thought свобода думки

- freedom of transit свобода транзитного проходу

- freedom of the will свобода волі/ волевиявлення

- restriction of rights and freedoms обмеження прав та свобод

- to confer upon smbd. the freedom of a city/ town присвоїти комусь звання почесного громадянина міста

- to enjoy freedom користуватися свободою; бути вільним/ незалежним

- to enjoy freedom from restrictions користуватися свободою від обмежень

- to fight for freedom боротися за свободу

- to give smbd. the freedom of a city/ town присвоїти комусь звання почесного громадянина міста

- to infringe the freedom of the high seas порушити свободу відкритого моря

- to receive the freedom of a city/ town отримати звання почесного громадянина міста

n капітал; фонди; a капітальний; основний

1. ком. власність будь-якої особи або організації у вигляді нагромадженого багатства, серед якого — гроші, майно (property¹), матеріальні цінності тощо; 2. фін. гроші, які вкладаються в підприємство (enterprise¹) і використовуються підприємством для ведення справи; 3. бухг. власницька частка в капіталі підприємства (entity) та нерозподілений прибуток (retained earnings), що в балансовому звіті (balance sheet) дорівнює різниці між загальною сумою активів та загальною сумою пасивів; 4. юр. випуск акцій (shares²), з яких підприємство утворює фонди; 5. вірою, загальна сума номінальної вартості (par value¹) акцій (share), яка придбана акціонерами (shareholder) за підпискою (subscription); 6. ек. створені людьми засоби виробництва, що використовуються для виробництва інших товарів (goods) і надання послуг (service¹)

═════════■═════════

accumulated capital нагромаджений капітал; active capital активний капітал; additional paid-in capital додатковий оплачений капітал; advanced capital авансований капітал; aggregate capital сукупний капітал; applied capital використовуваний капітал; authorized capital; available capital наявний капітал • ліквідний капітал; bank capital банківський капітал; bond capital капітал, одержаний від розміщення облігаційної позики; borrowed capital позиковий капітал; business capital капітал підприємства; called-up capital затребуваний капітал; circulating capital оборотний капітал; commercial capital торговельний капітал; contributed capital оплачений акціонерний капітал; creditor capital капітал, одержаний від облігаційної позики; current capital оборотний капітал; dead capital мертвий капітал; debenture capital позиковий капітал; debt capital; declared capital заявлений капітал; depreciated capital амортизований капітал; disposable capital вільний капітал; employed capital використовуваний капітал; equity capital власний капітал • капітал у формі акцій; expended capital витрачений капітал; fictitious capital фіктивний капітал; financial capital фінансовий капітал; fixed capital основний капітал • постійний капітал • основні засоби • основні виробничі фонди; floating capital оборотний капітал; fluid capital оборотний капітал; foreign capital іноземний капітал; frozen capital заморожений капітал; gross working capital валовий оборотний капітал • гуртовий оборотний капітал; human capital людський капітал; intangible capital нематеріальний капітал; interest-bearing capital капітал, який приносить відсотки; invested capital інвестований капітал; investment capital інвестиційний капітал; issued capital випущений акціонерний капітал; legal capital статутний капітал; liquid capital ліквідний капітал; loan capital позиковий капітал; locked-in capital заморожений капітал; long-term capital довгостроковий капітал; monetary capital грошовий капітал; net working capital чистий оборотний капітал; nominal capital номінальний капітал • дозволений до випуску акціонерний капітал; opening capital початковий капітал; operating capital операційний капітал • оборотний капітал; ordinary capital звичайний капітал; original capital первісний капітал; outside capital позиковий капітал; paid-in capital оплачений капітал; paid-up capital; permanent capital постійний капітал; physical capital капітал у формі матеріальних активів; private capital приватний капітал; production capital виробничий капітал; proprietary capital власний капітал; registered capital зареєстрований капітал; reserve capital резервний капітал; risk capital ризиковий капітал; share capital; short-term capital короткостроковий капітал; speculative capital спекулятивний капітал; stated capital заявлений капітал; stock capital акціонерний капітал; subscribed capital підписний капітал • акціонерний капітал, випущений за підпискою; sunk capital амортизований основний капітал; surplus capital надлишковий капітал; temporary working capital змінний оборотний капітал; tied up capital блокований капітал; trading capital торговельний капітал; uncalled capital незатребуваний капітал; unemployed capital невикористовуваний капітал; unpaid capital неоплачена частина акціонерного капіталу; variable capital змінний капітал; venture capital капітал, вкладений з ризиком • спекулятивний капітал • венчурний капітал; vested capital інвестований капітал; working capital оборотний капітал

═════════□═════════

contributed capital in excess of par додатковий оплачений капітал; human capital investment інвестиції в людський капітал; human capital production function виробнича функція людського капіталу; marginal capital cost гранична вартість капіталу • граничні витрати на використання капіталу; to allocate capital розміщувати/розмістити капітал; to attract capital притягувати/притягнути капітал; to borrow capital позичати/позичити капітал; to contribute capital вкладати/вкласти капітал; to convert into capital перетворювати/перетворити в капітал; to expend capital витрачати/витратити капітал; to increase the capital збільшувати/збільшити капітал; to invest capital вкладати/вкласти капітал; to keep capital intact зберігати/зберегти величину капіталу незмінною; to lend capital позичати/позичити капітал; to mobilize capital перетворювати/перетворити капітал в ліквідну форму; to procure capital добувати/добути капітал; to provide capital давати/дати капітал; to raise capital мобілізувати капітал • добувати/добути капітал; to recover capital повертати/повернути капітал; to regroup capital перерозподіляти/перерозподілити капітал; to sink capital вкладати/вкласти капітал; to spend capital витрачати/витратити капітал; to tie up capital закріплювати/закріпити капітал; to withdraw capital вилучати/вилучити капітал; working capital from operations оборотний капітал від ведення операцій

capital¹:: corpus; capital³:: owners' equity:: ownership interest:: owners' interest

═════════◇═════════

капітал < нім. Kapital < фр. capital — капітал < fond capital — основний фонд < лат. capitālis — головний (ЕСУМ 2: 372)

n кадр. 1. персонал; особовий склад; кадри; штат; a кадровий; штатний; 2. відділ кадрів; кадри

1. склад працівників, робітників чи службовців будь-якої установи, підприємства чи організації; 2. відділ установи, підприємства чи організації, що приймає і готує трудові документи працівників, робітників чи службовців і розглядає питання, пов'язані з їхніми правами та обов'язками

═════════■═════════

administrative personnel адміністративний персонал; auxiliary personnel допоміжний персонал; casual personnel тимчасовий персонал; clerical personnel канцелярський персонал; engineering personnel інженерний персонал; executive personnel виконавчий персонал; key personnel провідний персонал • провідні спеціалісти; maintenance personnel персонал технічного обслуговування • спеціалісти з технічного обслуговування; management personnel адміністративно-управлінський апарат; operating personnel обслуговуючий персонал • технічний персонал; quality assurance personnel персонал із забезпечення якості • спеціалісти забезпечення якості; quality control personnel персонал з перевірки якості • спеціалісти з перевірки якості; salaried personnel службовці, що мають встановлений оклад; sales personnel торговельний персонал; security personnel персонал служби безпеки; service personnel обслуговуючий персонал; supervisory personnel керівний персонал • служба контролю; support personnel допоміжний персонал; technical personnel технічний персонал; temporary personnel тимчасовий персонал; trained personnel кваліфікований персонал • кваліфіковані спеціалісти; wages personnel робітники • працівники

═════════□═════════

accomodation of personnel розміщення персоналу; information about personnel інформація про персонал; personnel administration управління кадрами; personnel department відділ кадрів; personnel development робота з персоналом; personnel management керівництво кадрами; personnel manager керівник персоналу; personnel office відділ кадрів; personnel officer керівник/ працівник відділу кадрів; personnel on duty черговий персонал; personnel training підготовка персоналу • навчання персоналу; to employ personnel наймати/найняти персонал; to engage personnel наймати/найняти персонал; to recruit personnel вербувати персонал; to train personnel готувати/підготувати персонал

personnel²:: personnel department

▹▹ employee

1) у по́вній самоті́

2) без будь-яко́ї допомо́ги; самості́йно

1) розстро́ювати, руйнува́ти (плани, розрахунки); перешкоджа́ти, заважа́ти

2) ста́вити в безви́хідь; збива́ти з пуття́

3) даре́мно боро́тися (намага́тися)

4) відво́дити (зміня́ти) течію́

••

1) ві́льний від пра́вил (у гонках і т.п.)

2) необме́жений; незв'я́заний

3) без будь-яко́го пла́ну (мето́дики)

АВТОНОМНА ЕТИКА ( від грецьк. αύτοζ - сам, νο'μοζ - закон) - напрям етики, який виходить із природної здатності людини до морального самовизначення на засадах автономного самоусвідомлення, єдиним етичним відповідником якого є гідність морально сформованої особистості. Визнання за особистістю автономії розумної істоти зобов'язувало поводитися з нею не тільки як із засобом, а й як з метою. Кант поширював цю умову на прояви будь-якої, навіть Божої волі. Поєднання всезагальності дії морального закону із свободою людини керуватися власного волею є вихідною підвалиною кантівського принципу автономії волі. Починаючи з етики Канта, автономія розуміється як така властивість волі людини, яка є сама для себе законом. В межах етичного формалізму визначено принцип автономії волі: робити вибір тільки таким чином, щоб максими, які визначають наш вільний вибір, у той же час містилися у нашому волінні як всезагальний закон. Шелер дав нове обґрунтування етичної автономії, переосмислюючи кантівський формалізм на засадах персоналістської етики цінностей. В світлі його матеріальної етики цінностей автономія постає не лише як предикат розуму і волі. Вона стає ознакою особистості як такої. Кантівське розуміння автономії спирається лише на моральну солідарність усіх персон у визначенні добра і зла, що не дозволяє чітко розмежувати у моральному чутті "спільну провину" та "спільне каяття" з індивідуальними актами провини та покаяння. Нове тлумачення автономії дозволяє Шелерові вивищити принцип етичної автономії з царини міжособистісної моральної солідарності до вищих форм релігійної спільноти в любові (Libensgemeinschaft), зокрема любові Бога як персони до інших особистостей. Отже, автономія волі сполучається з автономією вибору в кожному акті моральної самореалізації особистості. Сучасна філософія комунікативної дії виходить із самоідентифікації персони, в якій реалізована автономія і сила людської особистості. Принцип автономії волі є протилежним принципові гетерономії волі (див. автономія і гетерономія).

Арон, Раймон (1905, Рамбервіллер - 1983) - франц. соціолог, філософ, політолог, публіцист. Отримав освіту у Вищій нормальній школі у Парижі (1924 - 1928). Од 1930 р. перебував у Німеччині, де читав лекції спочатку в Кельні, потім у Берліні. Повернувшись до Франції, у 1935 р. видає кн. "Критика філософії історії", в якій проаналізував погляди Дильтея, Риккерта, Зиммеля, Вебера. У 1938 р. захистив дис. "Критична філософія історії". У1955 - 1968 рр. очолював кафедру соціології в Сорбонні, а з 1970 р. - кафедру сучасної цивілізації в Колеж де Франс. А. був послідовним критиком марксизму та його прибічників з табору лівої інтелігенції, зокрема, за їх підтримку СРСР. За своїми філософськими поглядами був супротивником позитивізму, історицизму і сцієнтизму, виступав проти претензій суспільних наук на те, щоб замінити собою політичні цінності і рішення, а також проти спроб обмежити та заперечити свободу індивіда. У політичній сфері активно захищав свободу, виступав проти поневолення державними режимами індивідуальної свободи і відносив себе до ліберального напряму. Поглядам А. притаманний скептицизм стосовно будь-якої ортодоксальної ідеології. Він є одним із авторів теорії деідеологізації, чільним розробником теорії "єдиного індустріального суспільства" (50-ті рр. XX ст.). З 1963 р. А. - член Франц. академії моральних і політичних наук, а також почесний член академій інших держав.

[br]

Осн. тв.: "Опіум для інтелігенції" (1955); "Виміри історичної свідомості" (1961); "Вісімнадцять лекцій про індустріальне суспільство" (1962); "Розчарування в прогресі" (1963); "Есе про свободи" (1965); "Демократія і тоталітаризм" (1965); "Найважливіші етапи соціологічної думки" (1967); "На захист занепадницької Європи" (1977); "Мемуари: 50 років політичних роздумів" (1983).

Введенський, Олександр Іванович (1856, Тамбов - 1925) - рос. філософ, логік, психолог. Провідний представник неокантіанства в Росії. Закінчив історико-філологічний ф-т Петербурзького унту. Один із організаторів Санкт-Петербурзького філософського тов-ва (1898) А. пріорному (аксіоматичному) знанню протиставляв знання апостеріорне (досвідне) та метафізичне (що ґрунтується на вірі). Натурфілософські дослідження В. побудовані на визнанні суб'єктивної природи пізнавального досвіду та його категорійного апарату. Гносеологію вважав головною філософською дисципліною на тій підставі, що вона з'ясовує умови існування беззаперечного знання (математичного та природознавчого) і визначає межу між знанням та вірою. Вона встановлюється за допомогою логіки, тому своє вчення В. назвав логіцизмом. Заперечуючи науково-філософський статус метафізики, вбачав у ній (як у "морально обґрунтованій вірі") необхідний елемент світогляду поряд з істинним знанням. У своїх творах з психології В. ставив питання про необхідність виведення вчення про сутність психічного за межі психології і поєднання його з моральним обов'язком, який постулює свободу волі та безсмертя душі.

[br]

Осн. тв.: "Логіка як частина теорії пізнання" (1909); "Психологія без будь-якої метафізики" (1914).

ВЕДАНТА - релігійно-філософське вчення, одна з шести ортодоксальних систем індуїзму. Базується на корпусі текстів Упанішад і коментарях до них. Головну мету В. вбачає у досягненні істинного знання, яке дає усвідомлення відмінностей між вічним і невічним буттям, відмову від будь-якої матеріальної (уречевленої) відплати, опанування шістьма засобами, або чеснотами (спокій духу, поміркованість, відчуженість, терпіння, зосередженість, віра), прагнення до звільнення. В. послідовно обстоює ідею монізму, вищої реальності Брагмана як основи єдності буття. Докладно аналізується також індивідуальна душа ("Я"), її можливості та обмеженість у пізнанні об'єктів. Складне співвідношення реальності та ілюзорності на різних рівнях психологічного стану розкривається, зокрема, у вченні про чотири стани психіки на шляху до остаточного звільнення, а саме: неспання, сон із сновидіннями, глибокий сон, потойбічний стан. Реальність попереднього стану знімається на наступному рівні, виступаючи вже як ілюзія. У соціумі В. обстоює ідею елітарності. У друг. пол. XIX - XX ст. як релігійномістичне вчення В. набула поширення у країнах Європи та США. В Україні перший систематичний виклад вчення В. було зроблено Новицьким у праці "Нарис індійської філософії" (1846).

Гартман, Едуард (1842, Берлін - 1896) - нім. філософ, засновник філософії позасвідомого. Основою всього існуючого Г. вважав позасвідоме духовне начало, універсальний осередок логічного і нелогічного. В обґрунтуванні цієї ідеї спирався на синтез філософських систем Гегеля і Шопенгауера, панлогізму і волюнтаризму, а також на уявлення про несвідоме Шеллінга. Певний вплив на нього мала також еволюційна теорія Дарвіна. Якщо існують у світі такі явища, які непояснювані з самих лише матеріальних причин і можливі лише як дії духовного начала (волі, що уявляє), і якщо, з іншого боку, в цих явищах відсутній індивідуально-свідомий чинник (тобто воля і уявлення окремих осіб), то, на думку Г., необхідно визнати ці явища діями певної універсальної волі, яка уявляє і знаходиться за межами індивідуальної свідомості. Це і є несвідоме. Відчуваючи незадовільність цього чисто негативного визначення (можна застосувати і до каменю, і до абсолютного начала світу), Г. припускає його заміну терміном "позасвідоме". Несвідоме постає у Г. як всеохоплююча одинична істота, яка є всім існуючим; воно абсолютно неподільне, і всі множинні явища реального світу є лише дії і сукупності дій всеєдиної істоти. Якщо спочатку Г. визначає несвідоме як безумовну єдність волі і уявлення (ідеї), то в дослідженні розвитку світу він не лише відокремлює і протиставляє їх, а й тлумачить як чоловіче і жіноче начала В. оля сама по собі має лише силу реальності, але сліпа і нерозумна; ідея ж, хоч світла і розумна, але абсолютно безсила, позбавлена будь-якої активності. Спочатку обидва ці начала знаходилися у стані чистої потенції (небуття), але потім воля перейшла з потенції в акт і долучила до нього пасивну ідею. Дійсне буття, яке покладається волею як нерозумним началом, саме є нерозумним і неминуче терпить біди і страждання. Розумна ідея негативно ставиться до такого буття, але не може нічого вдіяти через свою пасивність. Та завдяки свідомості вона звільняється від світової волі і створює всьому існуючому можливість свідомого заперечення життєвого хотіння і повернення знову до стану чистої потенції А. налізуючи проблематику феноменології моральної свідомості, Г. вважав, що емпіричні факти виявлення моральної свідомості мають передувати моральним принципам. Він був одним із тих, хто вперше застосував термін "аксіологія" у царині філософського аналізу проблеми цінностей.

[br]

Осн. тв.: "Філософія позасвідомого". В З т. (1869); "Феноменологія моральної свідомості" (1879); "Теорія категорій" (1898)та ін.

ДЕРЖАВА - відповідним чином організована суспільна структура, здатна здійснювати найвищий контроль над деякими аспектами поведінки людей на певній території з метою підтримувати лад у даному суспільстві. Доки поведінка та взаємини людей у спільноті регулювалися звичаями, не існувало й особливої установи, яка б їх спрямовувала та контролювала (хоча можливо віднайти у найдавніших суспільствах деякі протодержавні утворення). Найважливіші ознаки Д. полягають у наступному. По-перше, держава контролює поведінку людей у межах державних кордонів: те, які саме аспекти поведінки вона контролює, залежить від особливостей самої держави. По-друге, щоб здійснювати управління, ця суспільна установа повинна володіти владою. Оскільки у багатьох випадках здатність регулювати поведінку людей неможливо реалізувати без застосування примусу, то наявність апарату примусу характерна для будь-якої держави. Третя ознака Д. - це всеосяжність державної влади: тобто йдеться про владу над усіма людьми, що населяють певну територію (а не про владу однієї людини над іншою чи владу окремої людини чи групи осіб над іншою групою осіб). Четверта ознака полягає у тому, що державна влада є найвищою, або суверенною. Проте цією останньою ознакою не володіють повною мірою різного роду залежні державні утворення (колоніальні адміністрації, домініони, протекторати, суб'єкти конфедеративних чи союзних утворень і т.п.). Відмова сучасних держав від частини свого суверенітету може бути наслідком добровільного визнання цими державами певних повноважень наддержавних міжнародних установ. У зв'язку з тим, що державна влада є суверенною та неподільною на даній території, Д. прагне захищати себе від зовнішніх втручань, спрямованих проти суверенітету (від завоювання тощо). Отже, держава повинна володіти силою, здатною захищати суверенітет - мати армію. Визначення різновидів Д. (типологія Д.) - традиційна тема політичної філософії. До класичних (Платон - Аристотель) належить поділ на типи державного управління у залежності від кількості осіб, які зосереджують в своїх руках повноту влади. Це т. зв. тричленний поділ: один, кілька (група), всі (народ). Застосування додаткової ознаки - законні та незаконні види правління - дало змогу перетворити цей поділ у шестичленний (законні: монархія, аристократія, демократія; незаконні: тиранія, олігархія, охлократія) І. сторичний досвід показує багато різноманітних модифікацій кожного із цих шести типів. XX ст. дало підставу поділяти держави на демократичні (див. демократія) і тоталітарні. У залежності від будови (структури), сучасні Д. поділяють на унітарні, федеративні та конфедеративні. За етнонаціональною ознакою Д. поділяють на над етнічні (багатоетнічні), національні та багатонаціональні.

Достоєвський, Федір Михайлович (1821, Москва-1881) - рос. письменник, мислитель, публіцист. Увійшов у європейську філософську традицію (й світову філософію в цілому) завдяки глибокому художньо-філософському осмисленню фундаментальних екзистенційних проблем людського буття. Формування світогляду Д. визначає поєднання ідей "натуральної школи" (молодий Д. - спадкоємець Гоголя й шанувальник Бєлінського) і радикалізму, властивого романтизмові. Арештований у 1849 р. за участь в гуртку петрашевців, він переживає спочатку, внаслідок інсценізації страти, момент екзистенційного пробудження. Пізніше, після зіткнення з реаліями каторжного життя, з одного боку, і осмислення релігійно-моральних інтенцій народної свідомості, з другого, вступає у період "переродження переконань". Останній привів до зміщення уваги з перетворення зовнішніх умов суспільного життя, як основного засобу подолання дисгармоній людського буття, на перебудову внутрішнього, духовного світу людини, а також до переконаності у розбіжності шляхів Росії та Заходу. Д. наголошує на тому, що західноєвропейська цивілізація, внаслідок органічно властивих їй вад - утилітаризму і відсутності "братського" першопринципу єднання людей, перетворила суспільство на індивідуалістичний "мурашник" і тому не лише не має позитивного значення для рос. людини, а й не заслуговує на гідне місце в подальшому історичному поступі. Як рушій історії, людська свобода є двоїстою і може бути чинником як відходу людини від Бога, так і її наближення до нього й тому повноцінного, духовно насиченого існування. Повноцінність буття людини в історії полягає не в позірній величі видатних історичних осіб, а в духовному самоздійсненні кожної особистості. Втім, хоча в історії немає "маленьких" людей (оскільки навіть нікчемність соціального статусу не применшує самоцінності будь-якої людини, зумовленої її неповторністю), в різних культурах переважає один з двох можливих основних варіантів духовної самореалізації індивіда - або демонічна снага, за принципом "все дозволено", що зумовлює відречення людини від Бога аж до богоборства й самообожнення; або ж - подолання негативних спонук "свого підпілля", виявлення і дбайливе плекання морального й духовного багатства людської душі, що може сягнути, зрештою, щаблю святості Д. ля Заходу типовим є перший варіант, для Росії - другий. Рос. народ, на переконання Д., має врятуватися не в комунізмі, не в механічних формах європейського соціалізму, а через єднання вищих станів суспільства з народом та їхнє прилучення до ідеї православ'я, справжніх християнських ідеалів всебратської злуки в любові та загальної вселюдської гармонії. Ці думки Д. здійснили безпосередній вплив на В. Соловйова та його осмислення рос. ідеї, а також на наступних її адептів. Внесок Д. у світову культуру й, зокрема, філософію полягав не стільки в розробці однієї із самобутніх національних ідей, як у своєрідному філософському осмисленні екзистенційних обріїв існування людства, в розширенні й поглибленні "самого метафізичного досвіду" (Флоровський). Як один із провісників екзистенційного філософування, він був переконаний, що в історії, зрештою, торжествують не мільйони людей, не потужні матеріальні сили, а "непомітна спочатку думка і часто якогось, вочевидь, найнікчемнішого з людей". Такий підхід становив внутрішній стрижень власне художньої творчості Д., яку він розумів як "реалізм у вищому сенсі". Саме такий "реалізм" був спроможний розгледіти за зовнішніми обставинами й подіями у їх найскладніших переплетіннях найглибші спонуки і найтонші нюанси дій неповторної людської індивідуальності. Якісно новими є твори Д. і за своєю формою, вимагаючи від читача активної співучасті з автором у розв'язанні порушених проблем, формування спромоги до особистого вибору у складних моральних колізіях Г. либина і своєрідність мислення Д. як письменника й філософа зробили його творчість надбанням культури усього людства.

[br]

Осн. тв.: "Біднілюди"(1847); "Записки з підпілля" (1864); "Гравець" (1866); "Злочин і покарання" (1865); "Ідіот" (1874); "Біси" (1871 - 1872); "Щоденник письменника" (1876); "Брати Карамазови" (1879-1880) та ін.

ЕВОЛЮЦІЯ та РЕВОЛЮЦІЯ ( від лат. evolutio - розвиток; revolutio - переворот) - дві взаємопов'язані та взаємозумовлені сторони розвитку. Еволюція - уявлення про поступові, тривалі, кількісні зміни в певному стані будь-якої системи; революція - уявлення про глибокі, якісні зміни в стані системи, які переривають еволюційний період її розвитку і переводять систему на якісно інший ступінь розвитку. В теорії діалектики поняття "еволюція" та "революція" розкривають зміст закону переходу кількісних змін в якісні за допомогою якісного стрибка. Але якщо поняття "еволюція" знайшло найбільш глибоке втілення в біологічних теоріях розвитку природи, то поняття "революція" найчастіше застосовується для характеристики процесів суспільного розвитку та наукового пізнання (напр., соціальна революція, науково-технічна революція, наукова революція та ін.). Теорія еволюції в біології ґрунтовно розроблена англ. природознавцем Дарвіном і його послідовниками, які розглядали взаємозв'язок спадковості, мінливості та добору як рушійну силу еволюції. Остання описується Дарвіном як взаємозв'язок організму і середовища, внутрішніх і зовнішних сил розвитку. Революція соціальна розглядається як спосіб переходу від історично віджилого етапу суспільно-економічного розвитку суспільства до більш прогресивного шляхом корінного перевороту в усіх соціально-економічних структурах. Теорія соціальної революції є центральною складовою марксистського вчення про перебіг соціальних процесів у суспільстві. У сфері пізнання широкого вжитку набуло поняття наукової революції, яке було впроваджене амер. вченим Куном. Він розглядає розвиток науки як чергування нормальних та революційних періодів. Концепція наукової революції відходить від позитивістських уявлень про кумулятивний характер розвитку знання і протиставляє їм погляд на розвиток науки як зміну парадигм, тобто як періодичну докорінну трансформацію фундаментальних наукових підходів, конкретизуючи тезу про зв'язок еволюції та революції як взаємопов'язаних аспектів розвитку наукового пізнання.

ЕКСЦЕНТРИЧНІСТЬ ( від лат. ех - поза та centrum - центр) - властивість людського світовідношення, пов'язана з характерною для людини формою "фронтальної поставленості стосовно довколишнього середовища" (Плеснер). Життя тварини є центричним, людини - ексцентричним, позаяк остання, поставлена в середину свого існування, знає цю середину, переживає її й тому її порушує. Вона не може розірвати центрованості, проте водночас виходить за межі останньої. Як "Я", котре уможливлює повне обернення живої системи до себе, людина перебуває більше не в "тут та тепер", а поза останнім, поза самою собою, поза будьяким місцем, немовби розчиняючись у ніщо, у просторово-часовім "ніде-ніколи". Вона переживає не тільки "стояння у собі", а й "стояння поза собою"; у цьому парадоксальність людського існування. У такий спосіб Плеснер обґрунтовує "закон утопічного місцезнаходження" як один із наріжних в антропології: позаяк Е. не дозволяє своєму носієві однозначно фіксувати власну позицію, людині не дано остаточно знати, "де" перебуває вона та відповідна її ексцентричності дійсність; якщо ж людина конче прагне цього, варто покластися на віру (тут - апріорний стрижень будь-якої релігійності) З. а Шелером, ядро людського буття стає ексцентричним світові, як тільки людина здатна сказати "ні" дійсності, завдячуючи духовності, ідеації, безмежному просуванню у відкриту світову сферу, котре не заспокоюється на жодній даності. У соціальній філософії Дж. Ст. Мілль схвально ставився до Е. як до одного з виявів творчої потуги і максимальної свободи індивіда, що він їх уважав необхідними чинниками впровадження у суспільстві нових, нестандартних ідей і підходів за умов ліберальної демократії.

Еразм Роттердамський, Дезидерій (псевдонім Герхарда Герхардса) (1466, Роттердам - 1536) - голланд. мислитель, теолог, письменник доби Відродження, цілком підставово зажив слави лідера європейського гуманізму. Навчався і викладав у Парижі, згодом у головних культурних центрах Європи. В Сорбонні вивчав середньовічну філософію і теологію. Останні роки життя провів у Базелі, займаючись письменницькою, перекладацькою та редакторською діяльністю. Зусиллями Е.Р. були видані грецьк. текст Нового Завіту та його латин. переклад, здійснені численні коментарі до Євангелій. Проте значно більшої популярності набув як письменник-сатирик. Найвідоміший твір Е.Р. - "Похвала глупоті", в якому він піддає нищівній критиці крайнощі схоластичної псевдомудрості. Характерне для гуманістів протистояння середньовічній схоластиці досягає у цій книзі кульмінації. Світовідчуття Е.Р. ґрунтується на двох тезах: 1) парадоксальна двоїстість усіх явищ буття та 2) згубність будь-якої одержимості, що межує з інтелектуальною засліпленістю. Сутність поглядів Е.Р. полягає в свободі та ясності духу, миролюбстві, здоровому глузді, освіченості, опозицію яким становлять фанатизм, невігластво, насильство, лицемірство, ускладненість. Е.Р. був прихильником церковної реформи, прагнув звільнити християнство від псевдовченості та догматизму, виявити його істинне, приховане під зовнішньою обрядовістю значення. Реформу церкви розумів як відродження первісного християнства. Пристрасно захищав свободу волі; у цьому питанні його гнівним опонентом був Лютер. Захист свободи волі Е.Р. базувався на принципі скептицизму та розкритті можливостей людського розуму. Підтримував концепцію християнського епікуреїзму, сполучаючи принцип насолоди Епікура із цінностями християнської моралі.

[br]

Осн. тв.: "Презирство світу" (1490); "Похвала глупоті" (1509); "Про свободу волі" (1524); "Послідовник Епікура" (1533).