вразі

1) вдруг, внеза́пно; с бу́хты бара́хты; (в один приём, быстро) сра́зу, ра́зом, вмиг, мгнове́нно, сма́ху, в два (в три) счёта

2) ( сообща) враз; ( о речи) хо́ром; вме́сте

ЄВРАЗІЙСТВО - напрям суспільно-політичної думки Росії. Період формування - 20 - 30-ті рр. XX ст. Є. виникло у середовищі рос. еміграції, котра сприйняла Жовтневий переворот 1917 р. як своєрідну історичну помсту за насильницьку вестернізацію Росії у XVIII ст. Головні представники: економіст і географ Савицький, філософ та історик культури Флоровський, мистецтвознавець Сувчинський. Згодом до них приєдналися Г. Вернадський, Карсавін, Алексєєв, Франк та ін. Як опоненти Є. виступали Мілюков, Бердяєв, Кизеветтер, Струве. Є. намагалося визначити культурну та геополітичну приналежність Росії як цивілізації в контексті проблеми Заходу і Сходу у світовій історії. Всупереч рос. слов'янофілам, прихильники Є. вважали рос. суспільство переважно азійським, а не європейським. У центрі історіософської уваги Є. були духовно-цивілізаційні метаморфози рос. етносу у XIII - XV ст., коли Московія була складовою частиною Золотої Орди. Саме цей період, на думку прихильників Є., сформував фундаментальні особливості ідеалів, побутових стандартів, життєвих норм рос. народу. Є. заперечувало київські витоки московської державності, вбачаючи такі в імперії Чингіза. Віддаючи належне азійському корінню рос. культури і державності, Є. відстоювало ідею "неповної подібності" своєї країни до азійських політичних і культурних форм, наполягаючи на тому, що її характер є настільки самобутнім, що його не можна цілковито віднести ані до Європи, ані до Азії. Представники Є. сподівалися на порозуміння з комуністичним режимом СРСР на ґрунті боротьби із Заходом за допомогою азійських цивілізацій; деякі з них безпосередньо співпрацювали із спецслужбами Радянського Союзу. Прихильники Є., за винятком Савицького та Трубецького, не сприймали Україну як окрему культурно-історичну реальність. Є. втратило будь-який вплив у кін. 30-х рр. XX ст. У сучасній Росії відбувається "ренесанс" Є. Його представники: Дугін, Проханов, Гумільов та ін. Теоретичними речниками виступають ж. "Наш современник" та "Москва". Для ідеологів Є., Україна - малозначущий провінційний елемент рос. суперетносу та суперкультури. У неоєвразійських глобальних концепціях, що мають за мету відновлення імперської наддержави, Україна розглядається лише як пасивний об'єкт окультної змови "мондіалістів-атлантистів" проти Є. Європейський характер укр. духовності відкидається, натомість постулюється невід'ємне "Є." України. Усе питомо укр. розчиняється у безмежному євразійському космосі, але то є рос. космос, що не втрачає своєї етнічної визначеності і державницької москвоцентричної спадковості. Неоєвразійство, як і неослов'янофільство, дедалі більше виступає як чинник ідеологічного обслуговування рос. внутрішньої та зовнішньої політики.

Хвильовий (Фітільов), Микола Григорович (1893, с. Тростянці Харківської губ. - 1933) - укр. поет, прозаїк, культуролог, ідеолог укр. Відродження 1920-х рр., організатор низки мистецьких угруповань (ВАПЛІТЕ, ПРОЛІТ-ФРОНТ, ж. "Літературний Ярмарок" та ін). Філософські погляди розвивав у художніх творах та публіцистиці під маскою державної комуністичної ідеології, за допомогою прийомів, названих ним "свідоме парикмахерство", "запах слова" та інших езопівських кодів, спираючись на близькі йому висловлювання офіційних ідеологів. Основною ідеєю публіцистики X. була візія азіатського ренесансу й пов'язана з нею концепція культурної революції в Україні. Україна завдяки своїй специфіці європейської колонії євразійської імперії може і повинна стати промотором ренесансу Азії. Для цього вона мусить сама вийти зі стану провінційного "Сонгороду". Іронічно перефразуючи революційні гасла типу "Дайош Європу", X. сформулював гасла "Дайош інтелігенцію, робітничий клас, Європу", "Геть від Москви" тощо. Це означало плекання інтелігенції й притягнення її до державобудівництва, українізацію робітництва і спілку його з селянством, підйом рівня мас до рівня культурної еліти, підйом рівня самої еліти до кращих взірців європейської культури, вироблення за допомогою цієї еліти психологічного типу укр. "фаустівської"лгодини. Ця концепція протиставлялася сталінсько-зміновєхівській концепції відродження великої імперії, творення автарксичного господарства, що базується на централізованій експлуатації мас, керованих новою ведучою верствою. Відповідна концепція культурної революції була протиставлена пролеткультівській та сталінській концепціям, спрямованим на нівеляцію культури до рівня маскультури та на звуження культури до технічних навичок. В основі історіософії і культорології X. лежить циклічна модель еволюції, подібна моделям "євразійців" Я. кщо євразійці спиралися на циклічні моделі Данилевського, Шпенглера, Леонтьєва, на солідаризм Муссоліні та соціал-дарвінізм Ніцше, то X. в основу своєї моделі поклав ідеосимвол Христа Я. к і Курбас, Тичина, X. належав до того ідейного напряму, що йде від Сковороди, ІОркевича, В. Соловйова, Бєлого, зближається з антропософією філософа-містика Штайнера. Символікою штайнерівської циклічної моделі еволюції людини до переображення її в духа Свободи просякнута вся апокаліптика X. Але в штайнерівську візію майбутньої культури "народу Христа" (Євразію) X. вніс ідею специфічної місії укр. народу в духовно-матеріальній еволюції людства. Практика й теорія вітаїзму, "акромантики" X. нерозривна з історіософією. Завданням епохи "горожанських воєн" є революція для духу, гармонізація - спираючись на силу одухотворення мистецтва, живого слова, евритмію Штайнера - розуму почуття і волі в приспаній імперією людині. Підпорядковані актуальним вимогам доби, політичні погляди X. видозмінювалися, але в основі своїй близькі соціалізмові Франка, Дрогоманова, боротьбістам, деяким течіям анархізму та робітничої опозиції. Переслідуваний режимом, X. покінчив із собою.

Флоровський, Георгій Васильович (1893, Єлисаветград - 1979) - рос. богослов, філософ, історик культури, релігійний діяч. У 1916 - 1920 рр. - викладач Новоросійського ун-ту (Одеса). Од 1920 р.- в еміграції. Проф. Православного Богословського ун-ту в Парижі (1926 - 1939), проф. і декан Свято-Володимирської духовної академії в Нью-Йорку (1948 - 1955), проф. Колумбійського (1951 - 1955), Гарвардського (1956 - 1964), Принстонського (1964 - 1979) ун-тів. Активний учасник екуменічного руху. Початковий період творчості Ф. пов'язаний з участю в Євразійському русі (1920 - 1928), одним із теоретиків якого він виступав на поч. 20-х рр. Коло наукових інтересів Ф. у цей період становлять філософія, історія рос. культури і літератури. В 1923 р. у Празі захистив магістерську дис. "Історична філософія Герцена". Поступово відмежовуючись від євразійців (остаточно - у 1928 р.), Ф. цілковито зосереджується на проблемах православного богослов'я. Чільною з-посеред них є ідея неопатристичного синтезу, згідно з якою єдиною запорукою плідного розвитку християнської культури є постійне відновлення духовного зв'язку з грекопатристичною спадщиною як її життєдайним джерелом. Ідея неопатристичного синтезу лише окреслена, але не розгорнута Ф. усебічно. Певного спробою її реалізації є праця "Шляхи російського богослов'я" (1937), що містить аналіз складного і драматичного становлення рос. духовної культури. Попри певну упередженість оцінок (для Ф. основний критерій - це відповідність патристичному канону), ця праця зберігає наукову значущість донині, слугуючи своєрідним довідником (у т.ч. і бібліографічним) з історії рос. богослов'я, філософії й культури.

[br]

Осн. тв.: "Східні Отці IV ст." (1931); "Візантійські Отці V - VIII ст." (1933); "Шляхи російського богослов'я" (1937).

1) вме́сте, совме́стно, сообща́; совоку́пно, в совоку́пности, ку́пно; ( обобщённо) собира́тельно; соединённо; ( в один приём) ра́зом; (только при глаголах збира́ти, збива́ти, злива́ти) воеди́но

2) ( в одно и то же время) одновре́ме́нно; вме́сте; ( попутно) заодно́; ( мгновенно) сра́зу; ра́зом, враз

3) ( неожиданно) вдруг; ( непредвиденно) внеза́пно

4) итого́, всего́, в ито́ге

Лосєв, Ігор Васильович (1955, Севастополь) - укр. філософ, політолог. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1979). Канд. філософських наук (1987). Доцент кафедри культурології КМА. Коло наукових інтересів - філософія культури, історія укр. культури, етнопсихологія, історія ідеологій, націологія, укр.-рос. культурні відносини.

[br]

Осн. тв.: "Історія і теорія світової культури: європейський контекст"(1995); "Україна в контексті російського неоєвразійства" (1999); "Українське питання і російська національна самоідентифікація" (1999) та ін.

Федоров, Микола Федорович (1829, с К. лючі Тамбовської губ. - 1903) - рос. реліг. мислитель. Утопічний проект Ф., викладений у праці "Філософія спільної справи", ґрунтується на ідеї воскрешення померлих, безсмертя живих і переображення земного світу в Царство Боже Ц. я ідея повинна бути усвідомлена людством як спільна, всесвітня справа, необхідною умовою здійснення якої є, за Ф., "регуляція" природи за допомогою волі та розуму. Моральнісне підґрунтя воскрешення становить "супраморалізм", обов'язок щодо батьків-предків, у якому Ф. вбачав не тільки вищу християнську мораль, а й сенс християнства взагалі. Шляхом до здійснення моральнісного ідеалу Ф. вважав позитивну цноту як рішучу протидію жадібній плоті. Політичною передумовою воскреіпецня є, за Ф., самодержавство як батьківська форма правління. Ідея перемоги над смертю приваблювала багатьох сучасників (В. Соловйов, Достоєвський,Толстой), але накреслений Ф. проект відштовхував їх своїм натуралізмом. Сучасні дослідники вважають Ф. предтечею рос. космізму. В 20-ті рр. вчення Ф. пропагували "ліві" євразійці, намагаючись пов'язати його з марксизмом.

[br]

Осн. тв.: "Філософія спільної справи" (т. 1, 1906; т. 2, 1913); "Твори" (1982); "Твори: В 4-х т." (т. 1, 2, 1995).