РИВ

cultural. chanson Rive Gauche

проверить перевіряти (реже перевірювати), перевірити, вивіряти, вивірити, звіряти, звірити. [Історик повинен дбати про правду, а для того всі джерела одно одним перевірити (Єфр.). Він захотів був вивірити себе (Крим.). Я в свойому господарстві це добре перевірив (Л. Укр.). Перевірте рахунки. Звірив на собі, що нема гірше, як води вип'єш з холоду (Грінч.)]. -рить своими глазами - на свої очі вивірити що (звірити що, перевіритися в чому). Проверенный - перевірений, вивірений, звірений. [Це вже звірена річ, що це так було (Харківщ.)]. -ться - перевірятися, вивірятися, звірятися, бути перевіреним, вивіреним, звіреним.

* * *

несов.; сов. - пров`ерить

соразме́р||ить

almezuri, alĝustigi, alkonformigi;

\соразмеритьно laŭmezure;

\соразмеритьный laŭmezura;

\соразмеритья́ть см. соразме́рить.

* * *

сов., вин. п.

* * *

gener. conmensurar, medir, proporcionar (с чем-л.)

(цілковита) певність, (цілковита) правдивість, достометність, вірогідність (р. -ости); (проверенность) перевіреність. [Кажуть то так, а на певність - не знаю (М. Вовч.). Правдивість тих чуток я перевірив].

* * *

искуситься

1) (испытываться) випробовуватися, випробуватися, бути випробуваним, спитуватися, вивірятися, вивіритися, бути вивіреним. Золото огнём -тся - золото на огні випробовується;

2) (навыкать, натореть в чём) досвідчатися, досвідчитися чого, звіряти, звірити що, (упражняться) управлятися, навправлятися в чому, наламатися на що, до чого. В этом деле достаточно -сился - цю справу доволі звірив, для цієї справи набрався досвіду доволі; мастак (набив руку) до цього діла. -сился в казуистике - навправлявся, випробувався в казуїстиці. -шаются в обходах закона - досвідчаються, як закон обминати. В чтении и толковании весьма -сился (весьма -шён) - читати й тлумачити (толкувати) умілець (мистець, мастак) чималий;

3) (подвергаться искушению) спокушуватися, спокушатися, спокуситися, бути спокушеним, підкуш(ув)атися, підкуситися, скушатися, скуситися. Искусившийся -

1) см. Искушённый;

2) (в чём: навыкнувший) досвідчений, вправний, напрактикований на и в чому.

* * *

несов.; сов. - искус`иться

1) ( соблазняться) спокуша́тися, спокуси́тися, -кушу́ся, -ку́сишся; (несов.: испытываться) випробо́вуватися, -бо́вується, випро́буватися, -бується

2) (сов.: стать искусным в чём-л.) набра́тися (-беру́ся, -бере́шся) до́свіду, набу́ти (-бу́ду, -бу́деш) до́свіду, навправля́тися

грець (-ця), параліч (-чу), (зап.) параліж (-жу), апоплексія, (вульг.) кінська смерть. -ка хватил - грець ударив (побив, узяв) кого.

* * *

-ница

1) партач, -тачка. [Та який з його майстер? Так собі партач та й годі (М. Грінч.)];

2) писака, писачка (общ. р.), віршомаз, -мазка. [Повірив тупорилим твоїм віршомазам (Шевч.)].

* * *

мало, (немного) трохи, тро[і]шки, не гурт, незгурта, обмаль чого, (скудно) скупо, тонко на що. [Розуму багато, а грошей мало (Номис). Це діялось за царя Гороха (Горошка), як було людей трохи (трошки) (Приказка). Сумна-невесела прийшла вона додому, мало чого пила, мало чого їла (Мирн.). Трошки того віку, а як його важко прожити (Коцюб.). Грошей у мене не гурт (Звин.). Скупо в мене на гроші (Кониськ.). Маємо скупо даних для зовнішього життя Коцюбинського (Єфр.)]. Иметь -ло денег - мати не гурт (незгурта, обмаль) грошей. У меня -ло денег - у мене мало (обмаль, не гурт, незгурта) грошей, у мене скупо (тонко) на гроші. Очень -ло - дуже мало, (описат.) як кіт (комар) наплакав, з мишачу бідницю, з комарову ніжку. [Розуму в його як кіт наплакав (Київщ.)]. Я его очень -ло знаю - я його дуже мало знаю. Много шуму, -ло толку - багато галасу - мало діла. Так -ло - так мало, так трошки. [А я так мало, небагато благав у Бога - тільки хату (Шевч.)]. Извините, что так -ло - вибачте, що так мало (трошки). Этих денег -ло на все ваши покупки - цих грошей (за)мало (не стане) на всі ваші покупки. Слишком мало - замало, надто мало, занадто мало. [Сього було ще замало, щоб розпочати судову справу (О. Лев.)]. Ни -ло - (а)ні трохи, (а)ні тро[і]шки. [Ні трохи не помогло]. Чего -ло, то в диковинку - що новина, те дивина; чого не бачив, те в дивовижу. Похвалы его -ло трогают - за похвали (до похвал) йому байдуже. -ло ли его наказывали, но он не исправляется - хіба мало його карано, коли-ж він не кращає. Довольно -ло - см. Маловато. Не -ло - чимало, чималенько, не-помалу, багатенько. [Пани жахались козацького завзяття не-помалу (Куліш)]. Не -ло мне было хлопот с этим делом - не мало (чимало) мав я клопоту з цією справою. -ло ли что, -ло ли чего - мало чого, хіба мало чого. -ло ли что может случиться - мало чого може статися (трапитися). -ло ли что говорят о нём - хіба мало чого про (за) нього кажуть. -ло ли чего бы вам хотелось! - мало чого-б ви хотіли, ще-б (пак) чого ви зах(о)тіли (забажали)! -ло того - того мало, то не все ще, на тому не край. -ло того, что он глуп, но он ещё и зол - то не все іще, що він дурний, а він і лихий (злий). -ло того, что он хочет быть богатым, но он хочет ещё повелевать - на тому не край, що він хоче бути багатим, а він хоче ще й панувати. Да -ло того - ба, та ще, та що-то, мало сказано. [Потім довелось нам розстатися, ба й забути один одного (Грінч.). І жінки, і молодиці повибігають, та що-то: і дітвора висипле з хат (Квітка). В печері показався віск - мало сказано, вся стінка зажовтілася (Франко)]. Мало-по-малу - помалу, помалу- малу, помаленьку, змалку-помалку, поволі, поволі-волі, поволеньки, потроху, спроквола, спокволу; срв. Понемногу. [Помалу став він багатшати (М. Грінч.). Помалу-малу синя імла рідшає (Коцюб.). Змалку-помалку я навчився майструвати (Київщ.). Так помаленьку і піддався, і вірив в пана, як турчин в місяць (Свидн.). Поволі по церкві, то тут, то там, займалися вогники (Коцюб.). Спроквола добираючись, заплутав пан-отця, як павук муху (Свидн.)]. А ему и горя -ло - а йому і байдуже (а йому ні гадки) про що (за що). [Пташкам про зиму байдуже (Л. Укр.)]. Мало-мальски - хоч трохи, хоч тро[і]шечки, мало-на-мало. [Хоч трохи розумна людина того не зробить (Київ)].

* * *

намочить

1) кого, что - намочувати, намочити, (о мног.) понамочувати кого, що, повмочати що; (о дожде) намочувати, намочити, (пров.) напірити кого, що; (обмакивать) мачати, намачати що в чому и в що; (вспрыскивать) шпувати, нашпувати що. [Намочила рибу солону, щоб вимокла (Київщ.). Позбирай же всі сорочки та понамочуй (Канівщ.). На ніч шмаття повмочую, а вдосвіта віджиматиму (Проскурівщ.). Щоб тебе дощ намочив! (Приказка). Оце дощ Івана як напірив (Хярківщ.)];

2) чего (заготовлять впрок) намочувати, намочити, наквашувати, наквасити, (о мног.) понамочувати, понаквашувати чого. [Намочила дві діжечки яблук у піспу (в мучном отваре) (Богодухівщ.). Наквасила буряків, яблук (Сл. Ум.)];

3) чем где (сов.) - намокрити, (наплескать) наляпати чим де;

4) (помочиться, сов.) намочити, насечити, (сильно) напудити, (вульг.) насцяти, насикати, (детск.) напісяти, насюсяти, нацюняти, нацюцяти, нацюркати. Намоче[ё]нный -

1) намочений, понамочуваний; (дождём) намочений; намачаний; нашпований;

2) намочений, наквашений, понамочуваний, понаквашуваний;

3) намокрений наляпаний;

4) намочений, насцятий, напісяний. -ться -

1) намочуватися, намочитися, понамочуватися; бути намочуваним, намоченим, понамочуваним и т. п.;

2) (вдоволь) намочуватися, намочитися, (о мног.) понамочуватися; (о мочке припасов ещё) наквашуватися, накваситися, (о мног.) понаквашуватися; (испуская мочу) намочуватися, намочитися, (вульг.) насцятися, (детск.) напісятися.

* * *

несов.; сов. - намоч`ить

1) (тщетно, бесполезно) даремно[е], марно[е], надаремно[е], дарма, дурно, задурно, даром, задаром, по[за]даремно[е], дармо, надармо; срв. Понапрасну. [Даремно Драгоманов так нападав на сервілізм у Костомарова (Грінч.). Отак я сидів і даремне крутив мозком (Крим.). Літа мої молодії марно пропадають (Шевч.). Марно від мене ти думи ховаєш, - бачу всю душу твою (Крим.). Ой, плачу я, плачу, свої літа марне трачу (Метл.). Не марне говорять люди: до щасливого всяк лине (Кониськ.). Надаремно намагавсь я розважити себе (Коцюб.). Надаремне бідні люди плугом землю рили (Руданськ.). Дарма що- ніч дівчинонька його виглядає (Шевч.). Я вірив, що жив не дарма (Черняв.). Дурно ждала, а він не приходив (Н.-Лев.). Та й не дурно старий плаче: його дружина у холодній ямі (Грінч.). Я тільки громадський хліб дурно заїдатиму (М. Вовч.). Позирнула на його і відразу вгадала, що дурно він ходив (Грінч.). Вже не даром Левко каже (Квітка). Нехай таки я не даром житиму на світі (Квітка). Лихо, згину я задаром! (Самійл.). Але дармо стара ненька сватам відмовляла (Рудан.). Твоєю дивною красою надармо всіх маниш ти к собі (Франко)]. Совершенно -но - даремнісінько, марнісінько, дурнісінько. [Даремнісінько ви, панночко, боялися (К. Старина). Дяки дурнісінько їздитимуть до мене (Н.-Лев.)]. -но тратить что - марнувати, гайнувати що. [Тільки час вона гайнує (Крим.)]. -но утруждать себя - завдавати собі даремної праці (роботи), (беспокоить) марно (дурно) турбувати себе, (фамил.) завдавати собі праці на вітер;

2) несправедливо, безвинно, безневинно, даремно[е], марно[е], дарма, дармо. [Покривдити сильнішого, хоча й безвинно, то буде знак самостійности (Крим.). Здаватиметься мені, ніби я його марне скривдив (Крим.). Тоді-б не сердився дарма (Комар.). Зненавиділи мене дармо (Куліш)]. Совершенно -но - даремнісінько, дурнісінько (фамил.) гарма-дарма. [Так дурнісінько вилаяла мене (Харківщ.). Ти дурнісінько на мене сердишся (Н.-Лев.). Гарма-дарма заарештували (Липовеч.). Причепився гарма-дарма, задивився, що я гарна (Пісня)].

* * *

1) (тщетно, бесполезно) даре́мно, даре́мне, ма́рно, ма́рне; ду́рно, заду́рно, задаре́мно, надаре́мно, надаре́мне, нада́рмо; ( зря) да́ром; (в знач. сказ.) да́рма, шкода́, шко́да за́ходу

2) ( несправедливо) несправедли́во, даре́мно, даре́мне; надаре́мно, надаре́мне

1) (действие) - а) наставляння, настановляння, оконч. наставлення, настановлення; б) см. Надстав 1; в) наставляння; насторожування; наводження; ставлення; оконч. наставлення; настороження; наведення; поставлення; г) навчання, напучування, нарозумляння, напоумляння, оконч. навчення, напучення и напутіння, нарозумлення, напоумлення. Срв. Наставлять;

2) (назидание) наука (ед. и мн.), навчання, напучування, напучення и напутіння (-ння), направа, (совет) порада, рада. [А чом ти не слухалась, як я тебе навчала? - Казала: проси! А ти слухалась моєї науки? (Тесл.). Банальна і нічим з дією не зв'язана наука в останніх словах цієї драми (Крим.). «Треба казати, що все є найкраще» - Кандід уважно слухав цю науку і безоглядно вірив їй (Кандід). Докучили мені повсякчасні навчання тітчині (Богодух.). Замовк і став слухати їх навчання (р. п. ед. ч.) (Країна Сліпих). Батькового напучування не забувай, сину! (Харківщ.). Вона давно звикла слухати такі напутіння од своєї мачухи і вже не огризалась (Н.-Лев.). Прошу вашої направи, як мені на суді казати (Червоногр.)]. Давать, дать, делать, сделать -ние - давати, дати науку; см. Наставлять, наставить 4. [Надумав дати науку своїм дітям, як їм жити (Н.-Лев.)]. Я не нуждаюсь в ваших -ниях - я не потребую вашої науки (направи), вашого навчання;

3) (инструкция) інструкція, наказ (-зу), (руководство) порадник; (указание) вказівка.

* * *

1) ( действие) наставля́ння, настановля́ння, настано́влення; навча́ння, повча́ння, напу́чування, напуча́ння, напу́чення

2) ( поучение) нау́ка, повча́ння; (указание, совет) напу́чення, напуті́ння

3) (руководство, инструкция) пора́дник

нахлестать кого, что

I. нахльостувати, нахльостати, нах(а)лястувати, нах(а)лястати кого, що, по чому, нахвиськувати, нахвиськати, шмагати, нашмагати, пірити, напірити, (настёгивать) настьобувати, настьобати, (бичом) набичовувати, набичувати, (о мног.) понахльостувати и т. п. кого, що. [Нахльостав коня (Брацл.). Нахвиськує коні (Київщ.). Твар мені вітром нашмагало (Липовеч.). Добре напірив хлопчину (Київщ.). Підняв пугу з видимим бажанням набичувати коняку (Корол.)]. Нахлёстанный - нахльостаний, нах(а)лястаний, нахвиськаний, нашмаганий, напірений, настьобаний, набичований, понахльостуваний и т. п. -ться -

1) (стр. з.) нахльостуватися, бути нахльостуваним, нахльостаним, понахльостуваним и т. п.;

2) (возвр. з.) нахльостуватися, нахльостатися, понахльостуватися и (чаще) нахльостувати, нахльостати, понахльостувати себе и т. п.;

3) нахлистуватися, нахлистатися, нахлющуватися, нахлющитися, надудлюватися, надудлитися; см. Напиваться 2;

4) (вдоволь, сов.) нахльостатися, попохльостати (досхочу), (о мног.) понахльостуватися и т. п.; срв. Хлестать.

II. Нахлёстывать, нахлеснуть кого, что -

1) (петлёй) зашморгувати, зашморгнути кого, що чим, накидати, накинути зашморг на кого, на що. [Зашморгни слупа мотузом й тягни додолу! (Брацл.)];

2) (плотн., стол.: отбивать черту шнуром) наводити (відбивати), навести (відбити) пруг на чому;

2) (строит.: нарубать перекладину на столбы) надовбувати, надовбати перекладку (поперечку, поперечний брус) на чому;

4) (наплескивать) напліскувати, наплеснути, нахлюпувати, нахлюпати, нахлюпнути чого в що. Нахлёснутый - зашморгнутий. -ться -

1) (стр. з.) зашморгуватися, бути зашморгуваним, зашморгнутим и т. п.;

2) (возвр. з.) зашморгуватися, зашморгнутися. Нитка -нулась на пуговицу - нитка зашморгнулася на ґудзикові (навколо ґудзика). Доска -нулась - на дошці відбився пруг (відбилася лінія).

* * *

1) (что на кого-что - петлю, верёвку) зашмо́ргувати, -гую, -гуєш, зашморгну́ти (кого-що чим), накида́ти за́шморг, наки́нути за́шморг (на кого-що)

2) ( отбивать черту шнуром) строит. наво́дити (-джу, -диш) пруг, навести́ (-веду́, -веде́ш) пруг, відбива́ти [пруг], відби́ти, -діб'ю́, -ді́б'єш и -діб'є́ш [пруг] (на чому)

1) (вероломный, изменяющий) невірний, (сщ.) невірник, (ненадёжный) непевний, (склонный к изменам) зрадливий, зрадний; (непостоянный: о состояниях, чувствах) непевний. [З невірною дружиною куди піду, то загину (Пісня). Невірний (непевний) приятель (Київ). Човен непевний воді доручив (Л. Укр.). Зрадливий чоловік (Київ)]. -ная женщина - невірна (зрадлива) жінка (женщина), невірниця. -ное счастье - непевне щастя. -на их любовь - непевна (зрадлива, зрадна) їх любов, непевне (зрадливе, зрадне) їх кохання;

2) (ложный) неправдивий, невірний, (неправильный) несправедливий, неправильний, непоправний, (неосновательный) неслушний, (ошибочный) хибний, помилковий, (фальшивый) фальшивий. [Неправдиве змалювання події (Київ). Несправедливе (неслушне) зауваження (Київ). Чи вірна наша, чи хибна дорога? (Франко)]. - ный вес - неправдива (несправедлива) вага. -ный взгляд (в перен. знач.) - неправдивий (хибний, помилковий) погляд. -ное вычисление - неправильне (невірне) обчислення. -ный (фальшивый) голос - фальшивий голос. -ное известие - неправдива (помилкова, грубо: брехлива) (з)вістка. -ный ответ - неправдива (хибна, помилкова) відповідь. -ный перевод - неправильний (непоправний, невірний) переклад. -ный путь - непевна (хибна) путь (дорога). -ный слух (молва) - неправдива (грубо: брехлива) чутка. -ный счёт (бухг.) - неправильний (невірний) рахунок. -ные часы - неправильний (невірний) годинник;

3) (нетвёрдый, неустойчивый) непевний, невпевнений; (колеблющийся) хиткий, хисткий; (капризный) химерний. [Дрібним, непевним кроком пішов бічною вулицею (Коцюб.). Блимає непевний огник (Р. Край)]. -ный взгляд (в прям. знач.) - непевний (невпевнений) погляд, непевне око. -ный (неуверенный) голос - непевний (невпевнений) голос. -ная походка - непевна (невпевнена, хитка) хода. -ный свет, блеск - непевне (химерне) світло, непевний (химерний) блиск. -ные тени - непевні (хисткі, химерні) тіні;

4) (сомнительный, ненадёжный) непевний. -ное дело - непевна справа;

5) (не исповедующий господств. веры) невірний, (сщ.) невір (-ра, м. р.), невіра (-ри, общ. р.), невірник, -ниця, (соб.) невірство; (язычник, -ница) поганин (стар.) поган (мн. -гани) поганка, (соб.) поганство; (басурманский) бузувірний, (сщ.) бузувір (-ра), -вірка; срв. Неверующий 1. [Абдулла сумно дивився на цього невірного, з котрим так довго змагався (Олм. Примха). Ця, бачте, невіра, то й темниці доладу не вміє змурувати, - не то що ми, християни (М. Вовч.). Християни ставали учениками невірника (Павлик). Бо незрячий сей поганин був, ще вірив непохитно в честь і в вірність (Крим.)];

6) (недоверчивый) невірний, неймовірний. Фома -ный - Хома невірний, Хома неймовірний (Д. Укр.). [Знайшовся таки один Хома невірний, та так Хомою і звався (Франко)].

* * *

1) неві́рний; ( неправильный) непра́вильний; ( фальшивый) фальши́вий

2) ( ненадёжный) неві́рний; ненаді́йний, непе́вний; ( вероломный) віроло́мний, зрадли́вий

3) ( колеблющийся) непе́вний, хитки́й, хистки́й, хитли́вий, хитля́вий

4) ( недоверчивый) диал. неві́рний

5) ( исповедующий чужую веру)

а) прил. невірний

б) в знач. сущ. неві́рний, -о́го, невіра, -ри

6) (в знач. сущ.: чёрт, нечистый) диал. нечи́стий; лихи́й, -ого

поверить

1) что (проверять) - перевіряти, перевірити, звіряти, звірити що. -рять кого - перевіряти, ревізувати кого. -рить часы - звірити годинника. -рить счета - перевірити (звірити) рахунки;

2) -рять, -рить кому что - звіряти, звірити кому що, звірятися, звіритеся перед ким и кому з чим, сповіряти, сповірити кому що, повіряти, повірити кому що. [Я тобі одній усе звіряю (Сам.). Звіряючись із своїми думками на зрадливому папері (Єфр.). Не витерпів і сповірив матері своє лихо (Мирн.)]. -рить другу свою тайну - звірити приятелеві свою таємницю (таїну). -рить кому свои чувства - звіритися перед ким із своїм серцем, сповірити кому своє серце (свою душу);

3) поверить кому в чём, чему - повірити, по[й]няти, пійняти (доняти) віри, віру (віри) дати, увірити кому в чім, чому. [Хто-ж йому повірить? Вона не зовсім пойняла віри тому (Неч.-Лев.). Не поняв віри словам моїм]. -рить пустым обещаниям - на непевні обіцянки (на дурницю, -ці) спуститися, здатися. Поверенный -

1) перевірений, звірений;

2) (кому) звірений, сповірений.

* * *

несов.; сов. - пов`ерить

1) ( проверять) перевіря́ти, переві́рити, звіря́ти, зві́рити

2) ( сообщать) повіря́ти, пові́рити, звіря́ти и зві́рювати, зві́рити, звіря́тися и зві́рюватися, зві́ритися; сповіря́ти, спові́рити

3) (доверять) довіря́ти, дові́рити; повіря́ти, пові́рити

помалу, нар. помаленьку, помалу, (понемногу) потрохи[у], потрошки[у], (не спеша) спроквола, поволі. [Так помаленьку і піддався і вірив у пана, як турчин у місяць (Свадн.). Спроквола добираючись, заплутав він пан-отця, як павук муху (Свидн.). Діло йтиме й так помалу (Сам.)].

* * *

1) нар. - перш(е), передніше, давніш(е), передше, уперед, попереду, передом, (диал.) перво[е]; срв. Раньше, Некогда. [Було так перш, - тепер дивись (Шевч.). Ой чом тепер не так, як перше було (Чуб.). З сестрами я й передніше не ладнав (Грінч.). Передше я йому вірив, а тепер - ні (Звин.). Любить мене, як уперед (Франко)]. Как и -де - як (і) перш (давніше);

2) (сперва, сначала) перш(е), спершу, уперед; см. Сперва, Сначала. [Не дам мняса - давай перше гроші (Руд.). Тепер на душу припадає удвоє менше землі, ніж було спершу (Грінч.)] Прежде чем, -де нежели - перш(е) ніж (як), передніше (передше) як (ніж), (полон.) нім. [Я побачусь з вами перш, ніж ви поїдете];

3) предл. с род. п. - перше, передше від (за) кого, від (за) чого и просто кого, чого, поперше, поперед, навперед кого, чого. [Вона теє перше його зачувала (Макс.). Ми не побрались вони поперше нас (М. В.). Я тут був сів передше од вас Крим.)]. Прежде всего - найперше, що - найперше, на[в]самперед, найсамперед, передусім, передовсім, перш (передніше) за все (від усього), найпоперідь, найупередь, самоперше, (о речи) першим словом, (о действии) першим ділом. [Першим словом Антосьо поспитав, чи є баштан (Свидн.)]. Прежде окончания года - перш як рік минув (мине), перш як вийшов (вийде) рік. Прежде времени - передчасно, дочасу; см. Преждевременно. Лень -де нас родилась - ліньки поперед нас народились. Моя жалоба подана -де вашей - мою скаргу подано поперед вашої (перш за вашу и від вашої).

* * *

1) нареч. ( некогда) коли́сь, коли́сь-то; ( до этого времени) пе́рше, перш, попе́реду; ( раньше) давні́ше, давні́ш, рані́ше, рані́ш; передні́ше, передні́ш; диал. пере́дше

2) нареч. ( сначала) споча́тку; ( сперва) спе́ршу, сперш, пе́рше, перш; ( вперед) попе́реду, попере́д

3) предл. с род. п. ( до чего) до (чого); ( перед чем) пе́ред (чим)

4) предл. с род. п. ( раньше кого) рані́ше, рані́ш, пе́рше, перш (за кого, від кого, кого)

признаться

1) визнаватися, признаватися, бути ви[при]знаним від кого; визнаватися, вважатися, узнаватися, бути визнаним, вваженим за кого, за що; пізнаватися, угадуватися, бути пізнаним, угаданим (оттенки см. Признавать);

2) кому в чём - признаватися, признатися кому в чому, визнавати, визнати що (на себе), (о мн.) попризнаватися; (хвалясь, хвастаясь) хвалитися, похвалитися кому про що; срв. Сознаваться. [Настя призналась матері, що любить Гната (Коцюб.). Боїться йому признаватися (Грінч.). Хто такий дурний буде, щоб сам на себе визнав таке (що вбив) (М. Вовч.). Слухай, щиро тобі визнаю (Куліш). Він радів, хвалився Маланці і вірив (Коцюб.). Він-же й знав, а не похвалився про це нам (Кролевеч.)]. -ться в любви кому - освідчатися, освідчитися кому, освідчати, освідчити, визнавати, визнати кому кохання (любов). [Освідчилися ви по правді досконало (Самійлен.). Ви навпростець мені освідчили кохання (Самійл.). Він пані визнавав любов свою (Куліш)]. -знаться в преступлении, в воровстве - признатися в злочині, у злодійстві. -наться, люблю поспать после обеда - признатися, люблю поспати по обіді. [Признатись, по обіді звик я спати (Самійл.)];

3) -ться к кому, к чему - признаватися, признатися до кого, до чого.

* * *

несов.; сов. - призн`аться

1) (в чём-л.) признава́тися, призна́тися и попризнава́тися; ( сознаваться в своих проступках) зізнава́тися, зізна́тися; ( объясняться в любви) осві́дчуватися, осві́дчитися

2) страд. (несов.) визнава́тися; вважа́тися; пізнава́тися

1) природа, натура. [Пташки заспівали, комашня заметушилася, ліс загомонів, природа знов віджила (Коцюб.). Усміхалась весняним привітом натури краса (Л. Укр.)]. Законы -ды - закони природи (натури). Тропическая -да - тропічна природа. Мёртвая (тихая) -да, живоп. - мертва природа. Живая -да - жива природа, животвір (-твору);

2) (врождённые свойства, наклонности) натура, природа, єство; (сущность) істота (реже стота); (характер) вдача. [Природу тяжко одмінити (Номис). Вовча натура тягне до лісу (Чуб.). Панської стоти не переробиш (Приказка). Вірив у матеріялістичну своїх теорій натуру (Корол.). Природа морали]. -да растений, животных - природа рослин, тварів. -да человека - природа (натура, єство, вдача) людини. Женская -да скажется - жіноча натура (істота, вдача) себе виявить. Отдать долг -де - см. Отдавать. -да вещей - природа или єство (істота) речей. [Ми не можемо знати саму істоту речей (Основа 1915)]. Это в -де вещей - це світова річ. Привычка вторая -да - звичка - друга натура. Гони -ду в дверь, она влетит в окно - крий, ховай погане, а воно таки гляне. По -де (по своим врождённым качествам) - з природи, з натури, природою, натурою (срв. п. 3). [Вона з природи чесна (Куліш). Епікуреєць з натури (Грінч.)]. Долгие по -де слоги - довгі з природи (з натури и т. д.) склади;

3) (рождение, род) рід (р. роду), зрода (-ди). От -ды - зроду, від зроди. [Він від зроди такий (Левч.)]. Он от -ды глух - він зроду глухий. От -ды способный к чему - уродливий до чого (що робити). [Як феаки сами над усіх людей уродливі по морю гнати швидкий корабель (Потеб. Одис.)]. Он по -де (по происхождению) француз - він родом (з роду) француз, він природній француз.

* * *