Бовуар

Simone de Beauvoir

соц. де Бовуар, Симона (1908-1986; французская писательница, теоретик феминизма; настаивала на необходимости отказа женщины от брака, деторождения и материнских обязанностей для ее освобождения и уравнения в правах с мужчиной)

соц. Бовуар, Симона де (1908-1986; французский социолог и писатель, автор двухтомной книги "The Second Sex" (1949), в которой представлен обширный анализ биологических, исторических, этнографических аспектов роли женщины в современном мире; основной тезис: "women is made not born"; книга сыграла важную роль в развитии феминизма)

Симона де Бовуар, французский социальный исследователь, занималась социальными проблемами дискриминации женщин. Соч.: "Второй пол".

ГЕНДЕР - поняття, яке використовується для визначення соціокультурної форми існування статей: чоловік та жінка виступають не як природні визначення, а як соціокультурні феномени. Якщо стать визначається на основі тілесних, органічних та психофізіологічних ознак, то, на відміну від неї, Г. виводиться із соціальних, культурних та історичних особливостей людського буття. Розкриття залежності Г. від статі є однією з центральних проблем феміністичної теорії Е. волюція поняття Г. пройшла три етапи і відображає зміни в інтерпретації природи статі. Теоретичне розмежування понять Г. і статі вперше було здійснено антропологом М. Мід ("Секс і темперамент у трьох примітивних суспільствах", 1935). Г. тут виступає як сукупність соціокультурних ознак, яких набуває людська стать у певній культурі чи суспільстві. Стать розуміється як універсальна, усталена, природно визначена характеристика людини, тоді як Г. - специфічна форма існування статі у соціокультурному середовищі. Г. обіймає культурно вироблені стандарти статевої поведінки і самоідентифікації, статевих почуттів і потягів, міжстатевих відносин тощо. Другий етап розвитку поняття Г. започатковує праця Симони де Бовуар "Друга стать", що містить феміністичну критику поняття статі як природного феномена. Поняття Г. використовується для викриття соціальної дискримінації жінки та спростування її образу як істоти, що не відповідає загальнокультурному зразку (патріархальний стереотип). Соціокультурній інтерпретації піддається не лише Г., ай стать: Г. тлумачиться як ідея або конструкт (певна викрійка), відповідно до якої людське тіло вибудовується як чоловіче та жіноче, а стать розглядається як соціально витворена фікція, не оперта на природу. Такий підхід заперечує причинну залежність Г. від статі; Г. ототожнюється з актом статевого самовизначення і способом конституювання ідентичності. Ця позиція й на сьогодні залишається впливовою та поширеною у феміністичній теорії. Але від поч. 80-х рр. XX ст. окреслюється певне зрушення у тлумаченні Г. та статі. Новий підхід до рівності статей наголошує не на подібності чоловічого та жіночого, а на їх відмінностях. Переосмислення статі відбувається у напрямі визнання її природної заданості, але, на відміну від традиційного фемінізму, пряма залежність між статтю та Г. заперечується. Конкретна стать не обмежує коло різноманітних тендерних маніфестацій та самореалізацій особи. Г. у такому випадку представляє культурну редукцію унікального біологічного потенціалу жінки до її функцій, детермінованих суспільством О. собливого значення при цьому набуває поняття "вагітного тіла" (Зілла Айзенсестайн "Жіноче тіло й закон", 1988), яке заперечує законність існування єдиного гомогенного стандарту: здатність жіночого тіла бути вагітним не означає, що суть жінки зводиться до материнського тіла, вона лише вказує на відмінність В. икористовуючи поняття Г., сучасна феміністична теорія висунула тезу про багатостатевість людей та штучний характер їх гетеросексуальних відносин. Можливість теоретичної альтернативи феміністичним концепціям Г. містить позиція Фуко, для якого стать є таємницею, найбільш невловимим ноуменальним буттям, про яке нам відомо лише через Г. та потяги, котрі, в свою чергу, постійно тяжіють до статі як своєї субстанційності.

Мерло-понті, Морис (1908, Рошфор-сюр-Мер - 1961) - франц. філософ; один з головних представників феноменології, теоретичні погляди якого склалися під впливом Гуссерля, Гайдеггера, Сартра та емпіричної психології. Освіту отримав у Вищій нормальній школі. Перед Другою світовою війною викладав філософію й психологію у ліцеях; під час війни служив у франц. армії; потому - проф. у Ліонському ун-ті, Сорбонні та "College de France". Був співредактором (разом із Сартром та де Бовуар) часопису "Le Temps Modernes". Його теоретичні пошуки були підпорядковані обґрунтуванню філософської ідеї про те, що сприйняття є первинними у людському досвіді і визначають спосіб "буття у світі" людського суб'єкта, отож сприйняття світу є самодостатнім процесом (sui generis), який логічно передує поділові на суб'єкт та об'єкт. Ця ідея спричинилася не тільки до поглиблення феноменологічної редукції та інтенціонального аналізу Гуссерля у напрямі подолання традиційного дуалізму дух - тіло, а й уточнення гайдеггерівського Dassein ("Буття-тут") у світлі вироблення онтології тілесності. В ході критичного дослідження сучасних йому психологічних теорій сприйняття, головним чином біхевіоризму та гештальтпсихології, Μ. -П. дійшов висновку, що людський досвід не є закритою, суто приватною сферою, а становить спосіб буття у світі, який не можна звести до чистої свідомості. Онтологічне трактування сприйняття покладено в основу його версії феноменології, котру він розробляв у "Феноменології сприйняття" (1945). Однією з найбільш прикметних характеристик цієї феноменології є теорія М.-П. про роль людського тіла у сприйнятті світу. Він стверджує, що головні характеристики сприйняття виводяться із особливостей людської тілесності; людське тіло ототожнюється з безпосередньою присутністю людини, позначаючи змістовний "центр" людської ситуації буття у світі. Метою феноменологічного підходу М.-П. стає остаточне подолання класичної дихотомії суб'єкта та об'єкта за допомогою розкриття метафізичного змісту тілесності. Він доводить необґрунтованість у попередній філософській традиції зведення людського тіла до об'єкта, розгортаючи динаміку осмислення тіла як "живого". Виявлення ознак "живого тіла" надає людському існуванню надприродного, екзистенційного та метафізичного значення. Згідно з М.-П., тіло є "нашим якорем у світі"; саме воно наділяє світ якістю бути горизонтом досвіду. У праці "Видиме і невидиме" (опубл. 1971 р.) М.-П., намагаючись надати своїм феноменологічним розвідкам онтологічного обґрунтування, використовує поняття "плоті" (la chair) (невідоме класичній філософії); для її визначення стає доцільним старий термін "стихія" (у тому сенсі, коли йдеться про стихію води, повітря, землі та вогню як про тілесний принцип, що визначає форму буття). М.-П. ототожнює плоть із першоосновою світу, що породжує як світ, так і суб'єкт; тому її не можна звести ані до матеріальної, ані до духовної субстанції; саме у ній сконцентрована метафізична напруга живого тіла та світу. Для соціально-філософських поглядів М.-П. характерним є перехід від прихильності до ортодоксального марксизму (на початковому етапі творчості) до відмови від тези про односпрямовану логіку історії (оперту на суспільно-економічний побут) і, зрештою, до переконаності в існуванні множинності соціальних тенденцій та активної ролі людини в їхньому спрямуванні.

[br]

Осн. тв.: "Структура поведінки" (1942); "Феноменологія сприйняття", (1945); "Гуманізм і терор" (1947); "Похвала філософії" (1953); "Первинність сприйняття" (1964); "Видиме і невидиме" (1971).

ФЕМІНІЗМ - соціально-політичний, культурний та інтелектуальний рух, спрямований як на досягнення рівних прав жінок, так і на встановлення нового порядку, в якому стандарти і система цінностей не визначалися б чоловічими мірками. Ф. виростає на ґрунті фундаментальної констатації маскулінного характеру наявної культури та цивілізації Я. вним та неявним чином особливості чоловіка підносяться до рівня загальнокультурного нормативу, зразка, ототожнюються із людським як таким; жінка ж та "жіночість" зводиться лише до конкретного сущого серед інших сущих, набуває статусу "Іншого". Метафізичне значення Ф. полягає у введенні фемінності до складу передумов людського буття, його загальнозначущих і невід'ємних ознак В. сучасній, особливо західній, культурі Ф. зажив значної популярності та впливу на суспільство. Хоч Ф. став глобальним феноменом, він не становить єдиної ідеології. Вирізняють три хвилі Ф. Перша виникла в кін. XVIII ст. і пов'язана з творами Мері Волстоункрафт. Вимоги економічної та професійної рівності з чоловіками складають основний зміст цього періоду. Особливе значення для розвитку Ф. має праця Симони де Бовуар "Друга стать" (1949), в якій обґрунтована думка про стать як біологічну передумову та гендер як соціально нав'язану роль; жінка ідентифікується з "Іншим", тобто відмінним та неповноцінним. Від серед. XX ст. спостерігається розгортання "другої хвилі" Ф., пов'язаної з політичними зрушеннями 60-х рр. та виходом у світ низки теоретичних праць, що змінили світогляд та стратегії феміністичного руху (Беті Фрідан "Жіночі таємниці" (1963), Дж. Грієр "Жіночий євнух" (1970) та ін.). Головна мета цього періоду - створення нової політичної ідентичності жінок на ґрунті права та публічної емансипації. Третя хвиля (70-ті рр.) зосереджується на виявленні расових, класових, тендерних, сексуальних та інших відмінностей. Сучасний феміністичний рух становить собою доволі неоднозначне явище. В ньому існують різноманітні підходи та напрями, котрі відображають широкий спектр потреб та інтересів: ліберальний (пошук шляхів інтеграції жінок в існуючу соціополітичну систему); марксистсько-соціалістичний (заклик до класової боротьби як засобу знищення економічної експлуатації, що є основною причиною пригнічення жінок); радикальний (доведення політичного характеру гетеросексуальних відносин); лесбійський (визнання репресивної сутності гетеросексуальних тендерних ролей); сепаратистський (виключення чоловіків із кола вирішення проблем); екологічний (ототожнення екологічної кризи із процесами патріархального домінування, на основі виявлення спорідненості фемінності з природою); чорний (заперечення універсальності білого середньокласового Ф., пропозиція замінити слово "Ф." на більш загальне поняття "вуманізм" ("иютаnism")); культурний (визнання за жінками особливих здатностей до творчості, що обумовлюють "особливий жіночий шлях пізнання"); християнський (виправлення спотвореного культурою місця жінки в християнстві); метафізичний (пошук порятунку в духовному вдосконаленні жінки) та ін. Загальні проблеми феміністичної думки охоплюють виникнення та формування тендеру, статі, сексуальності, жіночої тілесності; репресивність патріархальної влади; жіночу підпорядкованість та визначення шляхів емансипації жінок у всіх сферах життя. Але якщо для "старого" Ф. характерним було обстоювання ідеї рівності, то "новий" Ф. зосереджує свої зусилля на пошуках відмінностей та обґрунтуванні їх легітимності. Теоретично Ф. перетинається з такими інтелектуальними напрямами, як: біологічний детермінізм (заперечення вроджених "жіночих" якостей); деконструктивізм (запозичення у Дерриди поняття "фалоцентризм культури"); есенціалізм (визнання існування природно/біологічно заданих суттєвих характеристик фемінності); конструктивізм (гендерні ознаки є соціальними конструктами); постколоніальна теорія (ідентифікація жінки з "Іншим" як відмінної, неповноцінної та залежної від пануючої групи особистості); постмодернізм (критика підвалин наявної культури) та ін.