xviii

ПРОСВІТНИЦТВО В УКРАЇНІ - ідеї П. в У. набувають поширення з кін. XVIII ст. Спираючись на ідеологію раннього Просвітництва, відображену в творчості професорів КМА, укр. філософи звертаються до вирішення проблем сутності людини, її пізнавальних здатностей, розуміння людського щастя й обґрунтування шляхів, що ведуть до його досягнення. У гносеологів-просвітників визначальну роль відіграє сенсуалізм. У соціальній проблематиці переважає інтерес до питань походження людського суспільства, нерівності між людьми, до держави, власності, релігії з позицій теорії "природного права" і "суспільної угоди". З цих позицій аналізується також місце і роль науки та філософії в житті суспільства. Зусиллями окремих гуртків (гурток Паліцина в с. Полівка на Харківщині, гурток Пассека в Кременчуці та ін.) та філософів (Ковельський, Лодій та ін.) проводиться значна робота з перекладів та популяризації творів видатних представників франц. та нім. Просвітництва. Певна специфіка поширення просвітницьких ідей в Україні полягає у виразній орієнтації на здобутки нім. Просвітництва С. уть онтологічних та гносеологічних ідей укр. речників просвітницької філософії не можна зрозуміти, не враховуючи значного впливу на них філософії Вольфа. Вольфіанська філософія, як типовий виплід нім. Просвітництва, особливо у викладі учня Вольфа Баумейстера, з друг. пол. XVIII ст. стає ледь не офіційним посібником з філософії в Україні. В 1790 р. Лодій здійснює переклад "Моральної філософії" Баумейстера, започаткувавши розробку укр. філософської термінології. В кін. XVIII ст. це була єдина філософська книга, видана мовою, близькою до місцевої укр. Лодій - один із перших, хто познайомив укр. громадськість із філософією Канта, яка була своєрідним підсумком європейської просвітницької традиції. Ідеї засновника нім. класичної філософії поширюють в Харкові Якоб, Шад, в Закарпатті - Довгович. Перший у Російській імперії переклад Канта було здійснено Рубаном, що видав у 1803 р. в м. Миколаєві "Кантово основание для метафизики нравов" Н. авіть у творчості філософів, що спиралися на ідеї франц. просвітників, яскраво виявлена тенденція до синтезу цих ідей з філософією нім. Просвітництва (Козельський). Переважання ідей Просвітництва в філософській думці України кін. XVIII - поч. XIX ст. не було абсолютним. Поле їхнього впливу обмежувала в цей час філософія, що тяжіла до традиції Романтизму.

ПРОСВІТНИЦТВО - а) хронологічний період кін. XVII - XVIII ст., який позначається поняттям "доба П."; б) філософська та ідейна течія, поширена в Зх Є. вропі у XVII - XVIII ст., що охопила фактично всі сфери культури. Отже, П. - це загальнокультурне явище процесу історичного розвитку Європи. Термін "П." зустрічається у працях Вольтера, Гердера, але остаточно входить у вжиток після опублікування праці Канта "Відповідь на запитання: що таке Просвітництво?" (1784). Історичним ґрунтом становлення просвітницької ідеології став інтенсивний розвиток наукових знань у XVII ст І. деал наукового знання, що невіддільний від раціональності та оптимізму, сприяв реалізації можливостей пізнання. Важливою складовою просвітницької ідеології стала розробка суспільно-політичних теорій, зорієнтованих на розбудову раціонально організованого суспільства В. основу просвітницьких суспільно-політичних теорій було покладено поняття незмінної людської природи, зміст якого включав ідею про рівність людей від природи, а також про існування низки невідчужуваних прав і свобод людини й громадянина. Одним із засобів утвердження ідеалів П. їхні прихильники вважали розвиток історичної науки ("школи моралі й політики"). При цьому просвітницький погляд на історію характеризувався наступними властивостями: відмова від теологічного способу пояснення історичного процесу, різко негативне ставлення до Середньовіччя, ідеалізація Античності, історичний оптимізм та віра в прогрес, визнання існування єдиних історичних закономірностей розвитку всього суспільства. В органічному зв'язку зі всією системою знань мислителів П. були проблеми виховання. Значний внесок у розвиток педагогічної науки внесли Локк.Дидро, Гельвецій, Руссо. Розвиток П. мав і свою незаперечну національну специфіку, в контексті чого, як правило, виділяють англ., франц., нім., італ. П. тощо. Серед основних течій англ. П. вирізняють: а) ідеалістичну: Шефтсбері, Берклі, Г'юм, шотланд. школу здорового глузду (Рід, Бетті, Оствальд); б) матеріалістичну: Коллінз, Гартлі, Пристлі, Толанд, Ньютон. Розвиток франц. П. охоплює ранній етап (XVII ст. - Лабрюєр, Ларошфуко, Декарт, Гассенді) та високе П. (XVIII ст. - Монтеск'є, Маблі, Вольтер, Кондильяк, Руссо, Ламетрі, Дидро, Гельвецій, Гольбах, Марешаль, Мельє та ін.) О. днією з центральних подій розвитку франц. П. стало йидання "Енциклопедії" (1751 - 1780), асоціально-політичним завершенням - події Французької революції 1789 р. П. у Німеччині розпочалося доволі пізно - у XVIII ст., що було зумовлено економічною відсталістю та відсутністю національної єдності; соціально-політичні та філософські пошуки цієї єдності стали однією з найпотужніших сполук нім. П. До чільних представників нім. П. належать Крузій, Чирнгауз, Томазій, Баумгартен, Гаман, Якобі, Гердер, Гете, Лессинг. П. в Італії було щільно поєднано з боротьбою за національне об'єднання. Важливе місце у працях італ. просвітників займало питання про єдину літературну італ. мову. Ідеї італ. П. рельєфно відбились у працях Чезаротті, Веррі, Беккаріа, Філанджері, драматургії Гольдоні.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

Кашуба, Марія Василівна (1941, с. Деревно Львівської обл.) - укр. філософ. Докт. філософських наук (1990). Зав. кафедрою теорії та історії культури ЛНУ ім. І. Франка, зав. відділом філософії культури Ін-ту українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ. Працює в галузі історії укр. духовної культури та укр. філософії.

[br]

Осн. тв.: "З історії боротьби проти унії (XVII - XVIII ст.)" (1976); "Георгій Кониський" (1979); "Георгій Кониський - світогляд та віхи життя" (1999). Відп. редактор та співавтор колект. праць: "Філософія Відродження на Україні" (1990); "Проблема людини в українській філософії XVI - XVIII ст." (1998). Перекладач філософських текстів з лат. та старослов. мов: "Кониський Г. Філософські твори". У 2 т. (1990); розділи етики професорів Києво-Могилянської академії: "Пам'ятки етичної думки в Україні XVII - першої половини XVIII ст." (1987); філософського курсу Т. Прокоповича (у 2 т.). Переклад у співавт. "Сковорода Григорій. Твори". У 2 т. (1994)та ін.

МЕДІЄВІСТИКА - галузь міждисциплінарних досліджень середньовічної культури. Виникнення М. в XIX - XX ст. пов'язане з переосмисленням ренесансно-просвітницького зневажливого ставлення до Середніх віків. Філософська М. досліджує історію середньовічної філософії в контексті духовного життя Середніх віків (див. Гейзинга, Гуревич, Бахтин). Систематичні дослідження з історії укр. філософії X - XVIII ст. розпочалися з 1970-х рр. за такими основними напрямами: філософія в КМА та інших навчальних закладах в Україні XVI - XVIII ст., неакадемічна укр. філософія XVI - XVIII ст., філософські ідеї в культурі Київської Русі.

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

1) освіта; просвіта; освіченість

2) (Enlightenment) філософія просвітителів (XVIII століття)

3) поінформованість, обізнаність

* * *

1) освіта

2) ( Enlightenment) філософія просвітителів (XVIII cт.)

3) ( додаткові) відомості

n іст.

хуліган (із середовища лондонської золотої молоді XVIII ст.)

* * *

n; іст.

1) амер., див. neglige

2) іст. простора сукня XVIII ст.

3) іст. намисто (з намистинок різного розміру)

* * *

1) пеньюар, ( ранковий) жіночий халат; домашній одяг, негліже

2) icт. простора жіноча сукня XVIII cт.

3) icт. намисто з бусин різних розмірів

ВИРОБНИЦТВО СУСПІЛЬНЕ - процес, за допомогою якого люди (суспільство), використовуючи речовини і сили природи, суспільні відносини і соціальні сили, духовні багатства, індивідів та їхні здібності, відтворюють власне і суспільне життя. Це відтворення здійснюється шляхом створення необхідних продуктів у вигляді матеріальних засобів виробництва і предметів споживання, нових форм суспільних відносин, духовних продуктів та інформації, нових індивідів та їх суспільних якостей. В.с. існує на всіх щаблях розвитку людського суспільства, властиве всім історичним епохам, завжди і в усіх своїх проявах є суспільним. Люди, які створюють матеріальні блага і духовні продукти та нові форми суспільних відносин, неминуче вступають у певні зв'язки і відносини для здійснення спільної діяльності. В.с. є системою, утвореною чотирма видами виробництва: матеріальним виробництвом, виробництвом форм спілкування (виробництвом суспільного життя), духовним виробництвом, виробництвом людини (виробництвом власного життя). Вказані види В.с. знаходяться в постійній взаємодії, перебіг якої визначається законом суспільно-історичної виробничої домінанти. Із розвитком людства переважного значення набуває то один, то інший вид В.с., який надає іншим видам виробництва відтінку, властивого тільки йому. Це позначається не лише на особливостях В.с. певної історичної епохи, а й на формах його теоретичного пізнання. Під впливом досягнень європейського мануфактурного виробництва XVI - XVIII ст., індустріального виробництва кін. XVIII - пер. пол. XX ст. у філософії історії, соціології, історіографії набуло поширення ототожнення В.с. з матеріальним виробництвом. Це властиво насамперед марксизму, який потрактовує В.с. переважно як процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства, і як основну рушійну силу історії. Матеріальні виробничі відносини розглядаються ним як об'єктивний критерій для відмежування однієї історичної епохи від іншої, нижчого ступеня суспільного розвитку від вищого, для вирізнення загального, як такого, що повторюється в історії різних країн і народів, які знаходяться на одному ступені суспільного розвитку, тобто для вирізнення конкретно-історичних типів суспільства, або суспільно-економічних формацій. Не менш сильною є абсолютизація матеріального виробництва в історіософських, соціологічних та історичних поглядах, притаманних теоріям "технологічного детермінізму" та "індустріального суспільства" (Веблен, Берл, Голбрейт, Белл та ін.). В історіографічній методології даній абсолютизації відповідає поширена методологія реконструкції й оцінки минулого, періодизації історії, з'ясування її рушійних сил і законів розвитку за рівнем одного лише матеріального виробництва, матеріально-виробничих технологій та матеріальної культури. Визнання провідного історичного значення духовно-виробничої домінанти В.с. відбилося на абсолютизації філософсько-історичною та історичною думкою духу, духовної активності, духовного життя. Ця лінія бере початок у Стародавній Греції та Юдеї, зміцнюється схоластикою Середньовіччя, розвивається у філософських вченнях Гегеля і Канта, гегельянців, неогегельянців, кантіанців, неокантіанців, набуває сучасного оформлення в теоріях "абсолютного історизму" (Холдейн, Коллінгвуд), "етико-політичної школи" в історіографії (Кроче), працях Віндельбанда, Рикерта, Дильтея, Вебера, Парсонса та ін. На сучасне розуміння сутності і ролі В.с. в історичному процесі переважно впливають теорії "інформаційного суспільства". Визнання провідної історичної ролі особистості і виробництва власного життя тісно пов'язане з аналізом матеріального і духовного життя сучасного людства. Реакцією на абсолютизацію матеріально-виробничого аспекту В.с. і відповідного йому позитивістського еволюціонізму та історизму стало вчення Бергсона і Тойнбі про "творчу меншину" суспільства як рушійну силу історичного процесу. Ще більш глибокого гуманістичного бачення історії та її закономірностей досягає екзистенціалізм (Шестов, Бердяєв, Гайдеггер, Бубер, Сартр, Ясперс, Марсель, Мерло-Понті, Камку та ін.). Сучасна науково-виважена і більш плідна методологія періодизації історичного процесу, з'ясування рушійних сил і законів історії, сенсу і перспектив історичного розвитку ґрунтується на врахуванні всіх чотирьох аспектів В.с Б. агатоаспектне бачення природи В.с. дозволяє подолати крайнощі вульгарноекономічних та технократичних, об'єктивно-ідеалістичних уявлень про історію.

ДЕЇЗМ ( від лат. Deus - Бог, Божество) - релігійно-філософське вчення, що виникло в Англії в XVII ст. і найбільшого поширення набуло в епоху Просвітництва. Термін було введено социніанами (див. социніанство) для характеристики власної точки зору на противагу атеїзмові. Згідно з поглядами деїстів, Бог, хоч і створив світ і є його першопричиною, більше не втручається в існування і розвиток світу, який розвивається за власними законами. Д. має істотні відмінності як від теїзму, так і від пантеїзму; теїзм визначає Бога не тільки як творця, а й як вседержителя світу, який керує ним і наперед визначає долю всього сущого в ньому; пантеїзм розчиняє Бога в природі, а атеїзм заперечує саме існування Бога. Засновником Д. вважається лорд Чербері (1583 - 1648), який виклав ідеї цього вчення у праці "Трактат про істину" (1624). В Англії деїстами були Толанд, Коллінз, Шефтсбері, Болінгброк; у Німеччині - Реймар, Лессинг; у Франції - Вольтер, Руссо; в Америці - Джеферсон, Франклін, Аллен. У кін. XVIII - на поч. XIX ст. Д. набув певного поширення в Росії (Пнін, Єртов, Лубкін) Ч. астина прихильників Д. засновували свої уявлення про світ на нових відкриттях природознавства, вважаючи матерію інертною масою, яка набувала руху завдяки "першопоштовху". Таку точку зору висловлювали Ньютон, Локк та ін.; та вже наприкінці XVIII ст. Д. був підданий критиці франц. матеріалістами і атеїстами (зокрема, Гольбахом, Дидро) за непослідовність.

КАЗКА - один із найдавніших жанрів фольклору; витвір творчої уяви (індивідуальної, колективної), в якому архетипи культури втілюються у фантастичних образах і подіях. Характерною рисою К. є чітка орієнтація на моральні та естетичні цінності, яка реалізується у гострих сюжетних колізіях, що завжди завершуються перемогою добра над злом, краси над потворством. Укр. народні К. відбивають типові риси національного характеру, історичні сюжети визвольної боротьби ("Кирило Кожум'яка", "Котигорошко", "Яйце-райце"), традиційні моральні цінності (яскравий приклад - соціально-побутові К., центральним героєм яких є кмітлива і мудра жінка). Казкові мотиви зустрічаються в літературних пам'ятках Київської Русі, в творах письменників-полемістів XVI - XVII ст., в літературній творчості багатьох укр. письменників та поетів XVIII - XX ст. Розробка у річищі європейського літературного і філософського романтизму (кін. XVIII - поч. XIX ст.) тематики національного відродження стимулювала інтерес до першоджерел духовності й відтак - до збирання та обробки К. (найвідоміші постаті - нім. філологи Якоб і Вільгельм Гримм). Укр. казкарська традиція приваблювала Антоновича, Срезнєвського, Костомарова, Шевченка, Потебню, Франка, Лесю Українку. Авторська літературна К. відзначається тим, що в ній характерні риси народної К., зазвичай, послуговуються засобом для осмислення й передання читачеві філософських світоглядних (незрідка моралістичних) ідей та міркувань. До представників цього жанру світового рівня належать - Перро, Андерсен, Гофман, Керолл, Пушкін, Франко, Леся Українка, Мілн, Радарі, Ліндгрен.

МИСТЕЦТВА ВИДИ - форми художньотворчої діяльності, що вирізняються на основі специфічного характеру художнього змісту та відповідних засобів його матеріального втілення. Перші спроби з'ясувати видову специфіку мистецтва пов'язані з іменами Сократа, Леонардо да Вінчі, Буало, проте концептуалізація проблеми М.в.чітко простежується лише у XVIII - XIX ст. Під впливом трактату Батте "Витончені мистецтва, зведені до єдиного принципу" (1746) в теоретичний ужиток активно вводиться поняття "витончені мистецтва", відоме ще з доби Відродження, і робляться перші спроби систематизувати М.в. "Витончені мистецтва" - поезія, музика, живопис, танець, скульптура, красномовство, архітектура - об'єднувалися на підґрунті "наслідування прекрасної природи". На противагу їм визнавалися мистецтва "механічні" (декоративно-прикладні). Поняття "витончені мистецтва" закріпилося в естетичній теорії, хоча кількість і якість М.в., визначених як "витончені", у конкретні історичні періоди змінювалась. Кант - прихильник концепції "витончених мистецтв" - структурував їх наступним чином: 1) словесні мистецтва (красномовство, поезія); 2) зображальні мистецтва (живопис, декоративно-прикладні види творчості, оформлення інтер'єру); 3) мистецтво "гри відчуттів" (музика). Упродовж XVIII ст. сформувалася і тенденція розгляду видової специфіки в контексті обґрунтування теорії реалістичного мистецтва. Лессинг виокремлює "просторові мистецтва" (живопис, скульптура) та "часові" (поезія) і намагається визначити їх естетично-художні межі. При цьому "театр", який активно "вписаний" в естетичну концепцію Лессинга, не усвідомлюється ним як самодостатній М.в. Проблема М.в. має значне теоретичне навантаження в естетиці Гегеля. Історично, на його думку, абсолютний дух розкривається через три форми: символічну, класичну та романтичну. Рухові цих форм відповідає логіка зміни М.в.: архітектура, скульптура, живопис, музика і поезія. Символічній формі духу відповідає архітектура, класичній - скульптура, а романтична форма об'єднує живопис, музику, поезію - мистецтва, які "оформлюють внутрішні переживання суб'єкта". Друг, пол. XIX ст. - поч. XX ст. дали можливість проаналізувати різні підходи до побудови видової системи мистецтв і спроби теоретиків визначити засади видоутворення. Вельфін (Швейцарія) поєднав проблему М.в. з "методами бачення" - системами формальних категорій, які були розглянуті парами: лінійне - живописне, площинне - об'ємне, закрите - відкрите (форма), просте - складне, абсолютне - відносне. Через "методи бачення" дослідник виокремив архітектуру і пластичні мистецтва як такі, що гармонізують зовнішній світ із внутрішнім світом людини. Дессуар (Німеччина) і Манро (США) розглядали проблему М.в. як вияв плідності "міжчуттєвих" станів людини і подальшої можливості наукового розкриття міждисциплінарних контактів. Визнаючи "сферу естетичного" ширшою від "сфери мистецтвознавчого", стимулом видоутворення вони вважали чуттєве багатство людини. Унгарден (Польща), приділивши значну увагу розгляду конкретних видів мистецтв (поезія, музика, живопис), підкреслив естетичний аспект проблеми, спираючись на категорію "цінність". Проблемам.в. і зараз залишається дискусійною. Найчастіше розрізняють М.в. просторові (скульптура, живопис, архітектура), часові (література, музика), систематичні (театр, кіно).

Нічик, Валерія Михайлівна (1928, с. Антонівка Чернігівської обл.) - укр. філософ. Закінчила філософський ф-т КНУ ім.Т. Шевченка (1952), після чого працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Упродовж тривалого часу завідувала від. історії філософії України, створила осередок науковців, які розгорнули дослідження в ділянці укр. філософської медієвістики. Лауреат премії НАЙУ ім. Д. Чижевського. Коло наукових інтересів охоплює галузь історії укр. філософії; розвиток духовної культури України XVI - XVIII ст., пов'язаної з діяльністю братських шкіл, ідеологією реформаційних громад, вченого гуртка Києво-Печерської лаври і передусім КМА. Н. - автор близько 150 наукових праць; здійснила низку перекладів творів укр. авторів з польськ. і церковнослов'ян. мов.

[br]

Осн. тв.: "Феофан Прокопович" (1977); "З історії вітчизняної філософії кінця XVII - початку XVIII ст." (1978); "Гуманістичні і реформаційні ідеї в Україні", успівавт. (1991); "Петро Могила в духовній історії України" (1997).

ПРОСВІТА/ОСВІТА - поширення і засвоєння наукових знань, навичок, культури взагалі. Ці терміни походять від поняття "світло" і тим самим споріднені з "метафізикою світла". Знання чи, ширше, дух як світло не є метафорою, дух - це світло в матеріальному світі. Подібну точку зору зустрічаємо і в філософії Шеллінга ("Система трансцендентального ідеалізму"). Саме цим пояснюється, що головним джерелом пізнання є зорові відчуття. Є певна відмінність між П. і О., а тому існують і два напрями їх втілення О. світа - це функція діяльності школи К. ожна людина і кожне нове покоління в певному віці проходять курс освіти, яка, отже, визначається антропологічними особливостями розвитку людини. В повному обсязі освіта поділяється на три види і періоди: початкова, середня і вища. Перша дає елементи знань, читання і письмо; друга - сукупність наукових знань про природу, суспільство і людину для орієнтації у світі; третя - зосереджує увагу на спеціалізації. На відміну від математики і музики, філософія вивчається переважно у вищій школі, хоча елементи її можуть подаватися і в середній, в курсах суспільствознавства. Відомі спроби читати філософію і в середній школі. Так, Гегель в нюрнберзький період свого життя і діяльності (1808 - 1816) читав у гімназії "Філософську пропедевтику", в яку входили головні поняття його вчення. Освіта і є засвоєння культури, в тому числі і філософської, в школах, гімназіях, вузах. П. має дещо інший характер Ц. е - освіта не поколінь, а цілих народів у певні періоди розвитку. Такі періоди називають Просвітництвом і звичайно згадують при цьому вік Просвітництва у Франції (XVIII ст.) як антифеодальну ідеологію та філософію. Але Просвітництво, як і Відродження, може бути у кожного народу. Так, в Стародавній Греції його функцію виконували софістика і софісти (філософи, ритори); в Стародавньому Римі домінуючою формою була популярна філософія (Сенека, Ціцерон, Епіктет та ін.); у Новий час - філософія просвітників XVII - XVIII ст. у Франції, Англії, Німеччині. Оскільки мета просвіти - сформувати певний світогляд в широких колах народу чи інтелігенції, така філософія набуває популярного і утилітарного характеру. Шпет ("Нарис розвитку російської філософії") розробив концепцію, згідно з якою в Росії і Україні вона завжди була не науковим знанням, а мораллю, проповіддю, світоглядом, мала мету просвітницьку, а не творчу, ставила завдання не формувати людину, а виховувати її. Цей недолік, за Шпетом, може вважатися і її достоїнством, бо вона зверталася не стільки до абстрактних побудов, скільки до людей. Академічна філософія може виконувати освітню і просвітницьку функцію через опосередковуючі ланки - навчальні заклади, товариства знання та ін. Прикладом може бути Київська філософська школа, яку очолював Шинкарук.

Шевчук, Валерій Олександрович (1939, Житомир) - укр. філософ, історик, письменник. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка. Од 1967 р. - член Спілки письменників. Філософські зацікавлення охоплюють дослідження творчості Сковороди, а також переклад його творів на сучасну мову; дослідження і переклад пам'яток суспільно-політичної думки в XVI - XVIII ст. (монографія "Суспільно-політична думка в Україні в XVI - XVIII ст."). Виступає як дослідник утопічних суспільних систем, творених в Україні; ідей універсалізму як художнього методу в давній літературі і в творчості Шевченка. В прозі та драматичних творах стоїть на позиції екзистенціалізму в його укр. варіанті. Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, недержавної премії "Визнання", премії фонду Антоновичів (США), літературних премій ім. Є. Маланюка, І. Огієнка, О. Пчілки, О. Копиленка. Кавалер ордена "Ярослава Мудрого".

[br]

Осн. тв.: "Екзистенціальна проза В. Підмогильного" (1993); "Козацька держава" (1995); "Г. Сковорода. Твори в двох томах" (переклади) (1994); "Г. Сковорода. Твори" (переклади, коментарі) (1996); "Утопічне державотворче мислення в давній українській літературі" (1996); "Тисяча років української суспільно-політичної думки" (2001); "Personae Verbum (Слово іпостасне)" (2001).

n стр. страхування; гарантія; a страховий

система заходів відшкодування за певних обставин в житті людини, зокрема при досягненні пенсійного віку, настанні хвороби чи смерті

═════════■═════════

children's endowment assurance страхування дітей до визначеного терміну; endowment assurance довічне страхування • страхування-вклад • страхування до визначеного віку; life assurance страхування життя

═════════□═════════

assurance company страхова компанія; assurance policy страховий поліс

assurance — ім. асекурація, прикм. асекураційний (зах. укр.)

═════════◇═════════

асекурація < польс. asekuracja — забезпечення < лат. assecuratio — забезпечення, убезпечення (Фасмер 1: 93); форма «асекурація» засвідчується у писемних пам'ятках з XVII ст., напр. з 1616 р.: «На... що и асекурацию, на часъ поменений заплати гроший таковыхъ пѣнязий, паномъ брацтву на себе далъ» (ISUJ: 38); форма «ассекурація» засвідчується у писемних пам'ятках з XVIII ст., напр. «Заходить насъ въ тихъ вашихъ панскихъ ассекурацияхъ и облѣgахъ нѣякаясь вонтпливость» (ISUJ: 38); пор. рос. «ассекурация», що засвідчується у XVII ст. (Фасмер 1: 93)

▷ insurance

* * *

(Cr; cr)

n 1. ком. кредит; борг; кредитування; 2. бухг., рах. кредит; права сторона рахунка; a кредитовий; кредитний; v кредитувати

1. позичка, яка надається окремій особі або підприємству у власність (це — товари, послуги або гроші); ♦ покупці (purchaser), які користуються таким кредитом, одержують його переважно на умовах повернення вартості в певний строк і з виплатою відсотка (interest); 2. сума, яка записана на правій стороні рахунка (account²) в бухгалтерському реєстрі (ledger); ♦ якщо кредит знаходиться на активному рахунку, то це свідчить про зменшення грошових коштів, а на пасивному — про збільшення заборгованості

═════════■═════════

acceptance credit акцептний кредит; accomodation credit кредит для покриття тимчасових потреб у коштах; agricultural credit сільськогосподарський кредит; anticipatory credit акредитив для оплати невідвантажених товарів; averaged rate credit кредит за усередненою ставкою; back-to-back credit компенсаційний кредит • компенсаційний акредитив; bank credit банківський кредит; blank credit бланковий кредит • кредит без забезпечення; blocked credit заморожений кредит • блокований кредит; book credit комерційний кредит у формі відкритого рахунка; bridging credit кредит на тимчасові потреби; buyer credit кредит покупця; capital market credit кредит, одержаний на ринку довгострокового капіталу; cash credit готівковий кредит • кредит готівкою • овердрафт; clean credit бланковий кредит; clearing credit технічний кредит; collateral credit кредит під забезпечення • ломбардна позика; commercial credit комерційний кредит; company credit підприємницький кредит; consumer credit споживчий кредит • підтоварний кредит • товарний акредитив; currency credit валютний кредит; current account credit кредит за контокорентним рахунком • контокорентний кредит; deferred credit відстрочений кредит • відстрочене зарахування на рахунок • доходи майбутніх періодів; direct credit прямий кредит; discount credit дисконтний кредит • кредит у формі обліку; dividend credit податкова пільга, яку отримує одержувач дивідендів; dollar credit кредит у доларах; draft credit кредит у формі тратти; earned income credit податкова пільга на зароблений дохід; export credit експортний кредит • кредит на експорт; extended credit продовжений кредит • пролонгований кредит; external credit зовнішній кредит • міжнародний кредит; external trade credit зовнішньоторговельний кредит; farm credit сільськогосподарський кредит; Federal Reserve credit кредит федеральних резервних банків; financial credit фінансовий кредит; fixed credit кредит на встановлену суму; foreign tax credit пільга на закордонний податок • знижка на закордонний податок; frozen credit заморожений кредит; government credit державний кредит; guaranteed credit кредит з гарантією • гарантований кредит; immediate credit негайне зарахування грошей на рахунок; import credit імпортний кредит • кредит на імпорт; income tax credit податкова пільга з прибуткового податку; industrial credit промисловий кредит; instalment credit кредит з погашенням окремими частинами; insurer's credit кредит страхувача; intergovernmental credit міждержавний кредит • міжурядовий кредит; interim credit тимчасова позика • проміжна позика; investment credit кредит для фінансування довгострокових вкладень • інвестиційний кредит; investment tax credit (ITC) податкова знижка для капіталовкладень; limited credit обмежений кредит; lombard credit ломбардний кредит; long-term credit довгостроковий кредит; low-interest credit кредит з низьким відсотком • дешевий кредит; maximum credit максимальний кредит; medium-term credit середньостроковий кредит; mercantile credit торговельний кредит; minimum credit мінімальний кредит; monetary credit грошовий кредит; mortgage credit іпотечний кредит; noninstalment credit разовий кредит • кредит з разовою сплатою; noninterest bearing credit безвідсотковий кредит; on-call credit кредит на вимогу; open credit необмежений кредит • бланковий кредит; overdue credit прострочений кредит; packing credit акредитив для оплати невідвантажених товарів; personal credit індивідуальний кредит • індивідуальна позика; preferential credit пільговий кредит; public credit державний кредит; rediscount credit кредит у формі переобліку • кредит у формі обліку; reserve credit резервний кредит; retail credit кредит роздрібній торгівлі; revolving credit автоматично поновлений кредит; roll-over credit кредит з періодично переглядуваною відсотковою ставкою; rural credit сільськогосподарський кредит; secured credit забезпечений кредит; self-liquidating credit самоліквідний кредит; short-term credit короткостроковий кредит; soft credit пільговий кредит; standby credit резервний кредит • кредит, використовуваний у разі потреби; starting credit початковий кредит; state credit державний кредит; state-guaranteed credit державний кредит з гарантією; store credit відкритий кредит • кредит, наданий крамницею; supplier's credit кредит постачальника;/syndicated bank credit кредит, наданий кількома банками; tax credit податкова знижка • податкова пільга • відстрочення оплати податку; temporary credit тимчасова позика • проміжна позика; term credit строковий кредит; tied credit зв'язаний кредит • кредит, обмежений щодо цілей його використання; total credit сума кредиту • підсумок кредиту; trade credit торговельний кредит; uncollectible credit кредит, який не може бути стягнений; unlimited credit необмежений кредит; unsecured credit незабезпечений кредит • кредит без спеціального забезпечення; unused credit невикористаний кредит; used credit використаний кредит; working credit кредит підприємства • кредит для підсилення оборотного капіталу позичальника

═════════□═════════

against credit на рахунок кредиту; credit abuse зловживання кредитом; credit account рахунок з кредитним сальдо • рахунок пасиву балансу; credit activities кредитування; credit advice кредитове авізо; credit against goods підтоварний кредит; credit against securities кредит під цінні папери; credit against shipped goods кредит під відвантажені товари; credit against tax податкова пільга • податкова знижка; credit agency бюро інформації про кредит; credit agreement угода про кредитування; credit application заява про надання кредиту; credit approval згода видати кредит; credit at a reduced rate of interest кредит за зниженою відсотковою ставкою; credit at the bank кредит у банку; credit balance кредитовий баланс • кредитний баланс • негативне сальдо • залишок кредиту • кредитове сальдо; credit bank кредитний банк; credit buyer покупець товарів у кредит; credit buying купівля в кредит; credit by way of guarantee гарантійний кредит у формі аваля; credit ceiling граничний розмір кредиту • верхня межа на банківські кредити; credit conditions умови кредитування; credit constraint обмеження кредиту; credit-drawing facility можливість одержання кредиту; credit entry запис на кредитовому рахунку • кредитовий запис; credit evaluation оцінка кредиту; credit extension надання кредиту; credit facilities джерела кредитування; credit fee комісійні за кредит; credit finance фінансування кредиту; credit financing кредитне фінансування; credit for a limited period кредит на обмежений строк; credit for an unlimited period кредит на необмежений строк; credit fund кредитна каса; credit granting надання кредиту; credit granting system система кредитування; credit guarantee кредитова запорука • кредитне поручительство; credit information інформація про кредитоспроможність; credit injection надання кредиту; credit institution кредитна установа; credit instruments кредитові зобов'язання; credit insurance страхування кредитів • страхування від несплати боргу; credit insurance scheme план страхування кредитів; credit insurance system система страхування кредитів; credit interest відсоткова ставка кредиту; credit investigation дослідження кредитоспроможності; credit item кредитовий запис; credit journal журнал обліку кредитів; credit length строк кредиту; credit line гранична сума кредиту; credit market ринок кредиту; credit measures методи кредитування; credit on easy terms кредит на пільгових умовах; credit on favourable terms кредит на пільгових умовах; credit on goods кредит на товар • товарний кредит; credit on mortgage кредит на нерухомість; credit period строк кредиту; credit policy кредитна політика; credit purchase купівля в кредит; credit rating оцінка кредитоспроможності; credit rating agency кредитно-рейтингове агентство; credit reference довідка про кредитоспроможність • інформація про кредитоспроможність; credit report звіт про кредитні операції; credit requirement потреба у кредиті; credit restriction обмеження кредиту; credit risk кредитний ризик; credit sale продаж у кредит; credit slip кредитний квиток; credit society кредитне товариство; credit squeeze обмеження кредиту • кредитовий тиск • кредитна рестрикція; credit standing кредитоспроможність; credit stop припинення кредиту; credit supply постачання кредиту; credit system кредитна система; credit terms умови кредиту; credit trade торгівля в кредит; credit transaction кредитна угода • кредитна операція; credit transfer кредитовий переказ; credit undertaking кредитна угода; credit with the bank кредит у банку; on credit в кредит; to advance credit авансувати кредит; to allot credit розподіляти/розподілити кредит • давати/дати кредит; to apply for credit звертатися/звернутися по кредит; to arrange credit домовлятися/домовитися про надання кредиту; to block credit затримувати/затримати кредит • заморожувати/заморозити кредит • блокувати кредит; to buy on credit купувати/купити в кредит; to call in a credit сплачувати/ сплатити кредит; to establish credit встановлювати/встановити кредит • відкривати/відкрити кредит; to give credit давати/дати кредит; to grant credit давати/дати кредит; to obtain credit отримувати/отримати кредит; to refuse credit відмовляти/ відмовити в кредиті; to run out of credit втрачати/втратити кредит; to sell on credit продавати/продати в кредит; to suspend credit припиняти/припинити кредит; to tighten credit стримувати/стримати зростання кредиту; to use credit користуватися кредитом; to withdraw credit закривати/закрити кредит; under credit на основі кредиту

credit²: debit²

═════════◇═════════

кредит < італ. credito — віра, довір'я; кредит, борг, через посередництво нім. Kredit або фр. crédit < лат. crēditum — позичка, борг < credo — вірю, довіряю; засвідчено в писемних пам'ятках XVIII ст. (ЕСУМ 3:81; ІУМ: 463); борг — засвідчено в писемних пам'ятках XVI-XVII ст. у значенні «кредит»: «За тій гроши да еще и на боргъ у Марка Кулябченка носаток пят горѣлки купили» (ІУМ: 463)

пр. debit²

* * *

под. акциз; акцизний збір

вид непрямого податку (tax), який уряд накладає на специфічні товари (goods) й послуги і який стягується за рахунок покупців; ♦ товари масового споживання, напр. алкоголь, нафтопродукти, цигарки тощо, як правило, підлягають акцизу; ставка акцизного збору встановлюється на одиницю (unit¹) товару

═════════■═════════

alcohol excise duty акцизний збір на продаж алкогольних напоїв

═════════□═════════

to charge an excise duty брати/взяти акциз; to impose an excise duty накладати/накласти акциз; to increase excise duty збільшувати/збільшити акциз; to levy an excise duty стягувати/стягнути акциз; to pay an excise duty платити/оплатити акциз; to reduce excise duty зменшувати/зменшити акциз

excise duty:: excise tax; excise duty ‡ tax (393)

═════════◇═════════

акциз < фр. accise — непрямий податок < лат. accisum — надтяте, насічка, на якій контролювали сплату податків; термін фіксується на початку XVIII ст. (ЕС-СУМ 1: 49)

пор. customs duty

* * *

(ince)

стр., фін. 1. n страхування; a страховий; 2. страховий поліс

1. система заходів оберігання власності (property²) окремою особою, компанією (company) тощо від збитків, втрат чи пошкоджень, які виникають через непередбачені обставини, напр. банкрутства (bankruptcy¹), аварії, втрату працездатності, стихійні лиха, втрату майна, смерть тощо, що відшкодовується відповідно до умов за рахунок страхових внесків (premium²); 2. угода (contract) про відшкодування втрат чи збитків, що встановлюється між двома сторонами, а саме страхувачем (insurer), який несе відповідальність за відшкодування, користуючись створеним грошовим фондом, і страхувальником (insured), який вносить страхові внески (premium) у фонд

═════════■═════════

accident insurance страхування від нещасних випадків; aircraft insurance авіаційне страхування; all-loss insurance страхування від усякого ризику; all-risk insurance страхування від усякого ризику; annuity insurance пенсійне страхування; automobile insurance страхування автотранспорту; automobile liability insurance страхування громадської відповідальності власників автотранспорту; aviation insurance авіаційне страхування; baggage insurance страхування багажу; blanket insurance групове страхування • загальне страхування; block insurance страхування кількох видів ризику; burglary insurance страхування від крадіжки зі зломом; business insurance страхування від простою виробництва • страхування торговельної діяльності; capital insurance страхування капіталів; car insurance страхування автомобіля; cargo insurance страхування морського вантажу • страхування карго; children's endowment insurance страхування дітей до визначеного терміну; collateral insurance додаткове страхування; collective insurance групове страхування; comprehensive insurance загальне страхування; compulsory insurance обов'язкове страхування; concurrent insurance подвійне страхування; construction risks insurance страхування будівельного ризику; contingency insurance страхування на випадок виникнення надзвичайних обставин; contract guarantee insurance страхування на випадок невиконання однією зі сторін контрактних зобов'язань; cooperative insurance кооперативне страхування; credit insurance страхування кредитів • страхування від несплати боргу; credit life insurance кредитне страхування життя; credit risk insurance страхування кредитного ризику; currency risk insurance страхування валютного ризику; deposit insurance страхування депозитів; disability insurance страхування на випадок втрати працездатності; double insurance подвійне страхування; employer's liability insurance страхування допомоги, що виплачується робітникам за втрати працездатності в результаті нещасного випадку; employment insurance страхування службовців • страхування робітників; endowment insurance страхування до визначеного строку • страхування-вклад; export insurance експортне страхування; export credit insurance страхування експортних кредитів; fidelity insurance страхування від фінансових втрат, пов'язаних зі зловживаннями службовців; fidelity guarantee insurance страхування від фінансових втрат, пов'язаних зі зловживаннями службовців; fire insurance страхування від пожежі; fleet policy insurance страхування автотранспорту, що належить компанії; floater policy insurance страхування рухомого майна; freight insurance страхування фрахту; full insurance страхування від усякого ризику; group insurance групове страхування; group creditor insurance поліс групового страхування боржників, що видається кредиторові; group life insurance групове страхування життя; guarantee insurance гарантійне страхування; health insurance страхування на випадок хвороби; home owner's policy insurance комплексне страхування домашнього майна; hospitalization insurance страхування медичних витрат; household insurance комплексне страхування домашнього майна; industrial insurance виробниче страхування; liability insurance страхування відповідальності; life insurance страхування життя; limited policy insurance страховий поліс, обмежений конкретними страховими випадками; livestock insurance страхування худоби; loan insurance страхування позик; luggage insurance страхування багажу; malpractice insurance страхування на випадок судового переслідування; marine insurance морське страхування; medical insurance страхування медичних витрат; miners' insurance страхування шахтарів; mortgage insurance страхування іпотечної заборгованості; motor vehicle passenger insurance страхування автопасажирів; mutual insurance взаємне страхування; national insurance державне страхування; no-fault insurance страхування транспортного засобу незалежно від винуватця аварії; obligatory insurance обов'язкове страхування; ocean insurance морське страхування; ocean marine insurance морське страхування; old age insurance страхування на старість; open insurance страхування рухомого майна; ordinary insurance звичайне страхування життя; partial insurance часткове страхування; participating insurance страхування з участю в прибутках компанії; partnership insurance страхування життя учасників фірми; personal insurance особисте страхування; personal accident and sickness insurance страхування від нещасних випадків і хвороби; personal liability insurance страхування особистої відповідальності; pluvial insurance страхування від збитків у результаті поганої погоди • страхування від збитків у результаті дощу; private insurance індивідуальне страхування; private health insurance індивідуальне медичне страхування; products guarantee insurance страхування на випадок претензій з боку покупців у зв'язку з низькою якістю або дефектами товару; products liability insurance страхування відповідальності за вироблену продукцію; professional indemnity insurance страхування професійної відповідальності; property insurance майнове страхування; property damage insurance страхування майна від ушкодження; public liability insurance страхування відповідальності за збитки споживачів; real estate insurance страхування нерухомого майна; reciprocal insurance взаємне страхування; rent insurance страхування ренти; replacement insurance страхування майна, за якого відшкодування виплачується в розмірі вартості нового майна; residence contents insurance страхування домашнього майна; retirement income insurance страхування пенсії за віком; social insurance соціальне страхування; stock insurance страхування акціонерної компанії • страхування товару; strike insurance страхування від страйку; supplementary insurance додаткове страхування; technical risk insurance страхування технічного ризику; term insurance страхування на обмежений термін; theft insurance страхування на випадок крадіжки; third party insurance страхування третьої сторони; third party liability insurance страхування для можливого відшкодування третьої сторони; transit insurance транзитне страхування; transport insurance транспортне страхування; travel insurance страхування туристів; traveller's accident insurance страхування туристів; unemployment insurance страхування на випадок безробіття; voluntary insurance добровільне страхування; worker's compensation insurance страхування компенсацій у випадку травматизму; workmen's compensation insurance страхування допомоги, що виплачується робітникам у випадку втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві

═════════□═════════

insurance activities страхова діяльність; insurance adjuster оцінювач розміру страхового збитку; insurance against all risks страхування від всякого ризику; insurance against breakage страхування від поломки; insurance against burglary and theft страхування від крадіжки; insurance against commercial risks страхування від комерційного ризику; insurance against damage by dry rot страхування від ушкодження деревним грибком; insurance against damage by xylophaga страхування від ушкодження дерева деревним жучком; insurance against default страхування від невиконання зобов'язання; insurance against inheritance tax страхування від податку на спадщину; insurance against loss by redemption страхування від курсових втрат при викупленні цінних паперів; insurance against natural calamities страхування від стихійного лиха; insurance against risk страхування ризику; insurance against third party risks обов'язкове страхування громадянської відповідальності; insurance against total loss страхування від повної загибелі; insurance agent страховий агент; insurance amount загальна сума страхування; insurance application заява про страхування; insurance Association страхова асоціація; insurance bonus страхова премія; insurance broker страховий маклер; insurance business страхова справа; insurance certificate страхове свідоцтво; insurance claim страхова заява; insurance company страхова компанія; insurance contract контракт страхування • договір страхування; insurance costs страхові витрати; insurance cover обсяг страхової відповідальності; insurance document страховий документ; insurance expenditure витрати на страхування; insurance fraud шахрайство при страхуванні; insurance holder власник страхового полісу; insurance incorporating a waiting period страхування життя, що набуває чинності після визначеного періоду; insurance industry страхування (як галузь економіки); insurance in force чинний договір страхування; insurance inspector страховий інспектор; insurance law закон про страхування; insurance loss страховий збиток • збитки при страхуванні; insurance market ринок страхування; insurance monopoly монополія страхування; insurance number номер страхового договору; insurance on a contingency basis страхування на випадок виникнення надзвичайних обставин; insurance on a premium basis страхування з оплатою страхових внесків; insurance payment страховий платіж; insurance period термін страхування; insurance policy страховий поліс; insurance policy number номер страхового полісу; insurance portfolio портфель страхових документів • страхова книжка; insurance premium страховий внесок • страхова премія; insurance proposal пропозиція про страхування; insurance protection обсяг страхової відповідальності; insurance rate ставка страхової премії; insurance scheme система страхування; insurance sum сума страхування; insurance Supervisory Authority управління контролю за страхуванням; insurance syndicate страхова компанія • страховий синдикат; insurance tax податок на страхування; insurance technique спосіб страхування; insurance terms and conditions терміни й умови страхування; insurance with bonus страхування з участю в прибутках компанії; insurance with index clause страхування із застереженням про індексацію; insurance with medical examination страхування з попереднім медичним оглядом; insurance without medical examination страхування без попереднього медичного огляду; insurance with waiting period страхування з відстроченням відповідальності страхувача; insurance year рік страхування; to arrange insurance організовувати/організувати страхування; to cancel insurance анульовувати/анулювати страхування • скасовувати/скасувати страхування; to carry insurance бути застрахованим; to issue insurance видавати/видати страхування; to provide insurance давати/дати страхування; to suspend insurance припинити/припиняти страхування; to take out insurance страхуватися/застрахуватися; to undertake insurance брати/взяти на себе відповідальність за страхування

insurance¹ — ім. асекурація, прикм. асекураційний (зах. укр., діас.); insurance² — асекурація

═════════◇═════════

асекурація < польс. asekuracja — забезпечення < лат. assecuratio — забезпечення, убезпечення (Фасмер 1: 93); форма «асекурація» засвідчується у писемних пам'ятках з XVII ст., напр. 1616 р.: «...На що и асекурацию, на часъ помененый заплаты гроший таковыхъ пѣнязий, паномъ брацтву на себе далъ» (ISUJ: 38); форма «ассекурація» засвідчується у писемних пам'ятках з XVIII ст.: «...Заходить насъ въ тихъ вашихъ панскихъ ассєкурацияхъ и облѣгах нѣякаясь вонтпливость» (ISUJ: 38); пор. рос. форму «ассекурация», що засвідчується у XVII ст. (Фасмер 1: 93)

▹▹ assurance

* * *