1980

матем., физ.

комбинационное (рамановское) рассеяние

тактована МОН-структура

скор. CE; OCE; CEO

физ. антифазный

аерокамера, аерофотоапарат

* * *

n; фото

мед.; тж. амеби`оз

n збільшення, зміцнення

- enhancement of stability зміцнення стабільності

калюжа

занервувати

десерт

 ч храм (книжн.)

кінець світу Г; пор. ахрет.

Могила, Петро (1596, Молдова - 1647) - діяч укр. церкви і культури XVII ст., богослов і мислитель. Освіту здобув у школі Львівського братства, а потім в закордонних ун-тах, можливо, у Франції і Голландії. 1627 р. М. обирають архімандритом Києво-Печерської лаври, 1632 р. - митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі, на цій посаді він стає також екзархом Константинопольського патріарха. М. був високоосвіченою людиною, значно розширив сферу вживання укр. мови в книгодрукуванні, богослужбах, перекладах, зокрема, він готував укр. видання Біблії. Толерантно ставлячись до різних віросповідань, до ідеї зближення всіх християнських церков, М. підпорядковує свою діяльність зміцненню православ'я, розбудові духовної єдності укр. народу через такі інституції, як церква, школи, колегії, друкарні, бібліотеки, мистецькі заклади. За допомогою проведених реформ, спрямованих на піднесення освіти, моральності, дисципліни, організації кліру, він вивів православну церкву з кризи та занепаду. Його твори були спрямовані на уніфікацію, систематизацію і розробку єдиних правил церковного життя, догматичного вчення, чину богослужб. У 1632 р. М. заснував колегію - перший вищий навчальний заклад на землях східних і південних слов'ян, котрий відігравав провідну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні впродовж майже двох століть. У колегії вперше в Україні був здійснений перехід від духовно-практичного до теоретичного способу освоєння світу, розпочато викладання філософії і богослов'я як певних розгалужених теоретичних систем. У роздумах М. як мислителя доби Бароко виразно помітна тенденція до поєднання середньовічної схоластики й ідей Ренесансу та Реформації, античних та християнських авторів. Синтез західної і східної вченості та культури є їх найприкметнішою ознакою. Здійснюючи цей синтез на основі вітчизняної духовної спадщини, селективно, М. сприяв прилученню укр. народу до здобутків світової цивілізації, культурних надбань усього людства Ф. ундаментальним принципом єдності Бога, світу і людини є, за М., любов, а відтак милосердя і терплячість. Ідея серця як осердя тілесного, душевного і духовного життя людини посідає в його творах вельми поважне місце, з нею він пов'язує ідею діяльної любові або доброчинства, що, в свою чергу, стає основою суспільної злагоди і єдності, наслідком котрих є побудова "спільного блага"; досягнення останнього пов'язується ним з діяльністю держави. М. був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, почав думати про майбутню укр. державу. Основним державотворчим чинником М. вважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Його ідеалом була сильна монархічна влада в Україні, однак обмежена законом. Закон і право М. підносив вище будь-якої земної влади, і царської, і церковної, говорячи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, котрий його дав. У його творах, так само яків творах Ліпсія та Греція, спостерігається тенденція до зближення права і моралі. Ідеї і діяльність М. сприяли духовній єдності укр. народу, творенню єдиного комунікативного простору його культури, що було необхідною передумовою подальшої політичної консолідації, здійсненої Богданом Хмельницьким.

[br]

Осн. тв.: "Номоканон" (1629); "Антологіа сиріч молитвьі" (1636); "Евангеліє учительное" (1637); "Літос" (1644); "Православне сповідання віри" (1640-1645); "Требник" (1646).