центризм

сущ. центризм (течение в политике, стремившееся занять промежуточное положение между реформистским и консервативным направлениями)

pol., n. центризм  (Грам. инф.: Окончания: \centrismsа)

lv Izcelsme - vācu Zentrismus, franču centrisme \< latīņu. pol.

lv 1. polit. Politikas virziens, kam raksturīgs mērenums un kas ir vidū starp labējiem un kreisajiem

lv 2. Sociālistiskas orientācijas samierniecisks virziens strādnieku kustībā

ЗЛО - категорія, що охоплює усе ціннісно-негативне (в практичному відношенні), протилежне щодо блага і добра. У площині протистояння благу як такому З. - це те, що підриває продуктивні потенції буття, заважає реалізації його призначення, зокрема, руйнує умови й засоби виживання, фізичного і духовного розвитку людини. У широкому спектрі З. особливе місце посідає моральне З. (як "антидобро"); моральну якість останньому надає опосередкованість власним волевиявленням суб'єкта. Звідси - зв'язок морального З. з проблемою свободи волі. Серед різновидів морального З. виокремлюються дві первинні форми - ворожість і розбещеність. Перша пов'язана з агресивністю і жорстокістю щодо навколишнього буття, друга - з самопідпорядкуванням суб'єкта впливові обставин і сліпих нахилів. В обох випадках визначальною для морального З. залишається санкція волі. В античному світі З. найчастіше асоціювалося з порушенням космічного порядку, в середньовічній християнській Європі - з відпадінням від Бога і "сатанинською гординею", в секуляризованому суспільстві Нового часу - з індивідуальним і груповим егоїзмом. За усіх цих культурних формацій основною парадигмою З. виявляється "своєцентризм" - прагнення утвердити власне часткове існування за рахунок інших і на шкоду іншим. Показовий для XX ст. образ З. як тоталітарного тиску на особистість проблематизує даний пояснювальний принцип, хоч однозначно й не заперечує його. В річищі власне моральної онтології стрижневим для європейської культурної традиції є тлумачення З. як негації або відсутності (нестачі) добра, згідно з яким воно не має власної позитивної субстанції (платонізм, ортодоксальна юдейська і християнська думка, просвітницький раціоналізм). За такого розуміння, З., на відміну від добра, не може бути самодостатнім, а найбільш адекватними засобами боротьби з ним виявляються виховання і просвіта. Поряд із цим, в лоні зороастризму, маніхейства, гностичних вчень, народних єресей Середньовіччя, кабалістики тощо формувалось альтернативне, субстанціалістське бачення З. як самостійної сутності. Під таким кутом зору З. набуває рис самоцілі, бажаної заради себе самої, а перемога над ним уявляється можливою лише шляхом знищення його субстанційного осердя. Відродження цих поглядів у XIX - XX ст. втілилося, з одного боку, в естетизації і сакралізації З. (аж до сучасних сатанистських культів), з другого - в поширенні стратегії винищення "злих сил" на шляху до того, що вважається Добром. Подолання субстанціалізації З. - одна з істотних проблем сучасної культури, у зв'язку з чим актуалізується опозиція між т. зв. "радикальним" (самосвідомим і самоцільним) і "банальним" З. (Арендтп), пов'язаним, головним чином, з ницими сторонами людської вдачі та вадами соціального устрою. Іншою характерною тенденцією сучасної трансформації моральної свідомості є неухильне поширення сумніву стосовно діалектичного виправдання З. як нібито доконечного засобу досягнення добрих цілей. Адже за сучасних можливостей людської діяльності ця доконечність З. породжує загрозу прокладання шляху до вселенської руїни.

 n.centrizm · центризм m.

м полит. центрист, тарафдори центризм