формах

що трапляється у чотирьох формах; чотириформний

* * *

1) роби́ти, вико́нувати; влашто́вувати; готува́ти

2) заподі́ювати, роби́ти

3) огляда́ти (місто, музей і т.д.)

4) вико́нувати ( роль)

5) підхо́дити, ли́чити, годи́тися

6) готува́ти, вари́ти, сма́жити

7) ( у формах perfect) кінча́ти, закі́нчувати

8) як допоміжне дієслово в питальних і заперечних формах present і past indefinite

9) для підсилення значення

10) як заміна іншого повторюваного дієслова

•

- do away with

••

1) обма́н, містифіка́ція, шахра́йство

2) прийма́ння госте́й, вечі́рка

3) pl у́часть, ча́стка

4) нака́з, розпоря́дження

ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАННЯ - окремий, відносно самостійний тип наукового знання, первинний рівень якого формується на основі якісної переробки емпіричного знання засобами і в формах раціонального мислення. Він є результатом узагальнення і концептуалізації емпіричного матеріалу, даних спостереження та експерименту, абстрагування від несуттєвих і випадкових характеристик об'єкта, його ідеальної реконструкції (див. ідеалізація). Утворене таким чином знання виражається у формі загальних уявлень, понять, узагальнюючих положень, ідей, принципів і організується у відносно замкнені системи абстракцій - концепції, гіпотези, наукові теорії, їх асоціації. На основі якісної переробки засобами і в формах раціонального мислення не тільки емпіричного, а й первинного чи нижчого рівнів теоретичного знання виростають наступні, вищі рівні теоретичного знання, нашаровуючись один на одного і утворюючи складну ієрархічну його будову. Цей процес називають теоретизацією науки Н. а відміну від емпіричного, теоретичне знання створює абстрактний образ реальності, відображає і пояснює сутність об'єктів, закони їх функціювання та розвитку, передбачає невідомі явища і процеси, виводить нові закономірності. Завдяки цій властивості теоретичне знання ніби віддаляється від безпосередньо даної реальності і поширюється на ширші предметні області, які не були, а інколи приципово не можуть бути дані в сфері безпосереднього чуттєвого досвіду. В результаті утворюються теоретичні системи, що містять абстракції великої узагальнюючої сили. Теоретичне знання глибше і точніше відтворює реальність, ніж знання емпіричне, але поступається йому в онтологічній прозорості і обґрунтованості своїх абстракцій. Тому істинність теоретичного знання вже не може бути встановлена засобами чуттєвої достовірності і вимагає застосування спеціальних, добре розроблених процедур логічного доведення, теоретичного обґрунтування та практичної перевірки. При цьому пошуки об'єктивного аналога в дійсності для витлумачення змісту абстрактних конструкцій часто становлять складну методологічну проблему, що в логіці, методології та філософії науки отримала назву "проблеми реальності" або "проблеми існування". В окремих випадках знаходження такого аналога досягається шляхом редукції абстракцій високого рівня до абстракцій нижчого рівня, що дозволяють емпіричну інтерпретацію; експериментального, досвідного чи логічного обґрунтування теоретичної системи в цілому; практичної чи технічної реалізації абстрактних побудов. Універсального методу розв'язання проблеми реальності не створено.

ФУНДАМЕНТАЛІЗМ - у найзагальнішому значенні - це переконання, що існує деяка тверда основа, на якій має ґрунтуватися розуміння реальності, істини, добра, Бога. Відповідно можна говорити про різновиди Ф. - метафізичний, епістемологічний (пізнавальний), етичний, культурний (цивілізаційний, національний), релігійний. У філософії переконаність в існуванні деякої незмінної основи реальності, істини та моралі виявляється у визнанні того, що розум здатний сформулювати єдиноправильні критерії, на основі яких ми можемо відрізнити реальність від видимості (ілюзії), істину від хиби, добро від зла О. скільки в даному разі визнають, що існують деякі абсолютні критерії реальності, істини, моралі (абсолютні цінності), то замість терміна "Ф." іноді застосовують слово "абсолютизм". У середземно-європейській філософській традиції філософський Ф. з'явився як протидія релятивізму - погляду, за яким різниця між реальним і видимим (тим, що тільки здається реальним), істиною і хибою, добром і злом відносна. Відносність критеріїв реальності, істини, добра позначають терміном "релятивізм". У Давній Греції речниками релятивізму були софісти. Платон вбачав своє завдання у тому, щоб протидіяти релятивізму, тому його філософія і послугувала одним із найважливіших джерел філософського Ф. у середземно-європейській філософській традиції (яка в XX ст. стала об'єктом критики Гайдеггера). Продовженням цієї платонівської традиції була епоха Просвітництва з її вірою у здатність розуму знайти надійні критерії для розрізнення реального і нереального, істини та хиби, добра та зла. Якщо Платон і Декарт подають версію раціоналістичного Ф., то британські емпірики стали засновниками емпіричного Ф., продовження якого маємо у позитивізмі та логічному позитивізмі. Абсолютизм в етиці знайшов підтримку з боку феноменології (Шелер). У друг. пол. XX ст. філософський Ф. зазнав серйозної критики з боку філософського постмодернізму (Деррида, Дельоз, Фуко, Рорті та ін.), але крайні версії постмодернізму поновили стару загрозу - загрозу релятивізму. Тому значна група сучасних філософів прагне вибрати середню позицію між Ф. і релятивізмом (Бернстейн та ін.). Іноді термін "Ф." застосовують для позначення культурного релятивізму; говорять, напр., не тільки про релігійний Ф., а про культурний, національний і т.п. У такому разі суть культурного (цивілізаційного, етнічного, національного) Ф. полягає в тому, що із правильного твердження про те, що різні світорозуміння і цінності (моральні, політичні, правові) закорінені в культурній самобутності етносів, націй, цивілізацій та епох, роблять висновок про виняткову унікальність різних культур та їхню неспівмірність. Таким чином, з культурного Ф. випливає релятивізм: якщо наше розуміння реальності, істини, добра є наслідком певних культурних традицій, то воно радикально різне у різних культурах, і кожна з цих культур може претендувати на єдино вірне світорозуміння. Ф., отже, знаходиться в опозиції до універсалізму, а не до релятивізму. Одним із різновидів цього культурного релятивізму є т. зв. лінгвістичний релятивізм, суть якого полягає в тому, що семантика різних мов фактично є неспівмірною (звідси теза про принципову неможливість адекватного перекладу текстів). Негативні суспільні наслідки культурного Ф. (релятивізму) полягають у тому, що з нього слідує неможливість взаєморозуміння між етносами, націями, цивілізаціями, а отже, визнається, що способом їхнього співіснування є конкуренція, напруга і конфлікт. Складність взаємин між культурним Ф. і універсалізмом полягає в тому, що універсалізм (утвердження загальнолюдських цінностей) здатний сам приховувати культурний Ф. - намагання мислити цінності саме своєї цивілізації чи нації як універсальні. Такий універсалізм, отже, не схильний поважати культурну різноманітність світу, культурну самобутність інших цивілізацій та націй; навпаки, він прагне нав'язувати свої цінності та способи життя іншим культурам. Саме з цим пов'язана критика європоцентризму та культурних аспектів ідеології глобалізму. Так само за критикою національного Ф. (який часто змішують з націоналізмом або національним егоїзмом) може приховуватися стратегія ослаблення поцінування національної самобутності якоїсь нації, аби (в умовах конкуренції культур) в такий спосіб сприяти культурній експансії іншої нації. У такому разі т. зв. "інтернаціоналізм" (або "справжній універсалізм", чи космополітизм) насправді сам є прихованою формою національного Ф. Саме таке спрямування мала критика укр. націоналізму ("буржуазного націоналізму") в СРСР; в оновлених формах И здійснюють також в сучасній Україні. Більшість сучасних філософів не приймають апі радикальних форм універсалізму (з їхньою зневагою до самобутніх культур), ані крайніх форм культурного Ф. - з їхнім твердженням про неможливість існування загальнолюдських цінностей, про неспівмірність культур та неможливість взаєморозуміння між ними. Виправданою є поміркована позиція, яка поєднує необхідні елементи універсалізму з поміркованими формами культурного релятивізму Що стосується релігійного Ф., то суть його полягає не стільки в твердженні про те, що дана релігія є єдино правильною (це характерне для більшості релігійних вірувань), скільки у погляді, що дана конкретна релігія повинна бути основною (фундаментом) всіх цінностей - моральних, політичних, правових. Звідси слідує заперечення будь-якої автономії індивідів (зокрема їхнього права триматися будь-яких релігійних вірувань або не триматися жодних), різних сфер діяльності (моралі, науки, освіти, мистецтва, права, політики тощо) та установ. У такому разі релігію мислять як основу політики, права тощо, заперечуючи (в радикальних формах релігійного Ф.) навіть їхню відносну автономію. Можуть існувати поміркованіші та радикальніші форми релігійного Ф.

легка літографія. Поняття, яке найбчастіше використовуєтсья для набору методів (наноконтактна літографія, наноштампування і т.д), які проста за ідеєю і ґрунтується на наноструктурованих формах або шаблонах. Вона може використовуватися для створення нанорівневих зображень за допомогою нанесення фарби і пресуванням її на поверхню або нанесенням заглиблень негативних частин форми (шаблона) на поверхню, плюс деякі інші варіації. Методи дуже прості в принципі і оскільки вони мають на увазі наявність друкарської машини, є можливість масового виробництва. Методи не вимагають спеціального устаткування і надчистих кімнат, як на заводах, що виготовляють кремнієві кристали.

- es [-iz]suff утворює форму множини іменників

утворює форму третьої особи однини теперішнього часу дійсного способу (-es [-iz],- z після і)

1. n

1) потреба

2) pl нестатки; запити, потреби

3) нужда, злидні, бідність

4) недостача

5) біда; важке становище

6) прагнення

2. v

1) потребувати; мати потребу

2) бути необхідним, бути потрібним

3) ірон. заслуговувати

4) терпіти нужду, бідувати

* * *

1) потреба

2) pl потреби; запити

3) злидні, бідність; убогість

4) брак, нестача, недостача

5) лихо, скрутний стан, скрута

6) прагнення

7) predic те, що потрібно

1) бідувати, мати потребу ( у чому-небудь)

2) вимагати, відчувати необхідність ( чого-небудь); заслуговувати ІІІ А (3-я oc.; oдн. need) виражає повинність, обов'язок у сполученні з інфінітивом без частки to; уживається переважно в питальній, заперечній формах, утворених без допоміжного дієслова do

1) зooл. поліморф

2) aнaт. поліморфно-ядерний або сегментно-ядерний лейкоцит, нейтрофіл

3) cпeц. речовина, яка кристалізується в різних формах

- es [-iz]suff утворює форму множини іменників

утворює форму третьої особи однини теперішнього часу дійсного способу (-es [-iz],- z після і)

1) потреба

2) pl потреби; запити

3) злидні, бідність; убогість

4) брак, нестача, недостача

5) лихо, скрутний стан, скрута

6) прагнення

7) predic те, що потрібно

1) бідувати, мати потребу ( у чому-небудь)

2) вимагати, відчувати необхідність ( чого-небудь); заслуговувати ІІІ А (3-я oc.; oдн. need) виражає повинність, обов'язок у сполученні з інфінітивом без частки to; уживається переважно в питальній, заперечній формах, утворених без допоміжного дієслова do

1) зooл. поліморф

2) aнaт. поліморфно-ядерний або сегментно-ядерний лейкоцит, нейтрофіл

3) cпeц. речовина, яка кристалізується в різних формах

Меньше, нрч.

1) менше, менш, ум. меншенько, меншечко. [Літом продається їх (мітел) менше, то менше й роблю (Франко)]. -нее (-ньше) кого чего - менш(е) від кого, від чого, за кого, за що, ніж (як) хто, що. -нее ста рублей - менш(е) як сто (від ста) карбованців. Нас было не -нее ста человек - нас було не менш(е) як сто чоловік(а). Ни гроша -нее (- ньше) - ні шага (ні шеляга) менше. И того -нее (-ньше) - і менш від того, і від того менше. Как можно -нее (-ньше) - як-найменш(е), як-мога менше. Тем -нее (-ньше) - тим менше. Тем не -нее - проте, а проте, а втім, але, але-ж, однак, одначе, з усім тим. [Низка селянських постатів, часто безименних, проте добре схарактеризованих (Єфр.)]. Более или -нее, более -нее - більш-менш, більше-менше, більше чи менше. [Справу більш-менш з'ясовано (Київ)]. Больше ли, или -ньше - чи більше, чи менше. [Чи більш йому даси, чи менше, все одно ще попросить (Брацлавщ.)]. Ни более, ни -нее как - не більш(е), не менш(е) як; не більше й не менше як. -нее как, -нее чем - менш(е) ніж, менш як. Я окончил эту работу -нее чем в неделю - я скінчив цю працю менш як за тиждень. Это интересует меня гораздо -нее (-ньше), нежели вас - це цікавить мене багато (далеко) менше, ніж вас. Я заплатил за это двумя рублями -нее чем вы - я заплатив за це на два карбованці менш(е), ніж ви (менше від вас, за вас). -нее (-ньше) чем кто- (что-, где-, куда-, когда-) либо - менш ніж хто (будь- хто), ніж що (будь-що), ніж де (будь-де), ніж куди (будь-куди), ніж коли (будь-коли). Чем -нее (-ньше) - тем -нее (-ньше) - що менше - то менше. Чем -нее (-ньше) - тем более (больше); чем более (больше) - тем -нее (-ньше) - що менш(е) - то більш(е), що більш(е) - то менш(е). [Що більше робітник продає мускулів, то менше їх у нього зостається (Ніков.)]. Всё -нее (-ньше) и -нее (-ньше) - (все) менш(е) та (і) менш(е), (с каждым разом) що-раз(у) (чим-раз, де-далі) менше. -нее (-ньше) всего или всего -нее (-ньше) - найменш(е), як- найменш(е), що-найменш(е), (най)менш за все, (най)менш від усього. Я -нее всего думаю об этом - про це я думаю найменше (менш за все). Меньше становится чего-л. - меншає (неопр. меншати) чого. [Землі у мужиків меншає (Крим.)];

2) -нее (в формах отрицательн. ср. ст. от прлг. и нрч.) - менш, менше, (не столь) (при прлг.) не такий (-ка, ке; мн. -кі), (при нрч.) не так. -нее удачный, удачно - менш удалий, менш удало, (не столь) не такий удалий, не так удало. Не -нее - не менш(е). Он не -нее умён, чем она - він не менш - розумний, ніж вона; він не дурніший за (від) неї;

3) -ньше, прлг. - см. отдельно (Меньше 1).

* * *

1) сравн. ст. прил. менший

2) сравн. ст. нареч. ме́нше, менш

3) (для образования сравн. ст. прил., нареч.) менш, ме́нше

1) найбільш(е), (более всего) (най)більш за все (від усього), над усе, (больше всех) (най)більш за всіх (від усіх), над усіх, (пуще всего, особенно) найпаче, (гал.) найпак; (сильнее всего) найдужче, найтяжче; (хуже всего) найгірше. [Найбільше (найдужче) гніваюсь на його за нещирість (М. Грінч.). Ви повинні над усе дбати, щоб не проминути терміну (Київ). Найтяжче я люблю помидори (Звин.). Найгірше мене вразила його брехня (Київ)];

2) (в сложении) - а) (сложн. форма превосх. степ. от прлг. и нрч. с -лее обычно передаётся, одночленной формой превосх. степ. от соотв. прлг. или нрч., реже (считается руссизмом) - найбільш(е) с формой полож. степ., напр.:) -лее удачный, -но и т. п. - найвдаліший, найвдаліше и т. п. -лее великий - найбільший и (рус.) найбільш великий. [Серед найбільш надійних літературних сил (Рада)]; б) (конструкции -лее с прч. со знач. прлг. передаются, как предыдущ., но найбільш(е) не есть уже руссизм, напр.:) -лее развитые дети, -лее распространённая газета и т. п. - найрозвиненіші (найбільш розвинені) діти, найпоширеніша (найбільше поширена) газета. -лее запутанный - найзаплутаніший (найбільш заплутаний). [Вживання найпростіших і найреалістичніших засобів у найбільш заплутаному і нереальному сюжеті (М. Калин)]; в) (при прч., а также прлг. в синтактич. функции - найбільш(е) с соотв. причастной или глаг. формой или формой полож. степ. прлг., напр.:) Лицам, -лее замешанным в этом деле, не миновать тюрьмы - особам, найбільш уплутаним (що найбільше вплуталися) у цю справу (найбільш причетним, до цієї справи), не минути в'язниці. Служащие, -лее ответственные за это упущение, смещены - службовців, що найбільш(е) відповідають (найбільш відповідальних) за цей недогляд, звільнено.

* * *

1) найбі́льше, найбі́льш

2) (в сложных формах передаётся соответствующими украинскими простыми формами или сложными формами с "найбільш")

кого чего заждати, підо[і]ждати, пождати, почекати, зачекати, наджидати, надо[і]ждати кого, чого или на кого, на що, (повременить) згодити, погодити, перегодити, перечасувати. [Почекай мене (на мене). Пожди (зажди) до суботи. Зажди-ж мене хоч годину. Я маю зачекати на нього (Франко). Йди, а я тут зачекаю (Коцюб.)]. -жди, -ждите (стой, -йте) - підожди, підождіть и т. д., а также часто: потривай, потривайте, постривай, постривайте, стривай, стривайте, тривай, тривайте, чекай, чекайте (глаг. потривати, постривати, стривати, в других формах почти не употребл.). [Ох, тривай, я й забула (Шевч.). Постривай-же, мій голубе (Шевч.). Чекай, я щось тобі скажу!]. -жди-ка - потривай- но (стривай-но и т. д.), потривай лиш (лишень, бо). Срв. Ждать, Поджидать, Ожидать, Пережидать.

* * *

1) са́мий (ж. са́ма, с. са́ме мн. са́мі), усилит. самі́сінький; (сам) сам

2) (в сложных формах превосх. ст. прил. передаётся соответствующими укр. простыми формами, образуемыми путём присоединения к форме сравн. ст. префикса най...)

I n

1. форма, вид, формулювання

2. вид, різновид, тип, форма

3. анкета, форма

4. церемоніал, порядок

- aligned forms узгоджені бланки

- intermediary forms проміжні форми/ бланки тощо

- internationally established forms прийняті міжнародні бланки/ форми/ анкети тощо

- form of activity вид діяльності

- form of government форма правління

- forms of greetings формули привітань

- form of warfare прийоми ведення війни

- respect for form дотримання форми

- respect for form and precedence дотримання форми і старшинства

- to change the form змінити формулювання (резолюції, тексту)

- to retain the text in its present form зберегти формулювання тексту

- in due form згідно з правилами

- in good and due form у належній формі та правильному порядку

- found in good and due form перебувають у належній формі та правильному порядку (про повноваження)

- in the forms set forth below у відповідних нижченаведених формах

II v формувати, складати, утворювати

- to form a committee створити комісію/ комітет

- to form a government сформувати уряд

АБСОЛЮТНИЙ ДУХ - найвища форма духа у "Філософії духа" Гегеля, порівняно з суб'єктивним і об'єктивним духом. Суб'єктивний дух - це властивість людини, що проявляється в її душі, свідомості і самосвідомості, в психологічних властивостях. Об'єктивний дух - світ, який створює людство, сукупність суспільного життя і його розвитку у вигляді всесвітньої історії. А.д. - надлюдський і надприродний, творець людини, природи й історії. Він втілюється у трьох формах - мистецтві, релігії, філософії. Поняття духа (відсутнє у Канта) Гегель запозичив у релігії християнства, тому основна форма А.д. у нього - релігія. Мистецтво і філософія є такими, оскільки вони зв'язані з нею, але по особливому подають і розуміють Бога у своїх сферах: мистецтво - в образах, філософія - в поняттях. Найрозвинутішою формою А.д. Гегель вважав філософію, а сутністю духа - розум, діалектичне мислення. А.д. тут постає як усвідомлення повної єдності суб'єктивного і об'єктивного.

АКТИВНІСТЬ ( від лат. activus - дієвий, практичний) - одна з характерних рис способу життєдіяльності соціального суб'єкта (особистості, соціальної групи, історичної спільноти, суспільства в цілому), що відображає міру (рівень) спрямованості його здібностей, знань, навичок, прагнень, концентрації вольових, творчих зусиль на реалізацію нагальних потреб, інтересів, цілей, ідеалів. А. здійснюється в індивідуальній, груповій, колективній, масовій, трудовій, політичній, організаційній, управлінській, культурній, дозвільній та інших формах життя суспільства. Як антипод соціальної пасивності, проявляється в діяльності політичних і громадських організацій, рухів, реалізації соціальних ініціатив та ін. Через свою неоднорідність соціальна А. може використовуватися різними суспільними силами і приводити як до позитивних, так і негативних наслідків. Абсолютизація А. виявляється у вигляді формального активізму, запереченні споглядальності, ототожненні смислу життя тільки з активністю суб'єкта. Як наукова категорія, А. застосовується в різних галузях гуманітарного пізнання для дослідження динамізму історичних подій, соціальних проблем особи і суспільства, групової поведінки, політичного життя суспільства.

АСКЕТИЗМ ( від грецьк. άσχέω - вправляюсь, прагну) - життєвий принцип і відповідний спосіб життя, що передбачає добровільне обмеження життєвих потреб, відмову від чуттєвих насолод, створення умов, які б завдавали додаткових труднощів і страждань. Здавна практикується як засіб самовдосконалення чи підвищення статусу індивідів і певних груп (інститут ініціації, табу, побутова обрядовість, групові дисциплінарні правила тощо). А. в різних його формах притаманний багатьом релігіям. У філософії виразна тенденція до А. характеризує кініків. Загальножиттєвий смисл А. полягає в тому, що він здійснюється і переживається людьми як спосіб звеличити духовне начало на противагу матеріально-практичним інтересам. В моральному плані А. втілює здатність людини до самообмеження, вияву гранично доступної для неї внутрішньої свободи. За певних історичних умов А. може стати принципом масової поведінки; зокрема, про це свідчать праці Вебера, присвячені аналізу духовних засад формування буржуазного суспільства. Протилежною щодо А. життєвою орієнтацією виступає гедонізм.