таләбәләр

1. бот. лоза, шелюга, шелюг, тал, верба ВН-К, СК; вербний гай М; бузов талны кемерсин нехай телята гризуть вербу МГ; хапусу талдан двері (хати) з шелюги Б.

2. гілка ВН-К; Тал барйам Вербна неділя НБЄ, О, Б, К; хырмызы тал бот. лоза червона, тал Г, БК; пор. дал, див. талд (и) рек, талдэрек, талтрек, талтэрек, хубатал.

випуклий бік бабки ВН, СГ; пор. тав, тал-хан, хан.

см. тальник

(талай) стомлюватися, виснажуватися ВН, СБ, Б.

техн.; физ. та́ллиевый

перекидатися через голову СГ.

КАПІТАЛІЗМ ( від лат. capitalis - головний; "капіталом" у XII - XIII ст. називали основні фонди, запаси товарів, грошові суми, прибуток від процентів) - тип суспільства, форма економіки, "спосіб виробництва", який спочатку існував у вигляді укладу, а згодом особливо рельєфно виявив себе в Європі (XV - XVII ст.), спочатку в Італії і Голландії В. ирішальний стрибок у розвитку К. відбувся у XVIII ст. перш за все у Великій Британії, де капіталістична економіка поєдналася із технологічним потенціалом, створеним індустріальною революцією. К. - певна стадія соціального розвитку, якому відповідає індустріалізм, машинне виробництво, урбанізація і ринок. Передумовою і чинником становлення і розвитку К. були особистісні трансформації - поява громадянина, вільної і автономної особистості. Сукупно усе це сприяло бурхливому розквіту виробничих сил, всебічному розвитку соціальної мобільності, експансії економіки в усі сфери суспільного буття і, зрештою, - колонізації. Існуюча у сучасному світі капіталістична система склалася у XIX ст. і остаточно зміцнилася у XX ст., перетворившись на "світ-економіку" (Валерстайн). У процесі становлення К. економічна підсистема суспільства набула певної автономії (обґрунтуванням цієї емансипації економіки був класичний лібералізм), специфічної динаміки і прискорення розвитку. Термін "К." увійшов до широкого обігу після виходу відомої праці Зомбарта "Капіталізм". Сміт, якого вважають теоретиком К., не вживав цієї категорії, майже не використовував це слово і Маркс. М. Вебер вважав, що поняття "К." можна вживати для визначення суспільств, які задовольняють економічні потреби шляхом капіталістичного підприємництва, тобто діяльності, яка орієнтована на ринок і має на меті отримання прибутку внаслідок торговельного обміну. В процесі розвитку К. зазнав істотних трансформацій, проявивши спроможність до перебудови і певного вдосконалення. Насамперед це знайшло вияв у його демократизації. За своєю природою індустріальне машинне виробництво тяжіє до тоталітарних форм, тому економічний деспотизм К. врівноважується демократичними політичними формами. Істотне значення мала соціалізація К.: уряди капіталістичних країн (під впливом організованого тиску з боку трудящих) поступово запроваджували систему соціального страхування, розбудовували відносини соціального партнерства та ін. К. поступово перестає бути тільки конкурентним економічним порядком, формуються засади "народного К. "К. участі" та ін. У той же час проявляють себе тенденції до глобалізації К., його концентрації і монополізації. Транснаціональні корпорації стають більш впливовими агентами світової політики, ніж більшість національних держав. Поява комп'ютерних мереж створює передумови для тотальної експансії К. в усі сфери буття ("пан-К.", "віртуальний К."). Незважаючи на численні вади, К. як економічна система довів свою ефективність і конкурентноспроможність.

ВІТАЛІЗМ ( від лат. vis - сила, міць; vitalis - життєздатний, життєвий) - біологічне, натурфілософське вчення, яке виходить із особливої життєвої сили як визначального чинника у розумінні феномена життя. Віталістичні уявлення про особливу життєву силу, яка обумовлює усі прояви життя, з'явилися вперше у Франції. Луї Дюма (1765-1813) протиставив В. пануючому на той час механістичному світорозумінню, але не створив впливової натурфілософської концепції. Під впливом успіхів хімії, біохімії та фізичної хімії у пізнанні життя В. було витіснено на периферію філософських питань біології. Проте на поч. XX ст. у процесі критики теорії еволюції відроджується аристотелівська ідея телеологічної ентелехії як нефізичного доцільно діючого фактора, що дало поштовх до відродження В. Щоб розмежуватися із попереднім етапом В., Вірхов увів до наукового обігу термін "неовіталізм" (1856). Неовіталізм репрезентують Бехер, Юкскюль, Рейнке, Дриш та інші мислителі, які визнавали наявність позаматеріальних вітальних чинників. На представників філософської антропології (Шелер, Плеснер, Кассирер) вплинуло вчення біолога Ікскюля про внутрішній та зовнішній світи організму, а також про координацію і рівновагу у кожному організмі системи рецепторів та системи афекторів, які забезпечують автономію живого організму І. з розвитком біології неовіталізм знову відійшов до царини натурфілософії і втратив наукову актуальність. Як природничонаукову засаду філософської антропології В. критикував Гелен.

див. Лях, Віталій Васильович

див. Табачковський, Віталій Георгійович

Віталій з Дубна (кін. XVI - поч. XVII ст.) - укр. релігійний мислитель А. втор одного із найвизначніших творів вітчизняної культури, спричинених піднесенням релігійного і духовного життя в період Відродження та Реформації в Європі. В. із позицій ортодоксального православ'я розвивав ранньохристиянські ідеї протиставлення світів духовного та матеріального, двонатурності людини, а також концепції свободи волі людини, її спасіння та ін.

[br]

Осн. тв.: "Діоптра, тобто дзеркало або певне зображення життя людського в світі"; "Єв'є" (1612).

див. Войтко, Віталій Іванович

див. Віталій з Дубна

Войтко, Віталій Іванович (1927, с С. тецівка Черкаської обл. - 1989) - укр. філософ. Закінчив фізико-математичний ф-т ПДУ (1949), НПУ ім. М. Драгоманова (1952). Докт. філософських наук (1965), проф. (1969), чл.-кор. АПН СРСР. Викладав філософію в НПУ ім. М. Драгоманова (1953 - 1959), зав. кафедрою філософії в НТУ "КПІ". В 1972 р. - директор Ін-ту психології НАНУ. Від 1983 р. до кінця життя - проф. кафедри суспільних наук Центрального ін-ту вдосконалення вчителів. Коло наукових інтересів: проблеми наукового світогляду, соціальнопсихологічні проблеми науково-технічного прогресу, взаємозв'язку людини, техніки, суспільства; розробка принципів та основ наукового керівництва розвитком суспільства. Автор близько 60 наукових праць із філософії, психології, соціології, у т.ч. 8 монографій.

[br]

Осн. тв.: "Соціально-психологічний аспект науково-технічної революції" (1976); "Етика сімейних відносин" (1981); "Долаючи інерцію мислення" (1988).

Лях, Віталій Васильович (1942, с. Терни Донецької обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1969). Докт. філософських наук (1991), проф. (2000). Од 1972 р. працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Од 1990 р. - завідує від. історії зарубіжної філософії. Основна сфера діяльності - історія зарубіжної філософії, зокрема дослідження проблем суспільного розвитку в інтерпретації раціоналізму й ірраціоналізму, проблеми зміни філософсько-світоглядних орієнтацій. Автор понад 80 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Критика інтуїтивізму сучасної буржуазної філософії" (1975); "Раціоналізм та ірраціоналізм в сучасній буржуазній соціальній філософії" (1986).

Павленко, Юрій Віталійович (1957, Київ) - укр. філософ та історик. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка. Докт. філософських наук (1996), проф. (1998). Од 1994 р. працює в Ін-ті світової економіки та міжнародних відносин НАНУ. Головний редактор міжнародного ж. "Collegium". Коло наукових інтересів: філософія історії, культурологія, теоретична археологія, етнологія, релігієзнавство, історія України.

[br]

Осн. тв.: "Передісторія давніх русів у світовому контексті" (1994); "Українська державність у 1917 - 1919 рр.", у співавт. (1995); "Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства" (1996, 2000); "Шляхи та манівці сучасної цивілізації", у співавт. (1998); "Праслов'яни та арії" (1999).

Табачковський, Віталій Георгійович (1944, Христинівка, Черкаська обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1968). У 1981 р. захистив докт. дис. Од 1968 р. працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. У 1972 - 1983 рр., од 2001 р. - заступник головного редактораж. "Філософська думка". Од 1997 р. - голова Антропологічного відділення Укр. філософського фонду. Ініціатор і організатор щорічника "Філософсько-антропологічні читання", присвяченого видатним постатям вітчизняної та світової теоретико-антропологічної думки. Лауреат Держ. премії України в галузі науки і техніки (1982). Коло наукових інтересів - екзистенційно-персоналістична антропологія; історична антропологія; людинотворчий і культуротворчий потенціал практики; співвідношення предметного змісту та форми людського світовід ношення.

[br]

Осн. тв.: "Криза буржуазного раціоналізму і проблема людської особистості" (1973); "Критика ідеалістичних інтерпретацій практики" (1976); "Людина. - Екзистенція. - Історія" (1976); "Людське світовід ношення: даність чи проблема" (1993); "У пошуках невтраченого часу: Роздуми щодо інтелектуальної спадщини українських філософів-шістдесятників" (2002).

див. Павленко, Юрій Віталійович