-
1 задача синтеза
зада́ча си́нтезу -
2 задача синтеза
зада́ча си́нтезу -
3 синтезатор речи
синтеза́тор мо́ви -
4 синтезатор речи
синтеза́тор мо́ви -
5 синтезатор мови
синтеза́тор ре́чиУкраїнсько-російський політехнічний словник > синтезатор мови
-
6 synteza
[синтеза]f -
7 гармонический синтезатор
гармоні́йний синтеза́торРусско-украинский политехнический словарь > гармонический синтезатор
-
8 задача
астр., вчт, матем., физ.зада́ча; ( задание) завда́ння- аполлониева задача
- арифметическая задача
- вариационная задача
- визуальная задача
- вырожденная задача
- геометрическая задача
- граничная задача
- двойственные задачи
- делийская задача
- делосская задача
- дикая задача
- задача анализа
- задача аппроксимации
- задача идентификации
- задача инициатора
- задача минимизации
- задача на доказательство
- задача на построение
- задача преследования
- задача синтеза
- задача управления
- изопериметрическая задача
- картографическая задача
- комбинаторная задача
- конечномерная задача
- континуальная задача
- корректная задача
- линейная задача
- логическая задача
- матричная задача
- многоточечная задача
- многошаговая задача
- невырожденная задача
- нетерминальная задача
- обобщённая задача
- обратная задача
- ограниченная задача
- определённая задача
- оптимизационная задача
- предельная задача
- прикладная задача
- простейшая задача
- псевдообратная задача
- распределительная задача
- сопряжённая задача
- стохастическая задача
- транспортная задача
- экстремальная задача -
9 синтезатор
-
10 гармонический синтезатор
гармоні́йний синтеза́торРусско-украинский политехнический словарь > гармонический синтезатор
-
11 задача
астр., вчт, матем., физ.зада́ча; ( задание) завда́ння- аполлониева задача
- арифметическая задача
- вариационная задача
- визуальная задача
- вырожденная задача
- геометрическая задача
- граничная задача
- двойственные задачи
- делийская задача
- делосская задача
- дикая задача
- задача анализа
- задача аппроксимации
- задача идентификации
- задача инициатора
- задача минимизации
- задача на доказательство
- задача на построение
- задача преследования
- задача синтеза
- задача управления
- изопериметрическая задача
- картографическая задача
- комбинаторная задача
- конечномерная задача
- континуальная задача
- корректная задача
- линейная задача
- логическая задача
- матричная задача
- многоточечная задача
- многошаговая задача
- невырожденная задача
- нетерминальная задача
- обобщённая задача
- обратная задача
- ограниченная задача
- определённая задача
- оптимизационная задача
- предельная задача
- прикладная задача
- простейшая задача
- псевдообратная задача
- распределительная задача
- сопряжённая задача
- стохастическая задача
- транспортная задача
- экстремальная задача -
12 синтезатор
-
13 nuclear fusion reaction
реакция ядерного синтеза -
14 гармонійний синтезатор
гармони́ческий синтеза́торУкраїнсько-російський політехнічний словник > гармонійний синтезатор
-
15 синтезатор
техн. синтеза́тор -
16 дух
ДУХ - потенціал творчої активності, того переходу від стану речей до стану ідей (і навпаки), що постійно здійснюється всередині діяльності. Д. характеризує самоздійснення суб'єкта, його здатність відтворювати себе у предметному світі (зокрема культури) та розпредмечувати цей світ через творчу особистість. Як єдність процесів творчого опредметнення та розпредметнення Д. виступає в об'єктивній та суб'єктивній формі С. уб'єктивний Д. - це інтегральне самовизначення людського "Я" як ідеального буття, "внутрішнього світу", мислячої самосвідомості. Суб'єктивний Д. визначається через зростання у суб'єкті "безконечної персони" (Гегель) як результату перенесення зовнішнього універсуму у внутрішній світ особистості. Об'єктивний Д., навпаки, є пов'язаним із зворотним процесом опредметнення внутрішніх станів, тобто виходу за межі ідеальності у предметне буття, з прагненням суб'єкта до самореалізації як окремого культурного світу. Об'єктивний Д. постає у вигляді інтерсуб'єктивного колективного досвіду усіх різновидів суб'єктоб'єктної взаємодії, яка притаманна історичному процесу формоутворення олюдненого буття. Саме таке буття і здатне до інтеріоризації у "внутрішнє буття" суб'єкта. Отже, суб'єктивний та об'єктивний Д. виступають в органічній єдності. Взаємопов'язаність об'єктивного та суб'єктивного у складі Д. проявляється, зокрема, в тому, що він маніфестується через рольові структури діяльності суб ' єкта та символічні витвори буття, що потребують індивідуальної розшифровки. В цьому відношенні Д. виступає трансформаційним процесом взаємопереходів суб'єктивного та об'єктивного, універсального та індивідуального, формоутворення та змістонаповнення. До атрибутів Д. належать: 1) активність як самотворча діяльність на перетині буттєвості та свідомості; 2) безконечність, тобто здатність до трансценденції, виходу з себе у все вищі ціннісні сфери, до перетину усіх кордонів; здатність, що репрезентується невичерпними можливостями творчості та розуму суб'єкта; 3) свобода як самодіяльність, як необмеженість самовідтворення, виявів проективних сфер свого здійснення, шляхів затвердження своєї буттєвості; 4) абсолютність як самоцінність та властивість самовизначення своїх предикатів, як неодмінного джерела усіх форм перетворення існуючого; 5) самосвідомість у вигляді саморефлексивного мислення та самопокладання смислу. Як філософська категорія Д. є наскрізною проблемою усієї історії філософії. У Платона, який уперше розгорнув цю проблему в систематичній формі, Д. це "світова душа", котра, будучи дотичною до істини та вічних ідей (ейдосів), об'єднує через гармонію і красу життєвий статус розуму та тілесність речей, виступає принципом саморуху. В давньогрецьк. філософії Д. трактувався не як надприродна сутність, а у складі буття і визначався чи то як "пневма" (життєва сила, або, навіть, "тонка" матерія на зразок повітря), чи як "нус" (інтелектуальне начало). Так, у ' стоїків Д. водночас і тілесний початок, і мудрість, здатність жити відповідно до Логосу світу. Тільки з Плотина починається спіритуалізація Д., яка набуває чіткого виразу у Філона Александрійського, котрий ототожнював Д. з Логосом, Софією, духовним життям. У християнстві Д. розглядався як третя іпостась Трійці ("Святий Дух"), що втілює творчу, породжуючу силу Бога-Отця і Бога-Сина. Земним місцеперебуванням цього Д. є церква та душі праведників В. ідповідним чином патристика (Августин Блаженний) та томізм (Тома Аквінськиїї) перетлумачують тезу Аристотеля про Д. як вищий інтелектуальний регістр душі. В Україні, яків інших європейських країнах, релігійне розуміння Д. розвивалось у руслі християнської антропології (Могила, Прокопович, Яворський, Туптало, Кониський та ін.). Д. розглядався як істина душі та вища цінність. Сковорода пов'язує його з "внутрішньою людиною", що має богоподібну природу, та особливим, "третім" символічним світом біблійних архетипів вічності, краси, абсолюту. Масштабне вчення про Д. втілене у системі Гегеля Д. ля нього Д. - це світовий розум, котрий в своєму діалектичному розвитку за принципом тріади (теза, антитеза, синтеза) проходить фази чистих логічних сутностей, природи (як свого інобуття) та історії і усвідомлює себе як абсолют (абсолютну ідею чи абсолютне знання). В цьому розвитку Д. визначається як "для-себе-буття" чи свобода. Вчення про Д. розвивалось Марксом. Ідучи за Гегелем, він співставляє Д. та працю як дві діалектично пов'язані протилежності, в яких праця виступає як позитивна діяльність, що оречевлюється в її результатах, а Д. - як сила негації. Останнє означає у гегелівській традиції те, що "Я" принципово не згасає в жодному результаті, а використовує його як поштовх до подальшого розвитку, тобто предметне буття є для Д. стартовою підставою, передумовою руху. Отже, "первинність" буття є тут позитивно діалектичним моментом творчої негації Д. Розуміння Д. як вільної, творчої сили, що не оречевлюється, а лише символізується у бутті, розвинуте в XX ст Б. ердяєвим. Він визначає Д. як творчість, що є подоланням небуття та втіленням свободи. В такій якості Д. виступає як смисл буття суб'єкта, що розкривається в особистісному існуванні людини. Д., за Бердяєвим, є поєднанням божественної природи з людиною. Аксіологічна позиція в розумінні Д. як найвищої цінності, що розкривається в історичному бутті, відстоювалась Дильтеєм та Віндельбандом. Проти віталістичного тлумачення Д. як інтелектуально паразитичного породження життєвого процесу, котре сковує душу (Клагес, Лессинг, Фробеніус) виступали Гартман, Шелер, Ясперс, для яких Д. маніфестує сходження суб'єкта через символ до вищих щаблів адекватного існування людини О. соблива, але соціально важлива лінія в аналізі Д. була пов'язана з проблемою духовних передумов національного життя. Історично тема національного Д. найбільш виразно формулюється Гердером, який вбачав в ньому носія базисних культурних форм нації та її мовної свідомості. Надалі проблема національного Д. розвивалась в зв'язку з філософією мови (Гумбольдт), філософією історії (Фіхте) та філософією культури (Шпенглер). В Україні проблема національного Д. розроблялась кирило-мефодіївцями (Костомаров, Куліш, Білозерський) під кутом зору народної свідомості, православ'я, укр. ідеї в контексті слов'янської культури. У складі питань державотворення аналіз національного Д. здійснювався в працях Донцова та Липинського. В культурно-історичному аспекті проблема національного Д. досліджувалась Чижевським. В сучасній літературі під поняттям національного Д. мається на увазі інтегральне виявлення духовних ресурсів ствердження нації як суб'єкта світової історії. Ці ресурси визначаються самосвідомістю народу, його світосприйняттям, віруваннями, ментальністю культури та соціальною пам'яттю традицій. Отже, проблема Д. виходить за межі чисто академічного інтересу і має значення не тільки в історико-філософському, а й світоглядно-соціальному ракурсі.С. Кримський -
17 Кульчицький, Олександр Шумило фон
Кульчицький, Олександр Шумило фон (1895, с. Скалат Тернопільської обл. - 1980) - укр. філософ, автор численних праць зі світоглядової, гносеологічної та психологічної проблематики, публікацій з етнології, педагогіки, літературознавства, германістики. Вивчав філософію, психологію та германістику у Львівському ун-ті та Сорбонні. У 1930 р. захистив дис. "Релігія у вченні Ренана", у 1930 - 1932 рр. спеціалізувався з педагогіки у Краківському ун-ті, 1940 р. вимушено емігрував. Згодом працював в Ін-ті психології і психотерапії Мюнхена О. д 1945 р. - проф. психології, згодом філософії Українського Вільного ун-ту О. д 1951 р. проживав у Парижі (член управи Наукового товариства ім. Шевченка). Теоретичні засади досліджень К. формувалися під впливом структурної психології, філософії Шелера, Бергсона, Гартмана, Муньє, особливо - Канта й Сковороди. Пошуки філософської концепції людини приводять К. до переконання, що адекватним методом осягнення людської суті є персоналізм; з огляду на це, К. є автором оригінальної концепції укр. персоналізму. Поєднуючи геопсихічні, расово-психічні, соціопсихічні, культурно-психічні чинники формування українства, особливо під кутом зору глибинної психології, К. розробляє філософсько-антропологічну характерологію укр. людини. Він акцентує на відносній перевазі емоційної, "ендотимної" підвалини та кордоцентризму над екстравертними виявами персональної надбудови. Відіграючи позитивну роль у внутрішньому збагаченні людини, ця тенденція водночас пов'язана зі слабкістю вольового начала. Однак, враховуючи відносну піддатливість колективної підсвідомості укр. людини, К. обстоює постулат щодо можливості внутрішніх психічних змін, пов'язаних з перебудовою політичних та історичних обставин у бік стимуляції та зміцнення раціонально-активних світоглядних настанов. Пізно виступивши на арену світової історії, укр. людина має, на думку К., кращі дані оминути помилки Заходу та оптимально завершити синтез різних психічних шарів і смуг. Тяжіння до світоглядової центрації предмета філософії та до персоналізму дозволяє твердити про певну подібність філософських уподобань К. та світоглядово-антропологічних тенденцій, започаткованих вітчизняними філософами-шістдесятниками.[br]Осн. тв.: "Вступ до філософії" (1946); "Нарис структурної психології" (1949); "Основи філософії і філософічних наук" (1949); "Введення у філософічну антропологію" (1973); "Український персоналізм. Філософська й етнопсихологічна синтеза" (1985).Філософський енциклопедичний словник > Кульчицький, Олександр Шумило фон
См. также в других словарях:
Синтеза минерального сырья институт — Bсесоюзный (ВНИИСИМС) Mин ва геологии CCCP расположен в г. Aлександров Bладимирской обл. Cоздан в 1954. Oсн. науч. направленность: разработка лабораторных, полупром. и пром. технологий синтеза нек рых видов минерального сырья; изучение… … Геологическая энциклопедия
СИНТЕЗА ЗАДАЧИ — совокупность задач, концентрирующихся вокруг проблемы построения управляющей системы (у. с.), имеющей предписанное функционирование. У. с. строится из элементов, к рые обычно сами являются простыми у. с. При синтезе заранее заданы состав… … Математическая энциклопедия
СИНТЕЗА ИСТОРИЧЕСКОГО ШКОЛА — осн. франц. философом и историком А. Бером (1863 1954), организовавшим в 1900 журнал Revue de synthèse historique (с 1931 Revue de synthèse ), a в 1925 Междунар. центр синтеза . С. и. ш. было предпринято также издание многотомной (по плану Бера… … Советская историческая энциклопедия
синтеза — (грч. synthesis) 1. лог. научен метод за проучување на предметот во неговата целост, во дијалектичкото единство и заемната врска на неговите делови и склопови во научното сознание синтезата е врзана за анализата 2. фил. во Хегеловата идеалистичка … Macedonian dictionary
Синтеза́тор электрокардиогра́мм — (истор.) специализированное электронное устройство, предназначавшееся для искусственного получения кривой, сходной по основным параметрам с электрокардиограммой человека при определенных вариантах нормы или при некоторых часто встречающихся… … Медицинская энциклопедия
Институт органического синтеза Академии наук Латвии — Латвийский институт органического синтеза Академии наук Латвии, сокр. OSI (латыш. Latvijas Organiskās sintēzes institūts, англ. Latvian Institute of Organic Synthesis) научно исследовательское заведение СССР, а затем и Латвии.… … Википедия
КАТАЛИЗАТОРЫ СИНТЕЗА НА ОСНОВЕ СО И Н2 — применяются для получения из смеси СО и Н 2 углеводородов и орг. соед., содержащих функц. группы. Для синтеза углеводородов используют гл. обр. никелевые, кобальтовые и железные катализаторы. Те из них, в к рых активным началом является Ni0… … Химическая энциклопедия
Институт органического синтеза и углехимии — ТОО «Институт органического синтеза и углехимии РК» (ИОСУ) Директор Зейнолла Мулдахметович Мулдахметов Сотрудников 30 Расположение … Википедия
АНЕМИИ ВСЛЕДСТВИЕ НАРУШЕНИЙ СИНТЕЗА ГЕМОГЛОБИНА И ОБМЕНА ЖЕЛЕЗА — мед. Гемоглобин (Нb) соединение тема и глобина составляет 95% массы эритроцитов. Нb циркулирующих эритроцитов содержит в тетрапиррольном кольце протопорфирина 62% всего железа организма. Анемии вследствие нарушений синтеза Нb возникают при… … Справочник по болезням
возбуждение термоядерного синтеза тяжёлыми ионами — инициирование термоядерного синтеза тяжёлыми ионами — [А.С.Гольдберг. Англо русский энергетический словарь. 2006 г.] Тематики энергетика в целом Синонимы инициирование термоядерного синтеза тяжёлыми ионами EN heavy ion fusionHIF … Справочник технического переводчика
НЕФТЕХИМИЧЕСКОГО СИНТЕЗА ИНСТИТУТ — (ИНХС) им. А. В. Топчиева РАН, организован в 1958 в Москве. Исследования проблем использования нефти и природных газов, изыскание новых методов синтеза полиолефинов и др … Большой Энциклопедический словарь