профан

Лютер, Мартин (1483, Ейслебен, Саксонія - 1546) - нім. релігійний мислитель і реформатор, ідеолог Реформації, 350 ляйвнщ один із творців загальнонім. літературної мови. Вивчав класичну літературу і філософію в Ерфурті. Магістр вільних мистецтв (1501), докт. теології (1512), проф. теологічного ф-ту Віттенберзького ун-ту (від 1512 р.). Монах-августиніанець (1505-1523), священик (1507), проповідник у Віттенберзькій церкві (від 1516 р.). Започаткував нім. Реформацію маніфестацією "95 тез" біля дверей Віттенберзької церкви (1517); опублікував у 1520 р. публіцистичну трилогію - "До християнського дворянства німецької нації", "Про Вавілонський полон церкви", "Про свободу християнина"; прилюдно спалив папську буллу і церковні декреталії (1520); безкомпромісно відстоював свободу совісті (і своє вчення) на Вормському рейхстазі (1521); відмежовувався від інших (не лютеранських) протестантських віросповідань (анабаптизму, кальвінізму та ін.). Переклав з оригіналів на нім. мову Новий (1522) та Старий (1534) Завіти, перетворивши тим самим Біблію на народну книгу, а її мову - на осердя літературної нім. мови. Написав численні твори (тлумачення текстів Біблії, духовні пісні, байки тощо). До гуманістів ставився неоднозначно - як до союзників, але вважав, що вони заклопотані "людським" значно більше, ніж "Божественним". Співпрацював з главою нім. гуманістів Гуттеном; полемізував з Еразмом Роттердамським: його "Діатрибі, або міркуванням про свободу волі" (1524) протиставив трактат "Про рабство волі" (1525). Людина, за Л., вільна (чи невільна) не тоді, коли може вибирати, а коли вибрана Богом (чи, відповідно, Сатаною). Підтримував ідею розмежування сфер (та істин) розуму і віри. Розум сприймав як орган осягнення того, "що нижче нас", віру - того, "що над нами" В. чення Л. підірвало монополізм католицизму ("папства") й започаткувало засади нової протестантсько-євангельської парадигми теології і церкви. Воно ініціювало поворот: 1) від католицького законоцентризму, орієнтованого на Старий Завіт, до новозавітного християнства (власне, до "первісного християнства"); 2) від засади "Папа вище Писання" - до ствердження пріоритету Св. Письма над церковними переказами й настановами; 3) від виокремлення духівництва у вивищений над усіма стан - посередник між Богом і людьми - до принципу "всезагальності священства" ("кожен християнин - священик") і верховенства Христа над усіма посередниками; 4) від віри в авторитет і спасенність освячених законом "добрих вчинків" - до "віри в віру" (принципу sola fide - спасіння "лише вірою"); 5) від церкви як бюрократичної (і економічної) інституції - до церкви як громади рівнодостойних вірян. Крім того, Л. виступав за реорганізацію монастирів, ліквідацію целібату священиків, звільнення світських судів від верховенства церковного права, за загальну (безкоштовну для бідних) освіту і всестанову народну школу. Реформація, однією з чільних постатей якої був Л., відкрила дорогу плюралізму тлумачень Св. Писання, дедогматизації ставлення до Біблії, теологічній реабілітації усіх форм суспільно-корисної праці, а в тенденції - зближенню профанічного і сакрального Х. оча Л. - насамперед церковний діяч, а не філософ, але його вчення торувало шлях як нім., так і всій новоєвропейській філософії.

[br]

Осн. тв.: Повне видання творів Лютера: нім мовою. У 67 т.; лат. мовою. У 38 т.; рос. мовою "Вибрані твори" (1994).