право

ПРАВО - система загальнообов'язкових норм і відносин, яка охороняється засобами державного впливу, включаючи примусові заходи. П. забезпечує юридичну регламентацію суспільних відносин у межах усього суспільства. Реальний зміст і соціальне призначення правових функцій зумовлені формою і характером державного устрою, економічними відносинами та відношеннями власності, які склались у суспільстві. Водночас П. є відносно самостійним, впливаючи в свою чергу на державні інституції шляхом встановлення юридичних правил і законів, загальнообов'язкових для всіх державних структур. Формування П. - складний історичний процес. Першими регуляторами поведінки людей були звичаї, застосування яких не вимагало державного примусу. Створення держави відбувалось одночасно зі становленням особливих органів, на які покладалося завдання виконання примусових рішень, що вело до відокремлення П. від інших соціальних норм. Починаючи від Античності утверджуються дві основні теорії природи П.: теорія природного ("природженого") П., яка утверджує зумовленість правових принципів, законів, норм природою людини і, як наслідок, їх незалежність від конкретних соціальних умов і держави; позитивістська теорія П., яка утверджує відносність правових норм, їх обумовленість різними особистісними і суспільними факторами. Сучасне П. синтезує ці підходи, надаючи важливого значення невідчужуваним правам людини, одночасно вказуючи на їхню соціальну обумовленість. Перші форми з'явились у прадавні часи писаного П. (закони Хаммурапі у Вавилоні, Хеттські закони) Н. айбільш розвинутою формою стародавнього П. було римське П., яке стало основою для формування феодального П. шляхом трансформацій та пристосування його до нових економічних реалій і потреб. Із розвитком товарно-грошових відносин у Європі значного поширення набуло т. зв. Магдебурзьке П., яке фіксувало особливий статус і права середньовічних міст. Подальший розвиток економічних та суспільних відносин зумовлює появу нових галузей законодавства, диференціацію П. на правові системи та сфери застосування. Важливого значення набуває формування загальносвітових принципів П. (Статут ООН, Загальна декларація прав людини).

I. нареч. -

1) (ей, ей! уверяю) далебі(г), бігме, (в самом деле) справді, дійсно, певне, [Далебі, що правда! (Гр.), Далебіг, не знаю, що й діяти (Н.-Лев.). Бігме, я не брав твоєї сокири (Кам'янец.). Ні, справді, не мав часу - тим і не зайшов (Ум.)];

2) (справедливо) право, по правді, справедливо. [Свої своїх не так то будуть право судити (Куліш). По правді роби, доброго й кінця сподівайся (Приказка)].

II. сущ.

1) право. [Ми маєм права на папері, а обов'язки на плечах (Франко)]. -во собственности - право власности. -во пользования - право користування чим и з чого. Естественное -во - природнє, натуральне, прирожденне право. -во сильного - право дужчого. -во на наследство - право на спадщину, на спадок. Пожизненное -во - доживотне (досмертне) право. Вступать в -ва - вступати в права. -во участия в выборах - право участи в виборах. Заседать с -вом голоса - засідати з правом голосування. Иметь -во на что - мати право на що и до чого. [Ми то маємо на се право, тільки-ж се таке право, що не маємо права так зробити (Куліш). Чує Русь право до цього (Куліш). Це-ж моя теличка. Яке ви маєте до неї право? (Звин.)]. Я имею -во на эту землю - я маю право на цю землю. Иметь -во, быть в -ве что-л. сделать - мати право щось зробити. Я в -ве говорить так - я маю право так казати. Лишиться -ва - позбутися права, відпасти права. Приобрести -во на что-л., что-л. делать - набути право, добути права на що (и до чого), що робити. Через жіночку добув я права дорогого пана другом звать (Самійл.)]. Присвоить себе -во - узяти (загарбати) собі право. Оставить за собой -во - застерегти собі право. Пользоваться всеми -вами гражданства - мати всі права громадянські. Имеющий -во - правний. [Тепер уже вона в хаті правніша за мене, казала свекруха про невістку, як умер свекор (Сквир.)]. Давать, дать законное -во кому - уповажнювати, уповажнити (правом) кого, надавати, надати право кому. Лишить кого-л. всех прав состояния - позбавити кого всіх громадянських прав. Нарушать, попирать чьё-л. -во - порушати, ламати чиє право, топтати чиє право. По -ву - правом, з права. По -ву давности - правом давности. По -ву покупки - правом набуття. По -ву вечного владения - вічистим правом. По какому -ву владеет он этим имением? - (за) яким правом, з якого права посідає він цей маєток? По -ву завоевания - правом завойовництва, заборчим правом. По -ву отца, наследника - правом батьківським, спадкоємницьким, як батько, як спадкоємець. По -ву (по справедливости) гордиться чем-л., по -ву считаться чем-л. - з правом, по правді пишатися чим и з чого, з правом уважатися за що;

2) (в объект. смысле: законы) право (мн. права). [Право польське. Як велять права й статут (Біл.-Нос.)]. -во обычное, уголовное, гражданское, международное, наследственное и т. п. - право звичаєве, карне, цивільне, міжнародне, спадкове і т. п. (см. под соответствующими терминами). -во участия общего - загальне право в чужій речі, право спільности. -во участия частного - право участи приватної, (приватне) право в чужій речі. Действующее -во - дійове право. -во представления, юрид. - право заступництва. -ва, преимущества дворянства - право шляхетського стану. Крепостное -во - кріпацтво, кріпаччина, панське право, панщина. [Се було ще за панського права (Гр.)]. Вопреки -ву - через право. [Не всі-ж однаково слухались великого князя, що сидів у Києві, і не один і з менших п'явсь на його столець через право (Куліш)];

3) право, правознавство; см. Правоведение.

* * *

техн.; физ. правовинтово́й

матем. правоидеа́льный

матем. правоинвариа́нтный

далебі(г), бігме, присяй-богу.

ПРИРОДНЕ (природжене) ПРАВО - сукупність загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, дотримання яких забезпечує рівність можливостей існування та розвитку кожної людини у суспільстві. Своїми витоками концепція П.п. сягає давньогрецьк. філософії, коли при розгляді проблем існування суспільного устрою та суспільної моралі мислителі зіткнулися з дилемою: чи політичні ідеали та мораль універсальні, загальнозначимі чи вони мають відносний характер? Були запропоновані дві протилежні, взаємовиключні концепції: 1) право та мораль мають абсолютний, універсальний характер через природне ("природжене"), або божественне, походження - концепція П.п.; 2) мораль та право обумовлені специфічними реаліями суспільства - політичними, економічними, історичними, а тому мають відносний характер — концепціят. зв. позитивного, або світського права. Концепція П.п. започаткована у вченні Платона про ідеальну державу, в якій право та мораль мають універсальну, або абсолютну, природу, оскільки ґрунтуються на ідеї добра, або блага, яка знаходить втілення в невизначено-множинних варіантах земного буття. На відміну від Платона, софісти (Фрасимах, Горгій, Протагор) вважали мораль та право породженими суспільством, а тому відносними і настільки ж багатоманітними, як судження про смаки. Аристотель займав помірковану позицію у питанні про природу права, вважаючи етичні та правові концепції практичними дисциплінами, мета яких полягає у формуванні раціональних соціальних взаємодій, які дозволяють людині брати участь у суспільному житті згідно з власними здібностями, нахилами та уподобаннями. Концепція П.п. відігравала велику роль в культурі Нового часу та епохи Просвітництва (Монтеск'є, Вольтер, Гольбах) для захисту ідеї рівності всіх громадян у суспільстві та їхніх прав на економічні, політичні, релігійні свободи. Вершиною концепції П.п. та її трансформацією є категоричний імператив Канта, під яким розуміється деяке безумовне моральне веління, яке вимагає від людини неухильно слідувати моральному приписові: "поводься так, щоб максими (правила), якими керується твоя воля, могли стати принципами загального законодавства" Г. егель категорично виступив проти теорії П.п. в поясненні природи держави та відносин людей у суспільстві, критикуючи етичну та правову концепцію Канта за формалізм та позаісторичність. За Гегелем, правові та етичні категорії вкорінені у суспільному житті. Сучасні правові теорії долають різке розмежування концепцій П.п. та позитивного, світського права. Звернення до концепції П.п. дозволяє уникнути релятивізму та скептицизму, які виникають в разі відмови від неї. Ідея позитивного, або світського, права дозволяє позбавитися догматизму, коли постулюється універсальний правовий закон без урахування його зв'язку з конкретними умовами (за висловом Монтеск'є, "дух законів" завжди спирається на взаємозв'язок П.п. та соціального середовища, що спричиняє відповідні формулювання універсального закону). У сучасному праві розрізняють П.п. людини, П.п. сім'ї, П.п. нації, які мають бути загальними та рівними для всіх суб'єктів. П.п. людини - це певні можливості (фізичні, економічні, політичні, культурні, особистісні), які забезпечують гідне існування людини як фізичної, культурної, політичної істоти та її збереження і розвиток як особистості, індивідуальності з власним психо-емоційним сприйняттям світу.

див. природне право

право

право