повернутися

1. війна, бойові дії

2. боротьба, ворожнеча, ворожість

- accidental war випадкова війна; війна, яка вибухнула внаслідок непередбаченого інциденту

- aggressive war агресивна війна

- all-out nuclear war тотальна ядерна війна

- atomic war атомна війна

- barbarious war варварська війна

- cold war холодна війна

- cold war rhetoric риторика "холодної війни"

- contained war місцеві бойові дії, війна локального характеру

- controlled counterforce war контрольована контрсилова війна

- conventional war війна з застосуванням звичайного озброєння

- costly war війна, що дорого коштує

- counterforce war контрсиловий удар

- counterguerrilla war бойові дії проти партизанів

- destructive war спустошуюча війна

- fratricidal war братовбивча війна

- general war всезагальна війна

- global war глобальна війна

- hot war "гаряча війна", справжня війна (на противагу "холодній війні")

- information war інформаційна війна

- limited war обмежена війна

- limited strategic war обмежена стратегічна війна

- local war локальна/ місцева війна

- long war довготривала війна

- net war мережева війна

- nuclear war ядерна війна

- nuclear-missile war ракетно-ядерна війна

- offensive war наступальна війна

- predatory war грабіжницька війна

- preventive war превентивна війна

- racial war расистська війна

- tariff war митна війна

- trade war торговельна війна

- shooting war "гаряча війна", справжня війна (на противагу "холодній війні")

- total war тотальна війна

- uncontained war необмежена війна

- uncontrolled war необмежена війна

- undeclared war неоголошена війна

- unjust war несправедлива війна

- vengetful war реваншистська війна

- world war світова війна

- war budget воєнний бюджет

- war build up воєнні приготування, зосередження військ

- war cabinet військовий кабінет, уряд воєнного часу

- war capability воєнний потенціал

- war conditions умови воєнного часу

- war crimes воєнні злочини

- war criminals воєнні злочинці

- war damage збитки від війни

- war debts воєнні борги

- war decoration бойова нагорода

- war effort мобілізація усіх сил на оборону країни; робота для потреб фронту

- war focus вогнище війни

- war games воєнні ігри

- war guilt відповідальність/ вина за розв'язання війни

- war hawk палій війни

- war honours бойові відзнаки

- W. House військ. розм. рідко військове міністерство

- war hysteria воєнна істерія

- war loss воєнні втрати

- war material військове майно, бойова техніка

- war peril воєнна загроза

- war potential воєнний потенціал

- war power(s) надзвичайні повноваження уряду на час війни

- war preparations військові приготування

- war prisoner військовополонений

- war reparations воєнні репарації

- war service служба на фронті

- war services воєнні послуги

- war strength бойовий склад, чисельність за штатами воєнного часу

- war of aggression агресивна війна

- war of attrition війна на виснаження

- war of extermination війна на знищення

- war against illiteracy боротьба з неграмотністю/ неосвіченістю

- war of nerves війна нервів, психологічна війна

- avoidance of nuclear war запобігання ядерній війні

- council of war військова рада

- country at war країна у стані війни; воююча країна

- declaration of war оголошеня війни

- drive for "preventative" nuclear war курс на "превентивну" ядерну війну

- imminent danger of war неминуча небезпека війни; небезпека, яка насувається

- incitement of war підбурювання до війни

- laws of war юр. закони війни

- means of war засоби ведення війни

- menace of war загроза/ небезпека війни

- on the brink of war на межі війни

- on the verge of war на межі війни

- opposition to war боротьба проти війни

- outbreak of nuclear war раптовий спалах/ вибух ядерної війни

- peril of nuclear war небезпека ядерної війни

- prevention of nuclear war запобігання ядерній війні

- resistance to war боротьба проти війни

- risk of nuclear war ризик ядерної війни, небезпека спалаху ядерної війни

- state of war стан війни

- support for war підтримка війни

- theatre of a limited nuclear war театр обмеженої ядерної війни

- threat of war загроза/ небезпека війни

- to accept the possibility of nuclear war визнати можливість ядерної війни

- to advocate cold war виступати на захист холодної війни; обстоювати/ захищати холодну війну

- to avoid (nuclear) war уникнути (ядерної) війни

- to be at war with smbd. бути у стані війни з кимсь

- to breed wars виношувати плани війни

- to bring about a war розв'язати війну

- to declare war оголосити війну

- to eliminate war усунути можливість виникнення війни

- to exclude a new war виключати/ не допускати можливість виникнення нової війни

- to fan war роздмухувати/ розпалювати війну

- to fight a bloody war вести кровопролитну війну

- to handle the question of war and peace розглядати/ вирішувати проблему війни і миру

- to head off war відвернути війну

- to incite war роздмухувати/ розпалювати війну

- to increase the risks of war збільшити ймовірність війни

- to launch a war against smbd. розпочати війну проти когось

- to levy war on/ against smbd. вести війну, воювати з кимсь

- to lower the threshold of a nuclear war знизити поріг ядерної війни

- to make war on/ against smbd. вести війну, воювати з кимсь

- to menace war погрожувати війною

- to mitigate the horrors of war зменшувати жахи війни

- to plunge a country into war втягнути країну у війну

- to prevent war відвернути війну

- to reduce the threat of nuclear war зменшити загрозу ядерної війни

- to remove the danger of nuclear war усунути небезпеку ядерної війни

- to return to the cold war повернутися до часів холодної війни

- to stir up war роздмухувати/ розпалювати війну

- to stop cold war зупинити/ припинити холодну війну

- to support cold war підтримувати політику холодної війни

- to trigger off a war розв'язати війну

- to unleash a war розв'язати війну

- to wage war on/ against smbd. вести війну, воювати з кимсь

- Vietnam war війна США проти Демократичної Республіки В'єтнам (1964–1973 рр.)

- W. Cross орден "Воєнний Хрест" (Велика Британія)

- W. of Independence (Revolutionary W.) війна за незалежність в США (1775–1783)

 1. повернутися;

 2. навернутися;

 3. навернутися, прийняти (віру)

 1. обернутися;

 2. повернутися;

 3. звернутися

 1. відвернутися;

 2. повернутися;

 3. перевернутися;

 4. відцуратися (перен.)

 1. обвитися;

 2. обкутатися;

 3. обмотатися; 4.повернутися; обернутися

 1. повернути;

 2. повернутися

 вернутися, повернутися; вернути, повернути

 1. повернутися;

 2. звернутися;

 3. окупитися; оплатитися

обдурювати, обманювати, вводити в оману, дурити, ошукувати; хызны алдатып алған узяв дівчину обманом СБФ; алдатый оларын обдурює їх Б; алдатып т'етмеге болий, хайтмасы бела збрехавши, піти можна, повернутися після цього — ось біда СБЧ.

весь час ВН, СГС; одно кӧзйашлен весь час у сльозах ВН; о одно далаб этий хайтмаа эве він увесь час намагається повернутися додому СГС.

1. назад ВН-СГ; т'ери алзабирати назад, повертати собі Г; т'ери бер- віддавати назад, повертати кому О; т'ери т'ельприйти назад, повернутися П; т'ери т'ет- піти назадП, СМ; т'ери хайт- повертатися назад СБ, П; т'ери хайтар- повертати назад П-Б; хойай т'ери ставить знову на своє місце СМ; т'ерийе дӧн- відступати, повертатися назад Б;

2. післяйм. починаючи з, від, тому СБ, СМ, Б; андан т'ери відтоді СБФ; бир-эки йыл т'ери рік-два тому СБ; бӧгӱндэн т'ери від сьогодні СБФ; хач йыл т'ери? скільки років тому? СБ; эт'и йӱз йылдан т'ери двісті років тому Б; эт'и йӱз йылдан т'ери падышах берд'ен оларға йер двісті років тому цариця надала їм землю Б; пор. гери, д'ери, йери, кери.

сірий К, гнідий СМ, К, карий, каурий К; т'ери ат сірий кінь К; пор. герат, керат, кир III, кират, крат, т'ерат.

ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ КОЛО - взаємообумовленість розуміння елементів якоїсь ситуації загальним усвідомленням цієї ситуації,ї навпаки; оскільки і саме загальне усвідомлення визначається з'ясуванням його компонентів. Г. к. розривається, якщо припустити один з аспектів ситуації напередвідомим і потім, використавши його як передпосилку розуміння загальної ситуації, повернутися до його перевірки на новому рівні усвідомлення. Через таку багаторівневість Г. к. відрізняється від "логічного кола". Термін "Г. к." був уведений у XIX ст Ш. ляєрмахером і використовувався представниками герменевтики (зокрема Гадамером) в контексті розкриття гносеологічної ролі традиції як регулятивного чинника інтерсуб'єктивного досвіду. За такого підходу евристичним є розв'язання Г. к. шляхом потенціювання або актуалізації цілого чи його частин у процесі розуміння певних ситуацій. Загалом Г. к. є свідченням того, що герменевтичний процес розгортається поступенево, тобто передбачає перспективу подальшого розкриття ситуації, яка підлягає усвідомленню.

ГНОЗИС ( від грецьк. γνωσιζ - знання, пізнання, вчення) - грецьк. термін для позначення знання. В епоху Еллінізму Г. означав проникнення в надчуттєвий світ шляхом споглядання духовних сутностей і Бога. Г. є чільним поняттям релігійно-філософських систем гностиків, згідно з якими, Г. є особливим потаємним одкровенням Бога для обраних людей, що стає запорукою їхнього спасіння С. тосується насамперед містичного пізнання. Згідно з гностицизмом, теорія пізнання виступає таїною, яку Христос-Спаситель відкрив обраному колу своїх учнів для їхнього спасіння. Г. охоплює відомості про справжню духовну природу людей та шляхи їхнього спасіння через звільнення духовного начала від матеріальних пут. Коли людина прагне повернутися до Бога, Г. виконує функцію оберегу від нападів злого Деміурга, який є творцем матеріального світу і протистоїть духовним прагненням людини. До складу Г. нерідко входило вчення про перевтілення душ. Сам Г., стану якого можна було досягнути лише шляхом аскетичних практик, рятував людину від низки перевтілень, на які вона була приречена внаслідок особливостей матеріального світу (див. гностицизм).

Йоган Скот Еріугена (бл. 800 - 810, Ірландія - бл. 877) - середньовічний богослов і філософ. Освіту здобув в одному з ірландських монастирів. Од початку 840-х рр. проживав у Франції, при дворі Карла Лисого.У своїх поглядах був послідовником Св. Августина та Псевдо-ДіонісіяАреопагіта; твори останнього від 855 р. почав перекладати з грецьк. на лат. мову, супроводжуючи власні переклади детальними коментарями. Філософська система Й.С.Е. близька до пантеїзму з виразними елементами діалектики та містицизму. Прагнув довести, що і розум, і одкровення є джерелами істини, тому не суперечать одне одному. У творі "Про поділ природи" ("De divisione naturae") обґрунтовує пантеїстичну ідею, що Бог і світ об'єднуються в єдиному понятті "сущого", або "природи". До "природи" Й.С.Е. відносить не тільки те, що є, а й те, чого нема. Вся природа поділяється ним на чотири класи: 1) "природа, що творить, але не є створеною", тобто Бог як предковічна першопричина всіх речей; 2) "природа, що творить і сама створена", тобто ідеї (типу платонівських), що існують у Богові; 3) "природа, що створена, але сама не творить", тобто світ одиничних речей, і 4) "природа, що не творить і не створена", тобто знову Бог, але не як творець, а як мета й призначення всіх речей. Усе, що випромінюється з Бога, прагне повернутися до нього; отже, кінець усіх речей збігається з їхнім початком. Переклад Й.С.Е. творів Псевдо-Діонісія Ареопагіта справив великий вплив на середньовічну думку, хоч основний твір самого філософа - "Про поділ природи" - мав доволі незначне поширення (до того ж, його не раз як єретичний засуджувала церква).

[br]

Осн. тв.: "Про божественне передвизначення"; "Про поділ природи".

МЕТАФІЗИКА ( від грецьк. μετά; φνσικά - після фізики) - філософське вчення про надчуттєві принципи та першооснови буття. Термін "М." ввів систематизатор творів Аристотеля Андронік Родоський (І ст. до н. е.), стосовно групи трактатів про "буття саме по собі". Сам Аристотель називав науку, що викладена в цих книгах, "першою філософією", "наукою про божество" ("теологією"), або просто "мудрістю". Умоосяжний, теоретичний характер цієї науки протиставляв сфері практичного досвіду, чим утверджується вища цінність М. Аристотель тут виступав як учень Платона. Однак, якщо для Платона існує лише одна філософія - мудрість, що спрямована на пізнання істинно сущого, тобто ідей, то Аристотель відрізняє "першу філософію" від другої ("фізики") і в такий спосіб закріплює за М. статус вищого знання про першопричини буття, знання, що існує як мета людського життя і джерело насолоди. Середньовічна філософія вважала М. вищою формою раціонального пізнання буття, але такою, що підпорядкована одкровенню. В її річищі детально тлумачилися проблеми співвідношення свободи і необхідності, загальних понять, можливості богопізнання за аналогією з пізнанням вищих родів сущого - блага, істини тощо. М. Нового часу долає межі теології. Зазнавши значного впливу натурфілософських ідей Відродження, М. насичується природничонауковою тематикою і водночас актуалізує у своєму проблемному корпусі питання гносеології. М. раціоналізму Щекарт, Спіноза, Ляйбніц) розвивалася в тісному зв'язку із традиційною онтологією. "Емпірична М." різко виступала проти гіпостазування сутностей, характерного для схоластичної філософії. У XVI - XVII ст. формується т. зв. нім. "шкільна", або "університетська", Неосхоластична М. Вона виникла внаслідок перенесення на нім. протестантський ґрунт ісп. єзуїтської М., що набула розвитку у працях Суареса. У нім. "шкільній" М. предмет визначається за Аристотелем: суще, стани сущого і види сущого; суб'єкт розглядається як: суб'єкт пізнання, граматичний суб'єкт, предмет дослідження. Одними із перших нім. проф. М. були Корнеліус Мартині (1568 - 1621), Якоб Мартині (1570 - 1649), Клеменс Тимплер, Абрахам Калов (1612 - 1686). Класична М., що репрезентована насамперед творами Вольфа, становить своєрідну трансформацію "шкільної" неосхоластичної М. Вольф вводить у М. картезіанський принцип "cogito, ergo sum." Це змінює характер викладу матеріалу та його послідовність: онтологія, загальна космологія, емпірична психологія, раціональна психологія, природна теологія. Кант звернув увагу на здатність М. періодично відновлюватися в культурі. М. є завершенням культури людського розуму і, за Кантом, можлива як систематичне знання, виведене із чистого розуму. Він вводить розрізнення М. природи і М. звичаєвості; остання є такою сферою, де суперечності чистого розуму знаходять практичне розв'язання. Проте Кант не побудував системи М., обмежившись дослідженням протиріч, в які доконче потрапляє розум у намаганні синтезувати завершену картину світу. Фіхте і Шеллінг, спираючись на кантівський принцип активності суб'єкта, прагнули створити позитивну М. З цією метою вони тлумачать діалектику розуму не як теоретичну безвихідь, а як рушій мислення, що веде до істини. Гегель вперше протиставив М. і діалектику як два різних методи пізнання. Разом з тим він розумів свою власну філософію як "істинну М.", "науку наук". У марксизмі зберігається тлумачення М. як методу, протилежністю якого є діалектика - спосіб мислення і вчення про розвиток буття і мислення. У друг. пол. XIX ст. складається негативне ставлення до М., особливо її гегелівської версії. Антиметафізичну спрямованість має антропологія Фоєрбаха, ірраціоналізм К'єркегора, волюнтаризм Шопенгауера. Проти М. були налаштовані позитивізм і неокантіанство. З критикою позитивного ставлення до М. виступили академічні й університетські філософи України (Юркевич, Гогоцький, Ліницький, Козлов). У рос. філософській традиції В. Соловйов розробив пантеїстичну "М. Всеєдності". Флоренський, Булгаков, Франк поєднували пошуки М. із проблемою антроподицеї. На Заході Гартман, спираючись на критичну онтологію, прагнув по-новому осмислити проблеми М. Неотомісти (Жильсон, Маритен) актуалізували метафізичні принципи середньовічної схоластики. У певний спосіб відновлюються підставові принципи традиційної М. також у філософії процесу Вайтгеда, феноменології Гуссерля, екзистенціалізмі. Гайдеггер, критикуючи М. як тип західноєвропейської культури, намагався повернутися до М. в її доплатонівській формі Н. еопозитивісти, спочатку відкинувши М. (напр., ранній Вітгенштайн), врешті-решт приходять до визнання проблематики М. Критичний раціоналізм Поппера також стверджує право М. на існування. У теорії "трьох світів" він обґрунтовує буття фізичного і ментального світів, а також світу об'єктивного знання. Постструктуралістський філософський дискурс перейнявся метою "деконструкції" (Деррида) попередньої метафізичної традиції. Дельоз і Гваттарі вважають, що клас філософії буття, починаючи з Платона й Аристотеля, оперує незмінними бінарними опозиціями типу "субстанція - акциденція", "об'єкт - суб'єкт", і протиставляють їм філософію становлення. Разом з тим сучасний філософський дискурс залишає за М. право на осмислення ситуації буття людини у світі.

Прокл, Діадох (412, Константинополь - 485) - давньогрецьк. філософ, неоплатонік. Навчався в Александрії, потім в Афінах у Плутарха і Сиріана. Після Сиріана очолив Академію в Афінах. Його філософські пошуки були підпорядковані прагненню створити таку систему мислення, яка б узгодила і поєднала вчення Плотина, Ямвліха, Платана й Аристотеля. Коментарі П. до Платона, Плотина, ІІорфирія, тлумачення до Гомера, Гесіода та орфіків вважаються взірцями неоплатонічної академічної екзегези. Зв'язок П. з аристотелізмом засвідчує написаний ним вступ до філософії Аристотеля й трактат "Першооснови фізики". Систематичний виклад понять неоплатонізму подається у "Першоосновах теології". Ієрархічна структура буття виводиться, за П., від надсущого Єдиного, що є Благо і Бог, через надсущих одиниць-богів до богів (умів) сущих і мислимих, яким він протиставляє богів (умів) мислячих. З останніми пов'язані мислячі душі, нижче розміщуються ангели, демони й герої, а ще нижче - "часткові душі", до яких належить душа людини. У стані екстазу душа спроможна повернутися до Єдиного ("повернення" - одна з трьох засадничих категорій поряд з "єдиним" та "різноманітним"). Для філософської системи П. характерне обґрунтування рівноваги в процесі взаємодії еманації та повернення.

[br]

Осн. тв.: "Першоосновитеології"; "Теологія Платона"; "Першооснови фізики: десять сумнівів щодо Провидіння"; "Про Провидіння і Фатум".

ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ - філософська дисципліна, що вивчає культуру у всій багатоманітності її історичних форм та багатогранності структурних специфікацій. Ф.к. необхідно відрізняти від філософії історії, оскільки цикли розвитку культури не збігаються з етапами історичної еволюції, а також від соціології культури, яка вивчає культуру в процесі її емпіричного функціювання в соціумі З. самого початку поняття культури (або аналогічне йому) в стародавній європейській та східній філософській думці означало цілеспрямований вплив людини на природу, виховання людини, слідування певним морально-духовним принципам. Лнтичні софісти та кініки виступили з ідеями критики культури, повернення людини до природи. Китайський даосизм також пропонував відійти від однобічного людського "дао" і повернутися до всеосяжного вищого "дао" Всесвіту. В християнстві, починаючи з раннього, критерієм ставлення до культури стає не природа, а Бог. З друг, пол. XVIII ст. починається новий етап у розвитку філософії культури. Під культурою починають розуміти всю сукупність досягнень у науках та мистецтвах, а в Ф.к. розгортається широке коло досліджень, які потім розгалужуються на філософію мови, філософію міфу, філософію релігії, філософію права тощо. Руссо критикував культуру й цивілізацію за штучне посилення нерівності порівняно з природним станом нерівності у первісному суспільстві. Гердер розглядає культуру в контексті історичного розвитку людства як прояв здібностей людського розуму. Ніцше виходить із твердження про природну антикультурність людини, а культуру розглядає як засіб поневолення й боротьби за владу Ш. пенглер звертається до порівняльного аналізу головних історичних культур, вважаючи кожну з них замкненим організмом із властивим їй життєвим циклом. Тойнбі, продовжуючи розвивати ідею локальних цивілізацій, намагається об'єднати їх єдиним знаменником на кшталт "Граду Божого" Августина. В останній трет. XIX - перш. пол. XX ст. антропологи та етнографи (Тайлор, Боас, Крьобер, Малиновський) досліджували примітивні суспільства з точки зору функціювання їх культурних інститутів, а культура починає розглядатись як цілісність, що ієрархічно впорядковує елементи та системи. Представники культурної антропології почали розглядати культуру як інваріантну стабільну структуру, що є способом збереження, акумуляції й передачі соціального спадку. Фройд розглядає культуру як засіб соціального пригнічення і разом з тим як форму можливої сублімації. Неофройдизм вбачає в культурі знакову систему закріплення психічних переживань К. ассирер та Юнг вивчали символічні властивості культури, зокрема, останній вважав, що певні символи можуть активізувати архетипи колективного позасвідомого. В філософських концепціях постіндустріального суспільства (Велл та ін.) культура виступає важливим засобом гармонізації стосунків як всередині соціуму, так і між людиною і природою.

Шевченко, Тарас Григорович (1814, с. Моринці, Черкащина - 1861) - укр. поет, художник та мислитель. Акад. Петербурзької Академії мистецтв (з 1860 р.), один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, політичну програму якого (міжнародна слов'янська федерація республікансько-демократичного типу) поділяв і в пізній період творчості Н. а формування філософського світогляду Ш. визначальний вплив мали християнська провіденціалістська сотеріологія, а також історіософія укр. ("Історія Русів") та польськ. (Міцкевич) романтизму з притаманною цій останній концепцією духовного месіанства поневоленого народу, що своєю історичною покутою покликаний вивести людство в есхатологічний план буття. В укр. інтелектуальній історії переломове значення мала вперше сформульована Ш. ідея нації як духовного континууму "мертвих, і живих, і ненарожденних" ("Посланіє"). Порівняно з виробленою нім. класичним ідеалізмом, вона відзначається, по-перше, цілковитим ігноруванням державного і недержавного ("історичного" й "неісторичного") способів існування нації (що було особливо актуальним для пробудження укр. національної свідомості), а по-друге, нелінійним (циклічним) розумінням національної духовної тяглості як такої, в якій не лише предки відповідають за долю нащадків, а й нащадки - за долю предків (посмертну). Загалом же ставлення НІ. до нім. ідеалізму (як і до всяких чистих форм раціонального пізнання) було незмінно критичним: у центрі його світогляду стоїть моральне переживання конкретної людини, тож єдино адекватним способом пізнання для III. виступає не теоретична філософія, а міф. Протоекзистенціалістські ідеї Ш., споріднені з етичним ученням його сучасника К'єркегора, становлять найоригінальнішу частину його філософського спадку. Відповідно і в своїй філософії історії Ш. переносить наголос із головної для кирило-мефодіївців проблеми - покути - на проблему вини, причому зарівно ката, що зазіхає на цілість чужого існування, як і жертви, що, втрачаючи волю до життя, впадає в "нежитіє" - "сон", рівний відмові від себе (співвідношення між цими двома моделюється Ш. у "Кобзарі" через взаємини "неситої" Рос. імперії та колонізованої нею України зі "сплячою" волею). Відтак поневолювачі ("царі" зі своїми функціонерами) й поневолені ("раби") різняться між собою як вільні й мимовільні злочинці-боговідступники, а земна історія людства постає звихненням первісного божого задуму, до якого має повернутися через очищення Словом (Сином). Саме Син і Мати є для Ш. центральними постатями майбутнього "оновленого" християнства, звільненого від синодально-православного "ідолопоклонства". Чижевський вважав христоцентризм Ш. прямим вислідом його антропоцентризму, проте пізніші дослідження (Грабовича, Плюща) показали, що такий христоцентризм слід пов'язувати насамперед із дисидентською як щодо візантійського цезарепапізму, так і щодо католицького папоцезаризму, близькою до реформаційно-протестантської (за Грабовичем, міленарною) екуменічно-християнською позицією Ш. В цілому ж проблема релігійного світогляду Ш., його джерел, характеру та еволюції залишається в філософському шевченкознавстві найменш дослідженою.

[br]

Осн. тв.: "Повне зібрання творів". У 6 т. (1963-1964).