лев

1) зоол. Felis leo L. - лев (р. лева, мн. леви). [Але ви тихо, тихо йдіть, сліпого лева не будіть (Олесь)]. Лев (легендарный в сказках, архилев) - пролев, пралев, перелев. [Ти лев собі, а я пролев (Руданськ.). Ой ти лев, а я перелев (Чуб. II). Я каже - лев! - А я - пралев! (Чуб. II)]. Рыкание -ва - левовий рик;

2) лев морской, Phoca vitulina L. - морський лев, срвн. Тюлень;

3) лев муравьиный, Myrmeleon L. - лев мурашиний;

4) астр. (созвездие, Leo major, Leo minor) - Лев великий, Лев малий;

5) (монета) лев;

6) (в перен. знач.) лев, джеґер (-ря), джиґун (-на); срвн. ещё Ловелас и Щёголь.

* * *

1) зоол. Felis leo L. - лев (р. лева, мн. леви). [Але ви тихо, тихо йдіть, сліпого лева не будіть (Олесь)]. Лев (легендарный в сказках, архилев) - пролев, пралев, перелев. [Ти лев собі, а я пролев (Руданськ.). Ой ти лев, а я перелев (Чуб. II). Я каже - лев! - А я - пралев! (Чуб. II)]. Рыкание -ва - левовий рик;

2) лев морской, Phoca vitulina L. - морський лев, срвн. Тюлень;

3) лев муравьиный, Myrmeleon L. - лев мурашиний;

4) астр. (созвездие, Leo major, Leo minor) - Лев великий, Лев малий;

5) (монета) лев;

6) (в перен. знач.) лев, джеґер (-ря), джиґун (-на); срвн. ещё Ловелас и Щёголь.

* * *

Леві-брюль, Люсьєн (1857, Париж - 1939) - франц. філософ. Освіту отримав у Парижі. Проф. філософії у Сорбонні (од 1899 р.). Головний напрям досліджень - відмінності в структурах мислення первісної ("примітивної") та сучасної ("раціоналістичної") людини. Виступав з критикою еволюціоністської антропологічної школи, започаткованої Тейлором та Фрезером, згідно з якою специфічність уявлень первісної людини пояснювалась браком знань і особистими мисленнєвими зусиллями "дикуна", що прагнув пояснити світ. За Л.-Б., первісне мислення функціює за власними, особливими законами, у формуванні яких головну роль відіграють традиційні колективні уявлення, котрі для представника архаїчного суспільства є нерефлексивно засвоюваною культурною спадщиною Д. ля такого дологічного мислення природний причинно-наслідковий зв'язок є похідним і несуттєвим, а в основі будьякої події лежить принцип "партиципації" - співпричетності людини до універсального сутнісного зв'язку всього з усім, який здійснюється через опосередкування ритуально-магічними діями. В останні роки життя Л.-Б. пом'якшив протиставлення дологічного (первісного) і логічного (сучасного) типів мислення К. онцепція Л.-Б. справила значний вплив на подальше вивчення історичних форм мислення, зокрема на аналітичну психологію Юнга. Піддана критиці з боку структуралістської антропології в особі передусім Леві-Стросса, який заперечував ідею дологічної домінанти у первісному мисленні.

[br]

Осн. тв.: "Філософія Огюста Конта" (1900); "Етика і моральна наука" (1903); "Примітивна ментальність" (1922); "Примітивна міфологія" (1935).

Левінас, Емманюель (1905, Ковно - 1995) - франц. філософ. Вчився у гімназії в Харкові. В Україні був свідком революції 1917 р. і громадянської війни. У 1923 р. став студентом ун-ту Страсбурга, у 1930 р. - громадянином Франції. У 1940 - 1945 рр. - полон у Німеччині. У 1961 р. Л. - проф. ун-ту Пуатьє, в 1967 р. - ун-ту Париж - Нантер, в 1973 р. - проф С. орбонни. Л. захистив першу у Франції докт. дис., присвячену нім. феноменології "Теорія інтуїції в феноменології Гуссерля" (1930). На міжнародне визнання Л. здобувся завдяки трактату з етики і метафізики "Тотальність і нескінченність" (1961). Л. піддав критиці спекулятивне підґрунтя новітніх тоталітарних ідеологій - онтологію тотальності, бачення буття з точки зору війни, фронту та "фронтального" погляду на речі й особистості. Філософія (і власне людяність) починається з тієї миті, коли "страх за іншого, за смерть ближнього є моїм страхом, але зовсім не страхом за мене". Нескінченність Л. шукає в обличчі іншої людини, в її правді. Етика Л. поєднує дві традиції тлумачення правди Б. іблійна "правда" - "джерело права іншого, що передує моєму". Грецька "правда" - правосуддя, де право іншого встановлюється слідством та судом і передує праву третьої особи. Жага справедливості, жага правди - центральний мотив етики Л., де "людське - це повернення до хворої совісті, до здатності боятися несправедливості більше від смерті" С. ловник Л. збагачений повсякденними виразами, перетвореними на філософські категорії: обличчя, слід, втома, їжа. Семантичний зсув підкреслений активним використанням дефіса: "для-іншого", "думання-про-іншого", "післявас", "не-однаково", "з-Богом" тощо. В цьому контексті "між-нами" - не що інше, як власне "етичний суб'єкт" Е. тичний наголос відрізняє аналіз діалогу у Л. та Бубера. За Бубером, поміж "Я" і "Ти" панує взаємність; для Л. така форма стосунків надто "симетрична", при цьому ризик до замкнення "Я-Ти" у тотальність "Ми" - занадто великий. Л. наполягає на асиметрії між "Я" і "Ти", для нього "Ти" - інстанція зобов'язання і відповідальності як начала індивідуації людини. Антитеза етики Л. і онтології Гайдеггера - одна із ключових подій філософії XX ст. Л. радикально переосмислив філософію діалогу в напрямі етики свідчення.

[br]

Осн. тв.: "Про втечу" (1936); "Час та Інший" (1946); "Від існування до існуючого " (1947); "Відкриваючи існування з Гуссерлем і Гайдеггером" (1949); "Важка свобода" (1963); "Гуманізм іншої людини" (1973); "Інакше, ніж бути, або по той бік сутності" (1974); "Від священного до святого" (1977); "Етика та нескінченність" (1982); "В годину надій" (1988); "Між нами: Дослідження думки-про- іншого" (1991), укр. переклад (1999).

Леві-стросс, Клод (1908, Брюссель) - франц. філософ, антрополог. Навчався у Парижі. Проф. філософії у Паризькому ун-ті. Дослідження філософських проблем поєднав із фундаментальними студіями у галузі антропології; проводив широкі антропологічні дослідження у Бразилії. Засновник філософського напряму структуралізму. За Л.-С., соціальні структури - це об'єктивні сутності, які існують незалежно від людської свідомості і неповно (й специфічно) виявляються у різних суспільствах. Ці структури не є емпіричною реальністю; полем їхнього побутування є сфера позасвідомого. Оприявнення соціальних структур можливе через дослідження міфів, ритуалів, релігійних уявлень, за допомогою яких людина прагне приховати або виправдати розходження між реальним суспільством та його ідеальною візією. Структурний підхід не є "чистою" методологією; він потребує поєднання антропології, філософії, лінгвістики, психології. Особливої ваги Л.-С. надавав мові (як структурному утворенню) для пояснення усіх різновидів соціальних стосунків, зокрема такого специфічного їх сполучення, як міф. У фундаментальній праці "Структурна антропологія" він розглядає міф як "лінгвістичну сутність", що її конституює набір певних елементів, або одиниць (units). Останні Л.-С. називає "міфемами" по аналогії із власне лінгвістичними одиницями - фонемами, морфемами і семантемами. Комбінативне сполучення міфем утворює "сигніфікативну функцію міфу, яка ніяк не тотожна його смисловому наповненню, а є його структурою. Структура міфу - це певне впорядкування або розташування міфем одна стосовно одної; за допомогою міфу відбувається улагодження суспільних суперечностей з метою їхнього подолання. Позаяк міф неможливо осягнути на засадах картезіанського раціоналізму (див. Декарт) як об'єкт пізнання, то Л.-С. характеризує свій аналіз, відповідно, як "міф міфології" С. труктуру мислення первісної людини ("дикуна") Л.-С. вважає високорозвиненою, тотожною тій, яка притаманна і сучасній людині; з огляду на це, він до певної міри ідеалізує стан світоглядних, моральних спромог та орієнтацій "дикуна", в якому чуттєва й раціональна складові знаходяться у гармонійній єдності, втраченій на пізніших щаблях цивілізаційного поступу.

[br]

Осн. тв.: "Первинна структура кровної спорідненості" (1949); "Структурна антропологія". У 2 т. (1958); "Мислення дикуна" (1962); "Тотемізм" (1962).

див. Шестов, Лев

див. Гумильов, Лев Миколайович

див. Толстой, Лев Миколайович

див. Лопатін, Лев Михайлович

див. Шестов, Лев

див. Леві-брюль, Люсьєн

див. Левінас, Емманюель

див. Леві-стросс, Клод

техн. левиафа́н ( шерстомойная машина)

Шестов, Лев (Шварцман Лев Ісакович) (1866, Київ - 1938) - рос. філософ, літератор. Навчався у Московському ун-ті (математичне відділення), потім у Києві (закінчив юридичний ф-т Київського ун-ту, 1889). У період 1895-1914 рр. жив в Австрії, Німеччині, Франції, Швейцарії, з 1914 р. - у Москві, з 1918 р. - в Києві. Читав курс з історії давньогрецьк. філософії в Народному ун-ті (Київ). В1920 р. переїхав до Парижа, викладав у Сорбонні; з 1922 по 1936 р. - проф. літератури в Паризькому ун-ті. Головне спрямування філософських розмислів і досліджень Ш. - критика раціоналізму в філософії на засадах, головно, екзистенціалізму. Зусилля Ш. як філософа були зосереджені на осмисленні трагічного становища людини у світі, а також початків людського існування взагалі, що є трансісторичними і втілюють довічні проблеми життя. Серед останніх одна з найгостріших - між марнотою буденності та пошуками справжніх життєвих цінностей, між примусом необхідності та особистісною свободою. Початково у своїх смисложиттєвих роздумах Ш. звертався, окрім Святого Письма, до творчості Паскаля, К'єркегора, Ніцше, Достоєвського. У пізній період його погляди щобільше зосереджуються на релігії. Традиційному філософуванню на засадах умоглядних істин він протиставляє істини Старого Завіту.

[br]

Осн. тв.: "Добро у вченні гр.Толстого і Ф.Ніцше: Філософія і проповідь" (1900); "Достоєвський і Ніцше: Філософія трагедії" (1903); "Апофеоз безпідставності: Спроба адогматичного мислення" (1905); "Самоочевидні істини" (1917); "Афіни і Єрусалим" (1936); "К'єркегор і екзистенційна філософія" (1939).

Гумильов, Лев Миколайович (1912, Царське Село - 1992) - рос. етнограф, історик, філософ. Створив оригінальну глобальну концепцію всесвітньо-історичного процесу як історії взаємодії народів (етносів), їх формування, піднесення, розквіту і деградації в системі планетарного етногенезу. Основоположна для світоглядної системи Г. ідея пасіонарності (енергонадлишковості) виникла у нього, за його власним свідченням, у 1939 р. Вихідне для теорії етногенезу поняття етносу тлумачиться подвійно - а) як соціоісторичне утворення; б) як елемент внутрішнього середовища та обставин господарської життєдіяльності. Тому етногенез розглядається Г. як нелінійний, поліцентричний і багатоваріантний процес виникнення, розвитку, занепаду і вмирання внутрішньовидових, локалізованих у просторі-часі формоутворень (субетносів, етносів та суперетносів). їхня поява, своєрідність та існування зумовлюються поєднанням хороломічних (ландшафтних), біологічних та історичних чинників. Як природні явища, етноси, за Г., входять до глобальних динамічних систем або етноценозів. До складу останніх, крім людей, належать також культурні рослини і свійські тварини, предмети природи і культури, природні й штучні ландшафти тощо.

[br]

Осн. тв.: "Етногенез і біосфера Землі" (1989); "Географія етносу в історичний період"(1990)та ін.

див. Левінас, Емманюель

див. Леві-стросс, Клод

Лопатін, Лев Михайлович (1855, Москва - 1920) - рос. філософ. Проф. філософії Московського ун-ту (1892 - 1920), голова Московського психологічного тов-ва (1899 - 1917), редактор (1906 - 1918) ж. "Вопросьі философии и психологии". Представник неоляйбніціанства в рос. філософії. Розробив філософську систему персоналістської метафізики, в якій на підставі критичного аналізу кантівської філософії прагнув обґрунтувати необхідність і можливість метафізичного пізнання. В основі цієї системи "конкретного спіритуалізму" лежать принципи - субстанційності людського духу, причинності, що діє як закон у реальному бутті, й абсолютної причинності, що закладена в бутті ідеальному. Самовизначене за самою своєю природою суще обумовлює вільний творчий розвиток усіх субстанційних сил-монад, що тяжіють у своїй множинності до абсолютного як єдиної й останньої субстанції С. тверджуючи творчу силу духу, примат вільної творчої діяльності над необхідністю, Л. наголошував на творчій природі свідомого "Я", особливо виразній у моральнісній сфері. Розмежовуючи сфери знання і віри, філософії і релігії, вважав віру тілесною "творчою силою", позасвідомим передчуттям істини. В психології Л. - прихильник методу інтроспекції (самоспостереження).

[br]

Осн. тв.: "Психологія" (1902); "Позитивні завдання філософії". У 2 ч. (1911); "Лекції з історії нової філософії" (1914).

див. Леві-брюль, Люсьєн