дива

1) марнува́ння ча́су

2) ліни́ва хода́

3) віта́льня; кімна́та (мі́сце) відпочи́нку

4) крі́сло; шезло́нг; дива́н

5) піджа́чний костю́м (тж. lounge suit)

1) сиді́ти, розки́нувшись; розсі́стися

2) стоя́ти, спе́ршись на щось

3) ліни́во тиня́тися; байдикува́ти (тж. lounge about)

1) черви́вий

2) при́мхливий, химе́рний; дива́цький

3) розм. п'я́ний

1) пе́рві́сний; початко́вий, пе́рший

2) самобу́тній, своєрі́дний

3) спра́вжній; оригіна́льний

4) нови́й, сві́жий

1) оригіна́л; першотві́р

2) першоджерело́

3) дива́к, оригіна́л

1) особли́вість; специфі́чність

2) особи́ста я́кість; власти́вість; характе́рна ри́са

3) дива́цтво; химе́рність

1) насміха́тися, глузува́ти

2) диви́тися глузли́во (з ціка́вістю)

1) насмі́шка; жарт; містифіка́ція

2) насмі́шник

3) дива́к

1) переві́рні́ запита́ння; опи́тування; віктори́на

2) і́спит

3) attr.

1) опи́тувати

2) прово́дити переві́рне́ ви́пробування

1) зразо́к, взіре́ць; екземпля́р

2) розм. ірон. суб'є́кт, тип

3) attr. про́бний

1) поба́чення (розмо́ва) віч-на́-віч (сам на са́м)

2) невели́кий дива́н на двох

1) здивува́ння, по́див

2) ди́во, дивови́жа, дивина́

1) дивува́тися (at)

2) ціка́витися, бажа́ти зна́ти

Г'юм, Дейвід (1711, Единбург - 1776) - англ. філософ, історик, економіст. Навчався в ун-ті Единбурга. Головним принципом філософських творів Г. був агностицизм, на формування якого певний вплив справили філософські системи Берклі, Гатчесона, Шефтсбері. Вперше опублікований у 1739 р. "Трактат про людську природу" не справив помітного враження. У допрацьованому вигляді ідеї "Трактату" згодом були представлені Г. у новому творі "Дослідження стосовно людського розуміння" (1748), але знову не знайшли належного відгуку. Протягом життя Г. займав різні посади - від бібліотекаря (Единбург) до секретаря британського посольства в Парижі. Повернувшись до Единбурга у 1769 р., став однією з чільних постатей в інтелектуальних колах Англії і Європи (особливо у Франції). Вихідною категорією філософії Г. є досвід, який складається із сприйняттів (перцепій) та ідей, що бувають простими і складними. Прості ідеї лише копіюють прості сприйняття, а складні є наслідком сполучення й комбінуванням простих ідей. Хоч буденна свідомість і переконує нас в існуванні зовнішнього світу, досвід це довести не в змозі. Зовнішній світ, буття - це сфера непізнаваного. З точки зору філософії, як її уявляв Г., проблема співвідношення буття і духа поставала як доконечно нерозв'язна. Для характеристики гносеологічної позиції Г. базовими є три принципи асоціацій. Перший - подібності - пояснює походження абстракцій: ідеї ми підводимо під однаковий термін. Другий - суміжності, або стикування - виходить з того, що всі ідеї партикулярні, а місце загальних ідей займають загальні терміни, що прикладаються до низки ідей партикулярних. Третій принцип асоціацій - це принцип причинно-наслідковий, який за своєю суттю зводиться до другого. Причинно-наслідковий зв'язок нічого не засвідчує про об'єктивну реальність, а є лише породженим звичкою переконанням у просторово-часовій суміжності двох подій - причини і наслідку. Подібний гносеологічний підхід продукує також уявлення про "субстанцію" чи "можливість" як нібито незалежні від сприйняттів утворення. Проблема "психічної субстанції", або особистісної ідентичності, також аналізується Г. в контексті асоціативності. Досвід особистості засвідчує лише чергування сприйняттів, емоцій, ідей, а не якоїсь тотожної собі цілісної структури. Остання — це витвір пам'яті, що спонукає нас вірити в усталеність якогось особистішого осердя. Особиста свобода - це наслідок діяльності з узгодження різних бажань і прагнень. Етиці Г. притаманна тенденція, яка згодом була розвинута у філософії утилітарізиму (див. Мілль, Джон Стюарт). Моральні чесноти й милосердя - це перенесення на ставлення людини до цього суспільства двох схильностей, властивих кожному окремому індивідові - до задоволення і до природного почуття симпатії до інших. Отже, соціальне схвалення якогось вчинку е для його носія корисним, і навпаки. Принцип корисності стає критерієм моралі. В аналізі релігійної проблематики Г. також висловив ідеї, пізніше фундаментально розроблені Кантом. Насамперед це стосується критики онтологічного доведення існування Бога. Як переконаний прихильник принципу скептицизму, Г. заперечував існування дива. Для його осягнення неможливо навести якісь раціональні підстави, бо останні мають базування на сукупності суспільного досвіду, який безнастанно змінюється. Диво ж є породження досвіду поодиноких індивідів, надто розмежованих у просторі і часі, щоб до нього можна було застосувати принципи асоціацій.

[br]

Осн. тв.: "Трактат про людську природу" (1739); "Нариси". У 2 т. (1741,1742); "Дослідження стосовно розуміння людини" (1748); "Дослідження стосовно принципів моралі" (1751); "Історія Англії". У 4т. (1753 - 1761)та ін.