богослов

богослов.

* * *

церк., ист.

БОГОСЛОВ'Я, теологія (від грецьк. τεός - Бог і λόγος - вчення) - розроблена певною конфесією система обґрунтування і захисту свого розуміння надприродної сутності - Бога, істинності своєї догматики, канонів і богослужбової практики. Так, системи Б. різних християнських конфесій відрізняються, насамперед, комплексом дисциплін та їх цільовим призначенням. Православне Б., зокрема, включає: основне, або апологетичне, Б., покликане обґрунтувати і захищати вихідні християнські положення в суперечках з інаковіруючими і невіруючими; догматичне Б., що доводить боговстановленість та істинність догматів, включених у Нікейсько-Константинопольський символ віри; моральне, або практичне, Б., яке визначає вчинки християнина в земному житті з метою здобуття ним вічного блаженства у потойбіччі; порівняльне, або викривальне Б., спрямоване на обґрунтування переваг православ'я серед інших християнських конфесій. До православного Б. входить також патрологія, екзегетика, еклезіологія, церковна археологія. Не менш складним є католицьке і протестантське Б. Історично так склалося, що термін "Б." вживається на означення богословської теорії православ'я, а термін "теологія" - католицизму, протестантизму та ін. Термін "теологія" у близькому до названого змісту вперше використав Аристотель. Теологію як вчення про першопричину він включив до філософії. Тома Аквінський, розрізняючи істину віри та істину розуму, теологію і філософію, разом із тим вважав, що вони доповнюють одна одну. У пізніші часи християнська теологія поділилась на природну і надприродну. їх взаємозв'язок осмислюється в контексті антиномії природи і благодаті. Для теології XX ст. характерною є зміна акцентів і орієнтацій, перегляд деяких усталених догматів і принципів, розширення поля інтерпретаційної сфери.

Григорій Богослов (Назіанзин) (329, Каппадокія, Мала Азія - 389) - християнський теолог, видатний представник патристики. У полеміці з крайнім аріанством Г. Б. збагатив вчення Східної церкви про єдиносутність Бога, за яким Бог-Отець, Син Божий і Святий Дух є цілковитою тотожністю сутності трьох іпостасей Бога. У царині христологічної проблематики доводив, що природа Христа не зводиться лише до тіла і божественного Логоса і що Христос є як людиною, так і Богом одночасно О. працьовуючи ідеї християнської космології й переосмислюючи вчення ранньохристиянських апологетів, Г. Б. у дусі неоплатонівської традиції розглядав Всесвіт як розумне й досконале творіння Бога. Він категорично заперечував уявлення аріан про можливість осягнення Бога (що зводило його до земного феномена), розвивав ідею всемогутності Бога та обмеженості людського розуму в розкритті його сутності. Розум тлумачив як з'єднувальну ланку між Логосом та душею й тілом людини. Доводив вищість релігійної віри над філософією.

[br]

Осн. тв.: 45 проповідей (п'ять найвідоміших із них мають назву "Слова про богослов'я"); 245 листів; поетичні твори (зокрема автобіогріфічні поеми "Про мою долю", "Про моє життя", "Про страждання моєї душі").

богослов Г; пор. уламе.

богослов К; пор. оламе.

Флоровський, Георгій Васильович (1893, Єлисаветград - 1979) - рос. богослов, філософ, історик культури, релігійний діяч. У 1916 - 1920 рр. - викладач Новоросійського ун-ту (Одеса). Од 1920 р.- в еміграції. Проф. Православного Богословського ун-ту в Парижі (1926 - 1939), проф. і декан Свято-Володимирської духовної академії в Нью-Йорку (1948 - 1955), проф. Колумбійського (1951 - 1955), Гарвардського (1956 - 1964), Принстонського (1964 - 1979) ун-тів. Активний учасник екуменічного руху. Початковий період творчості Ф. пов'язаний з участю в Євразійському русі (1920 - 1928), одним із теоретиків якого він виступав на поч. 20-х рр. Коло наукових інтересів Ф. у цей період становлять філософія, історія рос. культури і літератури. В 1923 р. у Празі захистив магістерську дис. "Історична філософія Герцена". Поступово відмежовуючись від євразійців (остаточно - у 1928 р.), Ф. цілковито зосереджується на проблемах православного богослов'я. Чільною з-посеред них є ідея неопатристичного синтезу, згідно з якою єдиною запорукою плідного розвитку християнської культури є постійне відновлення духовного зв'язку з грекопатристичною спадщиною як її життєдайним джерелом. Ідея неопатристичного синтезу лише окреслена, але не розгорнута Ф. усебічно. Певного спробою її реалізації є праця "Шляхи російського богослов'я" (1937), що містить аналіз складного і драматичного становлення рос. духовної культури. Попри певну упередженість оцінок (для Ф. основний критерій - це відповідність патристичному канону), ця праця зберігає наукову значущість донині, слугуючи своєрідним довідником (у т.ч. і бібліографічним) з історії рос. богослов'я, філософії й культури.

[br]

Осн. тв.: "Східні Отці IV ст." (1931); "Візантійські Отці V - VIII ст." (1933); "Шляхи російського богослов'я" (1937).

Транквіліон, Кирило (Транквіліон-Ставровецький) (? - 1646) - укр. церковний діяч, богослов, письменник, проповідник, друкар, перекладач з грецьк. Працював та викладав у Львівській і Віденській братських школах, Острозькому науково-освітньому центрі. Заснував свою друкарню, де друкував усі свої книги. Його "Зерцало богословії" (1618) та "Євангеліє учительне" (1619) були засуджені київським митрополитом та московським урядом як неправославні. В 1626 р. прийняв унію і став архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря, де надрукував свій останній твір - "Перло многоцінне" (1646) В. поглядах Т. поєднуються ренесансна настанова пізнання Бога, природи і людини та традиційна православна настанова морального самовдосконалення людини. В трактаті "Зерцало богословії" Т. виділяє чотири світи: світ духовних сутностей, видимий світ, або природу, малий світ, або людину, та світ зла. В кожному зі світів він виділяє дві натури: видиму та невидиму. Уявлення про двонатурність світу разом із уявленням про природу як самодостатній світ з власними законами наближає Т. до пантеїзму Відродження. Людину Т. розглядає як мікрокосм, малий світ, де є все, що і у великому світі. Людина, яка складається з божественного та природного начал - тіла та розуму, керуючись своїм розумом, може і повинна, згідно з Т., через самопізнання і праведне життя піднятися до Бога. Акцентуючи увагу на тлінності земних цінностей та вічності небесних, Т. не заперечує важливості земного життя людини, він схильний до визнання ренесансної гармонії душі та тіла. Подвижництво, вважає він, не в аскетизмі, а в сумлінному виконанні своїх обов'язків. Проповіді, духовна проза та поезія Т. є взірцем укр. барокової літератури.

[br]

Осн. тв.: "Зерцало богословії" (1618); "Євангеліє учительне" (1619); "Перло многоцінне" (1646).

n (pl schoolmen)

1) схоласт, схоластик

2) амер. педагог, шкільний учитель

3) амер. наставник; вихователь

4) викладач філософії, богослов'я, логіки (у середньовічних університетах)

5) знавець формальної логіки і богослов'я

* * *

1) ( Schoolman) схоласт, схоластик

2) cл. учитель, директор школи

3) icт. викладач логіки, філософії, богослов'я

1) амер. студент-богослов

2) богослов

* * *

1) aмep. студент-богослов

2) = theologian

1. n

1) богослов; теолог

2) священик

2. adj

1) божественний; божий

2) даний богом

3) святий, священний

4) релігійний; звернений до бога

5) небесний, богоподібний

6) поет. дивовижний, чудовий

3. v

1) віщувати, пророкувати

2) угадувати, передбачати; здогадуватися, передчувати інтуїтивно

3) провіщати

* * *

1) богослов, теолог

2) священик

1) божественний; божий

2) богоданий

3) святий, священний; релігійний; звернений до бога

4) небесний, богоподібний; божественний

5) дивний, дивовижний, божественний

1) пророкувати, віщувати, пророчити

2) угадувати; догадуватися, розуміти інтуїтивно

3) icт. передвіщати; бути предтечею, провісником

1. n

1) лікар, доктор

2) доктор (учений ступінь)

3) законник, законознавець

4) учений богослов, теолог

5) учений муж; авторитет

6) наставник, учитель

7) pl отці церкви (тж Doctors of the Church)

8) жарт. начальник

9) штучна муха (як наживка)

10) розм. прохолодний вітерець

11) амер., розм. кок, кухар на кораблі

12) тех. допоміжний пристрій

13) тех. скребачка; адаптер

2. v розм.

1) лікувати, займатися лікарською практикою

2) приймати ліки; лікуватися

3) розводити (напої)

4) фальсифікувати (продукти)

5) підробляти (документи)

6) ремонтувати (лагодити) нашвидкуруч; налагоджувати (машину)

7) присуджувати докторський ступінь

* * *

1) доктор, лікар

2) знахар

3) доктор ( вчений ступінь)

4) законник, знавець законів

5) учений богослов, теолог; учена людина, авторитет; наставник, учитель; pl батьки церкви (тж. Doctors of the Church)

6) начальник

7) штучна муха ( для вудіння)

8) прохолодний вітерець

9) aвcтpaл. кухар

10) тex. допоміжний пристрій

11) тex. шкребок

12) тex. адаптер; перехідна муфта

13) сурогат; фальсифікований або зіпсований домішками продукт

14) пoлiгp. ракель, ракля (тж. doctor blade)

1) лікувати; займатися лікарською практикою; лікуватися; приймати ліки

2) (тж. doctor up) розбавляти ( напої); фальсифікувати ( продукти)

3) підробляти ( рахунки)

4) підправляти, лагодити нашвидкуруч; ремонтувати

5) присуджувати докторський ступінь

n лат.

1) pl схоластичні дебати з питань богослів'я (філософії)

2) муз. попурі, фантазія

* * *

n; лат.

1) icт. питання в богослов'ї або філософії; pl схоластичні дебати з питань богослов'я

2) мyз. попурі, фантазія

схоластичне богослов'я

* * *

n знев.

теолог, богослов

* * *

презир. теолог, богослов

богослов

* * *

1) теологія, богослов'я

2) теологічна система (теорія)

* * *

1) 1, теологія, богослов'я

2) теологічна система або теорія

n; лат.

1) icт. питання в богослов'ї або філософії; pl схоластичні дебати з питань богослов'я

2) мyз. попурі, фантазія

богослів'я (ср. р.), богословія (ж. р.).

* * *

Кроковський, Йоасаф (бл. 1648 - 1718) - укр. церковний діяч, філософ, богослов. Після закінчення студій у західних католицьких навчальних закладах повернувся до Києва, де 1683 р. став префектом і проф. риторики, філософії і теології КМА. Од 1690 р. - ігумен Миколо-Пустинного монастиря і ректор КМА, од 1697 р. - архімандрит Києво-Печерської лаври. 1708 р. обраний київським православним митрополитом. Підозрювався у симпатіях до Мазепи, був схоплений і змушений оголосити опальному гетьманові анафему. Пізніше К., запідозреного в справі царевича Олексія, викликали до Петербурга. По дорозі він помер у Твері за загадкових обставин. Збереглися його лекції з риторики (1683), філософії (1686 - 1687), богослов'я (1697), писані лат. мовою. У філософії К. розвивав традиції т. зв. другої схоластики, дотримуючись францисканської лінії, виробленої середньовічним філософом Дунсом Скотом. Часто полемізував з томістською школою, але не виходив поза межі традиційної для XVII ст. західної академічної філософії. Проблему універсалій К. розв'язував у близькому до номіналізму дусі. Принципом індивідуації вважав форму, а у вирішенні проблеми співвідношення волі та інтелекту перевагу надавав волі. Цей своєрідний волюнтаризм К., сформувавшись під впливом філософської школи Дунса Скота, продовжував августинівську лінію у християнській філософії.

Могила, Петро (1596, Молдова - 1647) - діяч укр. церкви і культури XVII ст., богослов і мислитель. Освіту здобув у школі Львівського братства, а потім в закордонних ун-тах, можливо, у Франції і Голландії. 1627 р. М. обирають архімандритом Києво-Печерської лаври, 1632 р. - митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі, на цій посаді він стає також екзархом Константинопольського патріарха. М. був високоосвіченою людиною, значно розширив сферу вживання укр. мови в книгодрукуванні, богослужбах, перекладах, зокрема, він готував укр. видання Біблії. Толерантно ставлячись до різних віросповідань, до ідеї зближення всіх християнських церков, М. підпорядковує свою діяльність зміцненню православ'я, розбудові духовної єдності укр. народу через такі інституції, як церква, школи, колегії, друкарні, бібліотеки, мистецькі заклади. За допомогою проведених реформ, спрямованих на піднесення освіти, моральності, дисципліни, організації кліру, він вивів православну церкву з кризи та занепаду. Його твори були спрямовані на уніфікацію, систематизацію і розробку єдиних правил церковного життя, догматичного вчення, чину богослужб. У 1632 р. М. заснував колегію - перший вищий навчальний заклад на землях східних і південних слов'ян, котрий відігравав провідну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні впродовж майже двох століть. У колегії вперше в Україні був здійснений перехід від духовно-практичного до теоретичного способу освоєння світу, розпочато викладання філософії і богослов'я як певних розгалужених теоретичних систем. У роздумах М. як мислителя доби Бароко виразно помітна тенденція до поєднання середньовічної схоластики й ідей Ренесансу та Реформації, античних та християнських авторів. Синтез західної і східної вченості та культури є їх найприкметнішою ознакою. Здійснюючи цей синтез на основі вітчизняної духовної спадщини, селективно, М. сприяв прилученню укр. народу до здобутків світової цивілізації, культурних надбань усього людства Ф. ундаментальним принципом єдності Бога, світу і людини є, за М., любов, а відтак милосердя і терплячість. Ідея серця як осердя тілесного, душевного і духовного життя людини посідає в його творах вельми поважне місце, з нею він пов'язує ідею діяльної любові або доброчинства, що, в свою чергу, стає основою суспільної злагоди і єдності, наслідком котрих є побудова "спільного блага"; досягнення останнього пов'язується ним з діяльністю держави. М. був одним із перших православних мислителів в Україні, який, виходячи із вчення про природне право, почав думати про майбутню укр. державу. Основним державотворчим чинником М. вважав не якийсь окремий стан, а злагоду, єдність усіх станів, етнічних угруповань і конфесій в Україні. Його ідеалом була сильна монархічна влада в Україні, однак обмежена законом. Закон і право М. підносив вище будь-якої земної влади, і царської, і церковної, говорячи, що вони є не лише дар Божий, а й сам Бог, котрий його дав. У його творах, так само яків творах Ліпсія та Греція, спостерігається тенденція до зближення права і моралі. Ідеї і діяльність М. сприяли духовній єдності укр. народу, творенню єдиного комунікативного простору його культури, що було необхідною передумовою подальшої політичної консолідації, здійсненої Богданом Хмельницьким.

[br]

Осн. тв.: "Номоканон" (1629); "Антологіа сиріч молитвьі" (1636); "Евангеліє учительное" (1637); "Літос" (1644); "Православне сповідання віри" (1640-1645); "Требник" (1646).