-
1 Афанасій
отч. Афанасьевіч, Афанасьеўнаимя м Афанасий (Афанасиевич, Афанасиевна; Афанасьевич, Афанасьевна) -
2 Афанасій Александрійський
Афанасій Александрійський (бл. 295, Александрія - 373) - раньохристиянський богослов. Освіту отримав в Александрії. У 319 р. висвячений дияконом і призначений секретарем архієпископа Александра(312 - 328). Од 328 р. - архієпископ Александрії. Прибічник нікейської ортодоксії. Відстоював незалежність духовної влади від світської М. ав великий вплив на церковні справи С. еред творів А. А. - догматичні й апологетичні, полемічні й екзегетичні, житія і листи. В процесі боротьби з єретиками, передусім аріанами, спираючись на неоплатонічну методологію, розробляє Символ віри та вчення про єдиносутність Бога-Отця і Бога-Сина. Ідеалом релігійного життя вважав аскетизм.Філософський енциклопедичний словник > Афанасій Александрійський
-
3 Atanazy
Афанасій -
4 айос
-
5 патристика в українській культурі
ПАТРИСТИКА в українській культурі - поширення патристики на Русі-Україні з давніх часів засвідчується як відомими списками слов'янських перекладів окремих творів, так і різного походження збірками (ізборниками) фрагментів тлумачень, питань-відповідей, присвячених християнським світоглядним темам. Значна кількість таких перекладів з грецьк. мови, здійснених у Болгарії чи на Афоні, збереглася лише в списках і редакціях, що походять із книжних центрів Русі-України. Вже з XI - XII ст. твори Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського, Йоана Златоуста, Єфрема Сиріна, Максима Сповідника, Афанасія Синаїта, Дамаскіна та ін. стали не лише доктринальними, а й стилістичними взірцями для таких провідних християнських авторів Русі-України, як Іларіон Київський та Кирило Туровський. В XIV - XV ст. знайомству книжників Русі-України з повними перекладами патристики значною мірою сприяла діяльність Київських митрополитів Кіпріана та Григорія Цамблака, які після перебування на Афоні привезли до Русі-України нові сербські переклади творів отців церкви і, зокрема, зроблений монахом Ісаєю переклад книг, надписаних іменем Псевдо-Діонісія Ареопагіта. Велику обізнаність у писаннях патристичних авторів і глибину їх тлумачення виявили в полеміці, що розгорнулася довколо питання про Унію, такі представники укр. духовності, як Костянтин Острозький, Герасим Смотрицький, Іпатій Потій, Петро Скарга та ін. Твори отців церкви широко використовувались у курсах викладачів КМА, де розглядалися проблеми Бога і світу, християнської історіософії, етики, поетики та ін. Оригінальну інтерпретацію тексти східної та західної патристики отримали у філософії Сковороди. Його сучаснику архімандриту Нямецького монастиря Паїсію Величковському належить видатна заслуга у здійсненні низки нових перекладів творінь отців церкви, у відродженні давньої духовної традиції слов'янських перекладів патристики загалом.О. СирцоваФілософський енциклопедичний словник > патристика в українській культурі
-
6 софійність
СОФІЙНІСТЬ ( від грецьк. σοφία - майстерність, знання, мудрість) - термін, що в християнській філософії вживається для характеристики світу як наслідку взаємопроникнення трансцендентного й іманентного, Божого й тварного. Ґрунтується на образі Софії, яка в юдаїстських та християнських релігійних уявленнях є уособленням мудрості Бога. Софія - це світ у Бозі, світова душа, світ як зібрання Божих ідей, смислів, задумів О. браз Софії є одним із виявів загальнолюдського архетипу пластичної гармонізуючої мудрості, що панує над людьми й опікується ними. Термін "С." виник у Давній Греції. Гомер в "Іліаді" пов'язує його з образом богині мудрості Афіни Паллади. Як абстрактне, умоглядне поняття "Божа мудрість" осмислюється Платоном. Категорійний її аналіз здійснює Аристотель. Поняття С. розглядають Демокрит, Філолай, Прокл та інші еллінські мислителі. В старозаповітній традиції розробка образу Софії пов'язана з ім'ям царя Соломона - автора філософських книг Старого Завіту (Книги Премудрості та Книги Приповістей), де Софія уособлюється як дівствене породження Бога, тотожне йому. Коли щодо Творця вона є "дзеркало слави Божої", то стосовно світу вона - будівниця світу, стіни якого захищають від безмежного хаосу. В новозавітній традиції подальший розвиток тенденції до уособлення Софії зближує її з ликом Ісуса Христа - Логоса, як олюдненого втілення другої іпостасі Трійці, що є, за апостолом Павлом, "Божою силою і Божою премудрістю". На латинському Заході концепція мудрості розробляється від Бонавентури до ТомиАквінського, згідно з яким, вища мудрість, дарована Святим Духом, являє вершину ієрархії пізнавальних здатностей, що перевищує інтелектуальні здібності будь-якої людини. В подальшому ідеї С. розробляються нім. містиками (Сузо, Беме), романтиками (Новаліс) І. нтенсивної розробки С. набуває у візантійській традиції, що спиралась на ідеї, обґрунтовані в працях Оригена, Афанасія Александрійського, Григорія Ниського, Максима Сповідника. Суттєвий внесок у східнохристиянське розуміння Софії зроблено Псевдо-Діонісієм Ареопагітом. Він обґрунтовував необхідність додати до визначення Божої Премудрості трансцендуючий префікс "пре" (у старослов. перекладі). Тим самим мудрість людська й горня Премудрість були чітко усвідомлені у своїй співвіднесеності. Ця традиція відіграла визначальну роль в давньоруській культурі. Християнізацію Русі у "Слові про Закон і Благодать" Іларіон описує як прихід Премудрості Божої. Через популярне на Русі "Житіє Костянтина - Кирила Філософа" в давньоруській традиції утверджується ідея союзу людини з мудрістю, духовного одруження на Премудрості Божій. На цьому ґрунтується розуміння філософії як "любові до мудрості", що передбачає не лише пізнання істини, а буття в істині, розбудову, упорядкування, "мудрісне" життя. Бачення світу ґрунтується на ідеї єдності Творця, творіння й тварі, осмисленого буття як книги Премудрості. Особистісне втілення Софії поступово зближується з образом Богоматері як лона Христа, як першого храму Премудрості. Це знайшло відображення в ідейно-художній програмі Ярослава Мудрого, втіленій у символіці центрального храму Києва - Софійському соборі й подальшій іконографічній традиції, що поєднує теми С. з богородичними сюжетами, вшануванням Оранти, подвигу вічного тримання рук перед Богом на захист грішного людства (таким є зображення Богоматері в алтарі Софії Київської). Тема С. розробляється в "Ізборнику Святослава 1073 р.", у творіннях Іларіона, Кирила Туровського та ін. Передусім Софія сприймається як знак етичного порядку Космосу, ціннісно-розумної впорядкованості буття, що являє духовну альтернативу невпорядкованому Хаосу як втіленню зла. Ідея С. світу зумовлює не лише етичне, а й естетичне спрямування вітчизняної філософської думки. Образ Софії неодмінно виступає сповненим високої духовної краси. Творення світу Богом сприймається як художній акт. І робить його таким Софія, що є "художницею", втіленням принципу краси в Бозі. В подальшій історії укр. філософської думки ідея С. розробляється полемістами (Вишенський, Баранович та ін.). До неї звертаються Петро Могила, Туптало, Кониський. Відображена вона у творах Сковороди, Юркевича. В XIX ст. проблема С. спеціально розроблялася представниками рос. філософії (В. Соловйов, Флоренський, Булгаков, Є.Трубецькой та ін.).В. Горський
См. также в других словарях:
Афанас — а, муж. Разг. к (см. Афанасий).Отч.: Афанасович, Афанасовна; разг. Афанасыч. Словарь личных имён. Афанас См. Опанас. День Ангела. Справочник по именам и именинам. 2010 … Словарь личных имен
АФАНАС — Афанас, Афанас, лови кошек, да не нас. Ворон. Шутл. ирон. О неудачной попытке сделать что л. СРНГ 17, 101 … Большой словарь русских поговорок
Афанасіїв — прикметник … Орфографічний словник української мови
Афанасіїн — прикметник … Орфографічний словник української мови
Афанасій — іменник чоловічого роду, істота … Орфографічний словник української мови
Афанасія — іменник жіночого роду, істота … Орфографічний словник української мови
Афанас, Афанас, лови кошек, да не нас — Ворон. Шутл. ирон. О неудачной попытке сделать что л. СРНГ 17, 101 … Большой словарь русских поговорок
Афанасіївна — іменник жіночого роду, істота по батькові … Орфографічний словник української мови
Афанасійович — іменник чоловічого роду, істота по батькові … Орфографічний словник української мови
Обручев, Владим. Афанас. — военн. писат. и переводчик, р. 1793, в Архангельске, генерал от инфантерии, генерал губернатор Оренбургского края, сенатор, † в апр. 1866. {Венгеров} Обручев, Владим. Афанас. геолог и географ, р. 28 сент. 1863, в им. Клепинино, Тверск. губ.,… … Большая биографическая энциклопедия
Афанасьев, Иван Афанас. — ключарь моск. Благовещенск. собора, сторонник царевича Алексея; р. 1640; пострижен 1721 г. {Половцов} … Большая биографическая энциклопедия