(о+лисе)

I vt

1. ввози́ть; свози́ть

2. выезжа́ть, объезжа́ть; нае́здить ( лошадь)

3. нака́тывать, нае́здить ( дорогу)

4. обка́тывать (вагон, автомобиль)

5. ав. убира́ть ( шасси)

6. проводи́ть нала́дочное испыта́ние (напр. химической установки)

7. надвига́ть ( мост)

8. повали́ть, повреди́ть ( задев при неосторожной езде)

II vi (s)

1. въезжа́ть; прибыва́ть ( о поезде)

3. охот. зале́зть в нору́ (о лисе, барсуке)

III sich e infahren привыка́ть к езде́ (на чём-л.)

◇

das hat sich (so) e ingefahren разг. — э́то вошло́ в привы́чку

нареч. как лиса, подобно лисе. Özünü tülküsayaq aparmaq вести себя как лиса

1. путать, спутать; делать беспорядочным (напр., пряди, нитки, волокна)

2. запутывать, запутать, перемешивать, приводить в беспорядочное состояние

3. перен. болтать, судачить, говорить не всегда толково или же достаточно разумно

4. говорить на смешанном языке

5. сбивать (сбить) с толку, мутить, сеять смуту, заниматься дезинформацией, демагогией

– куктен пытараш

1. прил. толковый; разумный, деловитый, дельный

Сравни с:

шотан

2. нар. толково, с толком; разумно, ясно, понятно

-ем

1. путать, спутать; делать беспорядочным (напр., пряди, нитки, волокна). Ит шупшкедыл, уке гын шӱртым куктет. Не дёргай, а не то спутаешь нитки.

2. запутывать, запутать, перемешивать, приводить в беспорядочное состояние. Уржа тӧр, машина ок кукто, садлан кылта пидаш каньыле. М. Шкетан. Рожь ровная, машина не запутывает, поэтому легко вязать снопы. (Пӧтыр:) Мый шке кышамым рывыж семынак куктышым. Г. Ефруш. (Петыр:) Я свои следы запутывал подобно лисе.

3. перен. болтать, судачить, говорить не всегда толково или же достаточно разумно. Ала-мом куктет, умылаш йӧсӧ. М. Шкетан. Болтаешь что-то, понять трудно. – Мый тыйым, Окси, ом кудалте. Нуно кызытеш тек куктышт, вараже сӧрасат... М. Шкетан. – Я тебя, Окси, не брошу. Пусть сейчас судачат, потом помирятся.

4. говорить на смешанном языке. Мемнан дене вет рушла-марла куктат... П. Корнилов. У нас ведь говорят не то по-марийски, не то по-русски.

5. сбивать (сбить) с толку, мутить, сеять смуту, заниматься дезинформацией, демагогией. (Лазыр) моло ӱдырамаш-влакымат куктыш. Тудо тӱрлӧ семын шоя мутым шаркалыш. «Мар. ӱдыр». Лазыр и других женщин сбивал с толку. Он различными способами распространял ложь. Пӱтынь калыкым куктынет. О. Тыныш. Ты весь народ хочешь мутить.

// Куктен пъгтараш

1. вконец спутать. Шӱртым куктен пытаренат! Ты вконец спутал нитки! 2) всё напутать, перепутать. Мом тыгайым куктен пытаренат? – Макар парняж дене планым ончыктыш. А. Айзенворт. Ты что это всё напутал? – Макар пальцем указал на план. 3) разг. запутать, задурить, исказить понимание, взгляды кого-л. Тӱрлӧ керемет, кудыводыж марий ушым куктен пытарат. «У илыш». Разные злые духи, домовые запутают ум марийца.

1. прил. толковый; разумный, деловитый, дельный. Толкан паша толковая работа; толкан шонымаш толковая мысль. Ср. шотан.

2. нар. толково, с толком; разумно, ясно, понятно. Марий рывыжлан ойла: «Тау лийже тыланет, пе-еш толкан судитленат». МФЭ. Мужик говорит лисе: «Спасибо тебе, ты очень толково рассудила».

«Смотри на него, как будто ничего не случилось, — процедил сквозь зубы Антонио, заглатывая слюну, — иначе полицейские могут что-то заподозрить».

— Хорошо, синьоры, — ответил трактирщик и подмигнул Лисе и Коту, как бы говоря: «Ясно что к чему. Дело будет в шляпе!»

«Э, дорогие мои, я воробей стреляный-перестреляный: два года отслужил на подлодке... Два года я гнил в железной трубе под водой».

— Andiamo pure. Io vengo con voi. (C. Collodi, «Le avventure di Pinocchio»)

— Какие они благородные! — подумал Пиноккио и тут же, позабыв о папе, о новой куртке... сказал Лисе и Коту:

— Ну, пошли. Я с вами.

несов. о собаке; о волчице, лисе и т.п.

көсөкләү; балалау

Прокопович, Теофан (1681, Київ - 1736) - укр. мислитель, богослов, церковний діяч. При хрещенні був названий Єлисеєм, справжнє прізвище, ймовірно, Церейський. Згодом узяв прізвище свого дядька - Теофана Прокоповича, професора і ректора КМА. Навчався в КМА, потім упродовж трьох років студіював у колегії св. Атанасія у Римі. Навчався також в ун-тах Швейцарії і Німеччини, зокрема в Йєні, Галле, Альтдорфі. Повернувшись на батьківщину, понад десять років був проф. і ректором КМА, викладав поетику, риторику, філософію, математику, теологію. На вимогу царя Петра І П. проти власної волі змушений був переїхати до Петербурга. Він підтримує освітні реформи Петра, створює перший проект Академії наук, очолює літературно-громадський гурток, який одержав назву "вченої дружини", пише низку публіцистичних і філософсько-богословських творів. Іноземні вчені вважали його найосвіченішою людиною тогочасної Росії, доробок якої позначився на багатьох напрямах розвитку її культури і науки. Мислитель вважав, що Бог як предвічна мудрість і вседосконалий розум існував до буття світу і є його першопричина і творець. Разом із тим, на думку П., повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, у яких він з необхідністю існує і які він рухає. Ядром учення П. про світобудову є поняття природного (фізичного) тіла, яке він розглядає як субстанцію, що складається з матерії і форми. Матерія при цьому розглядалась як спільний і єдиний субстрат природних тіл, джерело їхньої кількісної визначеності, а форма - як основа їхньої якісної різноманітності. П. наполягав на активності матерії як компонента субстанції, котра знаходиться в постійному русі, що є універсальним і являє собою "мовби якесь загальне життя всього світу". На роздумах мислителя про матерію позначився розвиток природознавства, який схилив його до двох висновків: по-перше, на відміну кір Аристотеля, він твердив, що матерія єдина й однорідна в усіх природних тілах: це стосується неба і землі, живого і неживого, вона змінює лише форму, переходячи від одного тіла до іншого; по-друге, створена на початку світу Богом матерія не може далі ні народжуватися, ні знищуватися, ні збільшуватися, ні зменшуватися. Заперечуючи атомістичне вчення, П. вважав, що матеріальний всесвіт складається з найдрібніших корпускул, які є подільними до безмежності, але й найменша частинка тіла не втрачає своєї матеріальності і не може бути зведена до матеріальної точки. Він не погоджувався з думкою, що матерія не має власного існування, а отримує його від форми, і наполягав на нероздільності сутності й існування в природних тілах. Простір і час, як вважав мислитель, невіддільні від рухомого тіла. Високо оцінюючи розум людини, П. приділяв значну увагу вивченню логічних операцій, методів доведення й аргументації. Істина перестає бути для нього чимось заздалегідь даним у Біблії, а розуміється як процес набуття і нарощування людством нового знання. П. визначає істинне знання, прагнучи розширити межі самобутності наукової істини, як корисне і практично значуще. Суттєве місце в творах П. відведено проблемі людини та моралі. Ідеї, що він розвивав, були спрямовані проти середньовічних концепцій у цій галузі, сприяли формуванню нових етичних норм і уявлень. У своїх творах П. виходив із ідеї про те, що основою історичного поступу, сили держави, добробуту громадян є освіта, поширення наук, мистецтв і ремесел. Тому верховним носієм державної влади, на його думку, може бути лише просвічений володар, "філософ на троні". Центральне місце в філософському вченні П. належить теорії держави і права. Створений ним перший в Росії варіант теорії просвіченого абсолютизму був наслідком застосування теорій природного права і суспільної угоди до осмислення реалій історії рос. державності і її нагальних потреб у петровську добу. Він сприяв утвердженню пріоритету світського начала, науки, розуму, що спиралися на авторитет сильної і просвіченої державної влади; протидіяв намаганням боярської і церковної опозиції виступити проти петровських реформ; захищав демократичну за своєю сутністю ідею спільного блага - "всенародної користі". Створена П. теорія просвіченого абсолютизму мала чимало спільного з ученнями ранньобуржуазних теоретиків держави і права: Ліпсія, Греція, Гоббса, Пуфендорфа. При її опрацюванні мислитель використовував не лише доробок західних вчень, а й осмислення державотворчих ідей, особливо пов'язаних з теорією природного права, наявній в укр. філософській і суспільно-політичній думці вже від друг, пол. XVI ст. Але запропонована П. теорія була непридатною для умов України, де не було власної монархічної традиції, а, сприяючи централізації Росії, слугувала придушенню тут автономістичних і самостійницьких прагнень у сфері державотворення. В поглядах П. відобразився перехід від філософських ідей, що ґрунтувалися на ідеях східної патристики і західної схоластики, до формування філософських концепцій Нового часу.

[br]

Осн. тв.: "Мистецтво риторики" (рукопис, 1706); "Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави" (1726); "Духовний регламент" (1823).

Шульга, Микола Олександрович (1943, с. Лисе Луганської обл.) - укр. філософ, соціолог. Закінчив Ростовський ун-т (1969). Докт. соціологічних наук (1993). У 1975 - 1980 рр. працював в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. У 1994 - 1995 рр. - міністр у справах національностей, міграції та культів. Од 1995 р. працює в Ін-ті соціології НАНУ (зав. відділом та заст. директора). Коло наукових інтересів: соціологія особистості, етносоціологія та етнопсихологія.

[br]

Осн. тв.: "Класова типологія особистості" (1976); "Стиль життя особистості", у співавт. (1982); "Життя як творчість" (1985); "Особа і етнос" (1992); "Етнічна самоідентифікація особистості" (1996); "Україна: Проблеми зовнішніх міграцій", у співавт. (1997); "Вивчення впливу зовнішньої міграції 1991 - 1996 рр. на зміни етнічного складу населення України та її регіонів" (1998); "Правляча еліта сучасної України", у співавт. (1998); "Велике переселення народів: репатріанти, біженці, трудові мігранти" (2002).